3.2.1. Суб’єкт злочину за кримінальним законодавством різних країн.

У кримінальному законодавстві зарубіжних країн питання про суб’єкт злочинного діяння вирішується неоднозначно. У всіх країнах суб’єктом злочину традиційно може бути лише фізична особа, в інших – як фізична, так і юридична особа (корпорація, підприємство, установа). Відносно фізичних осіб в кримінальних кодексах всіх країн розглядаються питання щодо: віку фізичної особи-суб’єкта злочинного діяння; презумпції більшості людей усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; визначення тих чинників, які виключають або зменшують осудність.

У Англії, США і в ряді інших країн прецедентного права поняття неосудності визначається ще з часів правил Макнатена, введених більше 150 років тому (1843 р.). Суть цих правил полягає в тому, що особа, яка страждає душевним захворюванням або дефектом психіки, не притягується до кримінальної відповідальності, якщо вона нездатна знати «природу і якість» здійснюваного діяння і що це діяння є шкідливим. Для свого часу ці правила були достатньо прогресивними. Головним їх недоліком було те, що акцент робився на інтелектуальну ознаку психологічного критерію неосудності (здатність усвідомлювати), а вольова ознака (здатність керувати своїми діями) не бралася до уваги.

Однак, нам доцільно зосередити свою увагу на суб’єктах кримінальної відповідальності юридичних особах, оскільки це питання все частіше виникає перед правниками України, відношення яких до цієї проблеми є неоднозначним. Академік АПрН України Баумін Ю.В. відзначає, що існуюча вітчизняна традиція вирішує однозначне ставлення до проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб, однак «… участь держави у ряді міжнародних конвертацій знову повертає нас до необхідності обговорення й, імовірно, у майбутньому до позитивного вирішення питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, до яких причетна організована злочинна група чи злочинна організація» [1].

Сьогодні суб’єктами злочину є юридичні особи: Англії, США, Канади, Шотландії, КНР, Ірландії, Люксембургу, Данії, Нідерландів, Португалії, Франції, Фінляндії та в деяких інших держав.

Як відзначає Р.В. Вереша, найбільш чіткий та довершений вигляд інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав у Франції, незважаючи на те, що першість у встановленні такої відповідальності належить державам англо-американська системи права [2].

Згідно з КК Франції суб’єктами злочину може бути будь-яка юридична особа, за виключенням держави. У першу чергу мова йде про юридичних осіб комерційно-підприємницького спрямування. Це різноманітні асоціації, фонди. Кримінальна відповідальність може бути покладена і на іноземних юридичних осіб у випадках, коли юрисдикція французьких судів поширюється на вчинені діяння. Це перша категорія суб’єктів кримінального права – юридичних осіб. Друга ж представлена юридичними особами публічного права – організації, установи, профспілки, політичні об’єднання тощо.

Як відзначають шановний професор В.К. Грищук, І.В. Красницький, О.Романюк [3; 4], за французьким кримінальним правом юридичні особи можуть бути суб’єктом кримінального злочину як поряд з фізичними особами, так і самостійно. У ст. 121-2 КК Франції встановлено, що відповідальність юридичної особи не виключає відповідальності фізичної особи «виконавця або співучасника тих самих дій». Юридичні особи за КК Франції визначаються суб’єктами злочину за наявністю двох обставин: злочинне діяння має бути вчинено, по-перше, на користь юридичної особи і, по-друге, її керівником або представником. Крім того, юридичних особи є суб’єктами злочинних діянь, лише за ті злочини, які прямо вказано в законі або в іншому нормативно-правовому акті. Зокрема за злочини проти людства, за необережне посягання на життя, посягання на недоторканність людини, незаконне розповсюдження наркотиків, дискримінацію, звідництво та ін. за КК Франції юридичні особи є суб’єктом злочину не лише за закінчене діяння, вчинене на її користь керівником або представником, але й за замах на таке діяння названих осіб, не лише за виконання фізичною особою або співвиконавство, але й за окремі інші форми співучасті посібництво або підбурювання.

У таких державах, як Німеччина, Швеція і Бельгія встановлена так звана квазікримінальна відповідальність юридичних осіб, яка у 1990 р. була введена і в Італії за порушення законодавства про свободу конкуренції.

В Іспанії, де в принципі юридичні особи не визнаються суб’єктом злочину за чинним кримінальним законодавством допускається застосування засобів безпеки. Так, ст. 194 іспанського КК, передбачає можливість постійного або тимчасового закриття установ чи окремих приміщень, якщо вони використовувалися для скоєння злочинів, пов’язаних з проституцією. У законі встановлено, що такі заходи можуть призначатися і в превентивних цілях.

Як буде більш детально показано нижче, юридичні особи притягаються до кримінальної відповідальності як за економічні, екологічні та інші подібні правопорушення, так і за злочини проти особи. Ряд держав що не зважилися на пряме введення кримінальної відповідальності юридичної особи через причини – правові традиції, несумісність кримінально-правових інститутів та ін., передбачають можливість притягнення таких суб’єктів до кримінальної відповідальності у зв’язку із здійсненням злочинних діянь або в їх інтересах, або від їх імені чи їх представниками, керівниками і деякими іншими фізичними особами.