2.1.4. Формування Загальноєвропейського міжнародного криміналь­ного законодавства.

Кримінальне законодавство більшості держав континентальної Європи складається з чотирьох груп законодавства: із національного кримінального законодавства тих чи інших держав та із загально­європейського кримінального законодавства, створеного в межах ООН, РЄ та ЄС. Останні три групи міжнародного кримінального законодавства має пряму дію і є пріоритетним щодо національних видів законодавства держав – членів цих інститу­цій. До цих процесів приєднуються також держави, які претендують на членство в цих об’єднаннях. Досліджувати ці групи законодавства ми вважаємо важливим з наступних причин.

Загальним тенденціям глобалізації, що вимагає гармонізації національних правових систем і створення міжнародної системи кримінального права, здатної протистояти сучасній транснаціональній злочинності.

Прийняття Україною Закону «Про Загальнодер­жавну програму адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу» як складової частини правової реформи в Україні.

Слід мати на увазі, що необхідність гармонізації законодавства стосується не тільки правового простору ЄС. Так, відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи мета РЄ досягається, зокрема, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів у правовій галузі.

Україна є членом Спів­дружності Незалежних Держав (СНД). Статут СНД (1993) передбачає, що держави-члени сприяють зближенню національ­ного законодавства.

Україна є активним членом Організації Об’єднаних Націй (ООН), чле­ном Світової організації торгівлі (СОТ). У межах названих міжнародних організацій приймались акти, що мають кримінально-правове значення. Тому важливо з’ясувати, наскільки ефективними з точки зору боротьби із національною злочинністю можуть бути положення відпо­відних міжнародних актів.

Крім того, обов’язки щодо гармонізації імплементації положень відпо­відних актів міжнародного законодавства ООН та інших міжнародних організацій, інколи несуть не лише позитива і є небезпечними при механічному їх підписанні та ратифікації, загрожують національній безпеці та суверенітету держави, порушують права і свободи громадян, що також потребує об’єктивного дослідження зазначених документів і вироблення науково-обґрунтованої позиції щодо їх ратифікації. Таким, наприклад, є досліджений нами у параграфі 2.1 Римсь­кий статут Міжнародного Кримінального Суду.

Кримінальне законодавство Ради Європи

Рада Європи – політична організація, заснована 5 травня 1949 р. На сьогодні вона нараховує сорок чотири держави-члени. Основними задачами організації задекларовано: сприяння утвердженню принци­пів демократії, прав людини і верховенства права, а також пошук спільних рішень проблем політичного, правового характеру тощо. Загальні положення кримінального законодавства містяться у до­кументах РЄ як загально-правового, так і кримінально-правового характеру. Такими документами є не лише відповідні конвенції та протоколи до них, а й рекомендації і резолюції.

Основні документи РЄ, що можуть бути віднесені до криміналь­ного права, перелічуючи можна поділити на кілька груп. Це акти, які стосуються: 1) принципів кримінального права; 2) дія кримінального закону, порядок екстрадиції та передачі осіб для відбування покарання; 3) покарання, його виконання, заходи безпеки; 4) захисту прав потерпілих та примирення (медіації); 5) звільнення від кримінальної відповідаль­ності та від покарання; 6) особливостей кримінальної відпо­відальності неповнолітніх та 7) юридичних осіб.

Акти щодо конкретних злочинних діянь, за об’єктом посягання можна поділити на 10 груп. Це злочинні діяння: 1) те­рористичного характеру; 2) пов’язані з організованою злочинною діяльністю; 3) корупцією; 4) легалізацією злочинних доходів; 5) що посягають на права людини і моральність; 6) комп’ютерні; 7) у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів; 8) що посягають на культурну спадщину; 9) довкілля; 10) пося­гають на безпеку населення і громадський порядок.

Кримінальне законодавство Європейського Союзу

Членами Ради Європи є практично усі європейські держави, і законодавство, створене в рамках РЄ, можна вважати у повному сенсі слова загальноєвропейським. Законодав­ство, що створюється в рамках ЄС та інших регіональних союзів має значення передусім для держав-членів та певною мірою для держав-кандидатів.

Згідно з Амстердамським договором (1997) європейське право отримало відверто наднаціональний характер, який характери­зується приматом норм, прийнятих міжнародними об’єднаннями над нормами національного права держав-членів.

Українське законодавство в частині, що не суперечить нормам Конституції України, повинно бути приведене у відпо­відність з європейським законодавством на виконання зобов’я­зань, взятих на себе Україною перед ЄС відповідно до Угоди про Партнерство і Співробітництво між Європейськими Співтоварист й Україною (УПС). Угода підписана 14 червня 1994 р. і ра­тифікована Україною Законом від 10 листопада 1994 р. є частиною законодавства України і зобов’язує враховувати зако­нодавство ЄС при розробці нових актів законодавства України та приводити у відповідність з ним існуючі акти.

Загальноєвропейське кримінальне законодавство розвивається недостатньо системно, лише з най­більш актуальних питань і, як правило, не ставить за мету уніфікувати положення щодо злочинів.

Європейське кримінальне право – це не правова концепція, а пе­редусім угоди, які формують масив договірно-правового матеріалу необхідного для розвитку галузі європейського кримінального права.

Питання для самоконтролю:

1. Що собою представляє Римський статут МКС?

2. Які країни підписали і ратифікували Римський статут МКС?

3. Назвіть органи міжнародної кримінальної юстиції.

4. Які наслідки створення Трибуналу по Югославії?

5. Як ви розумієте принцип ООН невтручання у внутрішні справи суверенних країн?

6. Які головні проблеми імплементації норм міжнародного кримінального права в українське законодавство?

7. Які існують джерела кримінального права Німеччини?

8. Яке співвідношення федерального кримінального Права і кримінального права земель в Німеччині?

9. Який історичний розвиток джерел кримінального права Німеччини до її об’єднання?

10. Який історичний розвиток джерел кримінального права. Німеччини після її об’єднання?

11. Що таке Nebernstrafrechr (додаткове кримінальне право) Німеччини?

12. Які існують джерела кримінального права Франції?

13. В чому відображаються процеси декодифікації кримінального законодавства ФРН та Франції?

14. Яке значення декодифікації та судової практики для кримінального права Франції?

15. Які новели кримінального права західних країн слід імплементувати в законодавство України: декодифікацію; прийняття доказів урядом чи чиновником, поширювальне законодавче тлумачення законів судом?

16. Які існують джерела кримінального права Англії?

17. Яка сутність і роль загального статутного права в системі кримінального права Англії?

18. Що є делегованим законодавством в системі кримінального права Англії?

19. Як визначається дія кримінального закону в Англії?

20. Яким є тлумачення кримінального закону (статуту) в Англії?

21. Які особливості джерел кримінального права Англії?

22. Як розвивається статутне кримінальне право Англії на су­часному етапі?

23. Які особливості джерел кримінального права США?

24. Що означає поняття «дуалізм права» в кримінально-правовій системі США?

25. Які існують джерела кримінального права США?

26. Яку роль відіграє Примірний КК США в реформі амери­канського кримінального права?

27. Яким є історичний розвиток джерел кримінального права США в XX ст.?

28. Які основні принципи використання джерел кримінального права США?

29. Яким є співвідношення Федерального кримінального права та кримінального права штатів в США?

30. Яким є тлумачення норм кримінального закону в США?

31. Які існують джерела кримінального права в країнах СНД?

32. Як ви оцінюєте стан розвитку кримінального права країн СНД, країн континентальної та прецедентної систем кримінального права?

33. Порівняйте концептуальні проблеми Кримінального права України, країн континентальної і прецедентної системи права.

Рекомендована література:

1. Моргунова М.А. Имплементация норм международного права и региональных организаций в национальные правовые системы стран Северной Европы // Государство и право. – 2002. – №5. – С. 144-152.

2. Ведерникова О. Международное уголовное право: проблемы имплементации // Уголовное право. – 2003. – № 3. – С.12-14.

3. Тиунов О.И. Решения Конституционного Суда РФ и международное право // Российская юстиция. – 2001. – №10. – С. 15.

4. Евронары для русских генералов // Аргументы и факты. – 2003. –№15.

5. Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право зарубіжних країн (в пи­таннях та відповідях): Навчальний. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 256 с.

6. Ховронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

Модуль 3.

«Основні проблеми загальної частини кримінального законодавства України за результатами досліджень українських компаративістів»

Тема 3.1. Компаративісти України про прогалини у загальній частині КК України, шляхи, засоби та перспективи їх розв’язання.

3.1.1. Інститути та окремі положення Загальної частини Кримінального законодавства країн континентальної Європи і СНД, яких на думку українських компаративістів немає в Кримінальному Кодексі України.

3.1.2. Розв’язання проблеми прогалин шляхом внесення доповнень в КК України.

3.1.3. Судовий прецедент як засіб розв’язання проблем прогалин та протиріч кримінального законодавства: аргументи за і проти.