3.4. Типологія концептів

Із визначенням структури і ознак концепту тісно пов'язана і проблема їх типології, яка на сьогодні залишається однією з дис­кусійних у сучасній лінгвоконцептології. Здебільшого у наукових розвідках акцентується увага на окремих різновидах концептів безвідносно до їх системної організації в типологічній ієрархії.

Спираючись на лінгвістичні та логіко-філософські традиції, дослідники Жиль Дельоз та Фелікс Гваттарі (приклади і комен­тарі наведені авторами посібника) розрізняють концепти:

1. Апріорні, чисті, або формальні, що не залежать від досві­ ду (просторові - "верх" - "низ", сенсомоторні - "зір" - "слух"), і апостеріорні, або матеріальні ("багатство", "юродство"), що відповідають усьому розмаїттю досвіду та виводяться з нього (Едмунд Гуссерль);

2. Внутрішні (одиниці мислення) і зовнішні, або виражені, об'єктивовані: словесні, архітектурні, живописні, графічні, скуль­ птурні, музичні, танцювальні і таке інше (Валерій Зусман). Ця кла-

сифікаційна опозиція корелює з відомою теорією Юрія Лотмана [Лотман 2000, с. 388-400] щодо об'єктивації текстів ресурсами різ­них знакових систем; остання, в свою чергу, перегукується з теза­ми праці Людвіга Вітгенштейна [Витгенштейн 1985, с. 3-52].

3. Стихійні, неконсистентні (з неправильними контурами, розмиті), і консистентні (з чіткими контурами, правильні). Концепт "сім'я" в українській мовно-культурній традиції є кон­ цептом з чіткими контурами, особливо у порівнянні з такими феноменами, як-от "шведська сім'я", "одностатева сім'я", "афри­ канська сім'я" у традиційному розумінні (чоловік має кілька дружин, якщо може їх утримувати).

4. Первинні - вторинні концепти. Первинними є базові кон­ цепти, які слугують основою для утворення вторинних. Так, "рослина", "камінь" - первинні концепти, "сад каменів" у складі японської мовно-культурної картини світу - вторинний; "вода" - первинний концепт, а "море", "фонтан" - вторинні.

5. Нові ("Інтернет-особистість", "комп'ютерна реальність") концепти протиставляються старим ("вогонь", "вода", "повіт­ ря", "земля").

6. Свої ("Україна", "хата", "мати") концепти складають опо­ зицію чужим ("піраміди", "Британія");

7. Інтенсивні корелюють із репульсивними. Перші відбива­ ють стан піднесення духу ("зростання", "сила", "дух"), другі - стагнацію і спад душевних сил ("спокій", "гріх", "образа") [Де- лез, Гваттари 1998].

А. Вежбицька розмежовує концепти залежно від ступеня експлікації їх змісту, пропонуючи такі терміни, як "концепт-мінімум" і "концепт-максимум", що вказують на те, чи володіє простий носій мови смислом слова повністю чи ні [\Уюг2Ьіска 1985]. Авторка розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум і енциклопедичний додаток (доповнення). Концепт-мінімум пе­редбачає неповне знання про феномен (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосується; у життєвій практиці вона для нього не є важливою або ж він з нею ніколи не стикався). Кон­цепт-максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем фено­мена (реалія йому відома в усіх аспектах, включно з енциклопе-

140

141

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

д инними відомостями, професійними знаннями про реалію).

Так, для жителів України концепт "яблуко" є концептом-макси-

мумом, а концепт "ківі" є концептом-мінімумом (мовці не зна­ ють, на кущі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини ви­ глядають, де вони ростуть, коли дозрівають плоди тощо). Енци­ клопедичний додаток передбачає володіння мовцем додаткови­ ми енциклопедичними знаннями про світ. Коментуючи наукові погляди А. Вежбицької, К. Рахіліна зауважує, що ця класифіка­ ція дає змогу протиставляти різні рівні оволодіння значенням слова залежно від ступеня освоєння об'єкта з боку простого но

сія мови [Рахилина 1989, с. 48].

Зважаючи на зміст поняттєвих структур, Юрій Степанов ви-

діляє такі "два важливі типи концептів": "рамкові поняття"

(репрезентують основну актуальну ознаку або певну сукупність

таких ознак, що становить основний зміст концепту, його рамку,

але не всі ознаки) і "поняття зі щільним ядром" (культурно

значущі в своїй цілісності). Приклади останніх - "любов", "віра", "надія", "хата", "мати". Прикладами рамкових є концепти, зміст яких протягом певного часу суттєво змінився. Так, кон­цепт "цивілізація" осмислюється сьогодні вже не як "соціальна структура, що створила принаймні такі культурні цінності, як протописьмо і протоміста", а як "соціальна структура, що має високий рівень матеріального, інформаційного, інфраструктур-ного, духовного, культурного розвитку". Або концепт "інтеліге­нція", який має різне смислове наповнення у дореволюційній Росії, у часи радянської влади і зараз у країнах пострадянського простору. Подібне стосується і концептів релігійної сфери: "Бог", "святість", "церква", "священик" та ін.

Ю. Степанов також розмежовує духовні концепти, що пере­дають внутрішній стан людини (вони не описуються, а пережи­ваються, як концепти "гріх", "надія") та концепти про людину, як концепти "життя" і "смерть" (характеризуються особливим виявом часу в еволюційних рядах концептів) [Степанов 2004, с. 76-80]. Людські концепти, у свою чергу, поділяють на приро­дні ментефакти ("око") і штучні ("Інтернет-особистість").

За походженням концепти ділять на первинні (природні) (вони властиві і людям, і тваринам: "верх - низ", "тепло - холо-

142

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

д но") - animal concepts і вторинні (характерні лише для людей, як "гріх" чи "добро") - human concepts. Природні, які протіка­ють на психічному рівні, називаються ментефактами.

Інтерпретуючи концепт як "родове ім'я, що відзначається більш високим ступенем узагальненості порівняно з його видо­вими розгалуженнями", Анатолій Бабушкін в основу класифіка­ції концептів кладе подібність їх зі структурами репрезентації знань у когнітології. Відповідно, у систему видових утворень концептів за когнітивними ознаками науковець включає такі типи: конкретні мислеобрази (наприклад, зорові - риба "ка­рась"), мислеобрази-схеми (як-от деталізовані: "ріка - блакитна стрічка"), гіпероніми ("одяг", "взуття"), фрейми (сукупність організованих асоціацій, які зберігаються у пам'яті: "базар"), інсайти (номінації із вказівкою на функцію через ім'я - "бара­бан"), сценарії (схожі на фрейми, але з прогнозованим сюжет­ним розвитком подій - "бійка"), калейдоскопічні концепти (сценарії і фрейми, пов'язані з переживаннями і почуттями, як "совість") [Бабушкин 1996, с. 25-95]. Концепт може бути пред­ставлений лише однією з цих форм, а може становити сукуп­ність різних понять, смислів, значень, що несуть емоційну, асо­ціативну, образну, вербальну або іншу інформацію про об'єкти. Фактично, це одна із перших спроб типологізувати концепти як когнітивні структури. Подібні типи концептів, виходячи із спів­відношення концепту та мовного знака, виділяє й Мико­ла Алефіренко [Алефиренко 2004, с. 75].

За аксіологічними характеристиками Валерій Дем'янков розрізняє концепти позитивні ("добро") і негативні ("зло") [Демьянков 1999; 2001, с. 36].

За критерієм внутрішньої або зовнішньої оцінки концепти поділяють на регулятивні (ті, що об'єктивують внутрішню оцін­ку і тісно пов'язані з домінантами культури, як "щастя", "кохан­ня") і параметричні (ті, що об'єктивують зовнішню оцінку і опосередковано пов'язані з домінантами культури, як "час", "простір", "вік", "статус") [Гоннова 2003, с. 183]. Ця класифіка­ція корелює з опозицією, осмисленою набагато раніше: Арон * Уревич поділив усі лінгвокультурні концепти на філософські:

143

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

" рух", "час", "простір" і под. та соціальні, або культурні: "воля", "багатство", "справедливість" та ін. [Гуревич 1984].

За ступенем абстрактності розрізняють концепти: конкрет­ні ("самовар" - Тетяна Космеда [Космеда 2002]) і абстрактні -"щастя" (Сергій Воркачов), "віра" (Людмила Іванова), "радість" (Юрій Степанов), "душа" (Нінель Арват), інші.

За часом існування розмежовують концепти Античності, концепти Середньовіччя, концепти Відродження, концепти Просвітництва, концепти Нового часу тощо [Краснобаєва-Чорна2007, с. 49].

Проблема класифікації концептів тісно пов'язана з питанням їх вербалізації. Так, за типом об'єктивації Валерій Зусман роз­різняє концепти вербальні (словесні, мовні) і невербальні: жес­ти (великий палець угору чи вниз), рухи (жест вітання автомобі­лістів на немагістральних дорогах у Британії розгорнутою доло­нею назовні), візуальні, акустичні знаки (клаксон автомобіля) [Зусман 2004, с. 53]. У невербальній формі концепти репрезен­тують низку важливих ситуацій, дій, жестів; у вербальній -"ключові слова" (тексти, "культурні сценарії") відповідної мови і культури [Цветкова 2000, с. 84].

По-різному підходять науковці і до визначення вербалізаторів концепту. Василь Старко, наприклад, до них зараховує "етимоло­гію слів, синоніми, антоніми, типові синтаксичні позиції, кон­тексти вживання (семантичні комплекси), семантичні поля, оцін­ки, образні асоціації, метафорику, фразеологію та мовні шаблони" [Старко 2004, с. 5]. Лариса Компанцева до вказаних вербалізато­рів додає паремії, афористику, суб'єктивні дефініції [Компанцева 2005, с. 75]. Хоча досить часто вчені зосереджують увагу на яко­мусь одному вербалізаторі або вважають, що "вербальним еквіва­лентом концепту є сукупність лексичних засобів" [Романова 2005, с. 23]. Прямі й непрямі вербалізатори концепту розрізняє Анна Вежбицька. Прямі засоби вербалізації - це слова, етимоло­гію яких можна звести до ключової лексеми концепту, натомість непрямі засоби мовної репрезентації включають сполучуваність, граматичні характеристики слів та іншу інформацію [Вежбицкая 1997, с. 92]. Загалом дослідження лінгвальної маніфестації кон-

144

цептів лише підтверджує факт існування в мові різних вербаліза­торів та засвідчує правомірність уживання цього терміна.

Анатолій Бабушкін пропонує структурно-семантичну типо­логію, у межах якої виділяє лексичні і фразеологічні концепти [Бабушкин 1996]. Кожен із цих типів може охоплювати певні різновиди концептів. Так, наприклад, виділяється ономатопое-тичний, або етноейдемічний концепт, що становить собою "ког-нітивну базу для формування не лише фразеологічного мислен­ня, але й різноманітних переносних значень слова, семантики парафраз і паремій" [Алефиренко 2004, с. 71-72]. Зауважимо, що при такому підході значно розширюються межі дослідження лексико-семантичних, фразеологічних полів.

У контексті лінгвокультурологічних студій, зважаючи на ро­зрізнення понять "ментальність" і "менталітет", учені розмежо­вують концепти в широкому й вузькому значенні (Вероніка Те-лія) та диференціюють терміни "когнітивний концепт" і "лін-гвокультурний концепт". Хоча чимало дослідників (О. Куб-рякова, 3. Попова, І. Стернін, В. Манакін та ін.) уважають кон­цепт одиницею когнітивної лінгвістики, дефініцій відповідного поняття, в яких акцент робиться саме на зазначеному аспекті, не так і багато. В цьому плані увагу привертає твердження Воло­димира Манакіна: "Когнітивна лінгвістика оперує не мовними елементами (це поняття структурної лінгвістики), а одиницями, причому особливими за своєю природою, що є провідниками найрізноманітнішої інформації, повністю або частково матеріа­лізованими в мові, для називання яких закріпився термін конце­пти" [Манакин 2004, с. 23].

Натомість питання типології лінгвокультурних концептів висвітлюється значно ширше, зокрема, у працях С. Воркачова, Ю. Степанова, В. Карасика, Г. Слишкіна та ін. Так, зважаючи на ментальну природу лінгвокультурних концептів та розглядаю­чи їх як певні абстракції, С. Воркачов пропонує розрізняти кон-цепти-автохтони, що є абстрагованими від значень своїх конк­ретних мовних реалізацій та містять у семантиці і "предметні", і етнокультурні семи; протоконцепти - "універсальні концеп­ти", "ноеми" ("добро - зло", "добре - нейтрально - погано"),

145

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

я кі також є абстрагованими від мовних реалізацій ментальними одиницями, що забезпечують еталон порівняння, необхідний для міжмовного зіставлення і перекладу; метафізичні концепти ("душа", "істина", "щастя", "воля") з властивим їм найвищим або граничним ступенем абстракції та потенційні концепти - мента­льні структури, що не мають відповідних лексем для свого вира­ження, а також не є ціннісно значущими для мовної спільноти, оскільки не можуть бути описані за допомогою оцінних предика­тів "добре", "погано", "байдуже" тощо [Воркачев 2002 (а), с. 38].

Загалом терміни "універсальні концепти" та "етнокультур­ні концепти" досить поширені в лінгвокультурології, хоч у їх визначеннях й актуалізуються різні моменти. Зокрема, С. Вор-качов зазначає, що "універсальні концепти" представлені у нау­ковій свідомості у формі етичних понять: добро - зло, добре -погано - байдуже" [Воркачев 2001, с. 69]. З більш традиційних позицій до тлумачення універсальних концептів підходять Валентина Маслова, Олексій Шмельов, Тетяна Булигіна, Алла Варинська, які визначають їх як "базові когнітивні категорії, що відображають єдиний для всіх когнітивний процес" [Маслова 2004 (а), с. 52] або як "мегаконцепти, співвідносні із структура­ми відповідних універсалій" [Варинська 2006, с. 134].

Зауважимо, що подекуди терміни "концепти-універсалії" і "універсальні концепти" (Микола Алефіренко), "семантичні при­мітиви" (Анна Вежбицька), "фундаментальні загальнолюдські концепти" (Іван Мещанінов) та деякі інші уживаються як синоні­ми, їм протиставляють концепти-унікалії - етноейдеми (концеп­ти світобачення, наскрізні образи) і ейдеми-дистинктори (онома-топоетичні концепти) [Алефиренко 2004, с. 70] або "унікальні концепти", які відображають специфіку національної ментально­сті [Бульїгина, Шмелев 1997, с. 489]. Подібне розмежування здій­снюється за ознакою унікальності - універсальності.

Етнокультурні концепти розглядають як "специфічні конс­танти соціуму, якими відрізняються національні культури і мо­ви" [Манакин 2004, с. 24] або їх інтерпретують як певні мента­льні величини, виражені "словом, за яким стоїть не лише реалія, а образ і символ, що постають у тому чи іншому етнокультур-

146

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

н ому просторі" [Жайворонок 2007, с. 10]. Етнокультурні конце­пти дехто з науковців також визначає як унікальні, що "відо­бражають соціально-психічне світобачення, представлене різ­ними емотивними співтовариствами" [Алефиренко 2004, с. 70]. Наявність універсальних концептів забезпечує можливість взає­морозуміння між народами. Водночас кожній нації притаманний власний національний світогляд, власна шкала цінностей, ре­презентовані відповідними етнокультурними концептами, які характеризують культуру окремого етносу.

В. Маслова виокремлює серед концептів концепти націона­льної культури, зокрема, для російської культури це такі, як "воля", "доля", "соборність", "інтелігенція" [Маслова 2001].

Часто типологія концептів зводиться до розмежування пізна­вальних і художніх концептів, що бере свій початок у вченні С. Аскольдова. Найістотніша відмінність між художніми концеп­тами та пізнавальними, на думку вченого, полягає у невизначено­сті можливостей. "У концептах знання ці можливості підпорядко­вані або вимогам відповідності реальній дійсності, або законам логіки. Зв'язок елементів художнього концепту базується на абст­рактно невластивій логіці і реальній прагматиці художній асоціа­тивності" [Аскольдов 1997, с. 275]. Зіставляючи природу худож­ніх і пізнавальних концептів, С. Аскольдов робить висновок, що художній концепт значно інформативніший, ніж пізнавальний, оскільки поєднує поняття, уявлення, почуття, емоції, інколи на­віть волевиявлення. Художній концепт тяжіє передусім до потен­ційних образів, спрямований на них, а основною органічною складовою його є слово [Аскольдов 1997, с. 274-279].

Учення С. Аскольдова знайшло своє відображення у сучасній науці. Так, В. Маслова виявляє такі диференційні ознаки худож­нього концепту, що відрізняють його від пізнавального: асоціа­тивність, яка лежить в його основі; потенцію до рбзкриття як образів, так і різноманітних емотивних смислів; тяжіння до об­разів, здатність включати їх у себе [Маслова 2004 (а), с. 34-35].

З урахуванням принципу моделювання концепти можуть репрезентувати такі моделі: світ; стихії і природа; уявлення про людину; моральні концепти; соціальні поняття і стосун-

147

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

к и; емоційні концепти; світ артефактів; концептосфера нау­кового знання; концептосфера мистецтва [Маслова 2004 (а)].

У російському мовознавстві досить поширеною є так звана дискурсна класифікація концептів, в основу якої покладено принцип осмислення світу — науковий, художній і побутовий. Звідси і виділення відповідних типів концептів та розрізнення трьох функціональних концептосфер - наукової, художньої і наї­вно-побутової (повсякденно-практичної), що акумулюють спеціа­льні, естетичні та повсякденно-практичні знання [Карасик 1997].

В українській лінгвістиці функціональну типологію конце­птів розробила Вікторія Іващснко, зважаючи на такий параметр, як "локалізація у конкретній сфері людської свідомості". До функціональних різновидів концептів дослідниця зараховує такі: наукові, ненаукові, логічні, науково-логічні, філософсь­кі, історіософічні, моральні, художні, ономатопоетичні, есте­тичні, міфологічні, наївно-побутові, політичні, суспільно-політичні, лінгвістичні тощо [Іващенко 2004 (г), с. 392-393]. Подібно до інших когнітивістів, В. Іващенко також пропонує диференціювати три функціональні концептосфери — наївно-побутову, художню та наукову, а отже, і три групи концептів відповідно до сфер свого функціонування.

За відношенням концепту до суб'єкта концептуалізації — індивіда, групи, етносу, людства концепти поділяють на: індиві­дуальні, мікрогрупові (сім'я, друзі), макрогрупові (соціальні), національні, цивілізаційні, загальнолюдські [Сльїшкин 2000, с. 14]. У скороченому варіанті виділяють переважно чотири ти­пи концептів: універсальні, етнічні, групові, індивідуальні [Лихачев 1997, с. 284-285] або індивідуальні, групові, класові, національні. Як бачимо, поділ концептів на індивідуальні та колективні за ознакою стандартизації став уже традиційним. Індивідуальні концепти ще визначають як персональні, авторсь­кі, суб'єктивні. Колективні поділяють на: мікрогрупові (у ме­жах сім'ї, класу, бригади, товариського колективу); мезогрупові (у межах виробничих об'єднань, територіальних спільнот); мак­рогрупові, властиві суспільним класам, етнічним спільнотам, націям, народностям (національні, етнічні концепти); цивіліза-

148

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

ц ійні — у межах цивілізацій та загальнолюдські — у загальномо-вному просторі тієї чи іншої культури.

Хоча частіше дослідницьку увагу науковці зосереджують на вивченні окремих типів концептів. Наприклад, специфіку наці­онального концепту простежують Галина Богданович, Оль­га П'ятецька, Тетяна Космеда, Марія Раєвська, Вікторія Красних та ін., визначаючи його як "найзагальнішу, максимально абстра­говану, але конкретно репрезентовану ідею предмета у сукупно­сті всіх валентних зв'язків, позначених національно-культурною маркованістю" [Красньїх 2002, с. 184].

Особливе зацікавлення дослідників викликають індивідуа­льно-авторські концепти, сферою функціонування яких є ху­дожні твори, особливо ті, які виявляють характерні риси наці­онального менталітету і тому є для українців особливо цінни­ми [Желєзняк 2001, с. 288]. Пропущені через мовну практику митця, авторські концепти "здебільшого суттєво розширюють межі свого смислового потенціалу", "здобуваючи все нові й нові нашарування, поповнюючи фіксовані визначення", вна­слідок чого "смисл концепту стає мінливим, перемінним у сво­їх реалізаціях, таким, що часом допускає неоднозначні тлума­чення" [Кононенко 2006, с. 248].

Зважаючи на суб'єкта концептуалізації, О. Селіванова проти­ставляє ідіоконцепт етноконцепту й узуальному концепту. Якщо об'єм етноконцепту можна описати у межах суб'єкта-етносу на основі еталонних носіїв однієї мови, узуального - на основі пев­ної групи мовних особистостей в етносі, то об'єм ідіоконцепту визначається стосовно суб'єкта-індивіда. Причому зумовлюється він як суб'єктивними ознаками індивіда: рівнем освіченості, культури, вихованості, характером, статтю, усвідомленням важливості певного поняття, так і об'єктивними закономірнос­тями: розрізнювальними домінантами соціуму, 'середовища, міжособистісними стосунками. Серед різновидів ідіоконцепту (загального, еталонного, енциклопедичного, парадоксально­го та ін.) звертає на себе увагу образно-художній, репрезенто­ваний у творчій свідомості поета, художника, письменника [Селиванова 2000, с. 127-128].

149

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

З ауважимо, що вчені постійно намагаються створити загаль­ну типологію концептів, якось систематизувати їх, проте поки що наявні класифікації здебільшого залежать від методологіч­них позицій науковців, часто навіть від конкретної мети дослі­дження тощо. Свідченням цього є виокремлення таких різнови­дів концептів, як: концепти мови і мовлення (Григорій Богін), концепти наукової та буденної свідомості (Людмила Чернейко), концепти як набутки індивіда й концепти як інваріанти соціуму (Олександра Залевська) та ін. У працях Валерія Дем'янкова зна­ходимо кореляцію термінопонять: статичні - динамічні, старі -нові, суб'єктивні - загальні, негативні - позитивні [Демьянков 2001, с. 36]. Розмежовуючи подібні концепти, автор, як бачимо, в основу класифікації кладе різні принципи, серед яких вирізня­ється критерій оцінності.

В україністиці спробу систематизувати концепти різних ти­пів здійснює Вікторія Іващенко. Серед виділених нею концепту­альних структур: концепти-когнітиви, -емотиви, -конативи; кон-цепти-етимони і культурні концепти; концепти-фрейми, -скрип-ти, -сценарії та багато ін. Загалом, як стверджує дослідниця, концепти можна типологізувати за такими основними класифі­каційними параметрами: походженням, статус ним виявом мен­тальності щодо форми і змісту відображення, основними пара­метрами ментального простору, компонентним складом, харак­тером об'єкта / суб'єкта відображення, а також критерієм цінно­сті в культурі, способом відображення дійсності та особливос­тями вияву в ареалах мовних культур [Іващенко 2004 (в), с. 61]. І хоча запропонована типологічна диференціація містить чимало дискусійних моментів, вона заслуговує на високу оцінку.

З огляду на різні критерії, а передусім на оцінний, науковці виділяють також реальні та ірреальні концепти (потенційні, мо­жливі, псевдоконцепти) (Володимир Карасик, Геннадій Слиш-кін); емоційні (Анна Вежбицька, Марина Піменова, Володи­мир Шаховський); етичні (Тетяна Попова, Євген Верещагін, Лариса Панова); образні (Володимир Манакін, Людмила Буяно-ва); аксіологічні (Володимир Карасик, Тетяна Космеда); мода­льно-оцінні (Тетяна Романова); антропоконцепти (Олена Селі-

150

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

в анова); концепти суб'єктивної оцінки (Ірина Голубовська); ме­тафоричні (Вероніка Телія, Алла Башук) та ін. На жаль, не всі з означених концептуальних структур належно теоретично обґру­нтовані у лінгвістичних дослідженнях, але вони стимулюють науковий пошук, що в майбутньому передбачає створення адек­ватної типології концептів.