3.3. Структура концепту

Науковці стверджують, що саме ознаки формують і структу­ру концепту: "Реконструкція структури концепту здійснюється шляхом виявлення усіх можливих ознак, що можуть бути об'єд­нані за загальною для них видовою або родовою асоціативною характеристикою" [Пименова 2004 (в), с. 83]. Подібно до розу­міння структури концепту підходить І. Стернін, зазначаючи, що вона "складається з концептуальних ознак, які утворюють різні концептуальні рівні" [Стернин 2000, с. 15].

Більшість дослідників указують на те, що концепт характе­ризується багатокомпонентною і багатоярусною структурою, яка може бути виявлена через аналіз мовних засобів її репрезен­тації. Концепт народжується як одиниця універсального пред­метного коду - у вигляді первинного суб'єктивно наглядного, конкретного образу. Пізніше, у процесі пізнавальної діяльності і комунікативної практики людини, концепт в її свідомості пос­тупово набуває нових концептуальних шарів (рівнів), що збіль­шує його об'єм і насичує його зміст. "Видається, що у концепту немає чіткої, жорсткої структури, немає жорсткої послідовності шарів - їх розташування, як і їх склад, індивідуальні і залежать від умов формування та функціонування концепту в кожної осо­бистості" [Стернин 2000, с. 14]. Порівняймо, наприклад, зміст і структуру концепту "хрещена мати" у свідомості тих, у кого є хрещена мати, і тих, хто знає про існування феномена "хрещена мати" лише з казок, художніх текстів та розповідей інших; тих,

134

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

х то постійно спілкується з хрещеною матір'ю, і тих, хто лише знає про її існування.

У різних поглядах на структуру концепту можна помітити певні спільні моменти. Так, досить поширеною є традиція ро­змежування у структурі концепту трьох компонентів, як це, наприклад, роблять представники Волгоградської лінгвокуль-турологічної школи: фактуального (репрезентує повсякденні знання, втілені у мовних дефініціях, елементи наукового знан­ня і загальної ерудиції та стереотипні і прототипні структури); образного (включає внутрішні форми мовних одиниць і обра­зи, закріплені в авторських або фольклорних прецедентних текстах) та оцінного (зближує концепт з філософською кате­горією оцінки, але, на відміну від останньої, увагу акцентує не лише на позитивних цінностях, а й на антицінностях) [Сльїш-кин 2004 (б), с. 31]. Звернімось до матеріалу, поданого у Дода­тку 3: "Культурні коди концепту "думка" в сучасній російській мові та їхній резонанс в аспекті теорій ноосфери". Повсякден­ні й елементарні наукові знання у структурі концепту "думка" доповнюються численними образними парадигмами, які від­бивають різні напрямки переосмислення цього концепту і по­требують ретро-рефлексивної діяльності свідомості для їхньо­го усвідомлення у діапазоні таких моделей: ті, що фіксують подібність думки до об'єкта: антропоморфні (виплекати дум­ку), анімальні, вегетативні та інші; ті, які фіксують подібність думки до предмета (підкинути думку); образи сенсорного, наприклад тактильного, сприйняття думки (важка думка); об­рази нав'язливого супроводження думкою людини (думка лізе в голову); образи інтенсивного руху, часто польоту (думки розлетілися) і таке інше. Складові образних парадигм, звісно, позначені оцінним компонентом.

Фактуальний, або понятійний, компонент зберігається у сві­домості у вербальній формі і тому може безпосередньо відтворю­ватися у мовленні, а образний є невербальним і піддається лише опису. Акцентуація ж оцінного компонента відмежовує концепт від таких ментальних одиниць, як фрейм, сценарій, скрипт, геш-тальт, стереотип тощо [Карасик, Сльїшкин 2001, с. 77].

135

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

С . Воркачов також дотримується думки, що оптимальним для аналізу концепту є виділення трьох структурних компонентів. Учений розрізняє такі складові: "понятійну, що відображає його ознакову й дефініційну структуру; образну, що фіксує метафо­ри, які підтримують концепт у мовній свідомості; і значущу, залежну від місця концепту у лексико-граматичній системі кон­кретної мови, куди ввійдуть також його етимологічні й асоціа­тивні характеристики" [Воркачев 2002 (б), с. 80]. Як відомо, внутрішня форма концепту, тісно пов'язана з ідентифікацією його етимології й асоціатів, має велике значення для його осми­слення загалом. Згадаймо, яку роль відіграє описана вище ети­мологія слова "концепт" (як "схопленого свідомістю смислу"; як "зародка"; як "смислу, спільного для представників єдиного соціуму") для осмислення самого терміна "концепт".

Понятійний, образний і тілесно-знаковий компоненти в структурі концепту розрізняє Сергій Ляпін. Знакова природа передбачає закріпленість концепту за певними вербальними засобами реалізації [Ляпин 1997, с. 18]. Окремі науковці вважа­ють, що концепт складається із поняття, образу і символу (В. Колесов, В. Кононенко).

На важливості оцінного компонента наголошує Ніна Ару-тюнова: "Не кожне явище реальної дійсності є основою для утворення концепту, а лише те, що виступає об'єктом оцінки. Для того, щоб оцінити об'єкт, людина повинна "пропустити" його через себе: природа оцінки відповідає природі людини. Такий момент "пропускання" й оцінювання і є моментом пер­винного утворення того чи іншого концепту у свідомості носіїв культури" [Арутюнова 1988, с. 18]. Образ як складова концепту піддається відповідній стандартизації національною спільнотою [Попова, Стернин 2001 (б), с. 6]. Це значною мірою зумовлює етнічні розбіжності в інтерпретації концепту. Наприклад, осми­слення "ночі" як "локусу притулку, сховища", "темпоралі захис­ту, накопичення сил" продукує образ, заснований на зіставленні "ночі" і "матері", і відповідну меліоративну забарвленість образу "ночі" для українця: "А ніч-мати дасть пораду - / Козак ляха знайде" (Т. Шевченко "Тарасова ніч"), "Все нічка покрила. /Всіх

136

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

п окрила темнісінька, /Як діточок мати" (Т. Шевченко "Кате­рина"). Стандартизація такого типу неможлива для більшості етносів, які мешкають сьогодні у Західній Європі.

Зважаючи на згадані компоненти, що характеризують насам­перед структуру лінгвокультурного концепту, Ю. Караулов ви­значає відповідно і три рівні його існування (моделювання):

1. системний потенціал, тобто сукупність засобів апеляції до концепту, запропонованих носієві мови культурою, як накопи­ чене нею лінгвістичне надбання, зафіксоване в лексикографії;

2. суб'єктивний потенціал - арсенал мовних засобів, збереже­ них у свідомості індивіда; 3) текстові реалізації, інакше кажучи, апеляції до концепту з конкретною комунікативною метою [Ка­ раулов 1999, с. 7-9]. І хоча вказане моделювання цими трьома способами не обмежується, проте вони виявляють найістотніші виміри концепту як єдності пізнання і оцінки, а також як проце­ су мовного асоціювання та руху від культурної й індивідуальної потенції до текстової реалізації.

Ю. Степанов також аналізує структуру концепту з лінгвоку- льтурологічного погляду, визначаючи в ній, з одного боку, зміст поняття, а з іншого - все те, що робить концепт фактом культу­ ри - етимологію, історію, сучасні асоціації, оцінки тощо [Сте­ панов 2004, с. 43]. У складі концепту науковець розрізняє три шари, відмінні за своїм походженням, часом утворення, семан­ тикою: 1) основний, або актуальний, значущий, вербально ви­ ражений і знаний усіма носіями культури; 2) "пасивний", або "історичний", актуальний і доступний не для всього етносу, а для представників певних соціальних груп, для конкретного мікросоціуму; 3) "внутрішню форму" — найменш актуальний для концептоносіїв будь-якої культури шар, відомий переваж­ но спеціалістам, але на якому виникли і базуються всі інші шари [Степанов 2004, с. 49-58]. '

Зазначені шари пропонують розглядати і дещо по-іншому, зважаючи передусім на різний об'єм концептів. Так, на думку В. Карасика і Г. Слишкіна, активний шар входить у загальнона­ціональний концепт, пасивні шари належать концептосферам окремих субкультур, а внутрішня форма для більшості носіїв

137

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

к ультури є не частиною концептів, а одним із культурних еле­ментів, який детермінує їх [Карасик, Сльїшкин 2001, с. 77].

О. Селіванова вказує на те, що структуру концепту можна репрезентувати через польову модель (ядро, периферія, базовий шар, додаткові когнітивні ознаки), сіткову структуру, метафо­ричну модель, ментально-психологічний комплекс тощо [Се-ліванова 2006, с. 258].

Традиційним уже став польовий опис структури концепту, що зводиться до розрізнення в ній двох складових - ядерної і периферійної частин (Людмила Бабенко, Михайло Нікітін, Валентина Маслова, Надія Рябцева, Вікторія Ніколаєва та ін­ші). Ядерну частину зазвичай складають понятійний і знаковий компоненти, що включають в себе універсальні знання, вира­жені переважно іменем концепту. Периферійну частину, яка включає в себе образний компонент, формують також асоціа­тивні зв'язки, відчуття.

Останнім часом прихильники польового опису структури концепту розмежовують у ній здебільшого три складові, виді­ляючи відповідно: ядро (когнітивно-пропозиціональну структу­ру), приядерну зону (інші лексичні репрезентації концепту, його синоніми і т. ін.) і периферію (асоціативно-образні репре­зентації). Ядро і приядерна зона, на думку В. Маслової, предста­влені універсальними і загальнонаціональними знаннями, пери­ферія - індивідуальними [Маслова 2004 (а), с. 30].

Відомі також спроби розрізнення у польовій структурі кон­цепту чотирьох компонентів, а саме: ядра (базової когнітивної структури), приядерної зони (складається з дериватів і етимо­логічної семантики), ближньої периферії (представленої асоці­ативними і образними репрезентаціями) і дальньої (виявляє суб'єктивно-модальні смисли) [Николаева 2005, с. 191].

Асоціативний експеримент показує високочастотний незбіг змісту не лише периферійної, але й ядерної частини концепту в різних мовно-культурних традиціях. Зазначимо також, що визна­чення ядерної частини концепту як щільного чи розмитого ядра залежить від того, де саме експериментатор проведе межу між ядерною та периферійною (частіше - ядерною та медіарною)

138

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

з онами концепту: якщо у 15 учасників експерименту збігається від 9 до двох відповідей, то "ядром" можуть бути названі відпові­ді від 9 до 7, і тоді ядро буде щільним; а якщо від 9, скажімо, до трьох, то ядро буде розмитим. Так само суб'єктивно визначається межа між медіарною (приядерною) зоною та периферією, ближ­ньою і дальньою периферією, і лише дальня периферія фіксує одну реакцію, яка не має відповідника в іншій мовно-культурній традиції. Існування ядерної, приядерної (медіарної) та периферій­ної зон у складі концепту та розбіжностей між ними у різних мо­вно-культурних традиціях демонструє Додаток 5.

Структуру лінгвокультурного концепту подібно інтерпретує і В. Маслова, зображаючи її у вигляді кола, в центрі якого знахо­диться основне поняття, ядро концепту, а на периферії - все те, що привнесене культурою, традиціями, народним і особистим досвідом [Маслова 2004 (б), с. 42].

Звертає на себе увагу структурування концепту, запропоно­ване М. Нікітіним. Визначаючи концепти як різні за ступенем складності структуровані сукупності ознак (від обов'язкових до несумісних), учений зауважує, що обов'язкові ознаки складають ядро концепту, його інтенсіонал, який вписує концепт у глоба­льну когнітивну структуру знання. Натомість периферійне ін­формаційне поле концепту створюється його імплікаціоналом -сукупністю ознак, з різною мірою вірогідності пов'язаних з яд­ром [Никитин 2004, с. 54]. Концепт мислиться при цьому як цілісна структура, що з моменту означеності (семіотизації) існує в іпостасі певних мовно-мисленнєвих модусів, до яких належать такі: модуси концептуальної систематизації світу, речовий і ознаковий модуси концепту та екстенсіональні (референційні) модуси. Зважаючи на це, М. Нікітін робить висновок про наяв­ність або відсутність у структурі концепту таких складових, як чуттєвий образ, логічне поняття, імплікативний потенціал та оцінно-прагматична значущість [Никитин 1996, с. 10].

Відомо, що одним із основних положень когнітивізму є твер­дження про індивідуальний характер значення: досвід кожного мовця є індивідуальним, кожний мовленнєвий акт має свій кон­текст і ситуацію, тому значення є завжди значенням для когось.

139

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

У зв'язку з цим доцільно розрізняти, з одного боку, мовне зна­чення в тексті, яке може варіюватися у широких межах і вплива­ти на смисл висловлювання; з іншого - значення-конструкт, що приблизно однаково інтерпретується усіма мовцями, є спільним результатом їхньої категоризації світу і актуалізатором концеп­ту. Ю. Степанов зазначає, що концепт не тільки замінює собою значення слова, він певною мірою розширює його, залишаючи можливості для домислювання, дофантазовування і для емоцій­ної аури слова [Степанов 2004, с. 43].

Новизна досліджень, здійснених у межах сучасної наукової парадигми, репрезентованої когнітивною лінгвістикою, виявля­ється насамперед у тому, що дискретизацію значення когнітивіс-ти здійснюють за відношенням до деякого суб'єктивного фону, тобто до комплексу чинників, пов'язаних з людиною, а саме: сис­темою її знань і уявлень про світ, ієрархією цінностей, життєвими установками і намірами [Бартминский, Небжегоская 1997, с. 4].