3.2. Основні ознаки концептів

Серед основних ознак концепту розрізняють такі: динаміч­ність, універсальність, константність, абстрактність, здат­ність до взаємодії і конвергентності, менталізованість, здат­ність виступати ретранслятором феноменів культури, образ­ність, емоційність, оцінність та деякі ін.

О. Кубрякова вказує на можливість концепту розвиватися, "піддаватися подальшому уточненню і модифікаціям". Дослідни­ця також привертає увагу до ще однієї важливої ознаки - здатнос­ті концепту "зберігати знання про світ" [Кубрякова и др. 1996, с. 91]. Кількість концептів та обсяг акумульованої ними інформа­ції постійно змінюється, оскільки люди пізнають щось нове. Кон­цепт як одиниця передавання і збереження знань повинен бути досить мобільним, щоб фіксувати всі ці зміни. "Асоціативна ор­ганізація зв'язків репрезентує одну з моделей збереження знань у пам'яті людини" [Красньїх 2002, с. 182]. Йдеться насамперед про власне асоціативну модель пам'яті. При такому підході поняття

128

пам'яті як невід'ємної частини свідомості набуває концептуальних ознак. Таким чином, концепт є феноменом динамічним. Найви­щий ступінь динамічності характеризує рамкові (Ю. Степанов) концепти, зміст яких історично змінюється, особливо зі зміною соціально-політичних орієнтирів соціуму. Такі зміни відбулися, наприклад, у структурі концептів релігійної сфери у XX ст., порі­вняно з XXI, у концептуальній картині світу носіїв російської мови ("храм", "священик", "релігія", "Бог" і под.).

Людмила Бабенко, крім "динамічної природи" концепту, від­значає також його універсальність [Бабенко 2003, с. 223]. Хоча зрозуміло, що зміст далеко не всіх концептів є всезагальним, проте чимало з них трапляються в різних культурах, вербалізу-ються у багатьох мовах, що свідчить про їх універсальний хара­ктер. До універсальних концептів (що не передбачає ідентично­сті їхнього змісту в різних культурах) належать: "світло", "тем­рява", "людина", "рослина", "вода" "вогонь" та багато інших. "Концепт - універсалія людської свідомості", - стверджує Д. Лихачов [Лихачев 1997, с. 285].

Під константністю здебільшого розуміють здатність деяких концептів постійно існувати, тривалий час зберігатися у культу­рній свідомості (Ю. Степанов, Т. Космеда, Л. Бабенко, С. Про-скурін, В. Маслова). Зважаючи, крім інших, саме на цю ознаку, Володимир Колесов визначає концепт як "першосмисл, першоо-браз, архетип, константу і т. под." [Колесов 2004, с. 19]. В україн­ському мовознавстві терміном "константа" при характеристиці концепту послуговуються Т. Космеда, І. Голубовська та інші, які розглядають його як сталу, постійну "константу української культури", а також як "національний культурний концепт", "ключовий концепт (слово) української культури",."культурно зумовлене ментальне утворення", що має безпосередній дотик до цінностей, ідеалів і установок українського народу [Голубов­ська 2004, с. 31; Космеда 2004, с. 370]. Константними концепта­ми у складі української мовно-культурної картини світу є, на­приклад, концепти "мати", "батько", "хата", "садочок", "вишня", "калина", "дівчина", "Україна" та багато інших.

129

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Р озвиваючи думку 3. Попової, І. Стерніна, А. Бабушкіна та інших, Наталя Дорофеєва тлумачить концепт як "ментальну одиницю вищого ступеня абстракції, що відображає у мовній свідомості інтроспекції етносу" [Дорофеєва 2002, с. 5]. Дослід­ниця стверджує, що людина мислить концептами - абстракція­ми високого рівня, що формуються в її свідомості у процесі концептуального пізнання дійсності, наголошуючи тим самим на абстрактності як ознаці концептуальної структури.

Не менш важливою ознакою концептів є їхня здатність вза­ємодіяти, переплітатися й утворювати цілісну систему - конце-птосферу (Е. Шсйгал, Е. Арчакова, Д. Лихачов та ін.) Концепти, що формують концептосферу, за своїми окремими ознаками вступають у системні відношення подібності, відмінності і ієра­рхії з іншими концептами [Попова, Стернин 1999, с. 18]. Серед постульованих у багатьох працях ознак концепту О. Селіванова називає такі: "нсізольованість, тобто зв'язаність з іншими кон­цептами, відкритість як невичерпність їхнього змісту, наявність їх у межах структурованих концептуальних сфер, які є фоном концепту, цілісність і нежорстку структурованість, динамізм і креативність як здатність змінюватися, поповнюватися новим значенням, уточнюватися" [Селіванова 2006, с. 257]. Справед­ливо говорити, що концепти здебільшого існують у вигляді кон-цептосфер, як-от: концептосфера релігійна, мистецтвознавча, наукова та ін. або на нижчому рівні абстракції концептосфера образів першоелементів буття ("вогонь", "вода", "земля", "повіт­ря"), концептосфера сакральних птахів (як "бусол", "сокіл", "во­рон"), сакральних тварин (як "вовк", "ведмідь" та под.).

Багато лінгвістів основною ознакою концепту вважають мен-талізованість (Володимир Колесов, Геннадій Слишкін, Світлана Нікітіна та ін.), оскільки, як стверджує О. Кубрякова, увесь мен­тальний досвід, засвоєний людиною протягом її життя і зосере­джений у її свідомості, відображається у вигляді смислів, або концептів єдиної концептуальної системи [Кубрякова 2004, с. 14]. Тому концепти - це "основні одиниці ментальності, наці­онального менталітету як образу мислення, свідомості і само­свідомості" [Шаховский 2001, с. 14].

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

В україністиці подібні погляди поділяють Михайло Кочерган, Віталій Жайворонок, Наталя Слухай, Олег Тищенко, Ольга Федик та ін., зауважуючи, що етнолінгвістичний аспект наукових студій передбачає вивчення наслідків впливу на мовно-концептуальну структуру побуту, звичаїв, обрядів, вірувань, загальної культури й менталітету етносу [Кочерган 1999, с. 11]. Так, на зміст концепту "вовк" в українській культурі впливають ближчі і дальші асоціації, пов'язані з образами вовкулаки, лісу, місячної ночі, долі, Різдва, опозиціями вовк - собака, вовк - лисиця та под.

Інша важлива ознака концепту - його здатність бути ретран­слятором культури, передавати із покоління в покоління специ­фічний для певного етносу спосіб концептуального освоєння дійсності. Адже людина живе в контексті культури, яка є для неї "другою реальністю". Людина створила культуру, і вона стала для неї об'єктом пізнання [Арутюнова 1991, с. 3]. Цим поясню­ється і наявність відповідних термінів ("концепти культури", "константи культури"), і наявність культурного компонента у певних визначеннях: "концепт - ніби згусток культури у свідо­мості людини" [Степанов 2004, с. 43]. Вплив етнокультурного компонента на зміст концепту є визначальним: завдяки етноку­льтурному компоненту один і той самий концепт може бути не лише лакунарним у певній культурі (як концепт "хрещена" в соціумах, культури яких не пов'язані з хрестом), не лише мати різний зміст (як концепт "білий", що пов'язаний із трауром у культурах південної Африки або співвідноситься із "чистий", "святий" на просторах, де панує християнська культура), але й характеризуватися різною аксіологією.

Зважаючи на те, що концептуальну базу актів номінації ста­новить синтез різних інформаційних просторів - аксіологічного, онтологічного та гносеологічного, інтенціонального, комуніка­тивного, які, взаємодіючи між собою, відображають структуру пізнавального процесу, Оксана Ясіновська стверджує, що саме концепт є "ідеальним образом, який відображає національно-культурний та особистий досвід і знання людини про світ", ак­центуючи в такий спосіб увагу на його соціальній та прагматич­ній природі [Ясіновська 2000, с. 152-153].

130

131

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

Д ещо рідше дослідники звертають увагу на такі ознаки концепту, як образність, емоційність, оцінність (В. Манакін, В. Кононенко, В. Шаховський, Ю. Степанов, Т. Космеда, В. Ка­расик, В. Маслова та ін.), хоча це і не применшує їх ролі. Так, на думку В. Маслової, "концепт володіє емотивністю, конотаціями, аксіологічний за своєю природою" [Маслова 2004 (а), с. 39].

З виділених ознак найчастіше актуалізується оцінність. Зде­більшого науковці одностайні в тому, що протиставлення кон­цептів є культурно зумовленим і залежним від ціннісних орієн­тирів (Р. Фрумкіна, К. Рахіліна, А. Мостова, Т. Космеда та ін.). За Р. Фрумкіною, "загальнокультурний контекст визначає цін­нісні орієнтації науки тієї чи іншої епохи та впливає на форму­вання концептів. Причому, здатність до пошуків ціннісних засад буває лише особистою і вимагає власного духовного дос­віду" [Фрумкіна 1989, с. 59]. Концепти - це світогляд, тому концептуалізація поширюється передусім на ті предмети і явища дійсності, що є актуальними і цінними для тієї чи іншої культури [Ященко 2006, с. 109].

Алла Кириліна до ознак концепту зараховує тендерну мар-кованість, пропонуючи саме поняття "тендер" розглядати як концепт культури і використовувати його для концептуального осмислення індивіда, світу і мови [Кирилина 2004, с. 153]. Треба зазначити, що тендерна маркованість позначається не на всіх, але на багатьох концептах, як-от: "батько", "мати", "дитина", "хата", "гроші" та інших.

Зважають науковці і на контекстуальну зумовленість концеп­ту, адже саме у контексті на його трактування накладаються філософські, етнічні, міфологічні, релігійні та інші позамовні чинники, а це, в свою чергу, може додавати до розуміння конце­пту нові показники смислу, конотативні відтінки, пов'язані, зокрема, з невичерпністю асоціацій, градацією оцінювання тощо [Кононенко 2004, с. 14].

Загалом, визначення тих чи інших особливостей концепту залежить від наукового підходу дослідника, від вибору ним спо­собу концептуалізації й типів ментальних та інших репрезента­цій когнітивних структур. Так, зіставляючи різні дефініції кон-

132

цепту, В. Маслова робить висновок про його інваріантні ознаки. Дослідниця наголошує на тому, що концепт - це: 1) мінімальна одиниця людського досвіду в його ідеальному вираженні, вер-балізована за допомогою слова, із властивою їй польовою стру­ктурою; 2) основна одиниця обробки, збереження і передачі знань; 3) має рухомі межі і конкретні функції; 4) концепт соціа­льний, його асоціативним полем зумовлена його прагматика; 5) він є основною ланкою культури [Маслова 2004 (а), с. 35].

Натомість Володимир Колесов зосереджує увагу передусім на таких функціональних особливостях концепту: "постійність існування, тобто розвиток семантики слова з розгортанням вну­трішньої форми до логічної межі (символ, міф); художня образ­ність; збереження семантичного синкретизму значень кореня як семантичного інваріанта всієї словотвірної моделі; входження у систему ідеальних компонентів культури; загальнообов'язко­вість для всіх, хто усвідомлює свою належність до цієї культу­ри" [Колесов 1992, с. 35].

Григорій Токарев, розглядаючи концепт як глобальну, багато­вимірну одиницю ментального рівня, визначає наступні його ознаки: історичний детермінізм; широку екстенсіональність; структурованість інтенсіоналами наукових і повсякденних по­нять, уявлень, культурних установок; неоднорідність змісту; різ­номанітність типів знакових репрезентацій [Токарев 2000, с. 15].

Сукупність домінантних ознак концепту дозволила У. Кар-пенко-Івановій сформулювати також антиномії, які дають змогу глибше пізнати його складну природу.

Антиномії концепту:

1. Концепт є усталеним, константним феноменом замкненої структури - концепт колись виник і постійно еволюціонує.

2. Концепт існує завдяки тому, що він використовується і активізується у мовно-мисленнєвій діяльності людей (існу­ вання концепту є суб'єктивним), концепт існує поза залежніс­ тю від чийогось незнання про його існування (існування кон­ цепту є об'єктивним).

3. Концепт є архетипічним, універсальним - концепт є своє­ рідним і специфічним для кожного народу і кожної культури.

133

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Т аким чином, концепт має багато вимірів: раціональний і емо­ційний, конкретний і абстрактний, універсальний та етнічний, етнічний та індивідуальний [Карпенко-Іванова 2006, с. 24—25].

Складна природа концепту зумовила велику кількість дефіні­цій цього мовно-ментального феномена, кожна з яких відбиває певний бік його природи, широкий реєстр підходів до інтерпре­тації концепту і значну кількість різноманітних класифікацій концептуальних одиниць.