3.1. Концепт і суміжні поняття

Термінологічна система когнітивної лінгвістики не є устале­ною. На думку О. Кубрякової, неоднозначність термінології когнітивістики потрібно якщо не долати, то принаймні обумов­лювати в кожному окремому випадку [Кубрякова и др. 1996, с. 95]. Це насамперед стосується терміна "концепт".

Незважаючи на сформовану традицію його дослідження, він досі не має чіткої дефініції, що, втім, є характерним для інших подібних понять, які, за словами А. Вежбицької, "переважно є невизначеними або, якщо їм і дають визначення, цих визначень не дотримуються, так що насправді реальний аналіз виконується на основі інтуїції і здорового глузду" [Вежбицкая 1999, с. 75]. Тому, щоб пізнати природу концепту, окреслити його специфіку, необхідно простежити, як відповідний термін співвідноситься з іншими, суміжними, зокрема "поняттям", "значенням", "словом", "ментальними структурами" (фреймами, гештальтами, стереоти­пами, константами культури), "ключовими словами", "образами". Розглянемо стисло інформацію про походження слова "концепт". Досить широкий діапазон версій про його походження пред­ставлено у праці У. Карпенко-Іванової [Карпенко-Іванова 2006, с. 12-13]. Насамперед привертають увагу дві з них.

Перша версія щодо походження слова "концепт" є найбільш опрацьованою і має багато прихильників. Згідно з нею, "кон­цепт" - від лат. сопсеріиз, утвореного від дієслова сопсіреге "означати", тобто сигніфікатом слова сопесрїш латиною є бук­вально "поняття, значення". У свою чергу, слово "поняття" по­ходить від дієслова пояти, давньоруського поняти. "По-ят-ие", за висловом В. Колесова, дослівно означає "схоплювання розу­мом" [Колссов 2004, с. 19].

Сопсеріш латиною (рагі. рГ. до сопсіріо) має такі значення: "збирати, вбирати в себе, репрезентувати себе, уявляти; написа-

ти, сформулювати, утворювати; відбуватися, з'являтися, виника­ти; утробний зародок" [Дворецкий 1976, с. 222, 224].

Таким чином, зміст латинського сопсерйіз може бути пред­ставлено у вигляді загального значення: "Сформульований (уявний), що збирає, убирає в себе зміст багатьох форм і є /їх/ началом (зародком)" [Лукин 1993 с. 63] або інакше: концепт -"згорнута точка потенційних смислів" [Колесов 2004 с. 19]. Згадаймо, що і С. Аскольдов осмислював концепт через образ "зародка": "Концепти - це ембріони мисленнєвих операцій " [Аскольдов 1997, с. 268].

Друга версія щодо походження слова "концепт" полягає в тому, шо термін "концепт", від латинського "сопсерпіз", склада­ється з кореневої морфеми -сері- і префікса соп-. Остання з морфем означає буквально "спільна дія", "об'єднання роз'єдна­ного в єдине ціле". З цього випливає, що "соп-сері" може озна­чати "об'єднання смислів навколо певної ядерної сутності, об­раз, сформований на основі узагальнених вражень". Отже, доре­чним виглядає тлумачення концепту як "згорнутого тексту", запропоноване В. Масловою [Маслова 2004 (а), с. 36]. , Таким чином, відповідно до етимологічної версії, концепт -іі .зародок, найцінніший і найважливіший, головний смисл, спіль-¹ ний для багатьох носіїв мови, який групує навколо себе інші, певним чином організовані смисли.

Концепт і поняття. Здебільшого науковці наголошують на пе-|їретині концепту з поняттям, що, очевидно, зумовлено передусім ^подібністю їхньої внутрішньої форми. Іменник концепт є калькою і-3 латинського сопсеріш - "поняття" (буквально "зачаття"), утворе-¹ ного від дієслова сопсіреге — "зачинати". Слово "поняття" відповід­но походить від дієслова пояти "захопити, отримати у власність, [^володіти". На думку Юрія Степанова, лексеми "концепт" і "по-ЙЮгтя" означають фактично одне і теж [Степанов 2004, с. 42].

Крім того, відомо чимало досить загальних визначень конце-у, що також зближує його з поняттям, як-от: "концепт - час­тина концептуальної системи - те, що індивід думає, уявляє, <3нає про об'єкти світу" [Павиленис 1983, с. 279] або "концепт -4^е співвідносне зі значенням слова загальне, а не одиничне по-

115

Когнітологія та кондептологія в лінгвістичному висвітленні

н яття, оперативна одиниця ментального лексикону, інформації про те, що людина знає, уявляє, думає про якийсь об'єкт дійсно­сті" [Кубрякова и др. 1996, с. 90], що дозволяє будь-яку інфор­мацію, прив'язану до слова, називати концептом.

Можливість такого узагальнення, а також подібність менталь­ної природи та внутрішньої форми "концепту" й "поняття" спри­чиняють ототожнення цих термінів чи їх зближення. Так, Ю. Ка-раулов, визначаючи різні рівні структури мовної особистості, виділяє такі одиниці, що функціонують на цих рівнях: слова (вер-бально-есмантичний рівень); поняття, або ідеї, концепти (тезау-русний); комунікативно-діяльнісні потреби (мотиваційний) [Ка-раулов 1987, с. 37]. Тотожними термінами "поняття" і "концепт" визнає Анатолій Бабушкін; він говорить про поступове витіснен­ня із наукового обігу першого з них [Бабушкин 1996, с. 14].

Зауважимо, що в сучасній лінгвістиці концепт і поняття ви­значаються здебільшого через їх зв'язок із категорією значення. На думку Михайла Нікітіна, "говорячи про поняття і значення, ми по суті маємо справу з одним і тим же предметом - концеп­туальним рівнем абстрагувальних, узагальнених одиниць свідо­мості...Оскільки значення - ті ж поняття, - стверджує згаданий дослідник, - вони зберігають за собою все те, що властиве по­няттям: їх зміст, структуру, системні зв'язки, характер відобра-жувальної природи і т. ін." [Никитин 1996, с. 89].

Водночас у науковому середовищі спостерігаються спроби роз­різняти терміни "концепт" і "поняття". Чітку межу між концептами як набутками індивіда і значеннями та поняттями як редукованими на логіко-раціональній основі продуктами наукового опису конце­птів проводить Олександра Залевська [Залсвская 2001, с. 37].

Думку про те, що концепт і поняття є термінами різних наук, висловлює також Юрій Степанов, зауважуючи, що "поняття" здебільшого вживається в логіці й філософії, а "концепт" є тер­міном математичної логіки, а останнім часом помітно закріпив­ся і в культурології [Степанов 2994, с. 42]. Водночас Ю. Степа­нов, подібно до М. Нікітіна, трактує "концепт" і "поняття", шви­дше, як терміни-синоніми, хоча й зазначає, що перший значно багатший за змістом і нерозривно пов'язаний зі світом культури. 116

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

П ро те, що "поняття" і "концепт" - терміни однопорядкові, але не тотожні, твердить В. Маслова: "Якщо поняття - це суку­пність пізнаних істотних ознак об'єкта, то концепт - ментальне національно-специфічне утворення, планом змісту якого є вся сукупність знань про цей об'єкт, а планом вираження - сукуп­ність мовних засобів (лексичних, фразеологічних, пареміологіч-них та ін.)" [Маслова 2004 (а), с. 27].

В українському мовознавстві диференціювати поняття і кон­цепт пропонують у такий спосіб: концепт як поняттєва катего­рія, на відміну від поняття, є прерогативою радше лінгвософії. Якщо за поняттям стоїть передусім реалія, предметна субстан­ція, то за концептом - не лише предметна віднесеність, предме­тний смисл, а й слово - ім'я реалії [Жайворонок 2004, с. 25].

На тому, що концепт, крім мовного, охоплює ще й позамов­не, крім ментального, ще й почуттєве, наголошують такі україн­ські мовознавці, як Віктор Ужченко, Костянтин Голобородько, Марія Скаб та інші, засвідчуючи таким чином його мовно-ментальну природу.

Отже, хоча традиція ототожнювати чи максимально зближу­вати концепт і поняття є досить поширеною в наукових працях, проте частина науковців прагне простежити і певні відмінності І. між цими явищами. Так, концепт трактують як поняття, пов'язане передусім із лінгвістичним аспектом дослідження. Поняття є синтезом логічних, гносеологічних і когнітивних аспектів; розумшня ж концепту формується на підставі включення в нього |,:уявлень, образів, у тому числі понять [Кубрякова 1988, с. 143]. іДз цього випливає, що концепт часто мислиться ширше, ніж поняття, яке часто розглядають як обов'язковий (ядерний) компо­нент у структурі концепту (Володимир Карасик, Олена Селіванова, Сергій Ляпін, Людмила Чернейко та ін.). "Концепт включає поняття, але не вичерпується ним, а охоплює весь зміст І слова - і денотативний, і конотативний" [Чернейко 1995, с. 75]. ;3 одного боку, в структурі концепту наявне все, що властиве поняттю, з іншого - у неї входить все те, що робить його фактом .культури - етимологія, історія, сучасні асоціації, оцінки тощо [Степанов 2004, с. 43].

117

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

В ідтак, архітектоніка концепту як структурно-смислового утворення складніша, ніж архітектоніка поняття: "Поняття -необхідний компонент у глобальній структурі концепту, абстрак­тний опсраціональний конструкт, що "прописує" об'єкт-денотат у світобудові серед інших об'єктів за спільністю-відмінністю властивих їм ознак" [Никитин 2004, с. 59].

На лінгвокультурній специфіці концепту наголошує Ю. Сте-панов, інтерпретуючи його як "згусток культури у свідомості людини" та акцентуючи на тому, що концепти існують у мента­льному світі людини не у вигляді чітких понять, а як "пучок" уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, що супроводжу­ють слово. "На відміну від понять, концепти не тільки мислять-ся, вони переживаються" [Степанов 2004, с. 43].

Розрізняються поняття і концепт також своїм об'ємом і зміс­том. Саме ці константні величини, по-різному терміновані (пор.: інтенсіонал - екстенсіонал, сигніфікативний - денотативний ком­понент у значенні слова), як стверджує Анна Уфімцева, здавна служать в логіці й лінгвістиці основою аналізу слова-поняття [Уфимцева 1988, с. 111]. У понятті зазвичай розрізняють об'єм (клас предметів, охоплених цим поняттям) і зміст (сукупність об'єднаних в ньому ознак, що відповідають цьому класові). При цьому концепт часто пов'язують саме зі змістом поняття. Це спо­стерігається, зокрема, у математичній логіці (Г. Фреге, А. Черч), в якій об'єму поняття відповідає значення слова.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що кон­цепт і поняття характеризують різні аспекти людської свідомос­ті і мислення, є одиницями різних галузей наук, а отже, "конце­птами можуть бути не всі поняття, а лише найбільш складні і важливі з них" (В. Маслова), за які, на відміну від поняття, на­род "піде боротися" (В. Манакін). Загалом, концепт є більш ва­жливою одиницею ментального рівня, крім того, йому властива національна специфіка, а поняття відзначається всезагальністю.

Поняття, на відміну від концепту, характеризується чіткими межами і може бути визначене як концепт, опрацьований нау­кою. Тому поняття є базовою одиницею наукової картини світу, а концепт - наївної, яка лежить в основі мовної картини світу.

118

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

Т акий підхід актуалізує питання про вербальне вираження кон­цептів за допомогою одиниць різних мовних рівнів, а також засвідчує ще одну відмінну рису концепту, тісно пов'язану з мо­вою, - його лінгвокультурну сутність.

Концепт і значення. Значного поширення у лінгвістиці на­була також думка, згідно з якою концепт може пов'язуватися не лише з тим чи іншим словом, але і з його окремим словниковим значенням. Розвинув її Дмитро Лихачов у статті "Концептосфе-ра російської мови", спираючись на вчення Сергія Аскольдова. У ній автор стверджує, що "концепт існує не для самого слова, а для кожного основного (словникового) значення слова окре­мо", причому, він не безпосередньо виникає зі значення слова, "а є результатом зіткнення словникового значення слова з осо­бистим і народним досвідом людини" [Лихачев 1993, с. 4]. З цього випливає, що концепт може співвідноситися лише з окремим лексико-семантичним варіантом багатозначного слова. Яке із словникових значень слова заміщує собою концепт, стає зрозумілим зазвичай із контексту, а інколи - навіть із загальної ситуації. І слово, і його значення, а також концепти цих значень обов'язково існують у відповідній людській "ідеосфері", зумов­леній індивідуальним досвідом людини, набутими нею знання­ми і навичками тощо.

Про те, що поняття (концепт) - явище того ж порядку, що і значення слова, йдеться і в "Лінгвістичному енциклопедичному словнику", автори якого, однак, зауважують, що розглядаються вони в дещо іншій системі зв'язків: "значення - в системі мови, поняття - в системі логічних відношень і форм, досліджуваних як у мовознавстві, так і в логіці" [Лингвистический 1990, с. 384]. Відповідно, встановленням значення слова займаються фахівці у галузі семантичного аналізу, а концепт є об'єктом концептуального аналізу, спрямованого на знання про світ, "інформацію про пред­мет, будь-які уявлення - наївні, наукові, досвідні і навіть хибні, що в сукупності становлять концепт" [Павиленис 1986, с. 241].

На думку Лідії Лисиченко, концепт, поняття і значення від­повідають різним рівням картини світу, що й зумовлює різницю між ними. Термін "концепт" є одиницею домовної (психомен-

119

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

т альної) картини світу (КС), поняття - це прерогатива концепту­альної (логічної) КС, що ж до значення слова, то воно є атрибу­том мовної (власне лінгвальної) КС [Лисиченко 2004, с. 39].

Концепт і слово. У лінгвістиці поширеною є думка, що "концепт - це й зміст поняття, і смисл (а частіше комплекс сми­слів слова)" [Жайворонок 2004, с. 25]. У зв'язку з цим терміни "концепт" і "смисл" сприймаються як синоніми (Микола Болди-рєв, Анна Уфімцева, Оксана Ясіновська).

Осягнути смисл, на думку А. Вежбицької, "ми можемо лише через слова (ніхто поки що не винайшов іншого способу)" [Веж-бицкая 1992, с. 293], що виявляє співвідношення концепту зі словом як мовним знаком та його значенням. На думку Ю. Сте-панова, в культурі немає абстраговано духовних концептів: вони виражені словом чи матеріальним предметом [Степанов 2001, с. 75]. Частіше концепти виражаються словесно, "що породжує ілюзію простоти розуміння смислу" [Фрумкина 2001, с. 168].

Здебільшого вираження концепту у мові пов'язують зі сло­вом, яке набуває статусу імені концепту - мовного знака, що найбільш повно і адекватно об'єктивує концептуальний зміст (Анна Всжбицька, Сергій Воркачов, Ніна Арутюнова, Лара Си­нельникова, Володимир Манакін та ін.). "Концепт - це когніти-вна структура, охоплена мовним знаком", - уважає Лара Си­нельникова, яка у наукових працях часто послуговується і від­повідним терміном - "слово-концепт" [Синельникова 2005, с. 13]. Подібний термін часто використовує Віталій Жайворо­нок, визначаючи його як "вмістилище узагальненого культурно­го смислу". Водночас науковець апелює й до терміна "слово-знак" як "певної інтелектуально осмисленої сутності, як субста­нції значущої, або знаку смислу", який він уважає однією із сут­тєвих розрізнювальних ознак концепту [Жайворонок 2004, с. 25]. На думку Людмили Буянової, співвідношення концепт -слово є пріоритетним у спробах структурування різних концеп­туальних сфер [Буянова 2004]. Але якщо слово - це ім'я концеп-та, яке не має референта, а має безліч референтів, що стоять за асоціаціями кожного носія мови, [Милевская 2003, с. 122], то число цих асоціацій зростає пропорційно числу слів, які потен­ційно можуть називати концепт.

120

Необхідно вказати на те, що, зважаючи на мовне (словесне) вираження концептів, науковці зазвичай тлумачать їх семантику не як лексичне значення, а дещо ширше: семантика слова-концепту охоплює весь комплекс позамовних значень, набутих унаслідок колективного досвіду людства [Синельникова 2005, с. 12]. Концепти пов'язують смислові характеристики словесно­го знака із системою традицій і духовних цінностей народу [Манакин 2004, с. 27]. Подібні думки у свій час висловлював Олександр Потебня. Трактування поняття у його працях виво­диться за межі "чистої логіки" і пов'язується з особливостями "народного духу". Співвідносячись безпосередньо зі словом, поняття не ототожнюється з ним [Потебня 1999, с. 37].

Визнаючи концепт планом змісту мовного знака, Сергій Вор­качов включає до семантичної сфери останнього всю комуніка­тивно значущу інформацію: парадигматичні, синтагматичні й дериваційні зв'язки; прагматичну інформацію, зумовлену екс­пресивною та ілокутивною функціями; а також когнітивну па­м'ять слова - смислові характеристики мовного знака, пов'язані з системою духовних цінностей носіїв мови [Воркачев 2001, с. 66]. Водночас, зважаючи на те, що слово як елемент лексико-семантичної системи завжди реалізується у складі відповідної парадигми, співвідноситься з кількома лексичними одиницями, С. Воркачов робить висновок, що концепт теж співвідноситься з планом вираження лексико-семантичної парадигми - власне лексичними, фразеологічними, афористичними засобами [Вор­качев 2001, с. 68]. А отже, концепт мислиться ширше, ніж слово, яке є його ім'ям, він може виражатися словами-синонімами, де­монструючи близькість сигніфікативних полів слів-номінантів, та іншими мовними засобами, що, в свою чергу, уможливлює вивчення його в контексті. "Ім'я концепту - це не єдиний знак, що може активувати концепт у свідомості людини, причому, чим різноманітніший потенціал знакового вираження концепту, тим вища його ціннісна значущість у рамках мовного колекти­ву" [Сльїшкин 2000, с. 17].

Природу вербалізації концепту, який, отримуючи для свого вираження систему мовних знаків, стає частиною семантич­ного простору мови, вивчав М. Жинкін, який при цьому опе-

121

К огнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

р ував поняттям універсально-предметного коду як схеми, за якою здійснюється семіотичне перетворення предмета номі­нації [Жинкин 1964].

Вказівку на зв'язок концепту з вербальними засобами вира­ження містять практично всі лінгвокультурологічні визначення, у яких його трактують як: "повнозначний (сигніфікативний) об­раз, що відображає фрагмент національної картини світу, уза­гальнений в слові" (Володимир Нерознак); "будь-яку дискретну одиницю колективної свідомості, що відображає предмет реаль­ного або ідеального світу в національній пам'яті мови у вербально означеному вигляді" (А. Бабушкін) [цит. за: Воркачев 2001, с. 68].

Варто також погодитися з У. Карпенко-Івановою, яка ствер­джує, що у порівнянні з концептом слово демонструє більшу конкретність з боку вираження і змісту: слово має граматичні категорії, концепт - ні; слово закріплене в словнику, межі його значень окреслені, план вираження слова є статичним; концепт "замикає в собі" загальнолюдські й індивідуальні смисли, вира­жені багатьма словами, що й дозволяє вивчати його в дискурсі [Карпенко-Иванова 2006, с. 26-27].

Концепт і ментальні структури. Відсутність єдності погля­дів на концепт виявляється в недиференційованому використан­ні й інших термінів. Так, спираючись на принципи менталізму і психонетичності, О. Селіванова визначає концепт як "менталь-но-психонетичний комплекс, що являє собою єдність знань, уявлень, відчуттів, інтуїції, трансцеденції, проявів архетипно-безсвідомого, закріплених за відповідним знаком" [Селиванова 2000, с. 77]. К. Голобородько інтерпретує окремі концепти як когніотипи - "семантичні концентри на позначення одиниць узагальнення високого рівня", наприклад, як "людина" і "всес­віт" [Голобородько 2006, с. 299].

Зближення концепту з різними ментальними репрезентатив­ними структурами (фреймами, пропозиціями, ментальними мо­делями тощо) спостерігаємо у працях таких лінгвістів, як Оле­на Кубрякова, Дмитро Поспєлов, Володимир Карасик, А. Пейвіо, У. Чсйф, Рей Джексндофф та ін. Про це свідчать висловлення на зразок: "концепт - ментальне утворення стохастичної структу-

122

ри" (Михайло Нікітін); або "концепт, що лежить в основі фор­мування категорії і визначає її зміст, - прототип" (Мико­ла Болдирєв); або "цільний багатокомпонентний концепт, який відображає клішовані ситуації у сукупності стандартних знань, об'ємних уявлень і всіх стійких асоціацій, - фрейм- структура" (Микола Алефіренко).

Спробу структурувати термінополе "концепт" з метою вста­новити й проаналізувати парадигматичні відношення терміна "концепт" у різних векторах його інтерпретації робить Жанна Краснобаєва-Чорна. Зокрема, дослідниця визначає такі вектори вивчення концепту з відповідними їм мікротермінополями: ло-гіко-філософський (концепт - поняття), власне філософський (концепт - пропозиція), лінгвістичний та психолінгвістичний (концепт - поняття - лексичне значення), лінгвокультурологіч-ний (концепт - стереотип), когнітивний (концепт - фрейм - ге-штальт) і літературно-культурологічний (концепт - художня дефініція) [Краснобаєва-Чорна 2006, с. 68], що, в свою чергу, дозволяє простежити відмінність між концептом та суміжними з ним явищами. При узагальненні та систематизації досягнень лінгвістики, культурології, когнітології, етнології та інших наук учені послуговуються спеціальним терміном "логоепістема", позначаючи ним знання, збережене й передане словом, його індивідуальною історією і власними зв'язками з культурою (Єв­ген Верещагін, Володимир Костомаров).

Безперечно, що фрейм і гештальт також не збігаються з •Концептом (Микола Болдирєв, Володимир Карасик, Наталя Ве-нжинович). Розмежовуючи значення відповідних термінів, дос­лідники наголошують: фрейм репрезентує підхід до вивчення інформації, що зберігається у пам'яті, структурує її, конкрети­зуючи за ступенем розгортання фрейму, а гештальт становить І особою концептуальну структуру, цілісний образ як найвищий т рівень абстракції, тобто недискретне, неструктуроване знання. і На противагу цьому, концепт визначають як значущу інформа-• Шк>, що зберігається в індивідуальній або колективній свідомос-' 'і і наділена певною цінністю, інакше кажучи, інформацію, яка переживається [Болдьірев 2000, с. 36-38; Карасик 2004, с. 7-15].

123

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

В ідрізняється концепт і від стереотипу, що являє собою "когні-тивно-психологічне утворення, схематизований і однобічний образ явища, людини, речі тощо, суб'єктивне поняття поточного мислен­ня і мовлення, невід'ємну складову мовної картини світу певного етносу" [Бацевич 2004, с. 339]. Концепту, на наш погляд, не влас­тиві однобічність чи схематичність, характерні для стереотипів.

Концепт і константи. Під константами Ю. Степанов розуміє сталі концепти культури, що існують постійно або досить три­валий час [Степанов 2004, с. 84]. Розгорнутішу дефініцію термі-носполучення "константи культури" подає О. Селіванова, квалі­фікуючи їх як "відносно стійкі концептуальні структури свідо­мості, що несуть культурно ціннісну інформацію та представле­ні у знакових продуктах культури, зокрема, у текстах, явищах природної мови" [Селіванова 2006, с. 250]. Зауважимо, що у мовознавстві останніх десятиліть оперують також термінами "лексична константа" (С. Ульманн), "мовні універсалі!'" (Дмитро Добровольський), які, проте, не можна ототожнювати з концеп­том як універсалією людського мислення, відображеною у мові.

Концепт і ключове слово / ключовий концепт. До поруше­них проблем належить і та, що стосується взаємоперетинів кон­цепту з ключовим словом / ключовим концептом.

Дослідники кваліфікують ключові слова, зважаючи на такі їхні ознаки, як знаність, репрезентованість у мові й культурі, смислова навантаженість, здатність викликати культурні асоціа­ції у носіїв мови, висока частотність і можливість переносного вживання, контекстуальна залежність та деякі інші (А. Вежбицька, В. Телія, Л. Синельникова). На думку А. Вежбицької, ключові слова - особливо важливі і показові для окремо взятої культури центральні точки, навколо яких організуються помітні ділянки культури [Вежбицкая 1999, с. 283]. Лише концепти, актуалізовані вербально, виступають "ключовими словами" відповідної мови і культури. У них закодовані певні способи концептуалізації світу [Цветкова 2000, с. 87]. Через ключові слова, за якими стоять клю­чові ідеї - сукупність уявлень про влаштування світу, що сприй­маються мовцями як самі собою зрозумілі, самоочевидні, моде­лює картину світу Олексій Шмельов [Шмелев 2002 (а), с. 11]. 124

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

Р озглядаючи ключові слова, науковці звертають також увагу на їхнє важливе значення для побудови сюжету (Юрій Карау-лов), зв'язок із творчістю того чи іншого автора (Рубен Будагов), на їхній контекстуальний характер (Костянтин Голобородько) та под. Зважаючи на відчутну контекстуальну залежність ключо­вих слів, дотримуємося думки, що ототожнення їх із концептами виглядає недостатньо умотивованим. На думку Уляни Карпен-ко-Іванової, ключове слово має стабільний план вираження, концепт - варіативний; ключове слово реалізується у межах одного тексту (автора чи культури), а концепт знаходиться над текстом (якщо він універсальний - навіть над культурою), тобто основними відмінностями між концептом і ключовим словом культури є стабільний план вираження і текстова прикріпленість останнього [Карпенко-Иванова 2006, с. 28].

Ключові слова деякі науковці ототожнюють з ключовими концептами культури. У науковій літературі зустрічається також термін "ключовий концепт культури", яким послуговуються Валентина Маслова, Тетяна Космеда, Радіф Замалетдинов, Ва­лерій Зусман та інші, наголошуючи на особливій значущості таких концептів як для окремої мовленнєвої особистості, так і для лінгвокультурної спільноти в цілому. "Ключові концепти культури пов'язані також з усім ходом національної історії і геополітичним розміщенням країни" [Зусман 2004, с. 54]. Оче­видно, тому до ключових культурних концептів будь-якої мов­ної картини світу обов'язково належить концепт "людина", без аналізу якого не можна адекватно описати культуру етносу [За­малетдинов 2004, с. 71]. "У базових концептах (ключових сло­вах культури) відбито національне сприйняття світу, концентро­вано виражено духовно-емоційний досвід усього етносу, гаїіо й етоііо кожної особистості" [Ужченко 2005, с. 49], а універсальні - "відображають єдиний для всіх когнітивний процес?" [Маслова 2004(а), с. 52]. Отже, ототожнення ключових слів культури і ключових концептів культури є некоректним.

Концепт і образ. Проблема співвідношення концепту й об­разу донині не розв'язана, тим більше, що, на думку Володимира Манакіна, саме система концептів, закодованих у чуттєво-образ-

125

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

н их уявленнях, і утворює "так звану концептуальну картину світу" [Манакин 2004, с. 24].

Хоча науковці здавна звертали увагу на різне тлумачення те­рміна "образ", що призводило до втрати чіткості його меж (Зіно-вій Паперний, Віктор Шкловський, Олександр Потебня, Віктор Виноградов, Анатолій Єфімов та ін.), проблема його визначення і понині залишається однією з найскладніших як у літературоз­навстві, так і в мовознавстві. Мовний образ у лінгвістиці тради­ційно розглядається у взаємозв'язку із процесами художнього мислення та пізнання, оскільки він є найважливішим засобом естетичного узагальнення дійсності і містить інформацію про зв'язок слова з культурою. З одного боку, художні образи збері­гають суб'єктивність та безпосередність сприйняття, з іншого - є предметними, об'єктивованими в структурах естетичної свідо­мості [Хом'як 2004, с. 7]. У художніх текстах вони є функціона­льно-структурними домінантами мовної картини світу автора, пройнятими духом часу й закоріненими у глибинах національ­ної символіки. Це дозволяє такі образи трактувати як художні, образні, аксіологічно й емоційно марковані концепти. Помітний інтерес для сучасних лінгвокогнітологічних концепцій станов­лять спостереження над взаємозв'язком між образом і поняттям (концептом), проведені Ольги Фрейденберг, яка стверджує, що "естетична своєрідність образу створюється поняттям" [Фрейде­нберг 1997, с. 173].

Щодо інших висловлювань із цього приводу, то для Марини Піменової будь-який концепт - це образ, "здатний бути вираженим у мові" [Пимснова 2004, с. 89]. Натомість Людмила Буянова вва­жає, що "лише художній концепт є ніби заміщувачем образу" [Буя­нова 2004], а Людмила Грузберг зауважує, що "культурний кон­цепт - це означуване в художній дефініції", яка відображає автор­ський світогляд, індивідуально-особистісні пріоритети, інтелектуа­льний та художній потенціал творця тощо [Грузберг 2004, с. 13]. Важливо зазначити, що художнім образом можна вважати лише авторський концепт, бо він твориться митцем слова.

Побутує думка, що складовими концепту виступають образ разом із символом як творчі моделі естетично сприйнятого світу

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

в його поняттях і розуміннях, як спосіб художнього відтворення світу (життєвим підґрунтям для створення образу стають есте­тичні властивості довкілля) [Єрмоленко, Бибик, Тодор 2001, с. 198]. Зокрема, Віталій Кононенко стверджує, що одним із шля­хів розкриття змісту концепту є "осмислення його внутрішньої форми, а через неї пізнання його місця в ланцюжку таких спів­відношень, як слово - поняття - образ - символ" [Кононенко 2006, с. 248]. Загалом у всіх своїх працях, присвячених дослі­дженню концептів, науковець акцентує увагу на їх особливостях передусім у художній мові, оскільки тільки "звернення до худо­жніх текстів забезпечує, так би мовити, внутрішню глибинну характеристику концепту, його приховані, підсвідомі або несві­домі, архетипні підвалини" [Кононенко 2004, с. 15].

Специфіку художнього концепту під назвою "художнього об­разу" дослідила Н. Слухай [Слухай 1995]. Зокрема, нею було до­ведено, що специфіка художнього образу (він, як і будь-який концепт, твориться багатьма вербалізаторами) полягає у безумов­ному домінуванні у складі художнього образу сакральних, міфо-поетичних значень над профанними, фоновими, причому кіль­кість сакральних значень демонструє спадну властивість у на­прямку від поетичних через прозові до драматургічних текстів.

Концепт і художній образ є різними за напрямком руху дум­ки: в художньому образі деталі формують ціле (автор формує образ через деталі, а читачі осмислюють його через сприйняття деталей), в концепті ціле замикає частковості, які формують "ментально-психологічний комплекс", тобто концепт творить, а образ має бути створеним; авторський концепт і є художнім образом, у той час як концепт є надіндивідуальним, він нале­жить народній свідомості [Карпенко-Іванова 2006, с. 27].

З'ясувавши місце концепту у колі суміжних категорій і явищ, можна стверджувати, що з ним певним чином співвідносяться передусім такі, як поняття, значення, слово, ментальні репрезен­тативні структури, ключове слово, образ. їм притаманне те, що зближує ці величини з концептом, однак їм властива і певна специфіка. Так, навряд чи можна погодитись із розумінням кон­цепту лише як ідеї або поняття або ж обмежитися при цьому

126

127

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

т ільки лексико-семантичною характеристикою слова, що номі-нує концепт. Доцільніше вважати, що концепт реферує ідеї або поняття [Натріоп 1993, с. 13], а основним репрезентантом його у мовній свідомості виступає слово, яке і забезпечує його осми­слення. Щодо мовних значень, то, спираючись на погляди інших мовознавців, розглядаємо їх як "наскрізно прагматичні - інгере-нтно суб'єктивні, антропоцентричні і етноцентричні" [Вежбиц-кая 1997, с. 6]. Важливо також наголосити на тому, що аналіз концептів передбачає залучення широкого кола додаткових до значення слова-поняття семантичних конотацій, асоціативних та аксіологічних параметрів, які лише в своїй сукупності дозволять наблизитися до смислу концепту [Кононенко 2004, с. 15].

Концепт слід відрізняти і від фрейму, гештальту, стереотипу, констант культури та інших ментальних одиниць, а також зва­жати на окремі розрізнювальні ознаки, що відмежовують його від ключового слова, образу тощо.