2.1. Поняття "категорія", "прототип"

ЯК ПОПЕРЕДНИКИ ПОНЯТТЯ "КОНЦЕПТ"

Одним із найважливіших розділів когнітивної лінгвістики є когнітивна семантика. Представниками когнітивного підходу в семантиці є Джордж Лакофф, Чарльз Філлмор, а також Рональд Лангакер, Рей Джекендофф, Адель Гольдберг, Жиль Фоконьє, Марк Джонсон, Рєне Дірвен, А. Ченкі, Леонард Талми, Елеонора Рош, Ревекка Фрумкіна, Анна Вежбицька та інші. Деякі тези цих учених сходять до "пізнього" Людвіга Вітгенштейна. Когнітивна семантика фокусує увагу на тому, як організуються знання про світ у свідомості людини, як формуються та фіксуються поняття про світ. Саме тому когнітивна семантика пов'язана з герменев­тикою (вченням про основні принципи інтерпретації текстів), гештальтпсихологією (дослідженням складних психічних явищ через гештальти - цілісні усталені структури), когнітив-ною психологією (аналізом усіх психічних процесів як опосе­редкованих пізнавальними чинниками). Серед здобутків когні­тивної семантики Олена Селіванова називає, зокрема, теорію ментальних просторів, теорію інтеграції, теорію концептуаль­ної метафори, блендінгу, семантичних примітивів та інші [Се­ліванова 2008, с. 382-389].

Когнітивісти ввели в науковий обіг низку нових понять. Но­вою є когнітивна теорія категоризації. Зауважимо, що поняття категорії не є новим: традиції його вивчення закорінені у греко-римській культурі. Зокрема, Арістотель визначав категорії як ряд суджень про один і той самий підмет, яким виступає пред­мет пошуку. Арістотель, як відомо, виокремив десять категорій: "сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, розташуван-

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

н я, стан, дія, втілення" [Лингвистический 1990, с. 216]. Проте когнітивісти внесли новий зміст у поняття "категоризація" і пог­либили його розуміння, адже концептуалізація (центральне по­няття когнітивістики) осмислювалася як "процес співвідношен­ня об'єкта з будь-якою категорією" [Маслова 2008, с. 41]. С. Шафіков, зокрема, зазначає, що у сучасному розумінні, на відміну від арістотелівського, проблема категоризації сходить до думок Бенджаміна Лі Уорфа про виділення розрядів, до яких входять не просто сутності, а сутності, на які вплинула мова [Шафиков 2007, с. 3-4]. Визначення категоризації на найви­щому рівні абстракції репрезентоване у пращ С. Шафікова так: "... категорізація є узагальнення (типізація) складових частин світу" [Шафиков 2007, с. 3]. Категоризація досвіду людини, на думку О. Селіванової, "є переважно нсусвідомлсною і автомати­чною, має статичний і динамічний характер, оперує предметни­ми сутностями й абстракціями, раціональним й ірраціональним" [Селіванова 2008, с. 377]. Існує значна кількість класифікацій категорій, серед яких називають такі, як: повсякденні і наукові; градуйовані, перцептивні, соціальні, природні, артефактні, кате­горії базового рівня і т. ін. [Шафиков 2007, с. 4].

Категоризацію визначають також як теорію систематизації значень слів у мовній свідомості людини у межах наявної в сві­домості носія мови наївної картини світу [Штерн 1998, с. 159— 160]; як "когнітивне розчленування реальності, суть якого поля­гає у поділі всього онтологічного простору на різні категоріаль­ні ділянки.., структурування світу, акт співвіднесеності слова / об'єкта з тією чи іншою групою, спосіб встановлення ієрархіч­них відношень типу "клас - член класу" [Маслова 2004 (а), с. 41]. У такому ракурсі дослідження категоризації є важливим Щодо розуміння операцій індивідуальної та колективної свідо­мості, для вивчення способів зберігання, обробки та системати­зації знань [Селіванова 2008, с. 277]. Категоризація полягає в тому, що для кожного слова, яке тлумачиться, окреслюється семантичне коло "споріднених слів" за "принципом родинної схожості" та встановлюється глибинний узагальнений репрезен­тант цієї групи - прототип, що реалізується під час уживання

91

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

т акої групи слів [Штерн 1998, с. 160]. Зауважимо, що ця теза Ірини Штерн справджується не для всіх тлумачень поняття "ка­тегоризація". Із розбіжностей у визначеннях "категоризації", наведених вище, зрозуміло, що саме дало підстави Р. ФрумкініЙ стверджувати, що "категорію" і "прототип" назвати термінами складно, оскільки їх зміст широко варіює в залежності від авто­ра і контексту" [Фрумкіна 1992 (б), с. 5]. Подібні твердження зустрічаються й зараз.

Сьогодні переважають два розуміння феномена "категори­зація": абстрактна (штучна, абстрактно-символічна, або катего­ризація - 1) і природна (природномовна, або категоризація - 2). Категоризація - 1 виявляється за умови раціонального освоєння світу людиною, особливо активно в дитинстві: "лялька, кубики, м'ячик - це іграшки" (приклад Р. Фрумкіної); "кіт, собака, хом'як - домашні тварини"; "пральна машина, ванна, умивальник -атрибути ванної кімнати"; "форма, портфель, щоденник, зошити, ручки, олівці — атрибути школяра". За словами Р. Фрумкіної, "тут об'єкти реального світу (і їх імена) об'єднані у групи на основі знань про світ. На таких прикладах дитина вчиться стру-ктурувати свої знання, вчиться узагальнювати... Відтак, мета категоризації - пояснювати нове через уже відоме (або яке вва­жається таким) і структурувати картину світу за допомогою узагальнення" [Фрумкина 1992 (б), с. 5]. У цьому випадку "кате­горії розглядалися як логічні конструкти, виникнення яких зу­мовлене наявністю тотожних ознак для всіх їх рівноправних членів. Згідно з таким підходом, категоризація не залежала від нейрофізіологічних, психологічних, культурних особливостей суб'єктів категоризації, їхнього сприйняття, образності, уяви, раціонального чи ірраціонального підґрунтя" [Селіванова 2008, с. 378], така категоризація зумовлена законами формальної логі­ки. Р. Фрумкіна у процесі осмислення указаних тез дійшла ви­сновку, що поняття "категорія" доцільно замінити на поняття "концептуальний клас" на тій підставі, що категорії визначають­ся на таксономічній основі (частіше за принципом "нижче -вище"), і тоді вони не вбирають слова на зразок "рука, плече, лікоть, долоня, палець", у той час як поняття "концептуальний

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

к лас" вбирає їх [Штерн 1998, с. 161]. Абстрактно-символічні категорії формуються внаслідок закріплення у дитини навичок переходу, за словами Р. Фрумкіної, "від конкретного до абстрак­тного, від екземпляра до класу... Інакше ми просто б не могли упоратися із безмежним розмаїттям навколишнього світу" [Фрумкина 2003, с. 159]. Акти категоризації постійно відбува­ються в дитинстві, але вони є характерними і для дорослих, оскільки логічне пізнання і "присвоєння" світу люди здійсню­ють, хоч і не так активно, як у дитинстві, у будь-якому віці, Іри­на Штерн також справедливо зазначає, що "категоризація у стверджувальній модальності... подається у текстах тлумачень у будь-якому тлумачному словнику" [Штерн 1998, с. 160]; про це у 1992 році писала і Р. Фрумкіна [Фрумкина 1992 (б), с. 5]. Одні й ті ж компоненти, які виокремлюються в результаті категори­зації - 1, можуть, звісно, входити до складу різних абстрактно-символічних рядів, наприклад: "студенти і викладачі - учасники навчального процесу", "студенти, викладачі, лаборанти, охорон­ці, прибиральниці, буфетниці... - люди, чия професійна діяль­ність передбачає їхню присутність у вищому навчальному за­кладі". Осмислення категоризації - 1 у працях вітчизняних уче­них підтверджує слушність зауваження О. Кубрякової [Кубрякова 2004, с. 6], подане з посиланням на працю Людми­ли Правикової [Правикова 1999, с. 37-38], про те, що в Росії когнітивістика сформувалася в надрах теорії номінації, на від­міну від західних країн (це відбиває і визначення "категорії" в "Лінгвістичному енциклопедичному словнику" [Лингвистичес-кий 1990, с. 115]), де когнітивістика сформувалась як осмислен­ня даних "повсякденних семантик". Відповідно, наведене вище визначення категоризації Валентиною Масловою відбиває пер­шу тенденцію, визначення категоризації Іриною Штерн - другу. Поняття категоризації - 2 сформувалося у надрах гуманітар­них і - частково - природничих наук: психології, соціології, етно­лінгвістики, культурології та культурної антропології. За словами О. СелІванової, "на відміну від класичної теорії категоризації, яка визначала категорії як множини, утворені елементами зі спільни­ми ознаками, об'єктивно наявними у світі, прототипна семантика

92

93

Когнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

р озглядає ментальну процедуру категоризації як результат особ­ливостей сприйняття світу, моторної активності, культури, при­таманної мові метафоричності, метонімічності й образності" [Се-ліванова 2008, с. 379]. Ця категоризація виявляє залежність від соціального та етнокультурного досвіду людини, від її сенсомо-торної активності, уяви, здатності до сприйняття і сенсорного опрацювання сигналів зовнішнього світу. Осмислення цього по­няття сходить до вчення Бенджаміна Лі Уорфа про членування світу на категорії через мову [Штерн 1998, с. 160].

Бенджамін Лі Уорф - американський лінгвіст, співавтор так званої гіпотези "лінгвістичної відносності", відомої також як гіпотеза "Сепіра-Уорфа". За освітою Б. Уорф - хімік-технолог, за основною професійною діяльністю - страхувальник від по­жеж. Під час службових подорожей він познайомився з індіан­цями хопі. їхня мова (юто-ацтекської сім'ї) вразила його несхо­жістю з європейськими мовами. Теорія "лінгвістичної відносно­сті" була викладена ним здебільшого у статтях, адресованих широкій аудиторії, і на її формування вплинули лекції Е. Сепіра, які Б. Уорф відвідував у 30-ті роки в Иельському університеті.

Природних категорій багато, класичні штучні категорії посідають лише незначне місце серед усіх категорій, біль­шість з яких - природні.

У новітній час однією з перших увагу на можливості катего­ризації - 2 (природномовних категорій) звернула у 70-ті роки XX ст. американська дослідниця Елеонора Хайдер Рош. Вона висловила гіпотезу про тс, що навколишній світ є не хаотичним, а структурованим (у ньому розрізняються центр, пріоритети базового рівня, периферія і таке інше).

Ці тези сходять до ідей Людвіга Вітгенштейна про "родинну схожість", центральність, градацію; Джона Остіна про полісе­мію як "родинну схожість" між значеннями слів; теорії нечітких множин Лотфі Заде та інших. Узагальнення цих теорій відбуло­ся у працях Джорджа Лакоффа. Учений стверджував, що кате­горія - когнітивна структура, яка складається з елементів, об'єд­наних ознаками "родинної схожості" З-поміж цих ознак одні є важливішими, ніж інші. Наприклад, для категорії "птахи" важ-

Р озділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

дивою є ознака "літати" (вона формує глибинну генетичну осно­ву розуміння класу "птахи"), а ознака "співати" має не таке сут­тєве значення. Подібне розуміння категоризації лежить в основі наведеного вище визначення цієї абстракції І. Штерн, за працею якої викладена історія питання [Штерн 1998, с. 161—162].

"Прототип, на думку Е. Рош, як точка когнітивної референції втілює найбільш виразні ознаки категорії як рубрики досвіду, виокремленої шляхом пізнавальної діяльності людини, що до­зволяє визначити всю категорію в цілому" [Селіванова 2008, с. 379]. Е. Рош розглядає два типи категорій: природні, натура­льні, тобто перцептивно зумовлені (як форма, колір), і семанти­чні, понятійно, концептуально зумовлені. Історію становлення і трьох етапів еволюції теорії прототипів Е. Рош детально аналі­зує Дж. Лакофф. Об'єкти - члени категорії - не є рівноправни­ми: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно більш значущими, ніж інші. Людина сприймає будь-яку семан­тичну категорію як таку, що має центр і периферію і, відповідно, "більш прототипічних" і "менш прототипічних" представників. Наприклад, для українців прототиповим птахом є горобець, а страус є периферією, яблуко - прототиповий фрукт, а манго -периферія; для американців прототипом птаха є малинівка (ві­льшанка), а прототипом фрукта - апельсин. Отже, прототип -це такий центральний член категорії, який належить до її найха­рактерніших представників, головних репрезентантів. Прототи­пи інакше називають основними точками когнітивної референ­ції. Прототип має ознаки "психологічної виокремленості", або салієнтності (от англ. заііепсе). Встановлюються прототипи на експериментальній основі. О. Селіванова серед прототипів виді­ляє індивідуальні, етнічні та універсальні і подає два підходи до тлумачення прототипу як одиниці, що виявляє найбільшою мі­рою ознаки, спільні з іншими одиницями відповідного класу, і як одиниці, що реалізує ці ознаки в чистому вигляді [Селіванова 2008. с. 379]. Згадані підходи практичного резонансу не мають.

Серед прототипів, які формуються внаслідок членування сві­ту ресурсами категоризації - 2, виокремлюються природні (на­туральні, перцептивно зумовлені) і семантичні (понятійно, кон-

94

95

Когнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

ц ептуально зумовлені), або соціальні, соціально зумовлені. У праці Олени Селіванової перцептивно зумовлені прототипи (ті, що засновані на чуттєвому досвіді) названі семантичними, а соціальні інакше названі натуральними [Селіванова 2008, с. 379], але ми користуватимемось першою термінологічною опозицією як такою, що є більш поширеною і вмотивованішою.

Перцептивні, або натуральні, прототипи формуються у представників різних етнічних спільнот на основі специфіки сприйняття світу органами чуття, на чутливість яких впливають об'єктивно різні подразники навколишнього світу. Відповідно до наявних органів чуття, перцептивні прототипи існують у та­ких різновидах, як: зорові (візуальні), слухові (аудіальні), такти­льні (кінестетичні), нюхові (одоративні) і смакові (густативні). Існують і комплексні, синкретичні перцептивні прототипи. Найширший ряд перцептивних прототипів формують, як і слід було очікувати, зорові відчуття.

Зорові прототипи найчастіше описують на прикладах сприй­няття кольорів представниками різних етносів. Відомо, що, коли запропонувати людям в ідентичному наборі карток із різними відтінками червоного кольору знайти типово червоний, то євро­пеєць обере червоний "кольору крові", африканець - більш наси­чений, "сильний" колір ("бордо"), а китаєць - більш яскравий і "соковитий" колір ("алий"); зміст английського "Ьіие" є набага­то ширшим, ніж українського "блакитний", російського "го-лубой" (у праці Галини Яворської зазначені розбіжності між "блакитний і голубой" - [Яворська 1999, с. 42]); у свою чергу, зміст японського відповідника "аоі" є ще ширшим: слово зда­тне позначати і небо, і море, і рослинність; відтінки білого ко­льору фіксовані у ширшому діапазоні у мовах етносів, які меш­кають на півночі, де сніговий покров лежить більшу частину ро­ку, а відтінки хроматичних кольорів - у мовах етносів, які меш­кають в екваторіальній зоні. Подібні спостереження подані у пра­ці А. Вежбицької [Вежбицкая 1997, с. 231-290]. Значний внесок у розбудову теорії прототипної семантики зробила Р. Фрумкіна. якій належить опис експериментальної категоризації кольорів [Фрумкіна 2003, с. 62-85]. Зорові прототипи формуються і на

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

о снові сприйняття інших зорових вимірів, наприклад, зросту чи розміру. Так, відомо, що для представників одного з африкансь­ких племен - масаїв, середній зріст яких дорівнює двом метрам, саме високий зріст є еталоном краси, а для представників іншого африканського племені - пігмеїв, середній зріст яких у чоловіків становить 145 сантиметрів, ознакою досконалості є невисокий зріст (вони мешкають у лісах, невисокий зріст допомагає їм кра­ще пристосуватися до середовища). Зрозуміло також, що сприй­няття одного й того ж об'єкта як великого чи маленького або фе­номена "типово великого / маленького" масаєм і пігмеєм буде мати різні наслідки. Таким чином, прикладом (прототипом) кате­горії "високий" у пігмеїв та масаїв є не одна й та сама сутність, а члени категорії виявлять асиметрію, яка "отримала назву прототипічних ефектів" [Штерн 1998, с. 162].

Неусвідомлені й усвідомлені, вербалізовані й безліч разів ужиті, прототипи можуть фіксуватися як стереотипи, або етало­ни. Етнічні еталони визначаються домінантою відповідної етні­чної антропологічної ознаки: карі очі, чорні брови українки; ясні коси, сині очі росіянки; смаглявість та чорні, як смоль, коси татарки є усталеними естетичними стереотипами краси у відпо­відних культурах як інтуїтивне усвідомлення і обстоювання етносом ознак своєрідності, несхожості на ін. Етнічний стерео­тип краси відображається, у свою чергу, в низці етнічно зумов­лених тропів, реєстр яких щодо відповідної етнічної ознаки зов­нішності буде завжди довшим, меліоративним, включатиме різ­номанітні етнічно релевантні ознаки: коси українки порівню­ються із чорним хмелем, смолою, зміями, гадюками, чорним по­лум'ям і т. ін., коси росіянки - із золотом, стільниками, янта­рем, льоном, сіном, зрілим колоссям, піском і подібними реалія­ми. Звісно, коси українки можуть бути й ясними (в Україні представлено, за спостереженнями групи В. Дяченка [Дяченко 1965], 7 антропологічних типів населення), а коси росіянки -чорними, і навіть можуть порівнюватися зі зміями, але у цьому випадку троп не набуватиме ознак меліоративності, бо він не об'єктивуватиме етнічно релевантний стереотип, пор.: "Вьішел парень, поклонилея кучерявой головой: / Тьі прощай ли, моя ра-дость, я женюся на другой. / Побледнела, словно саван, схолод-

97

Кошітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

н ела как роса. / Аушеїубкою-змееюрозвилась ее коса" (С. Есе-нин "Хороша бьіла Танюша, краше не бьіло в селс..."), "Будто хорошимои черньїе косьі? Ух! Их можно испугаться вечером: они, как дхинньіє змеи, перевились и обвились вокруг моей голо­ви" (Н. Гоголь "Ночь перед Рождеством"), "Довгі пасма чорних кіс, мов мертві гпаюки, тихо зсувались по плечах додолу і ляга­ли на землі дивними покосами" (М. Коцюбинський "Дорогою ціною"), "...її чорні коси лисніли на сонці, мов чорні лиснючі гяаюки" (І. Нечуй-Левицький "Микола Джеря", в описі еталон­ної краси Мокрини). Останні два приклади демонструють безу­мовну позитивізацію амбівалентного, а після прийняття христи­янства хтонічного образу змії.

Як показали сучасні дослідження науковців університету Глазго (Великобританія), візуальні прототипи засновані на спе­цифічних стратегіях сприйняття світу, завдяки яким можна по­долати суперечливі уявлення про сприйняття обличчя людей, які належать до різних рас. Історично склалася думка про те, що сприйняття обличчя людини підкоряється універсальним зако­нам і не має етнічної специфіки. З іншого боку, практика людсь­кого спілкування показує, що людині набагато легше розрізняти і запам'ятовувати обличчя представників своєї раси, аніж інших. Передусім це стосується представників різних рас за меридіона­льним принципом - атлантичної та тихоокеанської.

Результати спостережень науковців університету Глазго за рухами очей учасників експерименту засвідчили, що європейці та азіати, сприймаючи обличчя людини, використовують карди­нально різні стратегії: європейці концентрують увагу на індиві­дуально-специфічних рисах людини (насамперед очах і роті), азіати - на загальному плані обличчя (вони дивляться у центр обличчя, ділянку носа). На думку вчених, різні типи сприйняття зумовлені не генетично, а соціально. Це підтверджує той факт, що представники азіатської спільноти, які виросли у Великобри­танії, відтворюють європейський тип сприйняття обличчя лю­дини (Европейцьі и азиатьі по-разному воспринимают человеческис лица. / Режим доступу: ..../1969485).

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

С луховий прототип легко проілюструвати неоднаковим сприйняттям змісту слів "тихо" і "голосно" жителями арктичних пустель, де взимку панує майже абсолютна тиша, і екваторіаль­ної зони, де абсолютно тихо не буває ані вдень, ані вночі, ні взимку, ні влітку.

Зоотоніми (вербалізатори голосів тварин) звучать по-різному у різних мовах, особливо не близькоспоріднених, порівняймо: собака ав-ав (рос), гав-гав (укр.), шооі*-^ооі* (англ.), \уап§-шап§ (китайськ.); свиня хрю-хрю (рос), рох-рох (укр.), оіпк-оіпк (англ.), пао-пао (китайск.); жаба ква-ква (рос, укр.), гіЬЬіі-гіЬЬй-гіЬЬіі (англ.), §е-§е (китайськ.), миша пі-пі (рос. і укр.), тее-тее (англ.), 2пі-2Ііі (китайск.). Російська і українська мови загалом не мають зоотонімів на позначення голосів мавпи, оленя, індика, а в інших мовах такі зоотоніми є.

Від положення у структурі перцептивної категорії залежить сприйняття звуків етнічно значущих музичних інструментів, зок­рема, шотландської (чи ірландської) волинки, єврейського шофа-ра ("ієрихонська труба"), африканської вувузели. Якщо в структу­рі перцептивно-слухової категорії шотландців волинка посідає центральне місце, то в структурі відповідної слов'янської - пери­ферійне. Подібне може стосуватися і сприйняття музики, порів­няймо свідчення: "Буддійська музика незвична для слуху європей­ця, вона здається йому різкою і немелодійною" [режим доступу: Ьйр://5иЬ8сгіЬе.ги/агсЬіуе/си1йіге.тшіс.епег§у/200503/31004205.Ьпті1].

Смакові прототипи відомі у широкому діапазоні. Історично люди усвідомлювали смак солоного, солодкого, гіркого та кисло­го. Але для сприйняття світу китайцями та іншими східними ет­носами характерним є також усвідомлення смаку умамі (яп.) - так званого "п'ятого смаку", який визначає ферментовану і витриману їжу за рахунок дії глютамінової кислоти (приблизно відповідає домінантному смаку сирів пармезан і рокфор, соєвого та рибного соусів, хоча є і в неферментованих продуктах, як грецькі горіхи, виноград, помідори, гриби і таке інше). Аюрведа додає до чотирьох основних також гострий і в'яжучий. Сучасна людина усвідомлює як феномени, наближені до смаків (присмаків), також гострий, лужний, пекучий, металічний, м'ятний, терпкий, деякі інші.

98

99

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

С маки визначаються етнічними особливостями сприйняття. Наприклад, солоний смак, який градуйований для європейця як "більш" або "менш" солоний, для жителя Південно-Східної Азії (китайця, корейця, японця) має також особливу позначку -"смачний" (так визначається смак ферментованої, витриманої їжі, з посилювачем смаку, як деякі східні соуси). Подібну позна­чку - "смачно" - має солодкий оселедець, типовий для націона­льної датської кухні; слов'янами солодка друга страва, ще й ри­бна, сприймається з огидою. Гострий смак страви кваліфікуєть­ся по-різному європейцями, які живуть в умовах помірного клі­мату, і жителями Сходу, Кавказу, Балканського півострова, що живуть в умовах жаркого клімату і чия кухня потребує великої кількості гострих приправ, які завдяки бактерицидній функції заважають швидкому псуванню їжі. Кваліфікатору "гострий" смак їжі у визначенні індійця відповідатиме "нестерпно гост­рий" у визначенні європейця. Солодкий смак страв, що сприй­мається як нормальний, прототиповий жителями східних країн, має кваліфікатор "надмірно солодкий" у європейців. Як писав Джеральд Даррелл, у перерві фільму турок вийшов "... і повернувся з відразливими східними солодощами" [Даррелл 1983, с. 62]. Кислий смак журавлини, прототиповий смак кис­лого для слов'ян, а також північноамериканських індіанців, за­галом жителів північних територій, видається "нестерпно кис­лим" жителям південних регіонів Північної півкулі Землі.

Екзотичними (дивними, часто неприємними і неприйнятними) слов'яни вважають такі страви, як печена змія, смажений оселе­дець, смажені жуки чи комахи, а іноземці часто відчувають відра­зу до таких українських страв, як потрошки, язик, риб'яча голова, холодець із свинячими ніжками, сало [режим доступу: Ьир://ш\у\¥.со5то.ш/уоиг_1іГе/уои/286995/]. Визначення "дивний", "неприємний", "огидний", "неприйнятний" щодо страви свідчить про її віддаленість від тієї, що відповідає смаковому прототипу. Непрямим свідченням відповідності смаковому прототипу висту­пає помітна кількість слів на позначення певного продукту або їжі. А. Всжбицька наводить такий приклад: у мові хануноо на Філіппінах є 90 слів на позначення рису [Вежбицкая 1999, с. 287].

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

Т актильні прототипи можна проілюструвати типовим спри­йняттям "холодного" і "теплого" представниками різних етносів. Найхолоднішим місцем для проживання людей вважається си­бірське поселення Оймякон у Росії (700 метрів над рівнем океа­ну, середня січнева денна температура становить -41 градусів). Пор.: середня денна температура взимку в Австралії на узбе­режжі складає +20 градусів. Зрозуміло, що тактильний прототип "холодно" і "тепло" для жителів російського Оймякону і австра­лійського узбережжя не збігатиметься.

Прикладом нюхового прототипу є результат сприйняття за­паху смаженого оселедця, приємного для корейця і огидного для європейця. Також яскравим прикладом є сприйняття чоу тофу (тухлої сої), запах якої є нейтральним для китайців (вони гово­рять, як часник або цибуля) і абсолютно неприйнятним, відраз­ливим для європейців.

Прикладом синкретичного перцептивного прототипу є сприйняття водночас запаху і смаку продукту бродіння риби, смачної для жителя Швеції (вони солять рибу в банках) чи Аля­ски (вони закопують рибу в землю) і неприємної на смак і запах для європейця.

Перцептивні прототипи сформовані умовами життя людини, на їх зміст помітно впливають біосферичні та геопсихічні фак­тори буття етносу, тобто територіальний чинник формування перцептивних прототипів виходить на перший план і посуває етносоціальний: прототип "чисте повітря" має різний зміст для жителя міста і села; "чиста вода" - для жителя країн Європи і Східної Азії; аналогічно кваліфікуються поняття "плідні землі", "багаті на копалини землі" і под.

Засади теорії впливу довкілля на глибинні шари психіки лю­дини знаходимо у праці Олександра Кульчицького [Кульчиць-кий 1949, с. 708-718], яка сходить до теорії Шарля Монтеск'є [Кресіна 1998, с. 13-14]). Серед головних чинників, які сформу­вали психіку української людини, О. Кульчицький називає (крім расових, історичних, соціопсихічних, культуроморфічних, гли­бинно-психічних) географічні (геопсихічні) і приділяє їм велику увагу, зокрема, розглядаючи вплив останніх на формування ха-

100

101

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

рактеру українця. Цей уплив позначається, як зауважує вчений, на різних шарах людської психіки: соматопсихічному (шар, який фіксує вплив підсоння: гарячий і вогкий клімат послаблю­ють життєву енергію, гарячий і вітряний - подразнюють нерво­ву систему); тимопсихічному (шар, який відповідає за "вчутгя" (вислів О. Кульчицького) в усі форми географічного рельєфу: перервана лінія - вираження пошматованого, внутрішньо розла­днаного, стрілка - вираження ворожості чи агресії; складніші форми - "вчуття" у рельєфи гори, долини; ще складніші - у ди­намічні процеси природи, як-от буря, повінь, рух потоків); пойопсихічному (шар, який умотивовує вибір світоглядної установки, яка значною мірою зумовлена суцільністю даних географічного середовища). За О. Кульчицьким, українець пере­дусім відчуває геопсихічний уплив північної низовини, лісосте­пу, степової смуги, значно менше - гірського краєвиду і моря. Аналогічні думки знаходимо і в Дмитра Чижевського [Чижевсь-кий 1994, с. 208-213]. На психіку людини, яка мешкає на інших територіях, упливають інші геопсихічні фактори, які познача­ються на категоризації світу людиною і спільнотою.

Вплив довкілля на глибинні шари психіки людини позначаєть­ся на формуванні регіональних та етнічних тестів на сприйняття зовнішності людини. Відповідно до регіональних критеріїв, євро­пеоїди еталонно прекрасними вважали великі (з більшою поверх­нею сітківки, тобто кращим зором), широко розставлені (із біль­шим ступенем стереоскопічності зору, глибини планів) очі, оче­видно, саме тому ідеалом краси й досі вважається міфологічна донька фінікійського царя Європа, ім'я якої перекладається з дав­ньогрецької як широколиця, широковзора, широкоока. Регіональ­не сприйняття як еталону прекрасного представниками монголої­дної раси вузьких очей умотивоване неусвідомлюваним знанням про універсальне пристосування вузьких очей до багатого на уль­трафіолет світла у горах, на високогір'ї, у степах, а високого пе­ренісся європейцями (особливо на півночі) - властивістю повітря краще прогріватися, коли воно проходить у горло крутою дугою. Через регіональні особливості сприйняття естетики антропних ознак витвори грецької пластики, які значною мірою зумовлені

102

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

впливом будови тіла арійської або семітичної раси, не можуть викликати тих самих почуттів, що й у нас, у чужих за будовою тіла, також високо художньо розвинутих людей монгольської раси, хоча б японців [Вернадский 1991, с. 216].

Особливостями середовища проживання пояснюються й сма­кові переваги у різних людських спільнотах. Наприклад, мусу­льмани та іудеї не споживають свинину. Нагадаємо, що вони проживають переважно у теплих країнах, де природні умови сприяють швидкому псуванню і зараженню м'яса цієї тварини.

Семантичні, або соціальні, прототипи формуються у пред­ставників різних етнічних спільнот на основі специфіки мента­льного та емоційного сприйняття світу; на них по-різному впли­ває етносоціальний досвід мовців. Дж. Лакофф доводить, що соціальні прототипи зазвичай усвідомлюються і можуть викли­кати незгоду [Лакофф 1988, с. 13-27].

Так, прототип сім'ї для східних слов'ян - чоловік, жінка, одна або дві дитини, бабусі і дідусі; прототип нігерійської сім'ї включає уявлення про п'ятеро-семеро дітей; прототип української бабусі суттєво відрізняється від прототипу європейської бабусі; прототип української жінки - від прототипу іракської жінки. Для української сім'ї, як і для багатьох сімей в інших християнських країнах, хре­щена мати є дуже близькою людиною, духовною матір'ю дитини. У нехристиянських країнах ця позиція є лакунарною.

Прототипове ставлення до баби і діда в Україні передбачає ча­сті зустрічі, відвідування, догляд; для українських сімей нетипово поселяти їх у притулки для старих, тоді як у Європі і Сполучених Штатах подібне є поширеною нормою. Прототипове ставлення до дитини в українській сім'ї включає любов і вимогливість, але українська мати суворіше ставиться до малої дитини, ніж японсь­ка. В Японії до 5 років дитина - "король", від 5 до 15 - "раб", від 15 - повноправна особа. Така структура категорії спричиняє про-тотипічні ефекти, або ефекти зовнішньої непередбачуваності ви­сування об'єкта у центр або на периферію категорії.

Прототип шанобливого звертання до викладача у країнах Схід­ної Європи - називання на ім'я і по батькові; в Європі, Сполучених Штатах та інших країнах - наприклад, Британської Співдружності - використовують назву за тендерною ознакою і прізвище (Мг/Мгз

103

Когнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

В го^п); китайські студенти шанобливо звертаються до викладача, використовуючи статусну ознаку - "викладач".

Соціальні прототипи існують і в надрах міфопоетичної мови етносу. Формування соціальних прототипів у сфері сакрально-мовного буття зумовлене результатами сакрально-космологіч­ного членування світу. Так, гіпонімами на позначення світово­го дерева, специфічними для певної культурної традиції, є широкий спектр репрезентантів ідеї стрижня світобудови: сакральне дерево в Китаї - персик, слива, шовковиця; у гер­манських народів - липа і тис; світове дерево у семітських народів - пальма, кипарис, гранат, оливкове дерево; кельтів -горішник, тис, омела, дуб; в Індії - смоква; Скандинавії -ясен; Єгипті - сикомора; Ірані - мигдаль; Росії - глід (рос. боярьішник - пор.: барьішня, боярьшшя), яблуня, груша, бере­за, липа, дуб, верба (пор.: рос. девушка - березка, ивушка, имсна Груша, Липа); Україні - вишня, верба, калина, яблуня, дуб, явір, дехто називає березу, грушу, сосну (напр., дівчина як калина, кремезний як дуб та ін.).

Уявлення про соціальні прототипи лежать в основі етніч­них стереотипів світосприйняття, а останні, за концепцією Л. Гумільова, яку поділяють багато авторів, є основним чин­ником визначення етносу. Для стислої характеристики теорії Л. Гумільова [Гумилсв 1989] пошлемося на нашу статтю, де викладена ця теорія: "Етнічний стереотип поведінки - це су­воро визначена норма стосунків між колективом і індивідом; між індивідами; між внутрішньоетнічними групами; між етно­сом і внутрішньоетнічними групами. Норми еволюціонують разом з еволюцією етносу, але на певному часовому і просто­ровому зрізі вони сприймаються як єдиний можливий спосіб буття, натомість норми поведінки інших етносів сприймають­ся як дивацтво. Так, лицарі обурювались арабським звичаєм, за яким можна мати декілька дружин, а араби вважали безсо­ромністю відкриті обличчя французьких дам. Іудеї ненавиділи римлян за те, що вони їли свинину, а римляни вважали проти­природним звичаєм обрізання. Афінянин з обуренням розпо­відав про скіфа Ольвії, який не має домівки, а під час свят

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

н епомірно багато п'є; скіфи ж не сприймали вакханалії греків настільки, що убили свого царя, який брав у них участь". Усі стереотипи поведінки різних етносів змінюються, але за одна­кових умов ці зміни базуються на підґрунті попередніх звичок і уявлень [Слухай 2004, с. 387].

Сила етнічного стереотипу поведінки надзвичайно велика че­рез те, що члени етносу сприймають його як єдино прийнятний, а всі інші - як "дикунство". Це знаходить свій вияв у прямих вказі­вках на дикість поведінки носіїв певних культур: "Своїх дітей вони (мавританки - Н.С.) носять у мішку за плечима, як і інші дикуни у всьому світі" [Твен 1984, с. 71], у фіксації антагонізму в діапазоні "повне задоволення - абсолютне несприйняття": "Іспа­нці дуже люблять їсти котів. Маври, навпаки, шанують їх як свя­щенних тварин... Був час, коли Францію тут представляв посла­нець, проти якого виступила уся країна - через, на перший пог­ляд, нікчемний привід. Він знищив близько двох батальйонів котів (Танжер так і кишить ними) і зробив із їхніх шкірок килим у вітальню... Килим був дуже гарний, але маври і понині прокли­нають пам'ять про цього посланця" [Твен 1984, с. 72-73].

Останній приклад демонструє зону синкретизму соціальних та перцептивних (у цьому випадку смакових) прототипів: сма­кові переваги певної їжі очевидні, але вони умотивовані семан­тичними, соціальними факторами. Наведемо ще один аналогіч­ний приклад. Корейці і жителі Південно-Східної Азії із задово­ленням споживають м'ясо собаки, а для народів, які використо-| вують собак для мисливства, як сторожів або засіб для пересу­вання, споживання їхнього м'яса - табу. Синкретизм демон­струють і особливості зорового, зокрема колоративного, сприй-^іття світу представниками різних етносів, адже зміст колора-вів зумовлений не лише різними точками референції колора-тивів (зелена - рослина (дуб, любисток...), плід (огірок), незрі­лий плід (зерна кави), предмет (сукня, сумка...), але й, як це пе­реконливо доведене у статті Г. Яворської, спектром його асоціа-^Т1В> У тому числі тих, що належать сакральній мові: зелений -Діовязаний зі смертю, потойбічним, хтонічним і таке інше ДЯворська 1999, с. 42-50].

104

105

К огнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

З начним є внесок в осмислення семантичних категорій Дж. Лакоффа, проаналізований у працях І. Штерн [Штерн 1998]. Зокрема, на думку Дж. Лакоффа, категоризація може бути спрог-нозованою. В основі формування категорій лежить багато видів когнітивних зв'язків, які можна об'єднати у чотири типи моделей:

1. пропозиціональні (репрезентують властивості елементів і фіксують зв'язки між ними): вогонь - небезпечний;

2. схематичні (свічки, як правило, - видовжені предмети);

3. метафоричні (реалізують моделі перенесення за законами аналогії): канал водний - канал комунікації;

4. метонімічні (реалізують моделі перенесення за законами співвіднесеності): руда корова, руда кішка, руда свиня - субсти­ тути сонця (приклад Н. Слухай).

На основі метонімічних моделей Дж. Лакофф визначив різ­новиди категоріальних прототипів:

1. типовий приклад (яблука та помаранчі - типові фрукти);

2. соціальні стереотипи (типовий японець - працелюбний, ввічливий, розумний);

3. ідеали (ідеальний чоловік добре заробляє, вірний дружині,

викликає повагу, привабливий);

4) узагальнюючий зразок (він - типовий Моцарт).

Дж. Лакофф виділяє також базові моделі категоризації. Так, поняття "мати" охоплює такі моделі:

• пов'язана з народженням дитини;

• генетичну;

• пов'язана зі зростанням та вихованням дитини;

• шлюбну (мати - дружина батька);

• генеалогічну (мати - жінка попереднього покоління). Поєднані з метонімічними моделями категоризації, базові

моделі породжують множинний прототипічний ефект. Сутність останнього полягає у такому: чим більше базових моделей пред­ставлено феноменом, тим більше він належить до типових [Штерн 1998, с. 162-164].

Іншу концепцію прототипів висунула Анна Вежбицька. Прототипами для неї є не самі об'єкти, а їх ідеалізовані, еталонні образи, ментальні утворення, які не належать до об'єктів, шо

106

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

п іддаються спостереженню [Штерн 1998, с. 295], але які відби­вають концептуально суттєві властивості нашого уявлення про об'єкт (типова чашка, вікно, школа). "А. Вежбицька наголошує на необхідності синтезу прототипного підходу із класичним і розглядає прототип як еталонно-ідеалізований образ" [Селіва-нова2008, с. 381].

Прототип чашки - чашка середнього розміру, порцелянова або з глини, уміщує 180-200 мл, з ручкою, розмальована (а не піала, не чашка умістом 50-100 мл). Прототип сумки - серед­нього розміру, частіше стриманого кольору, з ручками середньої довжини, кишенями і відсіками (а не крихітна дамська, не чоло­віча барсетка, не сумка на коліщатах або молодіжна сумка вели­кого розміру яскравого кольору, етнічна сумка (з вишивкою, бахромою і таке інше).

Прототип дому - одно- або двоповерхова будівля на квадра­тному чи прямокутному фундаменті, з цегли або дерева, із плас­ким або трикутним дахом, може бути з димоходом (але не нора, печера, юрта, вігвам, дім на дереві, скляний дім, намет і таке інше). Прототип дверей - великі, громіздкі, металеві або дере­в'яні, з оббивкою (а не невеликі, легкі, з дерева зі склом). Про­тотип крісла - крісло середнього розміру, оббите тканиною або шкірою, глибоке і зручне для відпочинку (а не крісло у кабінеті перукаря або стоматолога). Прототип столового прибору -металеві ложка, виделка, ніж середнього розміру (а не палички з бамбука, кедра, верби; зсередини видовбаний екзотичний плід). Прототип човна - вгнута глибока овальна конструкція серед­нього розміру (2-2,5 м) з дерева або заліза, з веслами або мото­ром (а не пласка, як каяк; довга і з прикрасами, як гондола; з папірусу, як єгипетські човни).

Визначення прототипу, у розумінні А. Вежбицької/передбачає погляд на феномен "зсередини" моноетнічного способу категориза­ції світу, а не зіставлення двох або кількох етнічних "модусів буття".

Р. Фрумкіна вважає, що назване А. Вежбицькою прототипом Доцільніше йменувати стереотипом і говорити про стереотипний образ об'єкта (уявлення про денотат).

107

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

У процесі осмислення двох згаданих вище інтерпретацій по­няття "категоризація" А. Всжбицька дійшла висновку про необ­хідність синтезу двох традицій: "Часто заклик до використання прототипів поєднується із твердженням про існування двох під­ходів до категоризації: "класичний підхід" (пов'язаний із Аріс-тотилем) і "прототиповий підхід" (пов'язаний, зокрема, з імена­ми Е. Рош і Л. Вітгенштейна) [Вежбицкая 1997, с. 201]. Зазвичай їх протиставляють, для того щоб об'явити класичний підхід хи­бним, а прототиповий - правильним. "Подібне протиставлення двох підходів, на думку А. Вежбицької, нічого нам не дає. Ми потребуємо синтезу двох традицій, а не віддаємо переваги одній на шкоду іншій" [Вежбицкая 1997, с. 201], і далі дослідниця демонструє можливості такого синтезу.

Теорія прототипу передувала в когнітивній семантиці стано­вленню теорії концепту — центрального поняття когнітивної семантики. Концепт - це ментальний прообраз (нерозчленоване уявлення про об'єкт), ідея поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту природу - психічну та мовну. З одного боку, це ідеаль­ний образ, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого, - він має певне ім'я у мові.

2.2. Передісторія вивчення поняття "концепт". Етапи вивчення концепту

Лінгвістичному осмисленню концепту передувало філософське. Існує думка, що філософське розуміння поняття "концепт" бере свій початок із Стародавньої Греції від понять "ідея" та "ейдос", розроблених у працях Платона й Арістотеля [Іващенко 2006, с. 9].

У ранньому середньовіччі розмежовували предмет, думки про предмет і мовне вираження цих думок ("О диалектике" 397 р. Блаженного Августина (354-430 рр.).

Використання терміна "концепт" сягає середньовічної філософії Концептуалісти П'єр Абсляр, Томас Гоббс, Вільям Оккам вважали, що концепт позначав створену розумом уні-версалію, яка узагальнює ознаки речей, містить важливу й актуальну інформацію.

108

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

П оняття концепту як "формулювання розумового образу, за­гальної думки" виникло у схоластичній філософії в діалозі про універсали - загальні поняття. Концептуалісти (Жильбер Пор-ретонський, Іоанн Солісберійський) доводили, що загальні по­няття ("універсали") не існують у вигляді фізичних явищ, як стверджували прихильники реалізму, але і не є лише "струсом повітря", як характеризували їх номіналісти, а становлять про­дукт пізнавальної діяльності людини, тобто концепт. Концепти, у розумінні П'єра Абеляра (П. Абеляр - французький філософ і теолог, 1079-1142), постають як логіко-лінгвістичні категорії, що утворюють міст між світом думки і світом буття. При цьому вони не завжди мають підґрунтя у реальному світі речей, проте можуть бути спотвореними образами дійсності [Рассел 1993, с. 454-456]. П'єр Абеляр, на думку Світлани Неретіної, розгля­дав концепт як форму "схоплення смислу", як "набір понять, замкнених у душі, що сприймає мову", як "поєднання вислов­лювань в одному на той чи інший предмет при переважаючій ролі розуму, який перетворює висловлювання на думку, що тяг­неться до Бога": "П'єр Абеляр (в "Диалектике", "Логике для на-чинающих", "Теологии") вважав, що універсальна річ як річ не може існувати, бо це була б суперечлива річ: якщо ж така річ існує, то все одиничне - фікції. В ході аналізу проблеми універ-салій він виходить з ідеї висловленої мови. Створений по Слову світ словом і пізнає себе. Особистісне Слово Бога під час уті­лення утворює такого ж особистісного суб'єкта мови. Такий суб'єкт первинно - повністю і безпосередньо - завдяки акту тво­рення володіє усіма можливими формами буття, тобто універса­льно володіє і універсаліями. Усі значення, усі смисли такого суб'єкта, закладені в ньому, інтенціональні один з одним. Та­кою універсальною штенцією всередині суб'єкта є звук як обов'язкова ознака субстанції в силу її суб'єктності і персона-льності. Звук - уже не Божественне слово, але ще й не людсь­ка мова, він у собі ніби схоплює, або концепірує, усі можли­ві варіанти вимови, кожен з яких утілюється в мові, яка від початків, за загальносередньовічними уявленнями, освячена Святим Духом, реалізується у просторі душі з її енергією

109

Когнітологія та концсптологія в лінгвістичному висвітленні

і інтонацією, спрямована на взаєморозуміння суб'єктів - мовця і слухача, синтезує в собі такі здатності душі, як пам'ять, уяв­лення і судження. Подібну мову він і назвав концептом" [Нсретина, Ь«р://у^пА'.рЬі1о5орЬу.ги/ірпга5/1іЬгагу/\уеаигие/пегеі2.Ьіт] Таким чином, у середньовічній філософії концептом називали створену розумом універсалію, яка узагальнює ознаки речей, містить важливу й актуальну інформацію. Вважається, що саме середньовічний концептуалізм заклав фундамент для філософ­ського тлумачення цього поняття. Детально історія становлення поняття "концепт" у філософських ученнях подана у праці В. Іващснко [Іващенко 2006, с. 8-16].

Сьогодні визначення концепту в рамках філософської теорії пізнання та відображення дійсності варіюються у такому діапа­зоні: від широкого (складні ментальні утворення - думка, знан­ня, віра, причина, осмислені на основі широкого онтологічного фону речей, які складають навколишній світ, та власного досві­ду людини) до звуженого (смисли, якими оперує людина у про­цесі згортання, або інтеріоризації, знання про навколишній світ, які зберігаються у вигляді квантів - таких, як життя, смерть). Фактично, філософська традиція, як і раніше, трактує концепт як згорнуті знання людини про світ, як складову світобачення, концептуальної картини світу, що може втілюватися у мовній.

Водночас побутує думка, що термін "концепт", завдяки пра­цям Готліба Фрсге (повне ім'я - Фрідріх Людвіг Готліб Фреге) та Алонзо Чсрча, був запозичений лінгвістами з математичної логіки і логічної семантики, де він ототожнювався з поняттям, смислом імені або інтенсіоналом. У межах цих напрямків кон­цепт тлумачився як результат логічних операцій аналізу, синте­зу, порівняння, абстракції і узагальнення, позбувшись у такий спосіб характеристик суб'єктивності, діалогічної орієнтованості тощо [Фрсге 1977, с. 30].

Цікаві дані про лінгвопсихологічну передісторію поняття "кон­цепт" із посиланнями на працю Валерія Дсм'янкова [Демьянков 1999, с. 45] наводить Вікторія Іващснко. Зокрема, В. Дем'янков шляхом статистичної вибірки з'ясував, хто із письменників сере­дньовіччя вживав слово "концепт". Виявилося, що Лудовіко Арі-

110

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної лінгвістики

о сто (1474-1533), Аліг'єрі Дайте (1265-1321) вживали слово сопсейо виключно у значенні "зачатий". Проте у цей період стає можливим також вживання дієприкметника сопсеіїо і в значенні "зрозумілий". Італійське сопсеію стає уживанішим, ніж францу­зьке сопсері, зокрема, у таких авторів, як: Джованні Бокаччо (1313-1375), Леон-Баттіста Альберті (1404-1472), Алессандро Манцоні (1785-1873), Антон ДжуліоБаррилі (1836-1908), Джо­ванні Верга (1840-1922), Габрієле д'Аннунціо (1863-1938), Луї-джі Піранделло (1867-1936) та інших [Іващенко 2006, с. 33-34].

Лінгвістичне розуміння концепту формувалось під впливом філософії, логіки, культурології та інших наук, що зумовлює розмаїття поглядів на його природу.

У лінгвістиці використання терміна "концепт" пов'язують з іменем російського вченого Сергія Аскольдова, який у статті "Концепт і слово", опублікованій у 1928 р., визначає його як "мисленнєве утворення, що заміщує нам у процесі думки неви-значену кількість предметів одного й того ж порядку" [Асколь-дов 1997, с. 269]. Проте ще у XIX ст. Валерій Соловйов, хоч і не називав терміном "концепт" "долю", "совість", проте визначав їх як "образи буття особистості" [Карпенко-Іванова 2006, с. 14]. С. Аскольдов розглядає концепт як певне психофізіологічне явище, як акт свідомості. Науковець стверджував, що для вияв­лення природи концептів треба зрозуміти їх найбільш важливу функцію - здатність заступати інший феномен: "Концепти - це ембріони мисленнєвих операцій... Коли вимовлене кимось сло­во усвідомлюється у своєму значенні, то це означає, що той, хто розуміє, здійснює деякий миттєвий акт, який слугує зародком усієї системи мисленнєвих операцій" [Аскольдов 1997, с. 275]. Основну функцію заміщення науковець пояснює тим, що у про­цесі пізнання людина усвідомлює не весь об'єм поняття, а лише якусь актуальну для неї частину. Уляна Карпенко-Ііанова звер­нула увагу на три напрямки осмислення концепту, висвітлені у праці С. Аскольдова, що корелюють із відповідними філософсь­кими течіями номіналізму, реалізму та концептуалізму: "Гносе-ологи ідеалістичного й інтуїтивного напрямків заперечують існування концептів як суто розумових утворень... Для них

111

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

к онцепт — це спільність, що лежить в основі світової дійснос­ті, проте дійсності лише ідеальної... Другий напрямок полягає у заперечені існування концептів у людському розумі як спіль­ностей. Концепти — це індивідуальні уявлення, яким тільки у деяких рисах і ознаках надається загальна значущість. Таке тлу­мачення називається номіналізмом. Третій напрямок якраз і є тим, що може бути названим концептуалізмом у буквальному значенні слова, (який) далі ствердження існування концептів у людському розумі не йде" [Аскольдов 1997, с. 269].

Аспекти аналізу концепту, порушені Сергієм Аскольдовим, могли значно розширити сферу його дослідження, насамперед у плані історико-культурного розгляду проблеми. Проте через різні об'єктивні і суб'єктивні причини, однією з яких була ідео­логія Радянського Союзу, він так і не завершив розпочатої робо­ти. Сам термін на тривалий час зникає з лінгвістичного лекси­кону, і тільки майже через півстоліття науковці повертаються до його вивчення. Передусім термін "концепт" з'являється у дослі­дженнях когнітивістів, що працюють у галузі філософії мови. Активне використання його в когнітивній лінгвістиці зумовлене відсутністю в її категоріальному апараті потрібного терміна на позначення не тільки власне поняття, але й асоціативно-образних, емотивних та оцінних значень, властивих певним лін-

гвальним величинам.

"Лінгвістичне відродження" концепту пов'язують передусім із науковими розвідками Д. Лихачова і Ю. Степанова, що пос­лужили поштовхом у становленні нових підходів до вивчення концепту у мовознавстві. Зокрема, в 1993 р. вийшла стаття Д. Лихачова "Концсптосфера русекого язьїка". У ній автор підк­реслював, що концепт існує не для самого слова, а для кожно­го основного словникового значення слова окремо. Концепт він пропонував вважати алгебраїчним вираженням значення, "яким ми оперуємо у своїй писемній і усній мові, оскільки охо­пити значення у всій його складності людина просто не встигає, інколи не може, а інколи по-своєму інтерпретує його (залежно від своєї освіти, особистого досвіду, належності до певного се­редовища, професії)... Концепт є результатом зіткнення словни-

112

лінгвістики

Розділ 2. Когнітивна семантика як складова когнітивної

нового значення слова з особистим і народним досвідом люди­ни. Потенції концепту тим ширші і багатші, чим ширший і бага­тший культурний досвід людини." Концепт не тільки заміщує значення слова, але й розширює його, залишаючи можливості для співтворчості, домислення, дофантазовування, для емоцій­ної аури слова [Лихачов 1993, с. 4]. Концепт - "натяк на можли­ве значення", "відгук на попередній мовний досвід людини" [Лихачев 1993, с. 6-7].

А ктивізації дослідницького зацікавлення концептом сприяла поява наприкінці XX - початку XXI ст. праць Н. Арутюнової, О. Кубрякової, 3. Попової, І. Стерніна, А. Вежбицької, Р. Фрум-кіної, В. Телії, Т. Радзієвської, О. Селіванової, В. Карасика, С. Воркачова, В. Маслової, В. Манакіна, В. Кононенка та бага­тьох інших, але це вже питання історії вивчення концепту.

113

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен

Р озділ З КОНЦЕПТ ЯК МОВНО-КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН