УДК 81(075.8) ББК81.00я73 С91

Рецензенти:

д-р філол. наук, проф. Т. В. Радзієвська, д-р філол. наук, проф. Л. П. Іванова

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту філологи (протокол № 5 від 20 грудня 2010 року)

Слухай, Н. В.

С91 Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні : навчальний посібник/ Н. В. Слухай, О. С. Снитко, Т. П. Вільчинська. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2011.-367 с.

ІЗВИ 978-966-439-401-4

Розглядаються основні теми нормативного курсу "Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні", а саме: поняття картини світу, феномен когнітивної бази та її елементів, концепт як мовно-культурний феномен тощо. Докладно аналізуються дискусійні питання когнітивістики - прототип, концепт, концептосфера, особливості психі­чного і мовного буття людини.

Для студентів спеціальності "Мова та література", а також для широкого кола студентів-філологів.

УДК 81(075.8) ББК81.00я73

978-966-439-401-4 © Слухай Н. В., Снитко О. С, Вільчинська Т. П., 2011 © Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

В ПЦ "Київський університет, 2011

ЗМІСТ

Вступ. Когнітивна лінгвістика та її місце серед актуальних напрямків сучасного мовознавства 5

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна

та мовна картини світу 15

1. Картина світу як результат світобачення людини 15

2. Картина світу: діалектика її лінгвального

та концептуального аспектів 21

1.3. Мовна картина світу як дзеркало історії

й культури народу (етнолінгвістичний аспект) 36

1.3.1. Символ і міф: чотирикратне співвідношення 49

1.4. Когнітивні явища

у психолінгвістичному висвітленні 61

1.4.1. Когнітивна база

та система ментефактів людини 61

1.4.2. Образ як глибинна структура мовних одиниць

і базовий шар концепту (когнітивний аспект) .67

1.4.3. Асоціативно-вербальна сітка -

ядро мовної свідомості особистості 72

1.4.4. Коди культури у процесах

мовної об'єктивації дійсності 78

Розділ 2. Когнітивна семантика

як складова когнітивної лінгвістики 90

2.1. Поняття "категорія", "прототип"

як попередники поняття "концепт" 90

2.2. Передісторія вивчення поняття "концепт".

Етапи вивчення концепту ,-. 108

Розділ 3. Концепт як мовно-культурний феномен 114

1. Концепт і суміжні поняття 114

2. Основні ознаки концептів 128

3. Структура концепту 134

4. Типологія концептів 140

Когнітологія та конідептологія в лінгвістичному висвітленні

3 .5. Основні підходи до вивчення концепту

в лінгвістичній парадигмі та його дефініції 151

3.6. Методика концептуального аналізу

та проблеми її формування 166

3.7. Концептосфера: суміжні поняття,

склад, класифікації, структура 181

Заключне слово 193

Список літератури 194

Додатки 239

Додаток 1. Зразок робочої програми курсу

"Когнітологія та концептологія

в лінгвістичному висвітленні" 239

Додаток 2. Матеріали до відтворення концепту

"Світове дерево" в культурно-мовній парадигмі

східних слов'ян 276

Додаток 3. Культурні коди концепту "думка"

в сучасній російській мові та їхній резонанс

в аспекті теорій ноосфери 300

Додаток 4. Архетипи вогню і води в російській

та китайській картинах світу 309

Додаток 5. Результати асоціативного експерименту,

проведеного у 2010 р. магістром О. Агарковою,

щодо порівняння концепту "гордість" у російській

і німецькій картинах світу 331

Додаток 6. Зразки праць студентів-магістрів

1-го року навчання з відтворення концептів

у двох не близькоспоріднених мовах 341

А. Праця Н. Щербини "Концепт "гость" / "сіег Сазі"

в русском и немецком языках" 341

Б. Праця Н. Вольнюк "Концепт "муж" / "НшЬапсГ

в русском и английском языках" 353

ВСТУП

КОГНІТИВНА ЛІНГВІСТИКА

ТА її МІСЦЕ СЕРЕД АКТУАЛЬНИХ НАПРЯМКІВ СУЧАСНОГО МОВОЗНАВСТВА

Мовознавство має більш ніж двадцятивікову історію, але найінтенсивніший його розвиток припадає на XX століття. За одне століття змінилося аж три наукові парадигми: порівняльно-історична (генетична), системно-структурна (таксономічна), комунікативно-функціональна. Накопичені у попередні періоди знання про мову не відкидаються, а лише набувають нової оцін­ки, тобто різні мовознавчі парадигми на межі тисячоліть та на початку XXI століття співіснують [Кочерган 2003, с. 12].

Важливою тенденцією розвитку сучасної лінгвістики є орієн­тація на вивчення мови в контексті основних проблем антропо­логії, у тісному зв'язку з природою людини, її здатністю набува­ти та зберігати знання про світ.

Чи можна зрозуміти людину без розуміння природи її мови, чи можна зрозуміти феномен мови без розуміння законів мислення та інших типів діяльності людини? Ні. Ось чому антропологічна парадигма лінгвістичних досліджень спричинила розвиток різних галузей мовознавства, серед яких насамперед слід назвати такі:

1. Когиітивна лінгвістика. У центрі уваги цього лінгвістич­ ного напрямку знаходиться проблема зв'язків між мовою та ми­ сленням, питання отримання, зберігання, обробки та викорис­ тання знань, у тому числі й мовних.

2. Соціолінгвістика. Завдання цієї науки полягають у вивчен­ ні закономірностей соціальної природи мови, функціонування та історичного розвитку мови на підставі аналізу взаємовідношень "людина і суспільство".

3. Психолінгвістика. Науковці, які розбудовують цей лінгвіс­ тичний напрямок, концентрують увагу на дослідженні мовлен­ нєвої діяльності індивіда (конкретної людини).

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

4. Е тнолінгвістика. Представники цього лінгвістичного на­ прямку зорієнтовані на дослідження глибинних взаємозв'язків мови, історії та культури етносу.

5. Прагмалінгвістика. Мета цієї науки полягає у вивченні механізмів використання людиною мови як знаряддя соціальної дії та взаємодії в умовах конкретних ситуацій спілкування.

Усі галузі сучасного мовознавства доповнюють одна одну. Вони пов'язані між собою певною метою - зрозуміти людину крізь призму її мови, з одного боку; з іншого, - зрозуміти фено­мен мови крізь призму людини, її природи, психічної та духов­ної організації.

Ключовим поняттям, яке об'єднує зазначені вище актуальні галузі лінгвістики, є поняття мовленнєвої діяльності, без якої неможливе здійснення діяльності вищого рівня - когнітивної, комунікативної, предметно-практичної або духовної.

Когнітивна лінгвістика стала однією з найперспективніших альтернатив попередньому системно-структурному підходу. Системно-структурний підхід розглядає мову як жорстко орга­нізовану систему з чіткими межами між синхронією та діахроні­єю, мовою та мовленням, звуком і фонемою, морфом і морфе­мою, словом і лексемою, значенням і смислом, висловленням і реченням, внаслідок чого мовознавство перетворюється в науку на зразок математики і кібернетики. Когнітивна лінгвістика, яка прийшла йому на зміну, розглядає мову не як "систему в самій собі і для самої себе", а у зв'язку з людиною, без якої виникнен­ня і функціонування цієї системи було б неможливим. Когніти­вна лінгвістика демонструє тенденцію до гуманізації мовознавс­тва. "Головна відмінна риса когнітивної лінгвістики в її сучас­ному вигляді полягає не у створенні постулату нового предмета дослідження у рамках науки про мову і навіть не у введенні в дослідницький обіг нового інструментарію і/або процедур, а в чисто методологічній зміні пізнавальних установок (евристик). Виникнення когнітивної лінгвістики - це один з епізодів загаль­ного методологічного зрушення, що почалося в лінгвістиці з кінця 1950-х років, яке зводиться до зняття заборони та внесен­ня на розгляд "далеких від поверхні", недоступних безпосеред-

Вступ

н ьому спостереженню теоретичних (модельних) конструктів" [Титенко 2006, Інтернет-ресурс].

Когнітивна лінгвістика розвиває проблему зв'язків між мо­вою та мисленням, успадковану від лінгвістики, філософії, пси­хології, й інтерпретує її в таких категоріях, як знання, мовні способи репрезентації знань, мовні процедури оперування знан­ням, ментальні структури та процеси у свідомості (пам'ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація, прийняття рі­шення) [Штерн 1998, с. 169].

Мета авторів навчального посібника - розкрити можливості когнітивної лінгвістики, описати нові галузі її розвитку, проде­монструвати її зв'язки з іншими лінгвістичними напрямками.

Загальноприйнятим уважається визначення, відповідно до якого когнітивістика - це наука "про знання й пізнання, про результати сприйняття світу і предметно-пізнавальної діяльності людей, накопичені у вигляді осмислених і систематизованих даних, які певною мірою репрезентовані у нашій ментальності й складають основу ментальних, або когнітивних, процесів" [Куб-рякова 1994, с. 34]. Мовленнєва діяльність у когнітивній лінгвіс­тиці розглядається як один із способів, за допомогою якого ми отримуємо знання, пізнаємо всесвіт.

Когнітивна лінгвістика - напрям мовознавства, згідно з яким мова розглядається як засіб отримання, зберігання, обробки, переробки й використання знань, спрямований на дослідження способів концептуалізації й категоризації певною мовою інте-ріоризованої дійсності та внутрішнього рефлективного досвіду [Селіванова 2006, с. 214]. Когнітивізм робить заявку на метод серійного вирішення завдань про людську думку. Мова навіть значно більшого мірою, ніж культура, дає когнітивістам ключ до розуміння поведінки людини та механізмів її свідомості. Ось чому у центрі уваги когнітивістів перебуває насамперед мова [Демьянков 1994, с. 17-33].

Існує думка, що когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX століття. У 1975 р. в назві статті "Представляємо когнітивну граматику" американських мовознавців Джорджа Лакоффа та X. Томпсона з'явився термін "когнітивна граматика" [Кочерган 2003,

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

с . 13-14]. Дехто вважає, що зародженню когнітивної лінгвістики сприяла поява у 1976 р. книги Генрі Міллера і Френка Джон-сона-Лерда "Мова та сприйняття" [Скребцова 2000, с. 7; Пота-пенко 2004, с. 14]. Частіше виникнення когнітивної лінгвістики пов'язують із проведення у 1989 р. Рене Дірвеном у Дуйсбурзь-кому університеті (Німеччина) симпозіуму, на якому було за­сновано журнал "Когнітивна лінгвістика" і створено Міжнародну асоціацію когнітивної лінгвістики. В Європі у середині 1990-х років вийшли перші підручники з когнітивної лінгвістики (Ф. Унгерер і Х.-Й. Шмідт "Вступ до когнітивної лінгвістики" 1996 р., Б. Хайне "Когнітивні основи граматики"). Детальний огляд історії виникнення когнітивної лінгвістики подано у праці Олени Селіванової [Селіванова 2008, с. 365-366], де, зокрема, зазначається, що в колишньому СРСР перші огляди з проблем когнітивної лінгвістики з'явилися у середині 80-х років, але по­тужний поштовх пошукам у цьому напрямку дав лише "Крат-кий словарь когнитивных терминов" за ред. Олени Кубрякової 1996 року видання. Важливу роль у розвитку цього напрямку мовознавства відіграла праця Юрія Степанова "Константи: сло­варь русской культуры" 1997 року видання.

Основними центрами когнітивної лінгвістики є відділення Ка­ліфорнійського університету в Берклі і Сан-Дієго та Центр когні­тивної науки Університету штату Нью-Йорк у Буффало. У Європі когнітивна лінгвістика успішно розвивається насамперед у Гол­ландії й Німеччині. У Росії в галузі когнітивної лінгвістики також працює досить багато науковців, серед яких: Сергій Воркачов, Тетяна Булигіна, Володимир Гак, Валерій Демьянков, Ольга Єрма-кова, Володимир Карасик, Вікторія Красних, Ірина Кобозєва, Оле­на Кубрякова, Дмитро Лихачов, Володимир Лукін, Лариса Панова, Катерина Рахіліна, Олексій Шмельов та інші.

В Україні когнітивістика представлена з середини 90-х ро­ків працями германістів, і лише на початку XXI століття -працями україністів [Селіванова 2008, с. 36]. Зокрема, в Україні розвитку когнітивної лінгвістики сприяли праці учених-мовознавців Ольги Воробйової, Алли Бєлової, Ірини Голубовської, Світла­ни Жаботинської, Михайла Кочергана, Тетяни Радзієвської. Оле-

Вступ

н и Селіванової, Галини Яворської, Тетяни Вільчинської та ін. Нещодавно в Україні видано підручник для студенті в-філологів вищих навчальних закладів О. Селіванової "Сучасна лінгвісти­ка: напрями та проблеми", великий розділ якого присвячено когнітивній лінгвістиці та лінгвоконцептології [Селіванова 2008, с. 365-430]. З метою викладання когнітивної лінгвістики у ви­щих навчальних закладах було підготовлено навчальний посі­бник Валентини Маслової "Введение в когнитивную лингвис-тику" (2004), навчальне видання професорів Воронезького уні­верситету Зінаїди Попової та Іосифа Стерніна "Когнітивна лінгвістика" (2007) та ін.

Існування цих та значної кількості інших академічних навчаль­них видань свідчить, що когнітивна лінгвістика як сучасна наукова дисципліна посіла вагоме місце у системі філологічної освіти.

Термін "когнітологія" походить від англ. со§піііоп "знання, "пізнавальна здатність" (пор. со§ііо, ег§о виш). Когнітологія -інтегральна наука про когнітивні процеси у свідомості людини, процеси, які забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов'язані з на­буттям, виробленням, зберіганням, використанням, передачею людиною знань, із переробкою цих знань, а також із розумінням мови, з аргументацією та з іншими видами пізнавальної діяль­ності [Кубрякова 1994, с. 34; Штерн 1998, с. 175]. Складовою частиною когнітології є когнітивна лінгвістика.

Когнітивна лінгвістика - мовознавчий напрям, у якому фу­нкціонування мови розглядається як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та стру­ктури людської свідомості досліджуються через мовні явища [Штерн 1998, с. 169].

Серед завдань когнітивної лінгвістики називають такі: 1 — аналіз природи мовної компетенції людини; 2 - визначення спе­цифіки категоризації і концептуалізації досвіду в колективній свідомості носіїв мови; 3 - опис організації внутрішнього лекси­кону, вербальної пам'яті людини; 4 - пояснення когнітивної діяльності людини в процесі комунікації; 5 - дослідження пізна­вальних процесів і ролі природних мов у їхньому здійсненні;

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

6 - встановлення співвідношення мовних і концептуальних структур [Селіванова 2008, с. 370-371].

За визначенням Олени Селіванової, об'єктом когнітивної лін­гвістики є мова як експонент когнітивних структур і процесів свідомості, а предметом - співвідношення когнітивних механіз­мів свідомості з природною мовою й її мовленнєвою реалізацією [Селіванова 2008, с. 365].

Завдання осмислити світ і особливості етнічного сприйняття світу ускладнюється кількома "але". Вони стосуються відобра­ження світу людиною. По-перше, чи є воно прямим, безпосере­днім, логічним, системним? - Ні, навпаки. Воно є непрямим, опосередкованим, часто алогічним і асистемним. Особливості відображення світу людиною дещо прямолінійно, але зрозуміло відбивають аксіоми мовної сигніфікації Олексія Лосева [Лосев 1982, с. 28-144] та теорія симулякрів Жана Бодріяра. Із трьох аксіом мовної сигніфікації О. Лосева випливає, що, по-перше, існує буття, "саме по собі", "від себе самого", "для себе самого", і то є дійсність, глобальна, не деталізована, що "вічно тече" і "сліпо повзе", є абсолютно байдужою до людини; по-друге, у результаті наших мисленнєвих операцій ця дійсність постає роздільною, спрямованою, закономірно упорядкованою; по-третє, мислення у процесі самостійного активного розвитку по­роджує начебто свою власну дійсність, причому досить безпосе­редньо [Лосев 1983, с. 147]. У теорії Жана Бодріяра, зокрема, йдеться про те, що нині людина живе у світі, викривленому не лише нетами логіки та мови, світі, переграному у художніх тво­рах, де універсум "створено заново", але у світі симулякрів, у якому "карта передує території" [Бодріяр 2004, с. 6] і "ера симу­ляції відкривається ... через ліквідацію усіх референцій - більше того: через штучне воскресіння їх у системах знаків, матеріалі ще більш в'язкому, аніж смисл..." [Бодріяр 2004, с. 7].

Люди не стикаються у процесі життєдіяльності безпосередньо зі світом, а оперують моделлю того, що, як вони вірять, є світом; провідними ознаками будь-якої моделі світу є скорочення, викри­влення і генералізація. Ці моделі світу не залишаються зовнішні­ми щодо свідомості людини: у свідомості мільйонів людей вірту-

10

Вступ

а льні образи трансформуються в елементи їхніх картин світу, у певні цілісні, неподільні образи, у ту систему координат, в якій людина себе бачить і у зв'язку з якою визначає (оцінює) свої сто­сунки з навколишньою дійсністю [Бородачев 2000, с. 215-219]. Тож ми маємо досить складний для дослідження викривлений мовно-ментальний світ, який досліджує когнітологія.

Когнітивісти розглядають мову не лише як спосіб категоризації та об'єктивації дійсності, але й як певну "систему коорди­нат", що нав'язується людині, крізь призму якої людина починає бачити й сприймати світ. Пор., наприклад, думку про те, що "структурування інформації мозком пов'язане з конкретними мовними кодами, які розвиваються у кожної людини. Ці коди розрізняться так, як розрізняються мови" [Солсо 2002, с. 292].

Друга велика проблема, яку необхідно порушити, розгляда­ючи проблематику когнітивної лінгвістики, - це проблема зага-льнофілософського, загальнолінгвістичного спрямування - зв'я­зок мови та мислення людини.

Досить усталеною в науці є ідея про нерозривність зв'язку між мовою та мисленням. Проте логіка розвитку наукового знання засвідчує, що концепцію повного збігу мови і мислення довести ще не вдалося. Сьогодні однією з найпоширеніших кон­цепцій "мови" розумових процесів є така: мислення здійснюєть­ся не за допомогою так званих вербальних одиниць, а на основі універсально-предметного коду, або УПК (ідея УПК була сфор­мульована Миколою Жинкіним), у якому відсутні матеріальні ознаки слів натуральної мови, а є зображення (образи, схеми), які можуть утворювати ланцюг або угрупування. "Цей код, - як зауважує дослідник, - представлений у корі головного мозку не еквівалентами "зовнішньої" мови, які відають мовленнєвими рухами, а нейронними утвореннями і зв'язками, які дають змогу співвідносити еквіваленти мовних знаків із фізіологічними суб­стратами уявлень, образів та механізмами першої сигнальної системи, що відають нашими відчуттями" [Жинкин, 1964, с. 35]. Ідея УПК знайшла свій подальший розвиток у працях Іллі Горє-лова та інших філософів, психологів, лінгвістів (Олександ­ра Мещерякова, Сергія Сироткіна). Фактично емпірична база

11

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

б агатьох суміжних із мовознавством наук зробила можливим утвердження ідеї образної основи розумових процесів.

У межах когнітивної лінгвістики по-різному тлумачать взає­модію між сприйняттям, свідомістю та мовою [викладено за: Потапенко 2004, с. 14-15]. Перший підхід представлений пра­цями Марвіна Мінського [Минский 1988, с. 294] і Леонар-да Талмі [Таїту 1996, с. 244]. Відповідно до цього підходу, сприйняття і категоризація нерозривно пов'язані, оскільки вони відбивають подібні когнітивні процеси. Для відображення єдно­сті сприйняття та розумової діяльності навіть було запропоно­вано єдиний термін "цепція" (сериоп) як єдність рецепції (сприйняття - регсерііоп) і концепції (розуміння - сопсерііоп) [Таїту 1996, с. 244]. Це обумовлює відмінності між логіко-філософським і когнітивним напрямком дослідження мови. Ло-гіко-філософський вивчає мову як вираження готових категорій мислення (час, простір, причина / наслідок), когнітивний - взає­модію між розвитком мовних і розумових категорій (як форму­вання уявлень про час, простір, причину / наслідок уплинуло на розвиток мови). У межах другого підходу мову розглядають як часткову реалізацію перцепції. Ці дослідження ґрунтуються на тезі про те, що розумова діяльність нагадує процеси сприйняття у безпосередньому зв'язку з процесами сенсорної стимуляції, що знаходить відображення у мовних процесах. Аргументами на користь єдиного механізму сприйняття та уяви є такі. По-перше, людина уявляє лише ті об'єкти, які вона сприйняла у певній сен­сорній модальності. Людина фантазує лише про події, схожі на ті, що відбувалися раніше. По-друге, сприйняття - конструктив­ний процес, який враховує, як людина спрямовує свою увагу, оглядає та вивчає об'єкти. Абсолютизація конструктивістського підходу наштовхує на висновок, що свідомість не репрезентує чи відбиває реальність, а конструює свою власну віртуальну реальність. Третій напрям називають ситуативною когніцією. Суть цієї концепції полягає у диференціації двох аспектів функ-ціонуваня мови - когнітивного (відображає розумову діяльність окремої особи) і ситуативного (пов'язує мислення з когнітивними системами, які поширюються на фізичну, соціальну, симво-

12

Вступ

л ічну навколишню дійсність). Згідно з цим підходом, знання формуються унаслідок взаємодії між компонентами екосоціаль-ної системи, що включають людину, суспільство та світ.

Когнітологія є комплексною наукою. Виникненню когніти­вної лінгвістики, науки, що має інтердисциплінарний характер, сприяли розробки з когнітивної психології, психолінгвістики, комп'ютерної науки, теорії інформації, математичної логіки, антропології тощо. Когнітивна наука сьогодні - це певне об'єд­нання дисциплін, не пов'язаних жорстко між собою. Когнітивна лінгвістика розглядає мову як пізнавальне знаряддя кодування та трансформації знань, проте мова є не лише внутрішньою зда­тністю людини, а й надана людині ззовні та створена незалежно від конкретного індивіда. Мова нав'язує йому при засвоєнні пе­вний спосіб категоризації й концептуалізації світу та внутріш­нього рефлективного досвіду етносу [СелІванова 2006, с. 214]. "Складіть разом логіку, лінгвістику, психологію і комп'ютерну науку - і ви отримаєте когнітивну науку" [Кубрякова 1994, с. 37-38] Значення мови для когнітології є надзвичайно важливим, бо передусім через мову можна об'єктивувати, вербалізувати розу­мову діяльность. Саме тому когнітивна лінгвістика стала прові­дною науковою дисципліною у межах когнітології. Вона дослі­джує, як пов'язані мовні форми зі структурами людських знань, як ті й інші репрезентовані у голові людини.

Провідна ідея, що виокремлює когнітивну лінгвістику як но­вий напрям, - та, що мовна здатність людини є частиною її ког­нітивної здатності.

Предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у здійсненні процесів пізнання й осмислення світу, у проведенні процесів його концептуалізації і категоризації, проблема спів­ відношення концептуальних систем із мовними і наукової та звичайної (буденної) картин світу з мовною.

Кожен новий напрям у мовознавстві пов'язаний із новим ме­тодом дослідження мови. Але одного відповідного методу когні­тивна лінгвістика не має. Це навіть спричинило заперечення ког­нітивної лінгвістики як окремої парадигми у мовознавстві [Касе-вич 1998, с. 20]. Олена Кубрякова, навпаки, вважає, що когнітив-

13

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

н а лінгвістика виробила свій метод, який передбачає "постійне співвіднесення мовних даних з іншими досвідними сенсомотор-ними даними... на широкому культурологічному, соціологічному, біологічному та - особливо - психологічному фоні", і що "метод когнітивної лінгвістики полягає насамперед у спробі поєднати досягнення різних наук, гармонізувати їх і знайти смисл у їх ко­реляціях та співвідношенні" [Кубрякова 1999, с. 5-6].

Таким чином, для когнітивної лінгвістики принциповими є такі настанови: експансіонізм (вихід в інші науки), антропоцен­тризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення усього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ) [Кубрякова 1995, с. 207].

О. Селіванова серед перспективних напрямів когнітивної лінгвістики називає такі, як: когнітивна фонетика, когнітивна семасіологія і ономасіологія, когнітивна граматика (морфологія і синтаксис), когнітивна поетика, лінгвопрагматика, теорія мов­ної комунікації, дискурсологія тощо [Селіванова 2008, с. 377].

Безперечно, не все у когнітивістиці витримає перевірку ча­сом. Когнітивістів уже зараз критикують за відхід від проблеми значення, підміну значення значно ширшим поняттям інформа­ції, вузьке розуміння поняття антропоцентричності, яке зводить­ся до чистої інформації, тоді як найважливішою рисою людсь­кого інтелекту є воля, яку когнітологи ігнорують [Кочерган 2003, с. 17]. Загалом же за когнітивістикою і концептологією визнають велике майбутнє.

Розділ 1

ПОНЯТТЯ КАРТИНИ СВІТУ.

КОНЦЕПТУАЛЬНА ТА МОВНА

КАРТИНИ СВІТУ

1.1. Картина світу як результат світобачення людини

Виникнення і розвиток феномена "картина світу" збігається з процесом антропогенезу. Людина почала мислити - її свідомість почала фільтрувати та акумулювати результати сприйняття сві­ту у вигляді образів. Образність, наочність осмислення дійсності пов'язані з тим, що переважну більшість інформації про світ людина одержує через зорові відчуття і живе споглядання.

Термін "картина світу" (далі також - КС) почали вживати на­прикінці XIX - початку XX століття. Першим його використав Людвіг Вітгенштейн у "Логіко-філософському трактаті". Карти­ною він називав модель, зображення, відображення дійсності, яка складається з об'єктів [Витгенштейн 1985, с. 3-52]. У лінгвістич­ний вжиток цей термін був уведений Лео Вайсгербером.

Питання про відображення первинного (незалежного, об'єк­тивного) світу вторинним (залежним, суб'єктивним) належить до центральних проблем філософії (гносеології) і лінгвістики (лінгвістичної теорії відображення). Для сучасного етапу розви­тку теорії пізнання це питання належить до рівнянь із двома невідомими: одне з них - світ, реальність, універсум, космос, інше - картина світу (мовна, концептуальна), відображення реа­льності, мислення і мова. Мартін Гайдеггер у спробах осмисли­ти, що є картиною світу, розмірковував так: "Напевно, зобра­ження світу. Але що тут зветься світом? Що означає картина? Світом виступає космос, природа. До світу належить і історія. І все ж навіть природа, історія і обидві вони разом з їхнім при­хованим і агресивним взаємопроникненням не вичерпують світ. Під цим словом мають на увазі і основу світу незалежно від то-

14

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

г о, як мислиться її відношення до світу" [Хайдеггер 1993, с. 49]. Дефініції світу як змісту концептуальної системи [Пищальнико-ва 1992, с. 11-13] визначають одне невідоме через інше. Досить широко розглядають це поняття у лінгвосеміотичних та міфопо-етичних дослідженнях, у яких світ тлумачиться як людина і се­редовище у взаємодії [Топоров 1995, с. 161].

В інтерпретаціях відображення також спостерігаються суттє­ві розбіжності: якщо одні науковці вважають, що у свідомості людини світ повторюється в ідеальній формі, а відтак, картина світу є ідеальною презентацією всієї сукупності взаємопов'яза­них об'єктивних предметів і процесів, які відповідно існують у такій самій складній сітці взаємозв'язків у світі понять [Колшан-ский 1990; с. 15; Коршунов 1979, с. 34], то інші стверджують, що у триєдності "світ (космос) - модель світу - мовна система" і модель світу, і мова не просто відображають буття: мислення звертається до "глобальної", "завжди плинної", "сліпо повзучої" дійсності, яка в деталях не розрізняється і стає "осмислено упо­рядкованою" у процесі наших мисленнєвих операцій, і в резуль­таті мислення породжує начебто власну дійсність, дану безпосе­редньо [Лосев 1983, с. 147; Лосев 1982, с. 89; Смирнов 1985, с. 101]. Картина світу, яка виникає, відбита у свідомості людини, є вторинним існуванням об'єктивного світу, закріпленим і реалі­зованим у своєрідній матеріальній формі. Цією матеріальною формою є мова [Колшанский 1990, с. 15].

Існує традиція відображення світу (мисленнєве, словесне) та­кож іменувати "світом" (світ є результатом переробки інформа­ції про середовище і про саму людину, і "людські" структури і схеми часто екстраполюються на середовище, яке описується мовою антропоцентричних понять [Топоров 1995, с. 161]), і на­віть буттям (буття словесне як "середнє" між об'єктивно-дійсним і мисленнєвим О. Лосєв іменував "буттям семантич­ним" [Лосев 1982, с. 89]). Але відображення світу - це, звісно, не сам світ; організоване в систему (несистемним його важко уявити), воно є феноменом, який розглядається серед понять психологічного походження: модель універсуму, картина світу, когнітивна карта, образ світу, детально описаних у мовознавчих

16

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

п рацях [Смирнов 1985, с. 142; Постовалова 1988, с. 12-18]. Як­що розглядати картину світу як форму існування свідомості людини, можна погодитися із визначенням цього поняття як вихідного глобального образу світу, що лежить в основі світо­бачення людини і є результатом всієї його духовної активності [Постовалова 1988, с. 21], як смислового заступника змодельо-ваного об'єкта [там же, с. 16], і модель світу, картину світу, сві­тобачення розглядати як рівнозначні вирази, хоча різниця між ними є очевидною, особливо, якщо розуміти під моделлю світу скорочене і спрощене відображення усієї суми уявлень про світ усередині даної традиції, взятих у їх системному і операційному аспектах [Топоров 1995, с. 161].

Нарешті, існує традиція розрізняти картину світу та концеп­туальну картину світу. З одного боку, будь-яка цілісна картина світу є концептуальною, і в цьому сенсі терміни є синонімічни­ми. З іншого боку, якщо розрізняти поняттєві (концептуальні), семантичні та асоціативні поля [Уфимцсва 1988, с. 138], то слід погодитися з неодноразово повторюваною Юрієм Карауловим думкою про те, що головним смисловим елементом мовної мо­делі світу треба визнати семантичне поле, а константи свідомос­ті окреслять межі концептуальної картини світу [Караулов 1976, с. 274], причому те й інше підлягає іманентному аналізу.

У XX ст. почали розрізняти практичну і наукову картини світу. Практична сприймалась як цілісне уявлення людини про світ, яке формується у свідомості людини на основі переживань, практики, досвіду. Вслід за Юрієм Апресяном, практичну КС сьогодні називають "наївною", підкреслючи зазвичай не примі­тивний, а донауковий характер цієї картини світу, яка почалася тоді, коли людина була ще носієм міфологічного світогляду.

Наукову картину світу осмислювали як таку, що не зале­жить від думок окремих особистостей і всього людського мис­лення. Вважалося, що будь-яка наукова картина світу має від­носний характер і потребує постійного уточнення й удоскона­лення [Планк 1966, с. 50]. Спочатку наукову картину світу уяв­ляли як комплекс наукових досягнень і здобутих результатів окремої науки. Зараз її розуміють як "систему загальних уяв-

17

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

л ень про світ, розроблених в науці та об'єктивованих за допо­могою фундаментальних понять і принципів цієї науки, з яких дедуктивно виводяться основні положення цієї науки" [Коса-рева 1997, с. 96].

Починаючи із другої половини XX ст. особливу увагу, пере­дусім у межах семіотики, знову почали приділяти загальному поняттю картини світу. КС визначали як глобальний образ світу, що лежить в основі світобачення людини, репрезентує суттєві якості світу в розумінні її носіїв і є результатом всієї духовної активності людини [Рассел 1997, с. 143]. Картина світу є суб'єк­тивним образом об'єктивної реальності, тобто ідеальним утво­ренням. Як будь-яке ідеальне утворення, вона має подвійне іс­нування: необ'єктивоване (неопредмечений елемент свідомості і життєдіяльності людини) і об'єктивоване (опредмечені елементи в мові, музиці, міміці, соціокультурних стереотипах поведінки людини і таке інше).

На утворення цілісного образу світу претендують міфоло­гія, релігія, філософія, мистецтво, наука, інші форми свідомо­сті. Але картина світу виражає всю специфіку буття людини, тому повністю вона може бути схарактеризована лише в загаль­ній теорії людини.

Картина світу - результат певного світобачення, світорозу­міння, яке має системний характер, тому вона з'являється у більш системному вигляді, ніж реальність. Подібну думку ви­словлює Юрій Лотман, зауважуючи, що об'єкт у процесі струк­турного аналізу не тільки спрощується, але й стає більш упоряд­кованим, ніж він є насправді, тому аналіз обов'язково буде упо-рядкованішим від об'єкта [Лотман 1998, с. 20-21]. Картина світу є глибинним шаром у світорозумінні людини і не завжди може бути адекватно виявленою носієм цієї картини, а може і взагалі не усвідомлюватись як така, що існує у свідомості людини [Кликс 1995, с. 243].

Існують різні класифікації картин світу.

Світлана Тер-Мінасова виділяє реальну, культурну (понят­тєву), мовну картини світу. Реальна КС - це об'єктивна дійс­ність, світ, який оточує людину. Культурна - є відбитком реаль-

18

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

н ої картини крізь призму понять, сформованих на основі знань людини, які одержані органами чуття і пройшли через свідо­мість (колективну та індивідуальну). Мовна картина світу - це відбиття реальності через культурну картину світу.

Зінаїда Попова й Іосиф Стернін принциповим вважають роз­межування безпосередньої й опосередкованої картин світу. Безпосередньою є така КС, що одержана внаслідок прямого пізнання свідомістю дійсності, це результат відбиття світу орга­нами чуття і мислення людини, результат пізнання і вивчення світу суспільною та індивідуальною свідомістю, тому вона може бути визначена як когнітивна. Вона залежить від способу, зага­льного методу, за допомогою якого була отримана, тому карти­на світу однієї і тієї ж дійсності може бути різною - раціональ­ною і чуттєвою, матеріалістичною й ідеалістичною, науковою і наївною, природничою і релігійною, фізичною і хімічною і таке інше. Опосередкована КС - це результат фіксації концептосфе-ри вторинними знаковими системами, які матеріалізують безпо­середню когнітивну картину світу, що існує у свідомості. До опосередкованих належать мовна і художня картини світу. Вва­жають, що істотною рисою опосередкованої КС є відсутність її впливу на людину безпосередньо в акті поведінково-мислен-нєвої діяльності [Попова, Стернин 2002, с. 4-6].

Проте, якщо безпосередня КС - результат прямого пізнання, то звідки у ній феномени, яких ми не фіксуємо чуттєво в реаль­ності, але які є у концептуальній КС? За словами Олек­сія Лосева, "коли щось названо, отже, воно існує. Інакше, що ж ми тоді позначали? Відсутність чогось в об'єктивному світі не заважає нам думати про це" [Лосев 1982, с. 38]. Аналогічну ду­мку висловлює Юлія Інчина: "Те, що у природі немає таких предметів, які відповідають поняттям "баба-яга", "^орт", "дра­кон" і т. под. і які ми не можемо пізнати (за допомогою органів чуття) через їх відсутність в об'єктивному світі, не заважає нам думати про них" [Инчина 2002, с. 25]. Тому справедливим, на наш погляд, є твердження, що концептуальна (когнітивна) КС також є опосередкованою.

19

За часовим фактором картини світу поділяють на динамічні і статичні. До динамічних можна віднести античну, середньо­вічну, сучасну і под. Статичною є картина світу, розглянута іманентно у певний період її існування.

За фактором приналежності до певного соціуму розріз­няють культурну, національну, вікову, тендерну, професійну, релігійну КС. Тут же можна розглянути й колективну та інди­відуальну КС, а також різновид індивідуальної - поетичну

(художню) КС.

За відношенням до об'єктів свідомості виділяють наївну (практичну) картину світу як утілення повсякденної свідомості, буденного життя і наукову КС як продукт теоретичної свідомості.

Відповідно до засобів відображення світу розмежовують когнітивну і мовну КС. Засобами відображення першої є кон­цепти, другої - мовні знаки, що продукуються, відповідно,

мисленням і мовою.

КС характеризується такими змістовими ознаками:

• експлікує риси людської суб'єктивності;

• відображає основні риси світобачення людини;

• є космологічною і антропоморфічною водночас;

• керує діями людини, хоча сама може не усвідомлюватися;

• абсолютно достовірна для свого суб'єкта;

• становить єдність статики і динаміки, стабільності і нестабі­ льності; кінцевого і безконечного.

Токож їй властиві такі формальні особливості:

• вона є регулятивом широкої дії;

• завжди має лакуни;

• пластична, рухлива, поліваріантна;

• обмежена у своїй складності і детальності;

• наочна і образна;

• має системний характер;

• конкретна і цілісна.

Подальше уточнення поняття "картина світу" можливе шля­хом вивчення діалектики її лінгвального та концептуального статусів буття.

20

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

1 .2. Картина світу: діалектика її лінгвального та концептуального аспектів

Вивчення мовної картини світу як тієї частини концептуаль­ного світу людини, що переломлюється через мовні форми [Ку-брякова 1988, с. 142], має давню історію. Чимало міркувань, більшою чи меншою мірою дотичних до питань мовної картини світу, знаходимо у працях Вільгельма фон Гумбольдта, Олекса­ндра Потебні, Олександра Афанасьєва, Михайла Бахтіна, Густа-ва Шпета, Лео Вайсгербера, Людвіга Вітгенштейна та ін. Лінгві­стичне осмислення цих питань передусім пов'язане з іменами таких учених, як Борис Серебренников, Валентина Постовалова, Тетяна Цив'ян, Юрій Апресян, Олена Кубрякова, Гсннадій Кол-шанський, Вероніка Телія, Катерина Яковлсва, Лідія Лисиченко, Тетяна Радзієвська, Галина Яворська, Юрій Мосенкіс, Ірина Голу-бовська та ін. Інтенсивна розробка вказаної проблематики роз­горнулась у зв'язку з тезаурусним вивченням лексики (Юрій Караулов, Анна Уфімцева, Жанна Соколовська) та з актуалізаці­єю антропоцентричного підходу в лінгвістиці (Анна Вежбицька, Сергій Воркачов, Радіф Замалетдинов).

Зауважимо, що мовна і концептуальна картини світу розріз­няються у межах "більш складного феномена" - картини світу, що визначає "яким малює світ людина у своїй уяві" [Кубрякова 1988, с. 142]. За Валентиною Постоваловою, мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов'язаних із картиною світу. По-перше, саме в надрах мови формується мовна картина світу як один із найглибших шарів картини світу людини. По-друге, як­раз мова виражає й експлікує інші картини світу людини, які через соціальну лексику входять у мову, вносячи в неї риси лю­дини та її культури [Постовалова 1988, с. 11].

Важливі положення про існування особливого мовного світоба­чення були сформульовані ще Вільгельмом фон Гумбольдтом за­довго до виникнення таких понять, як "філософська" або "наукова" картина світу. Пізніше ці ідеї були своєрідно розвинуті у працях Едуарда Сепіра, Бенджаміна Уорфа, Освальд Шпенглера, а особ-

21

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

л иво Лео Вайсгербера (вважаєтся, що термін "картина світу" в се­міотику прийшов саме з його праць [Руднев 1999, с. 128]), та ін.

Сучасний стан теоретичних студій, присвячених досліджен­ню картини світу, достатньо повно й всебічно висвітлений у наукових працях, де подаються її визначення, що не вимагають якихось додаткових пояснень (Б. Серебренников, В. Посто-валова, Т. Цив'ян, Ю. Апресян, О. Кубрякова та ін.). Натомість проблема співвідношення мовної картини світу (МКС) і конце­птуальної картини світу (ККС) містить чимало дискусійних питань, зокрема, щодо обсягу цих картин, способів систематизації їхнього змісту, структурування, атрибутивних характеристик тощо. Зауважимо, що останнім часом, особливо під впливом ком­п'ютерних технологій, значного поширення набули терміни "мо­дель світу", "образ світу", "когнітивна модель світу", "ментальна модель", "ментальний образ" тощо (Т. Цив'ян, Ю. Апресян, Ю. Мосенкіс, Ю. Лазебник). "Сьогодні загальноприйнятим є по­ложення про про те, що кожна природна мова по-своєму членує світ, тобто має свій специфічний спосіб його концептуалізації. Це означає, що в основі кожної конкретної мови лежить особлива модель, або картина світу" [Урысон 2003, с. 9]. Необхідно конста­тувати, що "ментальний образ як конституент картини світу нале­жить до найбільш складних сутностей" [Рогозина 2000, с. 53].

У нашій праці перевагу віддано терміносполученню "картина світу", зважаючи на те, що йому притаманне широке значення, яке дає змогу у складі єдиної картини світу розрізняти окремі моделі. Так, наприклад, Любов Міхеєва стверджує, що "у межах єдиної картини світу існують різні моделі часу" [Михеева 2004, с. 69]. З іншого боку, "картину світу" не варто ототожнювати з "образом світу", хіба що за умови, коли "йдеться про мовний образ світу в найширшому розумінні терміна "світ" (внутрішній і зовнішній)" [Мосенкіс, Якименко 2005, с. 109].

Зауважимо також, що картину світу деколи зводять лише до МКС. Зокрема, Валентина Маслова наголошує: "Оскільки вини­кнення картини світу тісно пов'язане з мовою і здебільшого ви­значається нею, то її називають "мовною картиною світу" [Мас­лова 2004 (а), с. 50]. Подібну думку висловлює і Жанна Соко-

22

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

л овська, коли зауважує, що "в літературі під "картиною світу" ( = "мовній картині світу") розуміють два різних аспекти розгля­ду семантики (або лексики)" [Соколовская 1993, с. 6]. Водночас дослідниця намагається певною мірою розмежувати ККС і МКС. Першу вона визначає "як сукупність уявлень людини про об'єктивну дійсність, що оточує її", а другу інтерпретує як одну із "спеціальних картин світу" [Соколовская 1993, с. 2, 6]. Слід зазначити, що якраз Жанна Соколовська прагнула розмежувати ці поняття, зіставляючи їх із "науковою картиною світу". На відміну від останньої, що передбачає пізнання дійсності на ос­нові всіх досягнень науки і культури, картина світу, за Ж. Соколовською, включає в себе не тільки "наукове пізнання", а й "повсякденне", "побутове", так званий "здоровий глузд", а також ненаукове, донаукове знання, зокрема його міфологічні, казкові "компоненти", вигадки, фантазії, марновірства, забобони. Щодо спеціальних картин світу, то вони "представляють собою особливу форму синтезу знань кожної окремо взятої галузі науки". При цьо­му мовна картина світу "розуміється як специфічні риси семантики певної мови, які диференціюють її від усіх інших мов", що, на дум­ку дослідниці, "виводить нас на мовну організацію світу" [Соколо­вская 1993, с. 3-7]. Знаходимо у Ж. Соколовської також погляди іншого плану, згідно з якими картина світу є однією із складових мовної моделі світу, якщо визнати, що остання складається із різ­них ярусів [Соколовская 1993, с. 23].

Сьогодні розмежування МКС і ККС, яке не заперечує їх вза­ємозв'язку, не викликає жодних сумнівів. Взаємозв'язок перед­бачає наявність сфери істотного перетину та накладання МКС і ККС, а також їх постійну взаємодію і взаємозбагачення [Пави-ленис 1983, с. 240-259]. Це зумовлено передусім тим, що вони існують у межах загальної картини світу. Причому,_?деякі дослі­дники основними функціями останньої вважають означення основних елементів концептуальної картини світу та вираження їх засобами мови [Серебренников 1988, с. 6]. Отже, картина світу стала універсальною категорією не лише природничих, а й гуманітарних наук і в лінгвістиці визначається як глобальний образ світу, що лежить в основі світогляду людини, тобто вира-

23

жає сутнісні властивості світу у розумінні людини, які є резуль­татом всієї духовної її активності (В. Постовалова, В. Маслова, О. Селіванова). При такому тлумаченні картина світу постає як суб'єктивний образ об'єктивної реальності і потрапляє до класу ідеального, яке, не перестаючи бути образом реальності, опред-мечується у знакових формах. При цьому актуалізується напря­мок, прихильники якого вважають, що в тріаді "світ (космос) -модель світу - система мови" значення моделі світу і мови не зводиться до простого відображення буття, а стає "осмислено упорядкованим" [Лосев 1982, с. 147].

Подібно до наукової, картина світу, з одного боку, "є способом моделювання реальності та характеризується універсальністю, глобальністю охоплення усіх галузей знання про світ, людину та суспільство" [Корнилов 2003, с. 9]. З іншого - у ній, як і в мовній, відображаються та фіксуються "не тільки знання про світ, але й хибне розуміння того ж таки світу, відчуття світу, процес та ре­зультати спостереження над світом, його оцінки, фантазії та мрії про світ, вигадки" [Корнилов 2003, с. 98]. Важливо вказати, що мовне знання є антропоцентричним, тобто відображає загальні властивості людської природи. Крім того, воно є етноцентричним, тобто орієнтованим на певний етнос. Тому природною мовою не­можливо описати "світ як він є": мова первісно задає своїм носіям певну картину світу, причому кожна певна мова - свою" [Вежбиц-кая 1997, с. 5-6]. Людина, відображаючи світ, пізнає його, осмис­лює, пропускаючи через свою свідомість, і лише потім репрезентує цей світ у мові. Досить влучно висловилася з цього приводу Ан-на Вежбицька, зазначаючи, що мова безпосередньо відображає не тільки і не стільки сам світ, скільки нашу концептуалізацію світу

[Вежбицкая 1997, с. 50].

Концептуалізація - один із процесів пізнавальної діяльності людини, що полягає в осмисленні й упорядкуванні наслідків внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їхні ознаки. Результатом концептуа-лізації є формування концептуальної системи, складниками якої є концепти, а виразником - концептуальна картина світу [Селіванова 2006, с. 258-259]. Оскільки концептуальна система

24

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

с кладніша за своїм субстратом і будовою, ніж система значень мовних одиниць, то й концептуальна картина світу є значно багатшою, ніж мовна. Тезу про це послідовно відстоює біль­шість науковців. На думку Олени Кубрякової, картину світу формують не тільки значення, виражені у мовній формі, але й ті, що видобуті з мовних форм та абстраговані на цій основі. Всі ці значення становлять фундамент мовної картини світу, яка, в свою чергу, існує як частина загальної (глобальної) концептуа­льної картини світу, що складається з образів, уявлень, понять, установок і оцінок - концептів [Кубрякова 1988, с. 143].

Якщо Олена Кубрякова МКС розглядає у межах ККС, указу­ючи лише на своєрідну мовну "прив'язку" останньої, то Вален­тина Маслова, навпаки, перевагу надає мовній картині світу і стверджує, що саме вона передує концептуальній і формує її, оскільки людина здатна розуміти світ і саму себе лише завдяки мові [Маслова 2004 (а), с. 38]. Саме в мові закріплюється суспі­льно-історичний досвід - як загальнолюдський, так і національ­ний, з чого випливає, що мова є найважливішим способом фор­мування і фіксації знань людини про світ.

Борис Серебренников, хоча і дотримується думки, що концеп­туальна картина світу багатша, ніж мовна, бо в її творенні беруть участь різні типи мислення, розглядає ККС і МКС як дві окремі, взаємозв'язані між собою картини [Серебренников 1988 (а), с. 107]. Необхідність диференціювати їх науковець пояснює тим, що у сучасній лінгвістичній літературі поширився термін "лінгві­стична картина світу", в який інколи вкладають різний зміст.

ККС і МКС вважають найуніверсальнішими, на відміну від часткових, на спеціалізованість яких указують відповідні на­зви, наприклад: фізична, художня тощо. Різниця між цими уні­версальними картинами простежується вже на рівні, визначен­ня їх певних особливостей. Так, якщо концептуальна картина світу пов'язана з усім континуумом знань про світ, то мовна є засобом експлікації цих знань [Лисиченко 2004, с. 37]. Крім того, ККС являє собою структуроване знання, що є наслідком мисленнєвого і чуттєвого пізнання дійсності, а МКС закріплює його в мові [Поспехова 2004, с. 54]. Зрештою, якщо перша - це

25

"представлення у свідомості інтеріоризованого людиною сві­ту", то друга забезпечує його репрезентацію "в мовних знаках, категоріях, явищах мислення, що є семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості" [Се-ліванова 2006, с. 259, 365].

Інтегроване визначення мовної картини світу з проекцією на концептуальну подає Вероніка Телія. МКС вона інтерпретує як "інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу і пов'язану з формуванням самих понять за допомогою маніпуля­цій у цьому процесі мовними значеннями та їх асоціативними полями, що збагачує мовними формами і змістом концептуальну систему, якою користуються як знанням про світ носії певної мови" [Телия 1988, с. 177].

Аналогічне розмежування спостерігаємо і стосовно концепту­альної та мовної моделей світу. Першу зазвичай розглядають як знання, що виступають результатом і розумового відображення дійсності, і її чуттєвого пізнання. Натомість мовну модель світу трактують як інформацію про світ, що закріплена засобами при­родної мови [Брутян 1973, с. 108]. Причому, як зазначає Юрій Караулов, межі між концептуальною моделлю світу, що відобра­жає реальність, і мовною моделлю, яка фіксує це відображення, видаються "хиткими, невизначеними" [Караулов 1976, с. 271]. За словами Георгія Брутяна, саме нетотожність указаних моделей приводить до появи деяких ділянок поза їх межами, в яких зосе­реджується "додаткова інформація про світ". Повністю погодити­ся з цією тезою важко. Тому мають рацію Олена Кубрякова, Ве­роніка Телія, на думку яких, відповідна інформація, потрапивши до носіїв мови, відразу ж поповнює концептуальну систему [Куб­рякова 1988, с. 145; Телия 1988, с. 177].

Діалектику взаємозалежності між МКС і ККС можна про­стежити при більш детальному їх розгляді. Так, мова не могла б виконувати ролі найважливішого засобу спілкування, якби вона не була пов'язана з концептуальною картиною світу. Адже комунікативна функція мови грунтується на означенні, вираженні певних концептуальних змістових величин, вербалі-зації концептуальних смислів.

26

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

І снують протилежні відповіді на питання, який із двох фено­менів - МКС чи ККС - є більш усталеним, який більшою мірою виявляє схильність до еволюції. З одного боку, саме завдяки тому, що мова зберігається протягом віків, змінюючись посту­пово і, за винятком лексики, повільно, МКС характеризується більшою стабільністю і стійкістю, ніж ККС. І якщо концептуа­льна картина світу "постійно міняється, перемальовується, мов­на ще довго зберігає сліди різних помилок" [Маслова 2004 (а), с. 51]. Тому остання з часом може ставати певною мірою пере­житковою, реліктовою, застарілою, архаїчною, навіть мертвою. "Перевага архаїчних елементів над актуальними означає, що перед нами так звана "мертва" картина світу" [Каданцева 2005, с. 162]. Іншими словами, це приводить до утворення її "мертво­го" варіанта, на відміну від живого. З іншого боку, ККС є мовно-ментальною матрицею світоглядного порядку, тому характери­зується усталеністю. Ось чому, "незважаючи на дійсність, яка стрімко еволюціонує, основні форми концептуалізації в мові явищ матеріального світу залишаються порівняно незмінними" [Замалетдинов 2004, с. 71]. Це зумовлює константи авторської аперцепції дійсності (О. Потебня) і перевагу ядерних (устале­них) концептів над рамковими (Ю. Степанов). Цс підтверджу­ється також багатоваріантністю найменувань концепту за умови врахування неусталеності їх розташування в зоні ядерних чи периферійних найменувань. Загалом же, картина світу предста­вляє діалектичну єдність статики й динаміки, стабільності і змінності [Постовалова 1988, с. 48].

Звертає на себе увагу і той факт, що ККС можуть відрізняти­ся у представників різних епох, певних соціальних і вікових груп тощо, які розмовляють однією мовою, і водночас за деяких обставин ці картини світу можуть бути близькими для носіїв різних мов. Відомо, що у мові закріплюється суспільно-історич­ний досвід - як загальнолюдський, так і національний. З одного боку, умови життя людей, навколишня дійсність визначають їхню свідомість, що знаходить своє вираження у мові. З іншого - людина сприймає світ переважно через посередництво рідної мови, яка детермінує людські структури мислення і поведінки.

27

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

В ідтак, саме у МКС виявляється своєрідність членування ККС, характерна для різних народів. За допомогою мови практичні знання, одержані окремими індивідуумами, перетворюються в колективне надбання, колективний досвід. Отже, "концептуаль­на картина світу є підґрунтям мовної картини, проте ККС уні-версальніша і є спільною для народів з однаковим рівнем знань про світ, у той час як мовна відображає досвід кожного народу і виявляє не тільки спільні знання, а й своєрідність бачення світу" [Лисиченко 2004, с. 37].

Додамо, що "джерелом і матеріалом" для ККС і МКС Лі­дія Лисиченко вважає "домовну картину світу (превербальну), яка містить елементи образного мислення, в надрах котрого лежать індивідуальні й соціальні особливості "бачення" світу" [Лисиченко 2004, с. 37]. Зважаючи на те, що мова і мислення -два діалектично пов'язаних, але не тотожних явища, дослідниця робить висновок, що МКС розвивається і відбиває зміни у пі­знанні світу. Зміни в домовній картині відбиваються у ККС і неминуче приводять до відповідних змін у МКС. Тому для стру­ктури мовної картини світу особливої ваги набуває її перебу­вання у тричленній парадигмі картин світу: домовної (психіч­ної), концептуальної (логічної) та мовної (власне лінгвальної). При цьому Л. Лисиченко акцентує увагу передусім на питанні двосторонньої взаємодії мовної і домовної картин світу [Лиси­ченко 2004, с. 38-39].

Важливою розрізнювальною ознакою ККС і МКС уважають також і структурні одиниці: для першої - це ідеальні сутності, що належать сфері свідомості, - концепти, для другої- засоби їх мовного вираження - слова, формативи, синтаксичні конструк­ції тощо (Олена Кубрякова, Борис Серебренников, Надія Пос-пєхова, Оксана Хом'як та ін.). За Юрієм Карауловим, основним смисловим елементом мовної моделі світу є семантичне поле, а концептуальної - константи свідомості. Відповідно, остання містить інформацію, яку репрезентують поняття, натомість в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семанти­чних категоріях, семантичних полях, що складаються із слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах цього поля

28

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

у певній мові [Караулов 1976, с. 274]. На думку О. Кубрякової, значна частина концептуальної системи людини складається із концептів, відомих їй у мовній формі [Кубрякова 1988, с. 170], що забезпечує вплив мови не стільки на відображення наших знань у ній, скільки на способи їх отримання у процесах катего-ризації або концептуалізації дійсності.

Зауважимо, що хоча науковці і намагаються розмежувати МКС і ККС за структурними особливостями, зробити це досить складно, оскільки концепт "витає над концептуальними сфера­ми, втілюючись як у слові, так і в образі або матеріальному пре­дметі" (Ю. Степанов), і в цьому випадку слово як ім'я реалії ра­зом із усім набором характерних для нього мовних ознак висту­пає не лише мовною, а й концептуальною одиницею. Ось чому ККС Віталій Жайворонок розглядає "не лише як систему понять про сукупність реалій довкілля, а й систему значень, що втілю­ються у ці реалії через слово-знак і слово-концепт" [Жайворонок 2004, с. 26]. А МКС, за визначенням ученого, - це "мозаїкоподі-бна польова система взаємозв'язаних мовних одиниць, що через складну систему фонетичних явищ, лексико-семантичних і гра­матичних значень, а також стилістичних характеристик відбиває відносно об'єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини, тобто загалом картину світу" [Жайворонок 2004, с. 26]. Звідси дослідник робить висновок про те, що "концептуальна і мовна картина світу, тобто сам світ і його відображення в мові, є чимось єдиним" [Жайворонок 2004, с. 27].

Відомо також, що мовна картина світу як корелят концептуа­льної будується на асоціативній основі, яка розглядається в лін­гвістичній диспозиції як актуалізований у свідомості зв'язок між елементами лексичної системи і співвідносними з ними явища­ми дійсності. Тому важливими складниками МКС _чє концепти "як поняття узагальненого характеру, що пов'язують феномен значення слова зі знанням і структурами його відображення у свідомості" [Хом'як 2004, с. 7].

Отже, проблему співвідношення між МКС і ККС можна окреслити як одну із важливих проблем когнітивної лінгвістики, завдання якої полягає в тому, щоб не лише виявляти відповідно-

29

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

с ті між кожною мовною формою і її когнітивним аналогом, концептуальною структурою, а й пояснювати причини вибору чи створення певної "упаковки" для відповідного змісту [Кубря­кова 2004, с. 16].

Тому дослідники картини світу звертають особливу увагу на роль саме мовного матеріалу у формуванні як МКС, так і ККС. Так, на думку Анни Уфімцевої, "основною формою об'єктивації мовної свідомості багатьох поколінь людей, носіїв тієї чи іншої мови, є лексика" [Уфімцева 1988, с. 136]. Олена Кубрякова вва­жає, що значну роль у творенні не лише мовної, а й концептуа­льної картин світу відіграє словотвір [Кубрякова 1988, с. 172]. А Вероніка Телія стверджує, що МКС тісно пов'язана з метафо­рою як одним із найбільш продуктивних засобів її творення, зазначаючи, що "мовна компетенція включається в концептуа­льну модель світу через метафору" [Телия 1988, с. 177].

В україністиці у моделюванні картини світу значну увагу приділяють символу (Наталя Слухай, Віталій Кононенко, Лара Синельникова), ментальному лексикону (Олена Селіванова), запозиченням (Валентина Сімонок). Зокрема, Валентина Сімо-нок зауважує, що саме запозичені слова служать для подолання відмінностей між концептуальною і мовною картинами світу [Сімонок 2002, с. 30].

Загалом, різні науковці до моделювання мовної картини світу підходять залежно від певних дослідницьких зацікавлень і за­вдань, що впливає на формування відповідних напрямів, серед яких можна виділити такі: типологічні дослідження слов'янської мовної картини світу (В'ячеслав Іванов, Володимир Топоров), балканської моделі світу (Тетяна Цив'ян, Георгій Гачев); аналіз МКС в аспекті реконструкції духовної культури етносу (Мики­та Толстой, Світлана Толста, Світлана Нікітіна); вивчення відо­браження МКС в лексичній семантиці і прагматиці (Юрій Апре-сян, Олексій Шмельов, Тетяна Булигіна, Володимир Гак), сло­вотворі (Олена Кубрякова, Ольга Земська), у різних тропах (Ні­на Арутюнова, Вероніка Телія) та ін. [Яковлева 1994, с. 9].

Здебільшого у полі зору дослідників перебувають національні мовні картини світу, об'єктивно чи суб'єктивно змодельовані,

ЗО

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

в загальномовному чи авторському вираженні. Термін "націона­льна мовна картина світу" ("національномовна") означає не якусь особливу картину світу, а лише пояснює "специфічне "забарвлен­ня" цього світу, зумовлене національною вагомістю предметів, явищ, процесів, вибірковим ставленням до них, породженим спе­цифікою діяльності, способу життя і національної культури пев­ного народу" [Маслова 2004 (а), с. 52-53]. Спільна мова, спільний суспільно-історичний досвід формує у членів суспільства і подіб­ні мовні картини світу, що дозволяє виявляти деяку узагальнену національну мовну картину світу. Хоча увагу науковців привер­тає насамперед саме національна мовна картина світу, останнім часом активно поширюється термін "національна концептуаль­на картина світу". Національні особливості сприйняття світу пояснюють наявність різних асоціацій, стереотипів мислення, символів, характерних як для ККС, так і МКС. Це вмотивовує використання означення "національна" стосовно обох картин світу. Як указує Олександр Бондаренко, "дослідження МКС за­безпечує виявлення особливостей не тільки мовної системи, але й специфіки сприйняття світу відповідним етносом, тобто специфі­ки національної ККС" [Бондаренко 2003, с. 40].

Особливості російської національномовної картини світу до­сліджували Тетяна Булигіна, Людмила Буянова, Олексій Шме­льов, Марія Раєвська, Володимир Карасик та ін., висловлюючи сподівання, що це дозволить "зробити висновки про ознаки ро­сійського бачення світу", "підвести об'єктивну основу під поняття "російської ментальності" [Булыгина, Шмелев 1997, с. 481]. В україністиці вивчають українську національну картину світу, яка "містить інформацію про ментальність українського народу і вводить у концептосферу української ментальності" [Желєзняк 2001, с. 287], що дає можливість "виявити національно-само­бутні, узагальнено-національні та національно-культурні риси словесних образів у художньому дискурсі" [Станкевич 2004, с. 379]. "Адже мова, - стверджує Віталій Кононенко, - є не тіль­ки формою буття кожного етносу (народу, нації), а й самим бут­тям" [Кононенко 1996 (а), с. 120].

31

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

О дним із основних положень, яке привертає увагу в концеп­ції Анни Вежбицької, є теза про можливість встановлення зв'яз­ку між мовою і національним характером. Дослідниця пропонує виявляти особливості останнього, виходячи з національної мов­ної картини світу [Вежбицкая 1997, с. 293].

Зауважимо, що в науковій літературі подекуди простежуємо ототожнення національної мовної картини світу з наївною, вла­стивою повсякденній свідомості. Проте це не відповідає квалі­фікаційним параметрам, оскільки МКС є відображенням у зна­ковому вигляді природної мови як наукових, так і наївних знань, що відповідно проектуються й на концептуальну картину світу [Селіванова 2006, с. 366]. Варто зазначити, що проблемою роз­межування термінопонять "донаукова - наукова картина сві­ту", а також "наївна картина світу — загальна наукова — спеці­альна наукова" в україністиці займається Вікторія Іващенко [Іващенко 2004 (г), с. 394-395].

Можна стверджувати, що МКС співвідноситься з науковою, опосередкованою науковими знаннями про світ, і наївною, зумо­вленою національно-культурним й емпіричним досвідом народу. І хоча дослідники сьогодні наголошують на тому, що "в моделі світу сучасної людини межі між наївною і науковою картинами стали менш відчутні" [Яковлева 1994, с. 10], підстав ототожнюва­ти їх нема, бо "образ світу, зафіксований у мові, багатьма істот­ними деталями відрізняється від наукової і наївної картин світу" [Апресян 1986, с. 15]. Як зауважує Вероніка Телія, на відміну від наївних моделей світу, що нав'язують усім носіям мови антропо-центричний погляд на світ, окультурнений образ світу, прескрип-ції культури не виключають преференцій (переваг) особистості у виборі ціннісних для неї орієнтирів [Телия 1988, с. 174].

Як відомо, на формування картини світу впливають традиції, природа й ландшафт, виховання, освіта й інші соціальні чинни­ки. Залежно від цього розрізняють цілісні картини світу, на­приклад: міфологічну, філософську, фізичну, релігійну та под., і фрагментарні — простору, часу; соціальні й професійні; індивідуальні й загальномовні тощо.

32

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Н а те, що у кожній мові наявні дві картини світу - буденна, реальна, і міфопоетична, які доповнюють одна одну, звертає увагу Наталя Слухай, зауважуючи, що з останньою співвідно­ситься авторська образна мовленнєва картина світу [Слухай 1995, с. 414], вивчення якої "дозволяє підняти завісу таємниці над міфопоетичними уявленнями етносу" [Слухай 1995, с. 253].

Проекція на досліджуваний матеріал зумовлює необхідність глибшого вмотивування термінопоняття "етноміфопоетична кар­тина світу", яка через архаїчність, сакралізованість та усталеність є надзвичайно важливою у висвітленні питань історичного, лінг­вістичного, культурно-психологічного шляхів етносу. Риси такої картини світу українців значною мірою притаманні східносло­в'янській, загальнослов'янській і навіть праслов'янській міфології, на що вказує багато відомих етнографів, філософів, істориків, лінгвістів. Так, Микола Костомаров, зокрема, зауважував, що релігійна основа у всіх слов'ян була спільною, видно це з подіб­ності нинішніх народних обрядів, святкувань, вірувань, воро­жінь... [Костомаров 1994, с. 252]. З іншого боку, етноміфопоетич­на картина світу, як і етнічний міф, завжди має і свої власні коор­динати, які не збігаються повністю з координатами інших етно-міфологічних систем, навіть близьких. Дослідження такої карти­ни світу українців викликане прагненням глибше пізнати їх духо­вну культуру, втаємничену насамперед у міфі, у тих уявленнях, що склалися ще в язичництві і трансформувалися в християнстві. її концептуальний аналіз дасть змогу відповісти на численні пи­тання, пов'язані з історією українського народу.

Як одна з іпостасей мовної картини світу, міфопоетична кар­тина протистоїть буденній, фоновій, як сакральне протистоїть профанному. Буття МКС передбачає певну системність і струк­турованість кожної з них. Проте якщо профанна картина світу у цьому плані уже неодноразово досліджувалась, то сакральна вивчена ще недостатньо, особливо у у художньо-мовній творчо­сті, що значною мірою актуалізує інтерес до індивідуальної картини світу. Така картина створюється у текстах однієї лю­дини, зокрема автора художніх творів. Валентина Маслова індивідуальну картину світу трактує як поетичну картину світу

33

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

а втора, фактично розглядаючи її як суб'єктивний образ об'єкти­вного світу. Дослідниця вказує: "Поетична картина світу є інди­відуально-авторською. Вона значною мірою суб'єктивна і несе в собі риси мовної особистості її творця. Така картина розумі­ється нами як альтернатива світу реальному" [Маслова 2004 (а), с. 42—43]. Цілком правомірним вважаємо також визначення індивідуальної картини світу як художньої, що формується передусім як результат авторських уявлень, трансформацій тощо [Синельникова 2005, с. 32].

У сучасних наукових дослідженнях згадану картину ще нази­вають індивідуально-поетичною моделлю світу [Лазебник, Ярмак 1992, с. 102], при визначенні статусу якої зважають на мов­ну і концептуальну моделі світу. До кваліфікаційних параметрів, що виявляють особливості згаданої моделі світу, належить, зок­рема, її більший потенціал у вираженні концептуальної моделі. Він зумовлений тим, що поетичний текст не тільки позначає більшу частину універсуму, ніж його словниковий корелят, а й видозмінює концептуальну картину світу на словесному, тезаурусному і прагматичному рівнях, репрезентуючи тим самим додаткове бачення світу [Лазебник, Ярмак 1992, с. 103-104]. Загалом же поетична (міфопоетична) модель світу разом із про-фанною співіснують у межах мовної моделі світу як різні приз­ми, через які переломлюється бачення універсуму залежно від заданого мовою погляду на об'єкт, і виконують функції озна­чення елементів концептуальної моделі світу та її експлікації [Лазебник 1995, с. 11].

Зауважимо, що в останнє десятиліття спостерігається активне розгортання досліджень індивідуально-авторських картин світу. З'явилося чимало кандидатських дисертацій, присвячених їх аналізу на матеріалі творчості різних письменників. Відповідно науковці переглядають деякі поширені терміни та їх тлумачен­ня. Так, в україністиці частіше наголошують на індивідуально-мовних (індивідуально-авторських, авторських) картинах світу, що формуються внаслідок комплексу багатьох чинників: куль­турно-історичних, суспільно-політичних, індивідуально-психо­фізіологічних, художньо-виражальних, зумовлених традиціями,

34

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

т ематикою тощо [Шулінова 1999, с. 3]. Відображаючи традиції художнього пізнання й сучасні творчі пошуки в літературі, ін­дивідуально-авторські МКС акумулюють естетичні цінності й наочно демонструють розвиток мови у цьому напрямку [Шуляк 2005, с. 1], що передбачає розуміння їх як оцінних картин світу. Додамо, що епітет "оцінна" стосовно до картини світу викорис­товують Ніна Арутюнова, Вероніка Телія, Володимир Карасик, Юрій Лазебник, Тетяна Космеда, Ірина Голубовська та інші.

Оскільки під час розгортання свого змісту картина світу ба­гато в чому спирається на принцип ціннісної орієнтованості, то першу можна вважати оцінною [Постовалова 1988, с. 45; Уфи-мцева 1988 с. 131]. На думку Анни Уфімцевої, основну роль у формуванні такої картини світу відіграють оцінні слова, що ви­ражають оцінку предметів за їх утилітарністю або етичними і естетичними нормами мовного колективу [Уфимцева 1988, с. 131]. Юрій Лазебник джерелом моделювання оцінної картини світу вважає стилеми, ознаками яких є їх здатність оцінювати денотат за потрібністю, значущістю, корисністю тощо [Лазеб­ник 1995, с. 203]. Поширеними є також погляди, згідно з якими етнокультурні норми відображають ціннісну картину світу, оскільки менталітет кожної нації чи індивідуума є вираженням системи цінностей [Дмитриева 1999, с. 155]. Безперечно, має рацію Ірина Голубовська, коли стверджує, що МКС доступна для вивчення на всіх структурних рівнях мовної системи, вклю­чаючи семантичні категорії оцінності, модальності, агентивності і т. ін. [Голубовская 2002, с. 6]. Однією з багатьох проблем, по­рушених цією дослідницею, є якраз вивчення оцінного аспекту у формуванні національних мовних картин світу. Потрібно вказа­ти на те, що до оцінної картини світу близькими є емоційна картина світу як образ емоційно значущих предметів цього світу [Рогозина 2000, с. 52], а також суб'єктивна картина світу [Воронин 2006, с. 31] чи особистісно-орієнтована модель [Артемьева 1980, с. 3]. Усі ці картини світу формуються під впли­вом певної системи цінностей і норм, властивих людині, які вона може емоційно сприймати й переживати.

35

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

П ідводячи підсумки, наголошуємо на тому, що мовна і кон­цептуальна картини світу - це два окремі феномени, які виділя­ються у межах загального конструкта "картина світу". МКС виконує функції означування основних елементів ККС. Водно­час тісний взаємозв'язок між ними дає змогу об'єднувати їх у мовно-концептуальній картині світу, яка, подібно до інтегрова­них нею МКС і ККС, є національною, тобто такою, що здатна засобами певної мови виразити світовідчуття та світорозуміння народу - її носія. Однією з іпостасей такої картини є міфопоети-чна, або сакральна, що помітно корелює з індивідуально-авторською оцінною картиною світу. У вербалізованій формі вона репрезентує інтерпретацію письменником навколишнього світу і себе в цьому світі, засвідчує поєднання народно-поетич­ної стихії й індивідуально-авторських пошуків, що грунтуються на особливостях концептуальної і загальномовної картин світу. З огляду на те, що іманентний аналіз мовно-концептуальної картини світу сьогодні прийнято здійснювати шляхом вивчення концептів, останні вважаємо основною одиницею моделювання сакральної картини світу.

1.3. Мовна картина світу як дзеркало історії й культури народу (етнолінгвістичний аспект)

Сучасна лінгвістика оперує такими поняттями, як концептуа­льна і мовна картини світу, які увійшли в науковий обіг прибли­зно кілька десятиліть тому. Незважаючи на те, що поняття "кар­тина світу" було запропоновано на межі ХІХ-ХХ ст. представ­никами природничих наук, сьогодні воно розглядається як скла­дова антропоцентричної теорії загалом, як універсальний орієн­тир, який визначає протікання всіх процесів у життєдіяльності людини [див.: Постовалова 1988, с. 18, 27].

Концептуальна картина світу (ККС) - це сукупність зна­чень, знань і уявлень про світ, організована у певну концептуа­льну систему. Субстратами ККС є концепти, уявлення, певні

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

с хеми дій, сценарії поведінки, тобто ментальні сутності, не зав­жди пов'язані з вербальним кодом.

Картина світу як його глобальний образ постійно формується у процесі контактування людини з навколишнім середовищем, включно з її побутовими зв'язками з іншими членами соціуму, предметно-практичною діяльністю, світосприйняттям.

Кожна природна мова відбиває певний спосіб сприйняття й організації (тобто концептуалізації) світу. Значення, що вира­жаються в її одиницях, складаються в єдину систему поглядів, так звану колективну філософію, яка нав'язується як обов'язкова усім носіям мови. Таким чином, концептуальна картина світу об'єктивується у мові, тому говорять також про мовну картину світу (МКС) - історично сформовану в повсякденній свідомості відповідного мовного колективу й об'єктивовану у мові сукуп­ність уявлень про світ, певний спосіб мовної концептуалізації дійсності. Елементами МКС виступають слова, формативи, за­соби граматичного зв'язку, а також синтаксичні конструкції. Як продукт історичного розвитку МКС корелює з ККМ, але не ото­тожнюється з нею [Серебренников 1988 (а), с. 107].

В основу сучасних досліджень МКС покладена ідея про те, що за допомогою мови все створене народом у минулому впли­ває на індивіда [Гумбольдт 1985, с. 372]. Вивчення МКС здійс­нюється у декількох напрямках.

1. Напрямок "логічного аналізу мови". Аналіз "світоглядних", філософськи значущих культурних концептів (наприклад, "істина", "доля", "вірити", "щастя" й ін.) у свідомості носіїв мови, у звичай­ному вживанні, у художній літературі. Вагомі результати щодо реконструкції мовних картин світу, в яких актуалізуються відпові­дні концепти, досягнуті Н. Арутюновою, Т. Булигіною, О. Шме-льовим, Т. Радзієвською та ін. науковцями, що працювали у межах наукової програми "Логічний аналіз мови" (серія публікацій про­блемної групи з однойменною назвою - 1988-2006 рр.). До смис­лових домінант цього напрямку належить "загальне розуміння концепту як утворення, що фіксує досвід, вироблений людиною у процесі взаємодії зі світом" [Радзієвська 2010, с. 7].

36

37

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

2. Н апрямок етноцентричного аналізу мови. Етноцентричні дослідження А. Вежбицької, яка розвиває ідеї В. Гумбольдта, Е. Сепіра, Б.Уорфа. В основі подібних досліджень - уявлення про мову як про національно-специфічний феномен, у тканині якого знаходять свою об'єктивацію риси національного характеру. Мови також розрізняються ступенем розробки семантичних полів - кау- зація, агентивність, сфера емоційності [Вежбицкая 1997, с. 33-89]. Та або інша концептуалізація закладена в мові й не завжди може бути виведена з розходжень в умовах її побутування.

3. Напрямок дослідження результатів об'єктивації національно-специфічних наївних знань. Представники цього напрямку вивчають національно-специфічні "наївні" знання про певні реалії (наприклад, наївна фізика простору, часу, наївна етика, наївна психологія й ін.) та особливості їх вербалізацїї. У цьому руслі працюють Юрій Апресян, Катерина Яковлева, Володи­ мир Плунгян [див.: Апресян 1995; Яковлева 1994; Плунгян 1991]. Такі лінгвістичні реконструкції наївних моделей світу дають змо­ гу визначити національно-специфічні елементи у семантиці, встановити внутрішні закономірності формування значень. Ука­ заний підхід виявляється плідним для розробки нових методів лексикографічного тлумачення слів. Так, Ю. Апресян неоднора­ зово висловлював думку про те, що саме вивчення наївних моде­ лей світу суттєво змінить опис мовних значень: при традиційному підході мовні значення розглядаються як безпосереднє відбиття реальної дійсності. Значення ж можуть тлумачитися за допомо­ гою відсилання до певних деталей наївних картин світу.

4. Напрямок вивчення національно-специфічного у нау­ кових картинах світу. Цей напрямок передбачає дослідження процесів зближення наївної і наукової картини світу, формуван­ ня загальної "наївно-наукової ментальності" [див.: Гачев 1992].

Реконструкція МКС є одним із найважливіших завдань су­часної лінгвістики. Вивчення відмінностей між різними мовни­ми системами повинне супроводжуватися виявленням сукупно­сті фонових знань носіїв цих мов, зумовлених національними традиціями, звичаями, віруваннями, особливостями світосприй­няття, контактами з іншими національними культурами.

38

р озділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Зазначимо, що у культурі кожного народу і в його мові є загальнолюдське й етнонаціональне. Універсальні елементи зумов­лені єдністю сприйняття світу представниками багатьох культур. Так, носії різних мов диференціюють суб'єкт дії і його об'єкт, предмет і його ознаки, певні просторові й часові відношення.

У лінгвістиці широко відомий термін "мовні універсалії". Наведемо приклади деяких з них.

В усіх мовах світу протиставляються класи імен і дієслів. Для будь-якої мови важливою є опозиція так званих предметних слів (або субстанціональних) і непредметних (імен ознак). Це пов'я­зано з розрізненням у реченні підмета (суб'єкта) і присудка (предиката). У межах ознакових слів (чи імен ознак) ми звикли розрізняти дієслова, прикметники й прислівники. Але прикмет­ники й прислівники є не у всіх мовах. Є мови (наприклад, копт­ська), у яких розрізняються тільки іменники й дієслова. Іменни­ки у таких мовах виконують функції прикметників і прислівни­ків [Знциклопедия 1998, с. 358].

Проте відмінності між мовами, зумовлені відмінностями між ку­льтурами, безперечно, існують і вимагають докладнішого аналізу.

Наприклад, як у різних етнічних культурах сприймають час? Носії української мови - як потік чогось, що може рухатися з різною швидкістю (час тече, біжить, летить, ледве йде), і май­бутнє перебуває попереду, а минуле позаду людини. У європей­ських народів, чия культура близька до української, час уявля­ється за допомогою схожих стереотипних образів (хоча незначні відмінності простежуються і тут). Водночас є мови, у яких об'єк­тивовані зовсім інші стереотипи сприйняття часу. Він рухається по колу, постійно вертаючись до початку. І майбутнє у цих мо­вах виявляється таким, що перебуває поза нами.

Розглянемо інший приклад. Як у різних мовах підходять до поняття "розуміти"? У російській мові дієслово "понимать" іс­торично пов'язане з дієсловом имати - "брати": пор. такі діє­слова, як принимать, виймать, отнимать. Тобто в російській мові уявлення про розуміння пов'язане з ідеєю отримання чогось. Інший стереотип розуміння пов'язаний з ідеєю сортування, роз­кладання по полицях. Так влаштоване латинське дієслово

39

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

і пїеііе§еге, від якого виникли слова інтелект, інтелектуальніш і інтелігентний. А в мовах Африки й Америки розуміти дорів­нює за змістом чути [Знциклопедия 1998, с. 336-337].

Серед мов є такі, які обов'язково змушують повідомляти, зві­дки людина знає те, про що говорить. Якщо носій болгарської мови чув про подію від інших, він повинен використовувати особливий "переказувальний" спосіб. У ненецькій мові є спосіб, що об'єктивує таке: мовець чув, але не бачив, як що-небудь від­булося. В окремих мовах американських індіанців певний спосіб може використовуватися для позначення такої події, яку можна передбачити, логічно розмірковуючи.

На основі зіставлення пар слів, близьких за змістом, але опозиційних за оцінним потенціалом, можна реконструювати заповіді "наївної" (або "повсякденної") етики. Пор., наприклад, пари деяких російських слів: хвалить і льстить, обещать і судить, смотреть і подсматривать, свидетель і соглядатай, добиваться й домогаться, гордиться і кичиться, жаловаться і ябедничать. Аналіз подібних пар дозволяє зробити висновок про основні постулати російський наївної етики: "погано мати корисливі цілі", "погано втручатися у приватне життя інших людей, "погано намагатись одержати що-небудь від кого-небудь, нехтуючи бажаннями й можливостями цієї людини", "погано перебільшувати свої переваги й чужі недоліки". Хара­ктерною рисою російської наївної етики є постулат, що випли­ває із семантики слова докоряти: "погано, зробивши людині добро, потім ставити їй це у провину". Такі слова, як грубить, дерзить, хамить, прекословить, непочтительньш дають змогу виявити також систему статусних правил поведінки, що допус­кають існування вікових, соціально-адміністративних і под. ієрархій: так, можна сказати, що сын нахамил, надерзил, прекословил отцу, але не навпаки.

Національно-мовна картина світу різною мірою відбива­ється на всіх рівнях мовної системи, але саме на лексико-фразеологічному рівні відповідні розходження між мовами виявляються найвиразніше. Розглянемо їх передусім в аспекті зіставлення різних мов.

40

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

С постерігаючи за явищами мови, не можна не помітити впли­ву на них позамовної дійсності, яка діє на мову через певний тип колективної етнічної свідомості. Фактор зовнішнього середови­ща і духовної культури на мову є незаперечним.

У кожній мові існують слова, які не можна адекватно перек­ласти іншою мовою. Це так звана безеквівалентна лексика, яка позначає специфічні явища національної культури. Пор.: укр.: бандура, кошовий, свита, булава, галушки і рос. балалайка, опричнина, сарафан, щи. Слова есквайр, крикет, шилінг асоці­юються з Англією, кишлак, арик, дехканин - знаки середньоазі­атської культури, сакура, гейша, ікебана, саке - знаки традицій­ної японської культури [Мечковская 1996, с. 52]. Наведемо ще приклади безеквівалентниїх слів у японській мові: рікка, нагеїре (різновиди мистецтва аранжування квітів), тяною (чайна цере­монія), сукія (будиночок для такої церемонії), кен-до - фехту­вання; у китайській мові: гупай (китайське доміно).

У науковий обіг термін "безеквівалентна лексика" був уведе­ний німецьким етнологом і філософом Готфрідом Гердером. Учений уперше визначив основні групи безеквівалентної лекси­ки: 1) найменування національного житла (світлиця, хоромы, парильня, юрта); 2) найменування національного одягу (душег-рейка, сарафан, плахта, кожух); 3) найменування головних уборів (кокошник, шапка-вушанка); 4) найменування національ­ної їжі (паска, холодець, млинець, квас).

Як свідчать спостереження дослідників, безеквівалентна лек­сика посідає незначне місце в словнику мови - до 6-7 % від усієї загальновживаної лексики [Верещагин, Костомаров 1976, с. 83].

Національно-культурна своєрідність лексики виявляється та­кож у відсутності у мові слів для вираження певних значень, які існують в інших мовах. Такі "білі плями на семантичній карті мови" називають ще семантичними лакунами.

Пор.:

укр. дівчина - англ. girl дівчинка

укр. берег - англ. bank - берег річки shore- - берег моря 41

41

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

В англійців є слово lawyer - юрист, адвокат, але на позначен­ня юриста існують також інші лексеми: уповноважений у справах (attorney), юрист, який має право виступати у вищих судах (barrister), консультант клієнтів, організацій, фірм, який має пра­во виступати в нижчих судах (solicitor), юрисконсульт (councel) та ін. [Мечковская 1996, с. 53]. Цей номінативний ряд відбиває пев­ний історичний шлях розвитку юриспруденції у Великобританії. В українській мові представлений помітно скромніший ряд від­повідних утворень: адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Словом, яке не має певного корелята в російській мові, є украї­нська лексема ненька, яка функціонує як назва родинних стосунків, а також уживається на позначення уособленого образу Батьківщи­ни. Саме як національно-марковане (українізм) це слово увійшло до складу художньо-виражальних засобів російської мови.

Ряди українських і російських лексем не мають іноді повноцін­ного еквівалента у мовах, що зіставляються. Це слова сигніфіка-тивного типу, наявність яких у кожній мові свідчить про акценту­вання тих або інших аспектів дійсності. Пор.: рос. авось, аляпова-тьш, бахвалиться, бестолковий, злорадствовать, ничтожество, обаятельньш, рассеянний, соображать; укр.: гомін, гречкосій, далечінь, жіноцтво, кривда, нелюб, неспокій, підстаркуватий, чужинний, щастити. Так, наприклад, специфічно російське слово авось пов'язане з однією з етнічних рис російської ментальності -вірою у непередбачуваність усього того, що відбувається. Російсь­ке авось, а також інші близькі за змістом слова (а вдруг, если вдруг, на всякий случаії) спираються на уявлення про те, що майбутнє передбачити не можна, тому не можна ані зовсім уникнути непри­ємностей, ані виключити, що усупереч будь-якому прогнозу від­будеться щось гарне [ Вежбицкая 1997, с. 76-78].

У різних культурах навіть одні і ті ж явища при детальному роз­гляді можуть виявитися своєрідними, специфічними. Наприклад, міський автобус може викликати різні уявлення (або коло уяв­лень). В одній країні це талон, компостер, контролер, квиток в інший - жетон, кондуктор. От чому співвідносні лексичні одини­ці у різних мовах можуть виявляти денотативні розходження.

42

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

І . Стернін провів такий експеримент. Російським і німецьким студентам були запропоновані анкети із завданням описати ти­пову зовнішність і характер представників декількох професій, серед яких була названа професія вчителя. Як показав експери­мент (у ньому брали участь 41 росіянин і 55 німецьких інформа­нтів), для російської мовної свідомості специфічні ознаки - літ­ній, ходить по класу, перевіряє зошити, добрий, для німецької -модно (гарно) одягнений, з портфелем, у халаті, вимогливий, інші [Стернин 1983].

Співвідносні за денотативною семантикою слова можуть ма­ти різні денотати у різних мовах. Так, дієслова закрить/ зачини­ти/ згорнути, збігаючись у цілому, розходяться в окремих зна­ченнях. Українське дієслово не має у своїй семантичній структурі таких лексико-семантичних варіантів (ЛСВ), які дозволили б йо­му виступити еквівалентом співвідносного російського дієслова у складі словосполучень на зразок: закрить глаза, закрить дверь, закрить зонтик. Пор.: заплющити очі, зачинити двері, згорнути парасолю [див. докладно: Кононенко 1996 (б)].

Перекладачі із близькоспоріднених мов добре знають небез­пеку так званих "фальшивих друзів перекладача", коли слова, які мають різну кількість денотатів, приховують якісні відмін­ності, іноді досить істотні. Олексій Кундзіч пише, наприклад, про співвідношення в українській і російській мовах слова баба: "Якось мені довелося переглянути однотомник російського кла­сика у перекладі чотирьох досить кваліфікованих перекладачів. У всіх творах однотомника симпатичні російські баби стали українськими бабами (бабами), та ще й з невластивими їм риса­ми: "молода баба", "вродлива баба", "тридцятилітня (!) баба" [Кундзіч 1973, с. 31-32].

Розходження в культурах можуть впливати на конотативні відмінності у семантиці слів, які збігаються за денотатом. Ці слова можуть відрізнятися своїми емоційно-оцінними характе­ристиками, символічним значенням. Порівняймо слово лебідь. В українській традиції, як зазначав Борис Грінченко, з лебедем порівнюється козак або чоловік загалом. "Дак йшла дівка так за яриною, так яріна леліє, за нею іде козаченько, як лебідь біліє"

43

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

[ Словник символів 1997, с. 79]. У росіян лебідь асоціюється з дівчиною, нареченою, нерідко у народно-пісенній традиції ви­користовується як слово жіночого роду. Пор.: "Глядь - поверх текучих вод лебедь белая плывет" (О. Пушкін).

Ніна Мечковська у книзі "Соціальна лінгвістика" (1996) по­дає цікавий коментар специфічних символічних змістів, пов'яза­них зі словом "болото" у різних мовах. Якщо в угорській мові болото пов'язане з негативними символічними смислами (ви­кликає уявлення про гнилість, тління й тому под., то у фінській мові болото - передусім щось гарне. Відомий фінський учений порівнював у лекції фінську мову з болотом, у якому, як дерева, що потрапили в болото, століттями зберігаються давні запози­чення. Таким чином, для нього болото - це щось "гарне", із чим можна порівнювати рідну мову, тобто болото - не стільки місце тління, скільки місце зберігання. В українській мові болото -символ рутини, відсталості, застою [Мечковская 1996, с. 58].

Особливі конотативні риси зберігають національні українські символи калина, рушник, писанка. Калина — символ вогню, сон­ця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності; гар­монії життя і природи, материнства; плодючості; символ неско­реності та стійкості; українського козацтва, єдності нації [Слов­ник символів 1997, с. 63]. Писанка - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси, весняного відродження, добра, счастя, радості [там же, с. 92]. Рушник - символ злагоди, любові, краси, подружньої вірності, щасливої долі, символ працьовитос­ті, чистоти почуттів, побажання добра [там же, с. 108]. Пор.: у російському фольклорі калина сприймається передусім як ат­рибут світу природи.

Національними російськими символами є береза, масленица, матрешка. Береза персоніфікує жіночу красу, як у прикладах із поетичної мови С. Єсеніна ("Как жену чужую, обнимал берез­ку") або А. Ахматової ("К нам оттуда родные березы / Тянут ветки, и ждут, и зовут, / И могучие деды-морозы / С нами сом-кнутым строєм идут ").

р озділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Відомо, що в українців і в росіян назви однієї і тієї ж реалії набувати різних символічних значень, нерідко протиле- за змістом. Пор., українське слово зозуля й російське ку-у. Російське слово кукушка у переносному значенні вико­ристовується як нешаноблива назва жінки, що покинула своїх дітей. Українське слово зозуля у мовній свідомості, навпаки, опоетизоване й закорінене у глибинах фольклору. Зозуля — сим­вол жінки, дівчини; слово має позитивнооцінний зміст: "Закува­ла зозуленька / У стодолі на розі / Заплакала дівчинонька / У батька на порозі"; "Прилетіла зозуля / Та й стала кувати. / Ой, те ж не зозуля, /А рідная мати" [Бублейник 1996, с. 580].

Співвідносні слова у різних мовах часто мають і різну внут­рішню форму, яка стає своєрідним маркером етнічної принале­жності лексеми. Внутрішня форма слова - це його мотиваційна основа, ознаки, які кладуть в основу найменування. Пор. українські й російські еквіваленти, що характеризуються різною внутрішньою формою: вітальня (вітати) /гостиная (гости); окріп (кропити) / кипяток (кипеть); горілка (горіти) / водка (вода); лікарня (лікуватись) / больница (болеть); безпритульний (від притулок - житло) /' беспризорньш (за которым некому смотреть); пролісок (ліс) / подснежник (снег); зауважити (ува­га) / заметить (метка).

Внутрішня форма часто відображає народні традиції, які ви­являються як у обрядовості, так і у властивому кожному етносу відношенні до того чи іншого явища. Ця мовна тенденція вияв­ляється, наприклад, у російських і українських словах тематич­ної групи "шлюб" / "брак".

Дослідники вважають, що в Україні традиційно при створен­ні родини більшою мірою, порівняно з Росією, ураховувалися почуття молодих людей. Українка мала більше прав, ніж росіян­ка. Дівчина могла сама відмовити нареченому під час сватання (відбито у значенні фразеологізму піднести гарбуза). "Головне, Що вирізняє українців з-поміж багатьох інших, у тому числі слов'янських, народів, - це пріоритет жінки перед чоловіком, що виявляється й у формах сватання та шлюбу, і в системі подруж-

44

45

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

ніх взаємин", - зауважує відомий етнограф Олексій Пономарьов [Пономарьов 1994, с. 227].

Порівняймо, як відбилися указані національні особливості у внутрішній формі лексичних одиниць: шлюб (злюбитися) /брак (брать); наречена (наректи) / невеста (не ведать); наречений (наректи) / жених (брать жену); весілля (веселитися) / свадьба (сватовство); подружжя (друзі) / су пру ги (упряжь).

Певні висновки можна зробити, порівнявши внутрішні фор­ми українського прислівника надворі і його російського еквіва­лента на улице (Надворі дощ II На улице дождь). Відмінність між внутрішніми формами цих прислівників Ірина Кононенко пояснює так: "Типовим обійстям українських селян був двір, причому відкритого типу, а в росіян (північної й частково сере­дньої смуги) - подвір'я - це перекриті дахом приміщення для худоби, сіна... Про індивідуалізм українця свідчить традицій­ний спосіб поселення: одинцем, на хуторах, по балках і в ярах, а не в оселях, що творили б одну замкнену довгу вулицю. Таким чином для українця їхнім світом був перш за все власний двір (хутір)" [Кононенко 1996 (б), с. 39].

Національні традиції яскраво відбиваються у внутрішній фор­мі фразеологічних одиниць. Порівняймо, наприклад, внутрішню форму фразеологізмів російської мови, які відображають типово російські реалії: проще пареной репы, балалайка бесструнная, ла­птем щи хлебать, во всю Ивановскую, ободрать как липку. Наве­демо приклади фразеологізмів, що мають типово українську внут­рішню форму: вільніш козак, як вареник у маслі, тихо хоч мак сіп, стати на рушник, скочити в гречку, передати куті меду.

Зауважимо, що, хоча значна частина української та російсь­кої (ширше - східнослов'янської) фразеології має однакові дже­рела, багато співвідносних за значенням фразем суттєво відріз­няються мотиваційними ознаками. Навіть побіжний аналіз ро­сійської й української фразеології засвідчує певні відмінності у формуванні фразеологічних систем. Фразеологія української мови характеризується більшою наближеністю до народно­поетичної основи, а також меншим впливом на неї мови книж­кової, старослов'янської.

46

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

О кремого розгляду вимагає внутрішня форма метафорич­них словосполучень, що об'єктивує "почуттєво сприйнятий", "конкретний образ". Так, наприклад, у результаті аналізу росій­ських сполучень грызет тоска, тоска заела можна зробити висновок про те, що тоска в російській мовній картині світу уявляється в образі хижого звіра.

У працях Ніни Арутюнової, Володимира Успенського, Джо-рджаЛакоффа, Марка Джонсона та інших було продемонстро­вано важливу роль метафори у повсякденній мові. В останні роки ця думка стала особливо поширеною, що позначилося на формуванні методу концептуального аналізу.

Так, положення про те, що носії російської мови уявляють совість як маленького гризуна, живу істоту, що перебуває десь усередині людини, базується на аналізі сполучень типу угрызения совести, совесть мучает. Совість, як людина, може говорити, веліти, застерігати, дрімати, пробуджува­тися, мати власний голос.

Розглянемо ще один приклад внутрішньої форми метафорич­них словосполучень. Терпіння уявляється в російській мові у ви­гляді певних предметів. Зокрема, існують сполучення, внутрішня форма яких об'єктивує уявлення про терпіння, засноване на образі рідини: крапля терпіння. Проте ми говоримо терпение лопнуло, акцентуючи при цьому на іншій властивості терпіння, що коре­лює в нашій уяві з натягнутою струною або надутою повітряною кулькою. Порівняймо зі схожим, але не тотожним образом украї­нського метафоричного словосполучення - терпець урвався.

Національно-культурні традиції відбиваються також і в стру­ктурі зіставних синонімічних рядів лексем і фразем у різних мовах. Наприклад, українське слово село має в російській мові два еквіваленти-синоніми - деревня, село. Це пояснюється тим, що історично у більш релігійній Україні проводити диференціа­цію між селом (поселенням, у якому була церква) і деревней (поселенням, у якому не було церкви) не було необхідності [Ко­ноненко 1996(6), с. 40].

Подібний коментар супроводжує і такі синонімічні ряди, як: струмінь // струя, поток; хозяйка // господарка, госпо-

47

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

д иня; місяць //луна, месяц; жнива // жатва, страда; кінь // конь, лошадь та ін.

Етнічно маркованими можуть бути також переносні значен­ня слів. В обох мовах є одиниці вторинної номінації, що утво­рюють синонімічні ряди. Так, в українській мові емотивно-оцінними аналогами слова голова будуть лексеми гарбуз, макі­тра, а в російській - качан (капусти), котелок , відповідно для слова вуха / уши можна підібрати такі синоніми-експресиви: вареники/лопухи [Кононенко 1996 (б), с. 41].

Аналізуючи російську МКС і наводячи деякі українські від­повідники, необхідно звернути увагу на специфіку зменшува-льно-пєстливих форм. Лексика із суфіксами суб'єктивної оцін­ки поширена як у російській, так і в українській мовах, але ста­тус таких одиниць і ступінь їх поширеності у літературних мо­вах відрізняються. В українській мові відповідні форми перева­жають кількісно й функціонально.

За спостереженнями дослідників, в українській мові існує ряд безеквівалентних утворень із суфіксами суб'єктивної оцінки. Це іменники: морозонько, місяченько, негодонько, воріженька, ко­заченька, школярик, коник, війнонька, правдонька, горенько, лишенько, коханнячко; прикметники: ріднесенький, цілісінький; прислівники: додомоньку, близенько, раненько; дієслова: їсто­ньки, питоньки, спатоньки, спатусі, спатуньки, спатуні; числі­вники : одненький, однесенький [Бублейник 1996, с. 65].

Саме системна мовна безеквівалентність подібних утворень зумовлює, як зауважує Людмила Бублейник, труднощі художньо­го перекладу. Звернімо увагу, наприклад, на текст "Колискової" Лесі Українки: "Місяць яснесенький /Промінь тихесенький І Ки­нув до нас. І Спи, мій малесенький, І Пізній бо час... І Тяжка годинонько, І Гірка хвилинонько, /Лихо не спить... І Леле, дити­нонько! /Жить - сльози лить".

Нерідко, пояснюючи продуктивність слів із суфіксами су­б'єктивної оцінки в українській мові, вчені намагаються знайти причину цього явища в особливостях етнічної психології украї­нців і висувають як основний аргумент високий емоційний по­тенціал українського народу. Дійсно, багато дослідників україн-

48

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

с ького менталітету (Олександр Кульчицький, Микола Костома­ров, В'ячеслав Липинський, Олена Донченко, Юрій Романенко) підкреслюють емоційно-естетичну домінанту в характері украї­нця [Донченко, Романенко 2001, с. 244]. Проте вважаємо, що пов'язувати причину описаного лінгвістичного феномена лише із проявом своєрідної етнопсихології носіїв мови - надзвичайно небезпечний шлях, який може призвести до суб'єктивних оці­нок. Адже нерідко, описуючи характерні риси "російської душі", учені, як вітчизняні, так і західні, також підкреслюють емоцій­ність і знаходять необхідні для цього мовні аргументи. А. Веж-бицька, наприклад, зазначає: "Російський мова винятково багата на зменшувальні форми,... вони зустрічаються у мові "на кож­ному кроці" [Вежбицкая 1997, с. 50]. Російська мова, порівняно з англійською, надзвичайно багата й на "активні" емоційні діє­слова, більшість із яких зовсім не перекладається англійською мовою: радоваться, тужить, скучать, печалиться, хандрить, тосковать [Вежбицкая 1997, с. 42].

Замість того, щоб порівнювати "ступінь емоційності" у росі­ян та українців, на наш погляд, необхідно звернути увагу на історію формування мов. Для української мови особливе зна­чення мали народно-розмовні й народно-пісенні джерела, нато­мість російська мова більшою мірою була орієнтована на писе­мно-книжну стихію [Бублейник 1996, с. 69]. Здається, що перед­усім це визначає наявність та ступінь активності у мові відпові­дних зменшувально-пестливих форм.

Таким чином, різні мови по-різному членують той самий світ і позначають одні і ті ж реалії. Кожний народ створює свою ку­льтуру, а культура так чи інакше відбивається у мові.

1.3.1. Символ і міф: чотирикратне співвідноіпення

Буття мовної картини світу у двох іпостасях (профанній, се­куляризованій, і сакральній, міфопоетичній) передбачає систем­ність і структурованість кожної з них, але якщо підсистему про-фанної, буденної мови досліджено всебічно і глибоко, то підсис­тему міфопоетичної мови - недостатньо, хоча деякі відомості

49

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

п ро неї на сьогодні уже є. Зокрема, відомо, що міфопоетична мова об'єктивує широкий спектр міфологічних світів універсу-му, відкритим залишається лише питання про наукову корект­ність погляду на них як такі, що існують онтологічно або епі-стемічно. Дослідження потребують своєрідні хронотоп, нумера-тивна система, актанти й якісні характеристики кожної із ситуа­цій антифактивності, універсали мови міфопоетичної традиції етносу. Серед універсальних ознак міфопоетичної мови на­самперед називають її своєрідну логіку - логіку бриколажу (міф не говорить: на героя чекає смерть, а завжди повідомляє про по­дію непрямо: свічка гасне, кінь жалібно ірже, ворон кряче, вода шумить і грає, дзеркало тріснуло, дорогу перейшла певна твари­на і т. ін.); далі - єдність синхронії і діахронії міфопоетичної картини світу; уявлення про живу й одухотворену природу, ко­жна форма буття якої не протиставлена людині, а разом із нею бере участь у процесах інформаційного обміну у Всесвіті; тото­жність мікрокосму і макрокосму - людини і природи; космологічність сущого; здатність до означення певного смислу багать­ма матеріальними образами (символами плодючості виступають баран, бджола, бугай, ведмідь, вино, вогонь, вода, заєць, жито тощо) і, навпаки, здатність до передачі інформації різного змісту одним і тим же матеріальним образом (троянда - символ краси, досконалості, радості, кохання, насолоди, слави, пишності, муд­рості, молитви, медитації, таємниці й т. ін.); резонансність, яка заснована на законі аналогії і забезпечує універсальність симво­лічного типу значень серед інших міфопоетичних (карбункул у руці боввана Перуна - символ блискавки, а цвіт папороті (жар-цвіт, Перунів цвіт) - втілення в певну мить божественних мож­ливостей на землі; червоний і жовтогарячий - кольори крові й краси, рефлексія втілення божественних можливостей і т. ін.); керованість образів міфопоетичної мови певними категоріаль­ними архетипами, серед яких провідну роль відіграють етнічні (зокрема, для українців центральне місце серед них посідає ар-хетип матріархічності [Слухай 1999]), нарешті, своєрідна, порі­вняно із профанною, системність організації міфопоетичної мо­ви (наприклад, міфопоетичний образ з боку об'єктивації є нечіт-

50

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

к ою множиною: найменування ворон, галка, коршак, ворона, _грак складають площину одного й того ж образу; так як і будяки, кукіль, бур'ян, кропива, зілля, лопух [Слухай 1995, с. 257-258]). Типовою для міфопоетичної мови є парадоксальність іменувань: іменування з екстенсіонально нульовою формою: "У гаю, гаю Вітру немає; Місяць високо, Зіроньки сяють" ("Гайдамаки"); псевдоіменування: "А з неба місяць так і сяє... Аж гульк — з Дніпра повиринали Малії діти, сміючись. Ходімо гріться! - за­кричали. - Зійшло вже сонце" ("Причинна"); псевдовідмін-ність екстенсіоналу: "А вночі віщують сови та сичі І не да­ють сусідам спати" ("В казематі"), включно із псевдовідмінніс-тю компрегенсії; псевдоподібність антонімічних суб'єкта і об'єк­та зіставлення: "Між" горами старий Ані про, Неначе в моло­ці дитина, Красується, любується На всю Україну" ("І виріс я на чужині") та інші явища [Слухай 1995, 254-255]. Указані озна­ки міфопоетичної мови становлять відкритий ряд і виявляють зв'язок із профанними значеннями.

Процес самовизначення кожного з етносів пов'язаний з не­абияким інтересом до власної духовної історії, втаємниченої насамперед у міфі. Згадаймо: "Міф - сакральна історія соціуму" (М. Еліаде). Відтак зрозуміло, що дослідження саме міфопоети­чних значень додасть нову інформацію до розуміння шляхів розвитку різних народів. Наприклад, відомо, що Дунай міфоло­гічний - релікт індоєвропейського найменування річки (порів­няймо, віддзеркалення сполучення дн у назвах реальних річок -Дніпро, Дністер, Дон, Двіна, Десна, Дунай) - має таку систему значень: межа між світом людського і нелюдського буття; побутового і чудесного; свого і чужого; нор­мального й аномального; одна з чотирьох (водної, вогняної, кривавої, молочної) річок, які беруть по­чаток від центру Всесвіту, ріка життя, сили, мудрос­ті, щастя, тобто вищих властивостей, які ріка несе зі світу богів у наш світ. Звідси - перейти дорогу з пов­ними відрами - то на добро (у Т. Шевченка: "Я води на­брала, та вповні шлях і перейшла'") або вода як символ пло-

51

Когнітологія та концептологія в лінгвістачному висвітленні

с имвол краси і сексуальної принадності. Подібні символи відце-нтровуються міфом як квінтесенція його змісту і можуть бути представлені будь-яким іменем, а не лише власною назвою: яйце - символ космогонії. Велику увагу з'ясуванню діалектики спів­відношення понять "символ" і "міф" приділяв О. Лосєв. Однією із центральних тез його філософсько-лінгвістичної концепції є твердження про те, що міф - це "субстанціоналізація символу" [Лосев 1976, с. 174, 185].

Міф є системою з іманентними його феноменальному стату­су законами організації, зумовленими своєрідною логікою (ігно­руванням причинно-наслідкових відношень і закону виключено­го третього, керованістю логікою бриколажу, своєрідним розпо­ділом хронотопу і т. ін.), яка не збігається з логікою профанного світу. І оскільки міф (як і будь-яка система) організований за осями синтагматики і парадигматики, то символічне значення як провідне серед міфопоетичних резонує за обома осями та поро­джує синтагмо-парадигматично організовані ряди символів, які унаочнюють, опредмечують міф і презентують його конкретни­ми образами. При такому підході символи є смислофор-мами образно-прелметної маніфестації міфа.

На осі парадигматики символи підвладні, по-перше, закону псевдоеквівалентності (кореферентності) найменувань (висвіт­лений у праці [Молотаєва 1985]). Так, ідея плодючості у східних слов'ян передається широким рядом символів, серед яких: сонце, коровай, колос, зерно, сніп, жито, пшениця, корова руда, коза, свиня, багата рослинність, вода, земля, вогонь тощо, які в суку­пності становлять псевдоеквіваленти абстракції "плодючість". Серед символів дівчини - береза, вишня, верба, голубка, горо­бина, груша, зірка, калина, качка, куниця, липа, лебідка, лілія, малина, лоза, пшениця, сосна, суниця, тополя, трава, чорна смородина, яблуня, ягідка, ялина тощо; символів душі - вітер, вогняна істота, голуб, метелик, пташка; сонця - вінок, коро­ва, лев, півень чорний, свиня, хліб. Тобто символи формують інтенсіональний вир, де навколо базового кружляють близькі й більш віддалені значення.

р озділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Ця здатність символів демонструє логіку конкретного, що у структурі міфа завжди урівноважена логікою абстрактного. За логікою абстрактного кожна конкретна сутність - компонент символічного ряду, у свою чергу, виступає символом кількох абстрактних сутностей: наприклад, сонце символізує не лише плодючість, але й життя, добро, радість, красу, мудрість, знання тощо, пор.: "Солнце. Символ вищої космічної сили. Все-видяще божество і його влада..., серце космосу, центр Буття й інтуїтивного знання, "розум світу"..., око світу й око дня, слава, велич, правосуддя, царственність" [Купер 1995, 310-311]. Вод­ночас кожний знак у правому та лівому ряді відповідностей мо­же заступатися комплексом метонімічних субститутів: плодю­чість - багатство, множинність, вагітність...; сонце - день, со­нячний промінь, світло...; життя - дихання, посмішка, ясні очі... Так забезпечується наглядність і проникність міфа.

По-друге, на осі парадигматики символи підвладні закону радіації синонімів, який виражається у прагненні кожного ком­понента парадигматичного ряду розширити свій семантичний сектор і в такий спосіб потіснити інший: наприклад, символами сонця виступають коло (коровай, обручка, млинець...), руда тва­рина (кішка, корова, бик...), солярна тварина (пташка, жайво­ронок, півень...), рослина (квітка, соняшник...) і под. Радіація синонімів відбувається всередині кожного парадигматичного блоку, в основу виділення якого покладено специфічну ознаку, різну для кожного з блоків (геометрична форма - коло, колір -рудий, функція - виявляти свій потенціал екзистенції лише при світлі сонця). Якщо в основі символу лежать дві й більше ознаки (наприклад, в основі символізації сонця соняшником - ознаки кола, солярного кольору і солярної функції), його креативний потенціал значно зростає; якщо символ засновано на_? різновек-торних ознаках (півень чорний (білий) - символ хтонічного сві­ту, півень рудий - солярний символ), зростає роль контексту, де актуалізовано відповідну ознаку символу.

На осі синтагматики символи розвиваються за моделлю: 'Якщо А, то Б", пор.: вода - символ початку і кінця всього на

54

55

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

землі, символ потенційних можливостей, які передують усім іншим формам; занурення у воду символізує повернення до преформального стану (символ смерті й винищення; символ відродження і відновлення); потоп символізує необхідність усіх форм повернутися до преформального стану і потім відтвори­тись у нових космічних поєднаннях; вода у сновидіннях є сим­волом плодючості й запліднення; прозорі води символізують шлях до спасіння і т. ін. [Керлот 1994, с. 115-119]. Тому визна­чення символу завжди починаються з акцентування його резо­нансної функції, із визнання його як фрагмента у ланцюжку від­повідностей. Указана властивість символу зумовлює його особ­ливе, центральне, місце щодо інших типів міфопоетичних зна­чень, які він "випромінює". Якщо екстраполювати висновок У. Вейнрейха про те, що власна сфера лінгвістичної семантики -вивчення не денотатів (референтів), а системи десигнатів, спе­цифічної для кожної мови [Вейнрейх 1970, с. 224], на мову мі-фопоетичної традиції, то можна стверджувати, що вивчення символіки є пріоритетним завданням дослідника в цій галузі, оскільки кожний із типів міфопоетичних значень функціонально специфікує холістичне значення символу, який являє собою інтенсіональний інваріант смислу і на максимальному ступені абстракції дорівнює міфу.

Переважна більшість символічних значень міфа репрезенто­вана предметними міфологемами, і це є глибоко вмотивованим лінгво-філософською сутністю міфа. Але останній виступає фреймом, у складі якого міфологеми виконують найширші спе­ціалізовані функції і відповідно набувають спеціалізованих зна­чень, таких як: метаморфози, провісники, психологічні асоціа-тиви, медіатори, алегорії тощо. Тобто будь-яке з названих спеціалізованих значень є субститутом (метонімією) символу, до якого воно тяжіє як до знакової фіксації міфа. Враховуючи це, символом можна вважати будь-яке зі спеціалізованих міфопоетичних значень, які увиразнюють, функці­онально специфікують прелметно-образні об'єкти­вації міфа. Це підтверджується сходженням будь-якого зі

розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

спеціалізованих міфопоетичних значень до значення відповід­ного міфа: чорний ворон виконує роль провісника біди/смерті (негоди), бо він є носієм аналогічного символічного значення; каблучка (перстень) здатна виконати функцію медіатора між світами, бо коло - символ універсуму; обереги (психологічні асоціативи) виконують апотропеїчну функцію через здатність об'єктивувати символічні смисли з позитивною аксіологією і великим креативним потенціалом.

У ніверсальною дефініцією символу є визначення його як ба­гатозначного предметно-поняттєвого образу, розташованого на перетині різних площин відтворюваної дійсності, яка має риси внутрішньої подібності. Ця дефініція символу не належить до тих, що дають широкі уявлення про нього (не включає перше із описаних значень), але виходить за межі вузьких уявлень про символ як троп. Символ може бути тропом (посідати позицію об'єкта зіставлення), як може бути тропом і будь-який провіс­ник, медіатор, атрибут ситуацій антифактивності й т. ін. Але для символу нормативною є також позиція суб'єкта осмислення. Символ - це іпостась будь-якого феномена (предмета, явища, стану, ситуації) у світі міфопоетичної дійсності; символічне значення є таким же "нормативним" для міфопоетичної мови, як будь-яке зі значень слів - у повсякденному світі, і лише постійне незадоволення від спроб утиснути його у прокрустове ложе профанної дійсності могло сприяти появі кваліфікації символу як тропа. Тому символічний Всесвіт не є замкненим: все пов'я­зане системою аналогій та асоціацій [Керлот 1994, 11]. Зважаю­чи на це, стають зрозумілими аксіоми О. Лосева: "Будь-який знак може мати безліч значень, тобто бути символом" [Лосев 1982, с. 64; Лосев 1983]; символічна живописна образність є багатшою за метафоричну: у смисловому плані вона містить ще й вказівку на те чи інше своє буття, і в межах символу неважко простежити різні ступені символічної насиченості [Лосев 1982, с. 440; Лосев 1983]; символ - це така образна конструкція, яка може вказувати на будь-які сфери буття, у тому числі й на без­межні [Лосев 1982, с. 443; Лосев 1983]. Аналогічно розміркову-

56

57

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

в ав А. Бєлий [Белый 1994, с. 75]. Із подібних позицій підходив до розуміння символу Ю. Лотман: міф побудовано як зближення двох самостійних семантичних одиниць, алегорія і сим­вол - як заглиблення у значення однієї одиниці, і різниця між ними - різниця синтагматичної і парадигматичної осей організа­ції художнього тексту [Лотман 1970, с. 254]. Кореляції між сим­волом і алегорією, символом і емблемою описані у роботах Х.-Е. Керлота [Керлот 1994, с. 48-52], А. Бєлого [Белый 1994, с. 50, 51, 79] (детальнішу інформацію див. [Слухай 1995, с. 279-281]).

Міф етносу є неосяжним і всеохоплюючим. Проте відомо чи­мало вдалих спроб охопити тлумаченнями енциклопедичного типу цілісний міф, а не лише міф етносу [Войтович 2005] або кількох етносів, поєднаних століттями спільної історії, близьких територіально [Славянские древности 1995-2009], але й навіть міф народів світу. Таким є, наприклад, енциклопедичний словник "Мифы народов мира" [Мифы народов мира 1992] або Біблійні енциклопедичні словники [Библейская знциклопедия: в 2-х т. 1991; Библейская знциклопедия 1991]. Окремі словники, як-от словники символів [Керлот 1994; Купер 1995], присвячені опису не всього міфа, а лише його важливих фрагментів. Але й вони переважно є словниками енциклопедичного типу, тобто словни-ками-довідниками, у яких пояснюються не слова, а предмети, особи, явища, поняття міфологічного світу. Словники містять деякі (щоправда, несистематизовані) відомості про значення сло­ва, проте головна їхня мета - описати зовнішній вигляд предмета чи явища, особливості поведінки, історію виникнення, участь в обрядах, включно з невербальними, і т. ін. Але ж словники енци­клопедичного типу завжди доповнюються словниками лінгвісти­чними, головне завдання яких - характеристика мовного матеріа­лу - слів та їхніх значень у процесі сходження до денотатів міфо-поетичних світів. На сьогодні відомо декілька міфопоетичних лінгвістичних словників, переважно словників мови символів [Дмитренко, Іванникова, Музиченко, Шалак 1994; Иванов, Панькин, Филиппов, Шанский 1977; Словник символів 1997]. Водно­час, хоч символ і є основною формою буття міфопоетичного сми-

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

с лу, існують також інші форми його об'єктивації. Серед них по­ширеними, зокрема, є такі як: провісники лиха і долі; психологіч­ні асоціативи; метаморфози, медіатори між світами (особливо світом мертвих і живих); атрибути ситуацій антифактивності / неповної фактивності; алегорії; явища з рисами анімо-анімітизму; знакові комплекси - маркери різних світів універсуму (спробу описати їх здійснено у праці [Слухай 1999]). Коли говорять про мовні міфопоетичні дані, частіше мають на увазі окремі мотиви, значення, які не складають системи. Система повинна включати об'єктивації міфосимволічного шару мовної картини світу, які є інваріантами або становлять сукупність інваріантів смислу і мо­жуть бути описані за сучасними мовознавчими методиками. Тож відчувається потреба в лінгвістичних етноміфопоетичних слов­никах. Зауважимо, що три східнослов'янські етноси мають знач­ний історично зумовлений фонд спільних міфопоетичних значень (про це говорили видатні українські й російські етнографи і філо­логи у XIX і XX ст. [Афанасьев 1968; Вовк 1995; Костомаров 1906; Гнатюк 1992], проте повний опис у чітко окреслених межах міфа українців, росіян, білорусів на сьогодні відсутній, тому ко­ректними можна вважати спроби описати форми буття міфопое­тичних моделей у східних слов'ян за умови визначення, де це можливо, етнічних значень. І хоч є багато спільного у системі символічних значень трьох східнослов'янських народів, трапля­ються і такі висловлювання: "В українській культурі (фольклорі) давня народна символіка збереглася у значно більшому обсязі..., ніж у російському фольклорі і культурі загалом" [Иванов, Пань-кин, Филиппов, Шанский 1977, с. 74]. Частина символічних зна­чень є спільною для трьох етносів, частина - властивою лише одному із них: наприклад, в українській культурі барвінок - сим­вол молодості; дівочості; першого кохання і чистого шлюбу; усього надійного, вічного; криниця - символ дівчини; гарбуз - від­мови дівчини в обряді сватання; явір - символ смутку, пов'язаний з усім чоловічим; у російській культурі груша - символ дівчини до заміжжя; горобина і малина - дівчини і кохання. Існують розбіжно­сті і в окремих символічних значеннях одного символу: наприклад,

58

59

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

с еред значень міфологеми заєць знаходимо характерні лише для російської культури - символ молодого парубка; серед багатьох значень міфологеми калина зустрічаємо властиві тільки українсь­кій культурі - символ розлуки. Трапляється етнічна диференціація значень і в межах одного символу: лебідка - символ зажуреної жінки (укр.) і символ дівчини, нареченої, дівочої чистоти (рос).

Серед символів більшість є багатозначними, однозначних (у рос. міфології блоха ~ символ мук сумління) набагато менше. Типовим є розвиток символічних значень міфологеми за метоні­мічною моделлю (напр., у рос. міфології заєць - символ заплід­нення, чоловічої сили; молодого парубка; в укр. - корова дійна -символ сонця; благополуччя, плодючості, добробуту). Антонімі­чне розходження значень також є типовим для символу, і не лише за наявності ознаки (півень червоний - символ сонця, вогню, апо-тропеїчної жертви; півень чорний - символ зла, смерті, Божого суду), але й за умови просто контрарного розходження значень (риба — у рос. міфології символ добробуту, сексуальної сили, му­дрості, плодючості; в укр. - символ бідності, злиденності, сексуа­льної індиферентності, глупоти). Досить поширеними є цілісні символічні ситуації (напр., сад - символ свідомої творчості; жі­ночого, молодого відносно чоловічого, шлюбу; сад, який розвива­ється, — символ кохання; сад, який розквітнув, - символ шлюбу; криниця - дівчина, копати криницю - свататися). Цілісні символі­чні ситуації також мають етнічні маркери - безеквівалентні. в українців квіти біт хати - символ щасливого земного буття, і кожна квітка мала специфічне значення: мальва - здоров'я і кра­си, червона рута — взаємного кохання, любисток - міцної родини і здоров'я дітей; півники - протистояння нечистому тощо; еквіва­лентні: в українців бузина - символ нечистого; місце, де вона росте, пов'язане з перебуванням чорта, тому її не можна викопу­вати; з бузини не роблять дитячі іграшки, бо дітям голова боліти­ме; хворобу відсилали на бузину; у росіян ті ж функції виконують реп'ях, осика; обмітати віником у росіян - накликати нещастя, хворобу; в українців - обмітали, торкалися віником, переходили через нього, щоб позбутися хвороби.

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Д еякі значення або символічні ситуації утворюються лише двома і більше символами у процесі їхньої взаємодії (м'ята ра­зом з рутою - символ недоторканості, суворості звичаїв, самот­ності, дівочої краси; рожа і чебрець - дівчини і дівочого кохан­ня; переправа качки і селезня через воду - з'єднання закоханих, пор.: качка - символ дівчини, селезень - нареченого, парубка, вода -нездоланної перешкоди).

Християнські символи є важливою частиною канону християн­ського міфа і завдяки процесу креолізації народнопоетичного і християнського міфів стали важливою частиною міфопоетичного світогляду східних слов'ян; дослідження християнських символів з етнолінгвістичного боку і в аспекті їхньої креолізації з язичниць­кими символами на східнослов'янських територіях - справа май­бутнього, як і систематизований етнолінгвістичний опис символу - знакової фіксації міфа; символу - етноміфопоетичного втілення смислу; символу - випромінювача інших типів етноміфопостич-них значень (як провісники, алегорії, метаморфози тощо).

1.4. Когнітивні явища у психолінгвістичному висвітленні

1.4.1. Когнітивна база та система ментефактів людини

Тісні зв'язки когнітивної лінгвістики з психологією зумовили те, що одним із найважливіших завдань когнітивістів є опис механіз­мів екстеріоризації змісту людської свідомості та закономірностей інтеріоризації смислу і "привласнення" його людською психікою.

До важливих належать також питання: Які когнітивні (мен­тальні) утворення зберігаються у свідомості людини? До яких ментефактів апелюють дослідники, коли окреслююсь так звану когнітивну базу людини (когнітивна база - певним чином струк-турована сукупність ментальних структур, які властиві всім но­сіям певної мови, певній лінгвокультурній спільності [Красных, Гудков, Захаренко 2004, с. 11 ])? Узагальнюючи досвід сучасної лінгвістики, доцільно запропонувати таку систему ментефактів [див.: Красных 2003 (б), с. 155-169]:

60

61

Індивідуальні уявлення

Знання - це інформаційні, змістові одиниці, які закарбовані у довготривалій пам'яті та об'єднані у певну упорядковану сис­тему, вони є структурованими та ієрархізованими. Знання - це упорядкована система інформаційних елементів, а не окремих випадкових відомостей. Необхідно чітко розмежовувати терміни "інформація" та "знання": інформація - це елементи, одиниці системи, знання - це система таких елементів. До знань, напри­клад, зараховують математичні правила, фізичні та хімічні зако­ни, географічні відомості тощо. Знання належать колективу, вони характеризуються об'єктивністю, аксіоматичністю, раціо­нальністю, тобто не потребують аргументації, зберігаються у розгорнутому вигляді (у вигляді одиниць інформації), потребу­ють роботи пам'яті, вони не включають конотації та оцінки. Де­тальну характеристику знань див.: [Красных 2003 (б), с. 158-160; Селиванова 2006, с. 168-169].

Концепти - операційні змістові одиниці пам'яті, концептуаль­ної системи і мови мозку [Кубрякова и др. 1996, с. 90]. Ядром концепту є поняття, репрезентоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною одиницею. Проте у зміст концепту, крім поняття, входять асоціативно-образні оцінки та уявлення про

62

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

н ього, його продуцентів і користувачів [Красавский 2008, с. 34]. За словами В. Жайворонка, "концепт наділений не лише власне лінгвістичною, але й культурною інформативністю, тобто в ньо­му спостерігаємо асоціативне нашарування культурних смислів на основне значення, або культурні сугестії речі, виражені в сло­ві" [Жайворонок, 2007, с. 11]. Архітектоніка концепту складніша, ніж архітектоніка поняття: на думку вчених, концепт складається із трьох компонентів - понятійного, образного, оцінного [Карасик 1996, с. 3-16]. Концепт зароджується у процесі пізнавальної дія­льності людини, відображає та узагальнює досвід людини й інте-ріоризовану її свідомістю дійсність. У процесі мисленнєвої діяль­ності концепт актуалізує різні ознаки, які можуть або не можуть мати вербального вираження. Це - різносубстратна одиниця: одні концепти можуть бути реалізовані за допомогою лексем чи фразем, інші - за допомогою висловлювань, і нарешті, є такі концеп­ти, репрезентація яких здійснюється за допомогою цілих текстів, тобто механізми мовної об'єктивації концептів можуть бути різними [Вежбицкая 1997, с. 294-315; Карасик 1997, с. 11-35; Красавский 2008, с. 37]. Концепт, із позицій сучасної когнітивної лінгвістики, є парадигматичною структурою, яка виводиться із синтагматичних відношень імен, реалізованих у тексті. Концепт тісно пов'язаний із асоціативним простором імені, виявляється у ньому. Концепти (як і знання) є "термінальними" елементами системи ментефактів [Красных 2003 (б), с. 155].

Уявлення - це будь-які психічні образи як форма суб'єктив­ного відображення дійсності, образна ментальна картинка сві­домості, яка виникає у людини внаслідок відображення типово­го фрагмента реального світу. Це усталене, мінімізовано-інва-ріантне уявлення про предмет чи ситуацію, яке зберігається у "згорнутому" вигляді.

Різновидами уявлень є індивідуальні та стереотипні {соціа­льні) уявлення - стереотипи-образи та стереотипи-ситуації. На думку філософів, "з одного боку, ми володіємо колективною свідомістю, що включає у себе вірування та уявлення, які ми привласнюємо за традицією, з іншого боку, ми маємо індивідуа-

63

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

л ьну свідомість, що містить ідеї та образи, які ми здобули за допомогою власного досвіду" [Московичи 1998, с. 129-130].

Індівідуальний образ - це найважливіша форма віддзерка­лення дійсності свідомістю людини, яка формується на основі різних форм чуттєвого відображення, проте основу образу ста­новлять зорові відчуття. Індивідуальний образ передбачає ре­дукцію або домінування певних ознак предмета чи явища.

Проте у свідомості соціуму існують так звані колективні об­рази, які транслюються від покоління до покоління та не зале­жать від буття окремої особистості. Ці образи виступають як соціальні еталони, які акумулюють емпіричні знання народу. Пор., наприклад, образний стереотип бджоли як певний соціа­льний еталон працелюбності; просторові образи сприйняття часу (час тече, біжить, плине).

Як в українській етнокультурі уявляють смерть? Світлана Зварич, відомий етнограф, зазначає: "У системі народного світо­сприйняття смерть виступає в різних образах, хоча найчастіше вона є жінкою, іноді - молодою, а в більшості випадків - старою бабою... з косою" [Зварич 1993, с. 44]. Вікторія Красних, мос­ковський етнолінгвіст, також підкреслює релевантність аналогі­чного стереотипного образу смерті для російської етносвідомо-сті [Красньгх 2003 (б), с. 240].

Стереотипний образ смерті в уявленні європейців, як за­значають дослідники, відрізняється від східнослов'янського: це чоловік, високий на зріст, худий, він може уособлюватися в образі монаха.

Стереотип - детермінована культурою, упорядкована й за­фіксована структура свідомості, що уособлює результат пі­знання дійсності певним угрупуванням і є схематизованою стандартною ознакою, матрицею предмета, події, явища [Селі-ванова 2006, с. 579].

Серед стереотипних елементів когнітивної бази виділяють так звані стереотипи-ситуації. Як ми уявляємо собі ситуацію черги? Ми або стаємо у чергу, або питаємо, хто крайній. У ряді європейських країн (на пошті, на вокзалі) прийнято підійти до спеціального апарату й відірвати квиток із номером, а після того

64

Р озділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

просто слідкувати за цифрами, які з'являються на табло. Стерео­типи-ситуації у межах певних культур відрізняються [див. про це: Красных 2003 (а), с. 258-265].

Зазначені ментефакти співвідносяться з двома типами мис­лення - логічним і міфологічним. Вони можуть бути як етнічно нейтральними, так і етнічно маркованими. Наприклад, етнічно нейтральні знання: 2*2=4; на планеті Земля с шість материків; автором роману "Воша и мир" є Л. Толстой. Етнічно марковані знання: наприклад, хронологія Давніх часів японської історії: період Дзьолюн, період Яьой, період Кофуи, період Нара, період Хейан або аналогічні факти з історії Росії: Москву заснував Юрій Долгорукий у 1147 році, Петербург був заснований Петром Пе­ршим у 1703 році.

Другою важливою проблемою загальнофілософського, загальнолінгвістичного спрямування, яку необхідно порушити, роз­глядаючи проблематику когнітивної лінгвістики у психолінгвіс­тичному аспекті, є зв'язок мови і мислення людини. Зауважимо, що ідея про нерозривність зв'язку між мовою та мисленням є досить усталеною в науці.

Згадаємо, що знаки мови як семіотичної системи є передусім символічними. А що таке символ? Засновник семіотики Чарльз Пірс поділив знаки на три типи: 1) іконічні (означуюче подібне до означуваного); 2) індекси (означуюче з означуваним є сумі­жними); 3) символи (зв'язок означуючого з означуваним встано­влюється за умовною згодою) [Лингвистический 1990, с. 168].

Виходячи з ідеї про нерозривність мови і мислення, можна зробити висновок про те, що ментальні факти, поєднуючись із символами, утворюють ментальний лексикон.

Ментальний лексикон - складник мовної компетенції людини, який містить знання словникового складу мови й зафіксованих за Цими формами смислів, що репрезентують інтеріоризовані у сві­домості об'єкти та явища дійсності й концептуальну структуру внутрішнього рефлексивного досвіду [Селіванова 2006, с. 319].

Проте логіка розвитку наукового знання дозволяє стверджу­вати, що концепцію повного збігу мови і мислення довести не

65

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

в далося. Наразі найпоширенішою концепцією "мови" розумових процесів є така: мислення здійснюється не за допомогою так званих вербальних одиниць, а на основі універсально-пред­метного коду (М. Жинкін). Подібне тлумачення "мови" розумо­вих процесів засвідчує ідею універсальності механізмів мислен­ня людини. Ментефакти, нагадаємо, можуть бути як етнічно (національно) нейтральними, так і етнічно маркованими, проте сам механізм мислення є однаковим для представників різних етносів, тобто універсальним.

Загальним положенням у наукових працях, присвячених "мо­ві" розумових процесів, сьогодні є ідея про змішаний характер її одиниць: образів, фреймів так званих внутрішніх слів. На думку Миколи Жинкіна, змішаний характер коду внутрішнього мов­лення зумовлений насамперед його статусом посередника між мовою та інтелектом. Ілля Горєлов говорить про існування осо­бливого рівня в УПК, який формується нейрофізіологічними зв'язками між елементами образного характеру та елементами другої сигнальної системи (вербальними) [Горєлов 2003, с. 214]. Узагальнюючи результати пошуків сучасної науки у розв'я­занні проблеми "мова і мислення", Юрій Караулов зазначав, що образ як типовий елемент кодової системи мислення є спільною категорією всіх концепцій, пов'язаних із психолінгвістичним вивченням мовної діяльності [Караулов 1987, с. 205]. На сучас­ному етапі необхідно розглядати мовну діяльність у єдності трьох сутностей - мови мозку (в її нейрофізіологічному суб­страті), мови думки (так званого коду образів і схем) і внутріш­нього лексикону, який містить енграми слів зі словника натура­льної мови, що організується у складну систему вербальних сіток [Кубрякова 1991 (б), с. 94].

Загалом мова як мовна здатність людини, як центральна час­тина мовної свідомості репрезентована, за твердженням дослід­ників, у вигляді асоціативно-вербальної сітки (АВС), що нага­дує семантичні мережі в інформаційних системах. Саме так мо­ва зберігається у свідомості людини. В АВС конкретної мови (крім відповідного зберігання вербальних одиниць) "розчиня­ються" граматичні правила. Тобто словник і граматика синкре-

66

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

т ично злиті у слові, а мережеві зв'язки економно віддзеркалю­ють як семантичні, так і граматичні відношення між словами.

Відповідно до цієї теорії, структура мовної особистості скла­дається із трьох рівнів: вербально-семантичного, який охоплює словник та граматику (його називають ще індивідуальним внут­рішнім лексиконом), когнітивного, що віддзеркалює конгломе­рат індивідуальних знань про світ, і прагматичного, який охоп­лює набір духовних цінностей та соціально-психологічних уста­новок людини як члена певного соціуму [Караулов 1987, с. 5].

1.4.2. Образ як глибинна структура мовних одиниць і базовий шар концепту (когнітивний аспект)

Поняття глибинної структури, що виникло в надрах генера­тивної граматики, пройшло складний шлях у лінгвістиці майже до повного заперечення. Зауважимо, що, на думку Володимира Звегінцева, "глибинна структура - не лінгвістична і не психоло­гічна реальність. Це операційний прийом, якому в теорії припи­сується виконання певних функцій" [Звегинцев 1973, с. 197].

У 70-х рр. XX ст. поняття глибинної структури широко вико­ристовувалось у теорії мовної номінації під назвою вихідної синтаксичної конструкції, внаслідок перетворень (стягнення) якої виникають нові похідні слова (пор. праці І. Торопцева, Л. Сахарного, В. Мартинова та ін.), проте потім воно було про­голошено метафорою, яка не має нічого спільного з її суто пси­хологічним тлумаченням [див.: Ушакова 1985, с. 5].

Розвиток психологічних підходів до розуміння семантики мовного знака змушує по-іншому сприймати поняття глибинної структури, пов'язуючи його з чуттєвим образом як "генетично первинною структурою значення" [Петренко, Шмелев, Нистра-тов1978,с. 26].

Образ - це найважливіша форма відображення дійсності сві­домістю людини, що існує на базі певних нейрофізіологічних процесів, становить основу мислення. Ось чому цей феномен привертає увагу багатьох антропологічно спрямованих наук.

67

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Б агатоаспектність підходів до вивчення образу не тільки органі­чна, але й закономірна.

Чуттєвий образ - категорія синкретична, основним його дже­релом є зорові враження, які "фіксують форму, колір, світло, об­сяг, положення у просторі, пропорції. Відчуття смаку, нюху, слу­ху, дотику беруть участь у створенні образу, проте образ не може бути зведеним до жодного із них" [Арутюнова 1988, с. 11-12].

Образ не існує безвідносно до предмета, відображенням якого він є. Виникнення образу - складний процес, що розгортається у часі та пов'язаний із селекцією ознак, одні з яких набувають стату­су домінантних, а інші - редукуються. На образній основі розгор­таються аперцептивні процеси. На думку вчених, "за допомогою системи уявлень різної модальності можна зафіксувати не тільки явища, що сприймаються зором, але й відношення між предмета­ми, стійкі, внутрішні, закономірні зв'язки між явищами, безпосере­дньо недоступні зоровому сприйняттю" [Ерахтин 1986, с. 11-12].

Сучасна наука пропонує низку аргументів щодо образного характеру процесів мислення (нагадаємо, що відповідне поло­ження було одним із найважливіших у психолінгвістичній кон­цепції Олександра Потебні) [Потебня 1993]. Пор. дослідження Миколи Жинкіна, який висунув теорію універсально-предмет­ного коду - коду образів та схем як особливої "мови" розумових процесів [Жинкин 1964, с. 37], спостереження за механізмами декодування вербальних сигналів, проведені групою Наталії Бєхтерєвої [Бехтерева, Бундзен, Гоголицьш 1977], праці сурдо­педагогів [Мещеряков 1974] та ін.

Висновок про те, що реальне мислення не зводиться до опе­рування символами, вербальними структурами, а передбачає оперування образами предметів та дій, сьогодні видається най­більш аргументованим.

Визнання образної основи розумових процесів дозволяє тлу­мачити виникнення слова, інших номінативних одиниць як ре­зультат мовної об'єктивації певних ознак, що домінують в інди­відуальному образі. Інтенція найменування є тим головним мо­ментом, завдяки якому наша свідомість під час сприйняття но­вого явища знаходить для нього місце у системі досвіду люди-

68

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

н и, розміщує його серед відомих їй переживань [Узнадзс 1966, _с> 231-233]. Це місце зумовлюється, по-перше, тим, з якими іншими явищами воно об'єднується, по-друге, - тим, яким яви­щам протиставляється. Ось чому психічним корелятом майбут­ньої номінативної одиниці стає комплекс асоціацій.

Серед усіх асоціацій, що виникають, суб'єкт обирає такі, які, викристалізовуючись, осмислюються як певні ознаки, релевантні для створення номінативних одиниць. Вибір подібних ознак не можна назвати абсолютно довільним, бо він опосередкований установкою номінатора.

Об'єктивація ознак, що домінують в образі, за допомогою мовних одиниць (морфем, лексем) на основі правил їх комбіна­ції, що здійснюється під впливом готових зразків, пов'язана з виникненням внутрішньої форми номінативних одиниць, яка, власне, і являє собою проекцію вибраних суб'єктом асоціацій на засоби мовного позначення.

Дискретні елементи уявлень, закарбовані у внутрішній формі номінативної одиниці, своєрідно закріплюються і в структурі індивідуальних образних корелятів знака, виконуючи функції тієї спільної основи, на базі якої під час спільної діяльності лю­дей розгортається подальший процес виділення, порівняння й узагальнення ознак, тобто процес формування понять як крите­ріїв взаємного розуміння.

У процесі актуального буття мовного знака уявлення-десигнат може бути згорнутим до мінімуму, що, зрозуміло, не виключає можливості його розгортання. Дослідження психолінгвістичних аспектів семантики мовного знака "підтверджують зведення мови сприйняття і вербальної мови до деякої "глибинної" семантики" [Залевская 1982, с. 50], тобто до якогось образного корелята.

Проте, як свідчать психолінгвістичні експерименти, найви­щий показник образності (від 6,00 до 6,88 бала), пов'язаний зі здатністю слова легко спричиняти появу розумового образу, мають слова, що позначають:

• предмети, які зустрічаються у природі (річка, яблуко, бруд);

• предмети, створені людиною (книга, хліб, ножиці);

69

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

• н азви тварин (кішка, собака, птах);

• деякі назви осіб (бабуся, лікар, дівчина, друг) [Колодкина 1986, с. 96].

Інколи навіть абстрактні слова можуть характеризуватися ве­ликим діапазоном розбіжності коефіцієнтів образності. Пор.: російські іменники одержимость - 2,94, враждебность - 3,99, удивление - 4,90, радость — 5,65) [Колодкина 1986, с. 96].

Експериментальні дані свідчать про те, що лінгвістичний по­діл імен на конкретні й абстрактні не завжди підтверджується наявністю високого та низького коефіцієнта образності.

Психолінгвістичні експерименти різних видів допомагають зрозуміти деякі типові характеристики образних корелятів реа­льних слів. Так, наприклад, спрямований асоціативний екпери-мент з україномовними та російськомовними інформантами окреслив певні ознаки образних корелятів таких слів, як пекло / ад , безодня / пропасть [Снитко 2000]: пекло - гаряче, червоне, страшне, чорне, жахливе; ад - раскаленньш, огнедышащий, жаркий, мученический, демонический, чертов; безодня- глибо­ка, чорна, страшна, мовчазна, темна; пропасть - глубокая, страшная, бездонная, темная, черная, ужасная, разверзающаяся, холодная, зияющая.

Іноді образним корелятом слова може бути певна "картина" -сукупність сюжетно пов'язаних образів. Це властиво передусім людям, схильним фантазувати. Пор., наприклад, результати екс­перименту щодо вільного трактування семантики похідного слова. Тлумачення, які подав один з інформантів, експлікують саме такий складний образний корелят: переутверждение -производное от бюрократических словесных оборотов; означает необходимость снова пройти все "семь кругов ада" для того, чтобы переделать уже ранее получивший силу документ. При этом требуется "уломать" на новое решение тех, кто уже ставил свою подпись на старом документе; проступь - слово из криминалистического словаря, поскольку родственно выражениям "проступила смытая подпись", "проступил затертий след"; фак-

1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

тически слово означает самовыявление какого-либо предмета, проявление какого-то свойства.

З датність до образного декодування внутрішньої форми збері­гається навіть у хворих із патологічними порушеннями мовлен­нєвої діяльності. Наприклад, при афазіях спостерігається буква­льне розуміння фразеологізмів на основі декодування їхньої вну­трішньої форми: "...деяка цілісна смислова структура, що не зво­диться до значень складників, розкладається у свідомості хворого передусім на значення компонентів та декодується в образну сис­тему" [Горелов 1977, с. 170]. Наведені факти дозволяють вважати образ глибинною структурою мовної номінативної одиниці.

На відміну від уявлення, що корелює із власне номінативними одиницями і виступає у мовній свідомості як згорнуте до мініму­му, образ, який транспонується внутрішньою формою номінативно-характеризувальних одиниць (так званий, образ-стереотип), виступає як узуальний зміст мовного знака, тобто обов'язково виникає у свідомості носіїв мови під час уживання емотивно-оцінної одиниці (на зразок: полум'я національного розбрату, еко­логічна безодня, чорний вихор терору), що й дозволяє у максима­льно згорнутій формі висловити інформацію про ставлення носія мови до позначуваного і вплинути на співрозмовника. Цим знач­ною мірою можна пояснити, чому образні метафори властиві художньому мовленню, насамперед поетичному. Пор.: "З жур­бою радість обнялась... В сльозах, як в жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх!" (О. Олесь).

Формування подібних номінативно-характеризувальних зна­ків пов'язано з актуалізацією тих знань людини, які зберігаються у вигляді форм чуттєвого відображення й виступають не тільки як матеріал для розгортання розумових процесів, але й мають певне самостійне значення.

Розуміння образу як глибинної структури мовного знака є за­кономірним наслідком розвитку концепції образної основи розу­мових процесів, яка повністю відповідає сучасному напрямку природознавчих теорій. У сучасній когнітології образ як елемент універсально-предметного коду, коду думки, тлумачиться як базовий шар концепту [Попова, Стернин 2001 (б); 2002]. Чуттєвий

70

71

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

образ кодує концепт, формуючи одиницю унівесально-предметного коду. У процесі мислення людина оперує образами, які "не­суть" закріплені за ними раціональні знання [Попова, Стернин 2007, с. 40-41]. Саме у такому розумінні виявляється психолінгві­стичний аспект проблеми концептів та концептосфери.

Мовні одиниці виступають засобом доступу до інформаційної бази людини, яка у своїх глибинних структурах обходиться без мови та зберігає інформацію у коді образів, схем, абстрактних моделей. Основна інформація, зафіксована у знаках універсально-предметного коду, міститься у глибинних когнітивних шарах свідомості, які знаходяться у правій півкулі головного мозку [Се-дов 2007, с. 100-101]. На думку психолінгвіста Костянтина Сєдо-ва, концепт може бути як однорівневим і мати лише чуттєве ядро (наприклад, концепти жовтий, зелений, солоний, тарілка), так і багаторівневим та сегментним, що включає декілька когнітивних рівнів, які розрізняються за ступенем абстрактності.

1.4.3. Асоціативно-вербальна сітка - ядро

мовної свідомості особистості

Особливим способом зберігання мови у свідомості людини є внутрішній лексикон (ВЛ). За визначенням Юрія Караулова, внутрішній лексикон (або асоціативно-вербальна сітка) - це сукупність лексем і зв'язків між ними, якими володіє "природ­ний мовець", "носій мови" [Караулов, Коробова 1993]. Таким чином, опис внутрішнього лексикону створює можливість мо­делювання вербальної пам'яті і мовної свідомості носіїв певної мови, відкриває завісу над тим, як влаштована мовна здатність людини [Русский ассоциативний словарь 2002, с. 3-7].

Одним із провідних принципів запам'ятовування вербального матеріалу, за даними експериментів, є його упорядкування, мо­дифікація й систематизація, що дозволяє говорити не тільки про властивості пам'яті, але й про основні риси структури внутріш­нього лексикону людини. Так, А. Новиков і Є. Ярославцева за­уважують, що "...основною закономірністю побудови ВЛ є те, що запропоновані інформантам списки лексичних одиниць

72

1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

в иключаються у зміст пам'яті не безпосередньо, а внаслідок по­передньої їх організації. В основі лежить процес актуалізації у пам'яті відповідних ментальних одиниць, які співвідносяться зі словами. Слова ... утворюють деяку цілісну групу, внаслідок чого при відтворенні вони актуалізуються, як правило, разом" [Новиков, Ярославцева 1990, с. 59].

Виявлення принципів організації внутрішнього лексикону дозволило окреслити декілька теоретичних моделей, що пояс­нюють його структуру. Модель у вигляді сітки була запропоно­вана Джоном Р. Андерсоном і Д. Норманом і репрезентувала систему вузлів, що позначали окремі поняття і дії, пов'язані між собою нитками асоціацій [Линдсей, Норман 1974]. Модель фреймів, представлена й описана М. Мінським [Минский 1979], грунтується на ідеї про те, що, зустрівшись із новою ситуацією, людина намагається включити її у схему пізнаної раніше, тобто у якийсь фрейм. Фрейм, отже, можна уявити у вигляді певної структури інформаційних даних, у якій відображаються набуті досвідним шляхом знання про певну стереотипну ситуацію, яка розширюється з розвитком когнітивної діяльності людини й збагаченням її досвіду. Згідно з теорією ознакових моделей вну­трішнього лексикону, об'єкт або дія фіксуються у пам'яті як пе­вний набір ознак, які можуть бути "диференційними" або ж "ха­рактерними" [Залевская 1982].

Усе це наштовхнуло дослідників на певні висновки, згідно з якими для внутрішнього лексикону характерний онтологічний принцип побудови, гнучкість структури, динамічність, тобто здатність розширюватися й перебудовуватися протягом життя людини. Як зауважує А. Клименко, внутрішній лексикон - це "...гнучко організована система, у якій знаходять вираження як багатоаспектний характер зв'язків лексичних одиниць, так і мно­жинність їхньої локалізації" [Клименко 1980, с. 60].

Найважливішу роль у дослідженні принципів організації вну­трішнього лексикону людини в історії пізнання зіграв асоціати­вний експеримент.

Уперше асоціативний експеримент був проведений в 1879 році англійським психологом Френсісом Гальтоном. Вивчивши резуль-

73

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

тати проведеного експерименту, вчений був уражений, наскільки вони оголюють сутність людської думки й демонструють анато­мію мислення. У 1910 році в США був опублікований асоціатив­ний словник Г. Кент і А. Розанова, що з'явився внаслідок прове­деного асоціативного експерименту з 1000-ею дорослих носіїв мови на базі 100-а слів-стимулів з метою встановлення асоціатив­ної норми, тобто певного еталона, з яким можна порівнювати реакції хворих людей. Після 1954 року, коли були опубліковані так звані Міннесотські норми, що містять асоціативні реакції 1008-и американців на слова списку Кент-Розанова, починається новий етап експериментальних досліджень у галузі різних мов -німецької, французької, італійської, польської, зумовлений наро­дженням особливої науки - психолінгвістики.

На початку 70-х рр. асоціативний експеримент починають за­стосовувати для вирішення низки ключових лінгвістичних і психолінгвістичних проблем, а також для вирішення питань суміжних наук - інформатики, філософії, соціології тощо.

Аналіз експериментальних даних дозволяє говорити про ка­тегоріально-тематичний принцип організації АВС із перевагою тематичного компонента, оскільки не всі одиниці вступають у категоріальні зв'язки, а тематично споріднені одиниці у внутрі­шньому лексиконі створюють ширші поля й простіше адапту­ють у собі нове слово [Гапченко 1995, с. 11].

Асоціаціативні зв'язки у внутрішньому лексиконі людини утворюють, як було встановлено, семантичні поля, природу яких вдало демонструє хрестоматійний психофізіологічний екс­перимент Олександра Лурії й Ольги Виноградової [див. про це: Горелов, Седов 2003].

Сукупність асоціацій, реакцій на слово-стимул, виявлених шляхом асоціативного експерименту, утворюють асоціативне поле, яке має ядро (найчастотніші реакції) і периферію (одинич­ні реакції). Найтиповіші реакції на слово-стимул називаються асоціативною нормою [див. про це: Словарь ассоциативных норм русского языка 1977, с. 5-16; Селіванова 2008, с. 239].

Як засвідчують численні експериментальні дослідження внут­рішнього лексикону, зафіксовані у різних асоціативних словни-

74

1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

ках АВС будуються на найрізноманітніших асоціаціях. Домінують асоціації, що відображають семантичні зв'язки слів. Форма­льні вербальні асоціації, що пов'язують слова на основі їхньої зовнішньої подібності (вони бувають фонетичними (мило - ши­ло взять - зять), словотворчими (птах - пташка), граматичними (будинок - будинку, книга - книгою), фіксуються порівняно рід­ко (у дорослих інформантів - 8 % від усієї кількості реакцій, у дітей ця цифра може досягати 14 %) [Гапченко 1995, с. 11].

Серед асоціацій, що відображають семантичні зв'язки слів, найчастотнішими є парадигматичні, синтагматичні й тематичні.

У семантичному аспекті серед парадигматичних асоціацій виділяються: категоріальні (слова належать до одного тематичного Ііоля, яке фіксує семантичні зв'язки в однорідній значеннєвій сфе­рі): сніг - дощ, овочі - фрукти; синонімічні (великий - величез-йий, світлий - білий), гіпонімічні (вони базуються на ієрархічній організації елементів семантичного поля: машина - фіат, посуд -тарілка) і антонімічні (світлий - темний, війна - мир).

Частиномовна приналежність слова також впливає на харак­тер його асоціативних зв'язків. На стимул-іменник інформанти йайчастіше реагують словом тієї ж частини мови, на дієслово реагують найрідше (див. схему, запропоновану Олексієм Леон-тьевим на основі узагальнень різних експериментальних даних [Словарь ассоциативных норм русского языка 1977, с. 6], де N -іменник, А - прикметник, V - дієслово):

N-N-70% А-N-45% V-N-50%

N-А-20% А-А-50% V-А-5%

N-V-8% А-V-3% V-V-35%

Експериментальні дані свідчать про те, що робота внутріш­нього лексикону базується на онтологічному принципі: вхо­дження слова у внутрішній лексикон пов'язане з особистісним досвідом мовної особистості. Пережиті суб'єктом життєві ситу­ації визначають появу так званих індивідуально-ситуативних асоціативних зв'язків, часто важко зрозумілих з погляду приро­дної логіки. Пор.: голосно - Баунті, кубик - бабуся Світлана.

Структура внутрішнього лексикону етнічно маркована. Це виявляється по-різному.

75

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

З іставний аналіз ключових (тобто найчастотніших у ході ві­льного асоціативного експерименту) слів показує, що централь­ними для мовної свідомості росіян (починаючи, принаймні, з 60-х років XX століття) є такі поняття, як людина, будинок, життя, добре, друг [Уфимцева 2002, с. 161]. Результати асоціа­тивних експериментів різних часових зрізів - 1969-1972 і 1988-1991 рр. [Словарь ассоциативных норм русского языка 1977 і Русский ассоциативный словарь 2002] демонструють стабіль­ність структури мовної свідомості росіян, її співвіднесеність зі структурою етнічних констант [Уфимцева 2002, с. 161].

Матеріали вільних асоціативних експериментів дають змогу порівнювати ключові слова у представників різних етносів. Зіставлення експериментальних даних дозволяє стверджувати, що в ядрі мовної свідомості росіян і українців збігається 56,6 % слів (тобто 17 із 30): життя, людина, любов, радість, добре, друг, щастя, погано, гроші, великий, будинок, дитина, гарний, смерть, сила, світло, зло [Уфимцева 2002, с. 163-165].

Для мовної свідомості білорусів і українців відсоток збігів більший - 66,7 % [Уфимцева 2002, с. 165].

У центрі мовної свідомості англійців перебувають слова те, тап, §оосі, зех, по, топеу, уез [Уфимцева 2002, с. 168; дані базу­ються на аналізі матеріалів асоціативного словника КІ85 С, Аггп8Ігоп§ С, Міігоу К. "Тпе Аззосіаііуе ТЬезаишз оГ' 1972]. Якщо для носіїв російської мови наичастотнішими реакціями на слово человек є животное, умный, хороший, обезьяна, друг, су-щество, то для англійців - м>отап, Ьоу, сНіШ, сгеапоп, /аіНег. За спостереженнями Наталії Уфімцевої, відсоток збігів у ядрі мов­ної свідомості росіян і англійців становить 42,6%, тобто із 75 слів збігаються лише 32.

В онтогенезі, опановуючи слова рідної мови, їх семантику, дитина засвоює й відповідне бачення світу, об'єктивоване в ет­нічно маркованому внутрішньому лексиконі представників тієї чи іншої культури.

Культура етносу накладає свій відбиток і на характер асоціа­цій. Міжкультурний аспект проблеми асоціацій досить докладно описаний у науковій літературі, зокрема, у працях Олександри

76

Р озділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Залевської і представників її школи. Порівняймо, наприклад, у поляків і росіян слово голодний, яке найчастіше викликає уяв­лення про вовка або собаку. Для киргизів і узбеків разом із вов­ком актуальним є також образ лисиці. У реакціях на слово хліб можна простежити як традиційні моделі поведінки (пор.: хліб -вино франц., хліб - чай узб.), так і традиційну фразеологію (пор.: хліб - сіль рос, хліб - насущний рос, пол.) [Залсвская 1977 (а), с. 47—48]. Отже, дослідження асоціативних зв'язків лексичних одиниць дозволяє краще зрозуміти глибинні концептуальні структури у свідомості мовця як носія культурних цінностей певної етнічної спільноти.

В українському мовознавстві існує усталена традиція психолін­гвістичних досліджень, пов'язаних з аналізом асоціативно-вербаль­них мереж. У 1979 році було надруковано перший "Словник асоці­ативних норм української мови", укладений Ніною Бутенко. Цей словник містить результати вільного асоціативного експерименту, проведеного у 1974-1975 роках із тисячею респондентів - носіїв української мови (до речі, серед стимулів, які пропонувалися інфор­мантам, були всі слова списку Кент-Розанова). У 1989 році вийшов з друку "Словник асоціативних означень іменників в українській мові" Н. Бутенко, який базується на результатах спрямованого асоціативного експерименту (до запропонованих іменників респо­нденти добирали 5-7 узгоджених означень).

Асоціативно-вербальні зв'язки лексичних одиниць у вербаль­ній пам'яті носіїв української мови досліджувалися також під час укладання "Славянского ассоциативного словаря" [Славянс-кий ассоциативный словарь: русский, белорусский, болгарский, украинский / Н.В. Уфимцева, Г.А. Черкасова, Ю.Н. Караулов, Е.Ф. Тарасов. - М. - 2004]. Асоціативний експеримент з носіями української мови провела Т. Крига у Ніжинському педунівер-ситеті в 1998-1999 роках.

Значною подією у розвитку когнітивної психолінгвістики в Україні став вихід двотомного "Українського асоціативного словника" Світлани Мартінек (Львів, 2007), матеріали якого Дають змогу розширити дослідження внутрішнього лексикону мовців і "відтворити значні фрагменти вербальної пам'яті носіїв

77

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

у країнської мови та культури". Реакції, які фіксуються у цьому словнику, диференційовані за тендерною ознакою. "Розглянуті цілісно, матеріали Словника допомагають також виявити куль­турно-специфічні особливості концептуальної картини світу, що втілена в українській мові" [Мартінек 2007, с. 4].

1.4.4. Коди культури у процесах мовної об'єктивації дійсності

Ще на початку XIX ст. Вільгельм фон Гумбольдт зазначав, що відмінності між мовами - це значно більше, ніж звичайні знакові відмінності; різні мови за своєю суттю є різними світо­баченнями. Кожна мова, - стверджував учений, - окреслює на­вколо народу, який нею говорить, коло, звідки людина може вийти лише тому, що вона відразу входить у коло іншої мови.

Дійсно, кожна мова по-різному членує Всесвіт. Наприклад, у китайській мові, на відміну від української, немає лексем на позначення загальних понять брат, сестра, дядько, тітка. Зміст цих назв спорідненості розподіляється між такими лекси­чними одиницями, як: ge - "старший брат", di - "молодший брат", jie - "старша сестра", mei - "молодша сестра", bofu - "ста­рший брат батька", shufu - "молодший брат батька", jioufu -"брат матері", yima - "сестра матері", guma - "сестра батька" [Голубовська 2004, с. 74].

Навіть денотативна семантика співвідносних слів може бути різною. Наприклад, укр. ранок, рос. утро (з 4-ї до12-ї години), англ. morning (від 12 ночі до 12 дня).

Для російської етнічної культури та мовної моделі світу (А. Вежбицька, О. Шмельов та ін.) одним із ключових є понят­тя душі, з якою тісно пов'язаний концепт тіла, тобто для росіян іманентною є ідея дуалізму душі й тіла, [див.: Вежбицкая 1997, с. 33; Шмелев 2002 (а), с. 21]. Аналогічний зміст виявляє й поняття душі в українській лінгвокультурі. Душа для українців - "безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить сутність її життя; по смерті душа відділяється від тіла" [Жай­воронок 2006, с. 209].

78

1 . Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

Китайська картина світу не об'єктивує уявлень про окреме іс­нування тіла і душі. Як зазначають дослідники, такий погляд знайшов відображення в категорії "пневми" (ци) як псевдоматері-адьної енергетичної субстанції, що виявляє себе як у формі духу (витончений стан), так і у формі речовини. Речовина і дух співвідносяться тут як лід та вода. Тіло - оселя духу, коли тіло руйнується, тоді й життя закінчується. Коли віск розтанув, тоді й вогонь не горить. Пор. образне позначення людини у китайській мові xin-ti - дослівно "серце й тіло" [Кобзев 1983, с. 163-171].

Для англосаксонської моделі світу суттєвим є протиставлен­ня матеріального (Ьосіу) й інтелектуального (тіпсі) [ Голубовсь­ка 2004, с. 106-107]. Тобто етнічна мова відбиває специфічне світосприйняття соціуму.

Відомо, що ідеї В. фон Гумбольдта про зв'язок мови і світо-щрийняття народу знайшли своє продовження у різних науко­вих теоріях і гіпотезах XX століття. Широко відомою, напри­клад, є так звана гіпотеза "лінгвістичної відносності" Едварда Сепіра і Бенджаміна Уорфа, відповідно до якої насамперед мова жизначає особливості мислення народу, що нею говорить. "Світ, у якому живуть суспільні істоти, що говорять на різних мовах, являє собою різні світи, а не один із різними етикетками. Мова є замкнутою продуктивною системою символів, що не тільки має відношення до досвіду, але насправді визначає для нас досвід .завдяки своїй формальній структурі...; ми несвідомо переносимо встановлені мовою норми у ділянку досвіду" [Sapir 1931; цит. за працею: Этнопсихолингвистика 1988, с. 58]. Наприклад: євро­пейські мови: певна кількість речовини називається двокомпо­нентною конструкцією (келих вина, склянка води, глечик моло­ка), у мові індіанців Північної Америки - одним словом. Тобто для європейців сама мова спрямовує розум на диференціацію форми та змісту (речовини).

Експерименти науковців, що працюють у різних галузях - пси­хологів, лінгвістів, етнографів (пор., наприклад, експериментальне Дослідження назв кольору за методикою вільної класифікації, про­ведене Ревеккою Фрумкіною [Фрумкина 1989]), не підтверджують гіпотезу Сепіра-Уорфа, як і повністю не спростовують її, ось чому

79

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

з апропонована теорія залишається предметом дискусій уже протя­гом тривалого часу. Наведемо слова одного з провідних українсь­ких учених Флорія Бацевича: "Мова насправді є посередником, але не в сенсі детермінування людського мислення, а лише в тому, що без її участі неможлива власне пізнавальна діяльність... Мова є інструментом пізнання, але не його господарем" [Бацевич 2004, с. 54]. Зважаючи на основні постулати Сепіра-Уорфа, досить шви­дко можна прийти до висновку, що, втрачаючи рідну мову, люди­на віддаляється від свого етнічного колективу. Показовими у цьо­му плані є результати експериментального дослідження, проведе­ного японським професором Т. Цунодою. Вивчаючи сприйняття різних звуків представниками різних мовних колективів (японця­ми, китайцями, корейцями, в'єтнамцями, з одного боку, і англій­цями, французами, іспанцями, італійцями, з іншого), учений помі­тив різний характер домінантності півкуль головного мозку при сприйнятті голосних звуків. У носіїв східних мов на голосні звуки домінантність виявляє ліва півкуля, натомість як у носіїв західно­європейських мов - права. На думку дослідника, причини цього слід убачати в тому, що у східних мовах існує багато слів, які складаються тільки з голосних, і слів, що складаються із двох і більше голосних і приголосних; голосні у цих мовах настільки ж важливі у сприйнятті слів, як і приголосні, тому вони й опрацьо­вуються лівою півкулею. У мовній півкулі носіїв східних мов (на­приклад, японців) локалізується не тільки мовна, але й емоційна і логічна функції. Тоді як у носіїв західноєвропейських мов спосте­рігається різна локалізація емоційної і логічної функцій: логічна функція локалізована у лівій (мовній) півкулі, а емоційна - у пра­вій [цит. за працею: Брабин 1982, с. 12]. Ураховуючи це, науко­вець робить висновок про те, що рідна мова формує унікальну культуру і психічної склад кожної етнічної групи.

Висновки японського дослідника становлять не тільки вели­кий інтерес для науки, але й потребують подальшого розгортан­ня, а також додаткової експериментальної розробки.

Ідеї Е. Сепіра та Б. Уорфа знайщли свій розвиток в етноцетричній концепції мови А. Вежбицької: у кожній мові віддзерка-

зділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

_ .—. : _

люються специфічні риси національного характеру. Насамперед іічна специфіка зумовлює різне членування Всесвіту мовами.

Для російського етносу, на думку Анни Вежбицької, характе­рні такі ментальні риси, як емоційність, фаталізм, нсагентивність (пасивність), схильність до моралізаторства (усі вони певною норою віддзеркалюються у мові) [Вежбицкая 1997]. Так, світо­гляд японців, наприклад, базується на підсвідомій упевненості «людини в тому, що світ - це єдине ціле, а її власне "я" - складова частина цього цілого [Мосенкіс, Якименко 2005, с. 123].

Відомо, що різні мови по-різному членують та категоризу-ють дійсність і позначають одні й ті ж реалії. Проте навряд чи існування різних картин світу може бути мотивованим лише внутрішніми, іманентними ознаками етнічних мов. Не мова, а народ створює свою культуру, а культура так чи інакше від­дзеркалюється у мові.

Існують певні коди культури, які співвідносяться з найдавні­шими архетипними уявленнями людини, вони утворюють певну "систему координат", у межах якої й здійснюється концептуалізація та категорізація дійсності і внутрішнього рефлективного досвіду людини, вербалізація цієї концептуалізації та категорізації у мові.

Як зазначають дослідники, коди культури як феномен є уні­версальними за своєю природою, вони властиві людині як Ьото заріеш. Проте їх вияв, питома вага кожного з них у певній куль­турі, а також метафори, в яких вони вербалізуються, завжди національно детерміновані й зумовлені конкретною культурою [Красних 2003 (б), с. 298].

Найдавнішою характерною рисою мислення людини, а отже, і найдавнішим засобом категоризації дійсності є принцип біна-рності. Двоїстість знайшла яскраве відображення у міфології, релігійних ритуалах, побуті різних народів. Досліджуючи особ­ливості міфологічного мислення, відомий фольклорист Клод Леві-Строс підкреслював визначальну роль у ньому принципу бінарності. Передусім цей принцип, винайдений природою, на Думку вченого, забезпечує функціонування мови та мислення людини [Levi-Strauss С. 1995, с. 185].

80

81

К огнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

Підґрунтям для появи дуалізму є така риса мислення первісної людини, як прагнення до порядку. У дородовий період людина робить перші кроки щодо систематизації світу, вона поділяє хаос на верх і низ, на небо ті землю, звертає увагу на існування дня і ночі. У родовому суспільстві свідомість людини уже відокремлює предмети зовнішнього світу від самої людини, суб'єкт від об'єкта, у центрі уваги опиняється земна людина (пор. протиставлення земного і потойбічного, свого й чужого). Науковці часто підкрес­люють, що бінарні опозиції мають генетичний характер. Ці опо­зиції вийшли з природних структур симетрії й асиметрії і генети­чно закріпилися на найбільш ранніх стадіях антропогенезу. Дос­лідження міфології різних народів дозволяють зробити висновок про те, що дуалістичне світосприйняття є характерним для люди­ни споконвіку [Таранець 2000, с. 22].

Так звані бінарні опозиції були виділені на тлі значного за об­сягом та територіальною поширеністю матеріалу, що пояснюва­лося завданням типологічного аналізу систем двоїстих класифі­каційних ознак шляхом встановлення єдиної системи відповідно­стей та визначенням місця тієї чи іншої культури у межах інших світових традицій. Так, у роботах В'ячеслава Іванова та Володи­мира Топорова [Иванов, Топоров 1965; Иванов, Топоров 1974] були висвітлені найважливіші для давньослов'янської культурної традиції опозиції, які утворюють певну систему: лівий - правіш, жіночий - чоловічий, молодший — старший, нижній - верхній, західний — східний, північний - південний, чорний — червоний (бі­лий), смерть - життя, хвороба - здоров'я, темрява - світло, місяць - сонце, земля - небо, ліс - будинок (помешкання), вода -вогонь, вода - земля, парне - непарне, море - суша, зима - весна. Окреслені бінарні опозиції, на думку В. Іванова і В. Топорова, розглядаються як конкретна символізація однієї головної опозиції - протиставлення позитивного та негативного стосовно колекти­ву і людини [Иванов, Топоров 1965, с. 64]. Пор., наприклад, ко­ментар щодо вербалізації бінарної опозиції верх -низ в укрансь-кій етнокультурі: "одна з головних просторових і семантичних опозицій народних уявлень про світ - позитивний (добрий) верх -негативний (поганий) низ; павук повзе нагору - добра прикмета,

82

1 . Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

донизу - погана прикмета; погано, коли щось або хтось лежить догори ногами - ящірка лежить догори пузом (буде пожежа), осла ховають догори ногами (слід чекати посухи); небесний світ - Рай (Ццарство Небесне), підземний (той) світ - пекло; пор. ще: вознес­тися на Небо (тобто в Рай), провалитися крізь землю - піти в пек­ло" [Жайворонок 2006, с. 77].

Багатьма дослідниками досить чітко були визначені риси уні­версальності бінарних опозицій. На думку науковців, основні протиставлення давніх семіотичних систем зберігаються свідомістю людини в якості архетипів, які наслідуються або формуються за допомогою мови і об'єктивуються у різних феноменах націона­льної культури. Карл Густав Юнг підкреслював, що хаотичний набір зразків свідомості може бути зведеним до певної теми та формальних елементів; серед найяскравіших характеристик сві­домості він називає "хаотичнісь і порядок, дуальність, опозицію ; світла і темряви, верхнього та нижнього, правого та лівого; поєднання протилежностей у третьому, кватерність (квадрат, хрест), обертання і, нарешті, процес центрування" [Юнг 2002, с. 49]. Відомий американський фольклорист Алан Дандес також стверджує, що бінарні опозиції належать до так званих загальнолюдських понять. Відповідно, у людських спільнотах як у минулому, так і сьогодні розрізняють чоловіче й жіноче, життя і смерть, день і ніч, світло й темряву. На думку Девіда Хікса, один із членів бінарної опозиції обов'язково передбачає інший: "Кожне окреме бінарне протиставлення може символізувати будь-яке інше, тобто, протиставляючи чоловіків жінкам, можна так само протиставити старших братів молодшим... Секулярний, земний, чоловічий світ протистоїть ефемерному, примарному, сакральному підземному, жіночому" [Hiks 1976, с. 107]. Проте одним із перших принцип бінарності у побудові семіо­тичних кодів вивчав видатний російський учений Володимир Пропп. Зокрема, він продемонстрував реалізацію бінарних опо­зицій у структурі казкових текстів ("Морфология сказки", 1928 р.). Зазначена праця В. Проппа лише через тридцять років стала відома західним спеціалістам завдяки зусиллям Томаса А. Себе-

83

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

о ка, який забезпечив переклад дослідження Проппа англійською мовою [див. про це: Дандес 2003, с. 108-118].

Рецензуючи книгу російського ученого лише у 1960 р., К. Леві-Строс не тільки підкреслював внесок фольклориста у розвиток науки, але й критикував його за "помилковість" деяких тверджень, зауважуючи, що казковий текст побудований на зна­чно слабших опозиціях, ніж міф, а тому досліджувати бінарні опозиції у "чистому вигляді" треба передусім у міфі [Ргорр 1984, с. 176]. Бінарні опозиції можна знайти не тільки у міфі або у казці (на думку А. Дандеса, К. Леві-Строс, як і багато інших учених, часто сам аналізує казковий текст, називаючи його мі­фом), але й у інших фольклорних текстах - прислів'ях, загадках, замовляннях [Дандес 2003, с. 115-117]. Ось чому закономірно виникає питання про те, чи можна вважати бінарність диференційною ознакою лише міфа, чи не краще говорити про бінар­ність як про один із найважливіших принципів категоризації дійсності, як про визначальну рису мислення людини? Виходячи саме з такого розуміння бінарності, можна застосовувати його в цілому для аналізу семіотики культури. Реальними доказами цієї думки стали численні праці дослідників у різних галузях, що базуються на застосуванні методів Проппа, викладених ним у "Морфологии сказки" [Мелетинский, Неклюдов, Новик, Сегал 2001]. Пор., наприклад, дослідження штучного інтелекту з ме­тою безпосереднього синтезу чарівної казки. Однією з перших розвідок такого плану можна вважати систему Шелдона Клейна [Klein, Aechlimann 1977], в якій використовуються послідовність функцій Проппа і метод довільного вибору. Інструментарій Проппа був застосований до текстів, які належать до масової культури, зокрема, текстів відеогри [Sherman 1997], а також у роботах із когнітивної лінгвістики [Олкер 1987] та ін. Таким чином, можна вважати, що дослідження В. Проппа, здійснене ним з метою аналізу казкового тексту з урахуванням принципу бінарності, насправді стало основою структурно-семіотичного методу у різних гуманітарних науках.

Роль, яку відіграють бінарні опозиції у процесах здійснення когнітивної діяльності людини, важно переоцінити. Вони об'єк-

84

Розділ 1. Поняття картини світу. Концептуальна та мовна картини світу

тивуються у текстах, побудованих за допомогою різних семіотичних систем. Застосування принципу бінарності з метою пі­знання етнокультурних особливостей мовних картин світу від­криває безмежне поле для досліджень у галузі когнітології.

А налізуючи універсальні базові коди культури, співвідносні з архетипними уявленнями про Всесвіт, у межах яких споконвічно здійснюється мовна концептуалізація та категоризація дійсності, дослідники найчастіше виділяють такі їх різновиди: 1) соматич­ний (тілесний); 2) просторовий; 3) часовий; 4) предметний; 5) біоморфний; 6) духовний [див.: Красных 2003 (б), с. 298].

Вважається, що соматичний код є найдавнішим з-поміж ін­ших. Людина розпочала концептуалізацію дійсності з розуміння самої себе, екстраполюючи знання про себе на світ, що її оточує. Соматичний код значною мірою зумовив просторовий, просто­ровий "наклався" на часовий (зумовивши його). Предметний код безпосередньо пов'язаний із соціальними відносинами, тобто ііомітно впливає на духовний. Між різними кодами культури не існує жорстких меж, вони пронизують один одного.

Як показує мовний матеріал, коди культури безпосередньо Пов'язані з базовими бінарними опозиціями: разом вони утво­рюють систему (сітку) найдавніших когнітивних структур, спів­відносних з архетипами свідомості, які й сьогодні активно пра­цюють у процесах пізнання та розуміння світу. ' Розглянемо детальніше особливості вербалізації різних кодів культури у мовній концептуалізації та категоризації Всесвіту та їх звязок з елементами бінарних опозицій.

Передусім - соматичний (тілесний) код. У системі елемен­тів цього коду значну роль відіграють символічні функції різ­них частин тіла. Наприклад, рука сприймається як еталон кон­цептуалізації дійсності у багатьох аспектах: триматися руки, іти рука в руку - товаришувати, руку подати - допомогти кому-небудь, підтримати його (одночасне відтворення опозиції свій - чужий"), бути правою рукою - бути помічником когось (одночасна об'єктивація бінарної опозиції лівий - правий). У системі народного світогляду, як зазначає В. Жайворонок, пра­вий бік, права рука мають далеко важливіше значення, ніж ліва

85

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

р ука, лівий бік; пор.: вставати на праву ногу - на добро, на ліву - "не з тієї ноги встати", на невдачу; правою рукою хрестяться й вітаються, лівою ж рукою, навпаки, нічого не треба робити, шульгу здавна підозрюють у причетності до нечистих сил [Жайворонок 2006, с. 511, 401]. Із відтворенням бінарної опо­зиції добро - зло та інших із більш конкретною семантикою пов'язане застосування цього ж елементу соматичного коду у фразеологічних одиницях: є легкий на руку (тобто добрий, з гарною вдачею) і важкий на руку (недобрий); руки чисті ~ кажуть про чесну людину, брудні руки - про нечесну людину, крадія; перебувати у добрих / недобрих руках (бути власністю відповідної людини); йти з рук у руки - переходити від одного власника до іншого; рукою подати - бути дуже близько, зовсім недалеко (застосування відповідного елемента соматичного коду культури безпосередньо пов'язане з об'єктивацією бінар­ної опозиції "свій-чужий") та ін. Символіку руки покладено в основу багатьох звичаїв та обрядів - заручини, рукобиття тощо [Жайворонок 2006, с. 511].

Значну роль відіграє соматичний код у китайській культурі. Це пов'язано з глибинами народного світогляду, етнічної філософії. Дослідники підкреслюють таку інтегральну рису ки­тайської культури, як соматизацію емоцій і почуттів. Елемент хіп- "серце" для китайців виступає органом думок и почуттів водночас. Біноми з першим компонентом хіп- "покривають" велику семантичну зону емоційної, інтелектуальної, вольової діяльності китайців: хіп-йі (досл. "серце і шлунок"; душевний, близький), хіп-5иі (досл. "серце і кістовий мозок"; таємна глиби­на душі), хіп-іи (досл. "серце й хребет"; близький, довірений), хіпзпеп (досл. "серце і нирки"; головне, основне), хіаохіп (поша­нування старших), Ииіхіп (розчарований, зневірений) [Голубов-ська2004, с. 93, 105-106].

Просторовий код пов'язаний із членуванням простору; еле­менти цього коду використовуються на позначення різних аспе­ктів буття людини. Пор., наприклад, внутрішню форму прийме­нників та іменникових форм, фразеологізмів: зробити щось че­рез обставини, повернутися близько шостої години, бути за крок

86

Розділ 1. Поняття картини світ)-. Концептуальна та мовна картини світу

д о перемоги, поміж ділом (між іншим), брати гору (перемага­ти), на всі чотири сторони (куди хто забажає), збитися з пуття ("почати вести аморальний спосіб життя), пронизати поглядом (подивитися неприязно, вороже) тощо.

На думку науковців, дуже важливими для просторового коду культури є бінарні опозиції верх - низ (від землі до неба, догори дном, догори ногами, догори бригом, душа в п'ятках опинилася, з-під землі дістати, з неба впасти, з мосту та в воду) та свій -чужий (як зауважують дослідники, ця опозиція пов'язана з чле­нуванням простору на "свій" світ і "чужий") [Красных 2003 (б), с. 298] - виносити з хати сміття, бачити не дачі власного носа, вхопити щастя за бороду, Бога за бороду впіймати, входити в душу, карти в руки, доганяти вітра в полі, гроші на вітер пус­кати, виходити у відставку, виходити з берегів тощо. к Часовий код зумовлює можливість концептуалізації дійсно­сті відносно до часової осі. Пор.: у добрий /зоряний час, недо­брий / поганий час, час від часу, на віки віків (назавжди), вік вікувати, вік калатати, без п'яти хвилин. Або в українських ярислів'ях: "Без часу вродився, без часу й загине", "Все добре у І іевій час", "Всякому овочеві свій час", "Час платить, час й тра-;; дать", "Час хліб пече" тощо [Жайворонок 2006, с. 636]. і§й# Часовий код тісно пов'язаний із просторовим. Джерелом най-ц Давніших уявлень про час є досвід освоєння простору (пор., на-|; рриклад, вислови життєвий шлях, до кінця днів своїх, довгі Щ^іта, вік вкоротити тощо). Дослідники міфологічної картини ' іввіту вважають, що категорії простору й часу у світосприйнятті Давньої людини не розділялися. "У найдавніших фольклорних Жанрах час ізоморфний простору, ідея часу виражається через ті ж самі форми, які в архаїчній культурі репрезентували модель простору. Характерно, що багато традиційних форм образної Реалізації моделі світу, наприклад, дерево, сонце, птах, дорога, збігаються з образами, що пов'язані з практикою вимірювання часу: за вегетативними та космічними циклами, міграцією пта-^Хів, пройденим шляхом тощо. Представлення ідеї часу в термі-^Нах і категоріях простору вважається універсальним мовним явищем. Дані сучасних лінгвістичних досліджень свідчать про

87

Когнітологія та концептологія в лінгвістичному висвітленні

с уміжність когнітивних структур простору й часу у свідомості людини" [Шведова 2008, с. 12].

Предметний код культури пов'язаний із предметами, що за­повнюють життєвий простір людини. Насамперед ці предмети та дії з ними стають еталонами концепту алізації дійсності: без ножа різати - ставити кого-небудь у скрутне становище, біла пляма (щось не досліджене), білий як крейда (той, що дуже зблід), будувати на піску (робити щось сумнівне, базуючись на неперевірених даних), білими нитками шитий (невміло, погано зроблений), мов жаром обдати (почервоніти), немазана ложка рот дере (говорять, заохочуючи кого-небудь хабарами, подару­нками тощо). Особливості середовища, у якому існує людина, її побуту зумовлюють етнічну своєрідність предметного коду вер­бальної концепту алізації дійсності.

Аналогічний коментар супроводжує й біоморфний код, по­в'язаний із живими істотами, що оточують людину, та рослин­ним світом. Символічні функції елементів біоморфного коду значною мірою виявляють себе у мовній картині світу. Так, бджола в українській етнокультурі виступає еталоном та міри­лом працелюбності людини ("Будь робоча, як бджола"), ласті­вка - "чиста" пташка, є мірилом сімейного щастя, провісницею весни, пробудження, відновлення, гарбуз став народним сим­волом відмови у весільному обряді сватання: "дівчина, відмов­ляючи парубкові, за якого її сватають, підносить йому гарбуза (звідси гарбуз став і легкою лайкою - "гарбуз твоїй матері", "гарбуз батькові твоєму печений"). "Символіка рослини, - як зазначає В. Жайворонок, - якимось чином пов'язана з її влас­тивостями; вживання гарбузових страв заспокійливо діє на організм, стримує статевий потяг; можна думати, юнак, якому судився гарбуз, вимушений був пригоститися ним, унаслідок чого інтерес до дівчини пропадав; це було не стільки образли во, скільки тактовно й мудро" [Жайворонок 2006, с, 31, 131]. Специфічних символьних функцій набуває гарбуз і в і^н" тих культурах: у китайців, наприклад, "це символ творчої с ли природи, єдності двох першотворців, об'єднання принци інь та янь" [Купер 1995, с. 338].

88

На духовний код культури, за словами Вікторії Красних, насправді "працюють всі інші" [Красних 2003 (б), с. 308]. Його складають духовні цінності та еталони - "добро / зло", "добре / погано", "Бог (Владика Неба, Цар Небесний) / чорт (диявол, цар тьми)", Білобог (у дохристиянських віруваннях бог білого пня, щастя, добра, захисник людей) / Чорнобог (бог ночі, зла, ворог людей). Варто звернути увагу на реалізацію бінарних опо­зицій верх - низ, день - ніч, білий - чорний під час застосування елементів духовного коду культури: як у Бога / Христа за пазу­хою - спокійно, тихо (опозиції свій - чужий та ін.), Богу душу віддати - померти, Божа іскра - обдарована людина, як чорт від ладану тікати - всіляко уникати чогось, чорти принесли (про небажаних відвідувачів), не такий старші ти чорт, як його малюють, дивитися правді в очі - тверезо оцінуювати справж­ній стан речей, жива душа - людина, ятрити душу — мучити, чорна невдячність. Цей код зумовлює оцінку буття та поведінки людини, різних аспектів її діяльності.

Дослідження мовного матеріалу з урахуванням універсаль­них елементів колективної свідомості (бінарних опозицій, кодів культури) дозволяє створити певну методику когнітивного ана­лізу, спрямованого на вивчення глибин етнічного світогляду, закарбованого у структурі мовних одиниць. На наш погляд, ця методика є дуже ефективною в аспекті зіставного дослідження різних лінгвокультур.

89

Розділ 2 КОГНІТИВНА СЕМАНТИКА

ЯК СКЛАДОВА КОГНІТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ