Тема 11. Міжнародний правотворчий процес (2 год.)

1. Сутність міжнародного правотворчого процесу.

Міжнародна правотворчість є активно-творчою діяльністю суб'єктів міжнародного права по формуванню правової норми шляхом узгодження державних інтересів, позицій. Держава - головний суб'єкт правотворчого процесу.

Основний шлях створення норм міжнародного права - досягнення угоди між суб'єктами міжнародного права. В сфері міждержавних відносин немає спеціалізованого нормотворчого органу. Самі суб'єкти здійснюють правотворчі функції. Сформована державна воля формує відповідну позицію держави для досягнення результату разом з іншими державами.

Процесу міжнародно-правового нормотворення характерні дві стадії:

а) досягнення згоди інших суб'єктів міжнародного права (в першу чергу держав) щодо змісту правил поведінки;

б) досягнення згоди стосовно визнання цих правил поведінки в якості норм міжнародного права.

Правотворчім стадіям передує доправотворча стадія, коли на основі усвідомлення своїх

потреб і інтересів держава формує власну позицію і усвідомлює, що захист її без зусиль інших держав неможливий. Сформована позиція держави, як правило, будується на трьох основних компонентах:

а) власного бачення механізму вирішення проблеми;

б) прогнозу перспективи її впорядкованого розвитку;

в) можливості використання потенціалу інших держав у вирішенні вказаної проблеми.

Міжнародна правотворчість починається з договірної ініціативи, яка може здійснюватися у формі запропонування проекту угоди. Міжнародна договірна ініціатива може мати наслідки лише в тому випадку, коли вона поступила від суб'єкта міжнародного права, в першу чергу держави, безпосередньо або органу повноважного від його імені виступати з договірними ініціативами.

До органів, які можуть виступити від імені держави з договірною ініціативою, відносяться спеціалізовані і неспеціалізовані органи зовнішніх зносин. З ініціативою укладення міжнародних договорів можуть виступати інші органи, громадські організації і навіть фізичні особи. Проте вони не можуть представляти державу в галузі зовнішніх зносин, а тому така ініціатива не породжує для держав зобов'язань, які ініціатива міжнародних неурядових організацій.

Безпосереднє створення норм міжнародного права розпочинається з процесу узгодження

позицій суб'єктів міжнародного права щодо можливого варіанту норми. Чим більший інтерес держави в новій нормі міжнародного права і чим більша різниця в її позиції з контрагентами, тим більший арсенал поступок, компромісів і допоміжних варіантів буде задіяний в ході узгодження

позицій. Держава зацікавлена в кінцевому результаті повинна мати не тільки обґрунтовану позицію, а й попередньо визначитись, на які компроміси вона готова піти для досягнення мети. Процес узгодження позицій за своєю суттю є виробленням прийнятного проекту норми права. Прийнятність визначається збалансованістю прав і обов'язків учасників угоди.

Дві стадії міжнародного нормотворчого процесу за часом можуть співпадати, а можуть мати суттєвий розрив інколи до років.

Одна стадія правотворчого процесу не відокремлена від іншої у разі, якщо:

1. Акти міжнародних організацій і конференцій приймаються голосуванням або консенсусом та держави погодились визнати за ними юридичну силу.

2. Міжнародно-правові акти набирають сили з моменту їх підписання.

Розрив між стадіями міжнародного правотворчого процесу закономірний, у разі вступу міжнародно-правового акту в силу на умовах:

- ратифікації,

- підписання певною кількістю сторін чи певними учасниками,

- настання певної події чи ситуації тощо.

Організаційно-правову основу нормотворчого механізму міжнародних організацій складають їх установчі акти і правила процедури головних органів організації.

Міжнародна нормотворча діяльність міжнародних організацій різноманітна. Вона може:

а) виступити з договірною ініціативою,

б) запропонувати проект міжнародно-правового акту,

в) скликати дипломатичну конференцію для його обговорення,

г) провести його узгодження в рамках власних органів,

д) стимулювати держави до визнання виробленого міжнародно-правового акту юридично обов'язковим,

е) здійснювати функцію реєстратора і депозитарія,

є) з допомогою держав готовити офіційні тексти різними мовами,

ж) мати повноваження тлумачення, перегляду акту тощо.

Міжнародні організації можуть також виконувати допоміжні правотворчі функції при виробленні норм міжнародного права іншими суб'єктами. Таку нормотворчу функцію називають квазінормотворчою.

Стосовно традиційних звичаїв, які історично склалися і функціонують завдання міжнародного нормотворчого процесу - привести їх у відповідність з новими міжнародними реаліями. Ті ж звичаї, які формуються в порівняно нетривалий час, утворюються в порядку міжнародного правотворчого процесу, в ході якого виробляються відповідні міжнародно-правові акти.

Певний вплив на міжнародний правотворчий процес продовжують здійснювати

міжнародно-правові доктрини, резолюції громадських організацій і наукових установ, думки відомих державних і політичних діячів.