8. Застосування, виконання, використання і дотримання норм міжнародного права.

9. Поняття і зміст імплементації міжнародного права.

Реалізація норм міжнародного права (імплементація) – процес впровадження міжнародного права в поведінку і діяльність держави та інших суб’єктів міжнародного права. Можна виділити чотири форми імплементації норм міжнародного права:

- Додержання норм.

- Виконання норм.

- Використання норм.

- Застосування норм.

Додержання норм міжнародного права полягає в утриманні суб’єкта права від вчинення заборонених міжнародним правом дій, тобто в такій формі як правило викладаються норми заборони. Прикладом таких норм можуть слугувати норми договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, де зокрема зазначається, що ядерні держави зобов’язуються не передавати нікому свою ядерну зброю і не спонукати будь-яку державу до набуття такої зброї.

Виконання норм права – така форма реалізації норм, що вимагає активної участі держави щодо здійснення покладених на них обов’язків. Прикладом цього може слугувати міжнародний пакт про соціальні, культурні і економічні права 1966 року, де зокрема зазначається, що кожна держава зобов’язується вжити відповідних заходів для гарантування та реалізації таких прав.

Використання норм права – являє собою таку форму їх реалізації коли учасники правовідносин на власний розсуд реалізують належні їм права. Прикладом може слугувати конвенція ООН з морського права 1982 року, де зазначено що в судах прибережних держав і тих в яких немає виходу до моря користуються права мирного проходу через територіальне море.

Застосування норм права – форма їх реалізації, що здійснюється державою в особі своїх органів щодо конкретних випадків міжнародних відносин. Прикладом може слугувати Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, де зазначено про те, що положення цієї конвенції застосовуються тільки до тих договорів, що були укладені державами після набрання нею сили.

Зміст процесу імплементації норм міжнародного права може відбуватися двома стадіями:

- Безпосереднє впровадження міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконанні норм міжнародно-правових.

- Створення як на міжнародному так і на внутрішньодержавному рівні умов для ефективного провадження міжнародних норм.

Виходячи із цих двох етапів діяльність держави повинна відбуватися за двома головними напрямками:

Безпосередня фактична діяльність з досягнення результатів пов’язаних із впровадженням міжнародно-правових норм.

Правове і організаційне забезпечення реалізації міжнародно-правових норм. Логічним завершенням якого стає створення нового нормативного акту.

Ще одним важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного права є обов’язковість узгодження норм національного законодавства і практики із зобов’язаннями, що випливають з міжнародного права. Це дає можливість уникнути колізійних ситуацій при реалізації норм міжнародного права. Моделлю такого погодженого та збалансованого механізму регулювання зовнішньої та внутрішньої політики держави виступає визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави.

Міжнародно-правових механізм включає в себе конвенційний механізм та організаційно-правовий механізм. Конвенційний механізм ще може носити назву договірно-правового, який в собі поєднує такі структурні елементи як: право забезпечувальне нормотворення, міжнародний контроль та правозастосування. Відповідно право забезпечувальне нормо творення складається із попереднього нормотворення, конкретизації норм, закріплення нормами міжнародного права необхідних заходів внутрішньодержавного право творення, встановлення меж правового регулювання, встановлення компетентних органів на які покладаються права і обов’язки по реалізації правових норм.

Зрозуміло, що попереднє нормотворення полягає у тому, що держави визначають для себе необхідність вироблення норм міжнародного права з окремо взятого питання конкретизація полягає у виробленні необхідних міжнародно-правових норм, що зосереджуються на якійсь вузькій галузі міжнародної співпраці. Прикладом може бути Женевська конвенція 1925 року та Бангкокський договір 1931, який забронював курінню обігу в частині закріплення нормами необхідних заходів внутрішньодержавного нормотворення, то воно полягає у прийнятті такого міжнародно-правового документу, який зобов’язує держави прийняти внутрішній закон на виконання своїх міжнародних зобов’язань. Прикладом може слугувати єдина конвенція про наркотичні речовини 1961 року згідно з положенням якої, держави повинні були прийняти внутрішні закони.

Необхідно пам’ятати про те, що право забезпечувальне нормотворення нерозривно пов’язане із тлумаченням міжнародно-правових норм, яке має відбуватися у суворій відповідності до основних засад міжнародного права, тлумачення має здійснювати сумлінно, воно має сприяти досягненню цілей і завдань нормотворення, а також бути однозначним. Також необхідно пам’ятати, що право забезпечувальне нормотворення тісно пов’язане із системою міжнародного контролю за реалізацією міжнародних норм і повинно полягати у забезпеченості перевірки відповідності діяльності держави прийнятим міжнародним зобов’язанням.

Організаційно-правовий механізм імплементації полягає в вияві і реалізації норм міжнародного права залежно від кількості учасників міжнародно-правових відносин, рівня і сфери співробітництва та від терміновості вирішення питання. Цей організаційно-правовий механізм імплементації як правило складається і галузевих організаційно-правових механізмів.

Національний механізм імплементації міжнародно-правових норм поділяють на дві складові: нормативний механізм і організаційно-правовий. Нормативний механізм включає в себе: конституційні положення і норми загального характеру, що фіксують гарантії сумлінного виконання державою міжнародно-правових зобов’язань, він включає в себе норми про функції та повноваження органів і посадових осіб в зв’язку із виконанням ними міжнародно-правових договорів, норми про форми і способи реалізації міжнародно-правових норм, що є сукупністю органів держави на які покладено обов’язок реалізації зовнішньополітичного курсу держави.

Організаційно-правовий – комплекс тих чи інших органів держави, що беруть участь у здійсненні цих норм і проведених ними заходів.

10. Міжнародний механізм реалізації міжнародного права. Поняття, значення, структура.

11. Міжнародний нормативно-правовий компонент механізму реалізації міжнародного права.

12. Міжнародний інституціональний компонент механізму реалізації міжнародного права.

13. Міжнародна правотворчість.

Міжнародна правотворчість — це активно творча діяльність суб'єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб'єктом правотворчого процесу є держава.

В основі норми міжнародного права лежить угода суб'єктів, яка є єдиним способом створення норм. Формування угоди та її закріплення в правовій нормі відбуваються у визначеному процесуальному порядку. У відповідності з цим порядком узгоджене правило набуває юридичної сили, втілившись у форму звичаю чи договору.

У сучасному міжнародному праві існують два види звичайних норм. Перший, традиційний являє собою сформоване в практиці неписане правило, за яким визнається юридична сила. Другий — новий вид, до якого відносяться норми, створювані не тривалою практикою, а визнанням як таких правил, що містяться в декількох чи одному акті.

При формуванні норм загального міжнародного права основну роль грає протест. Немає протесту — значить держава згодна з новою звичайною нормою. Зі звичайних норм складається ядро всієї міжнародно-правової системи — загальне міжнародне право.

На відміну від загального міжнародного права, партикулярний звичай виражає особливі інтереси обмеженого кола держав. Тому для його формування необхідна згода всіх зацікавлених держав.

До односторонніх актів держав відносяться заяви, ноти, виступи лідерів держав, виступи державних, політичних діячів тощо.

Основним видом односторонніх актів є зобов'язання (наприклад, зобов'язання колишнього Радянського Союзу не застосовувати першим ядерну зброю). Іншим видом односторонніх актів є визнання. Визнаючи той чи інший юридичний акт, ситуацію, держава вже не вправі діяти всупереч своєму визнанню. Більш того, як правило, визнання не може бути відкликано. Так, Україна в односторонньому порядку визнала чинними для себе багато міжнародних договорів колишнього Радянського Союзу.

Наступним видом одностороннього акту є протест (акт протилежний визнанню). Цим актом держава виявляє своє заперечення проти визначеної ситуації, претензій і всього того, що може мати правові наслідки. Протест має бути чітко і публічно висловленим.

Наступним видом одностороннього акту є відмова, яка означає, що держава відмовляється від права, претензії, компетенції, які перестають з цього моменту існувати. Відмова носить остаточний і безповоротний характер. Особливим випадком мовчазної відмови є естоппель (estoppel — позбавлення права заперечення), яка була запозичена з англійського загального права, де вона означає, що сторона зв'язана своїми діями і не може висувати вимоги на шкоду іншій стороні, яка поклалася на ці дії і поводилася відповідно.

Односторонні акти держави не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають зміні або відміні. Односторонні акти мають юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією та перевірки їх на відповідність принципам і нормам міжнародного права.

Кодификація міжнародного права — це процес офіційної систематизації чинних норм міжнародного права, що усуває суперечності, замінює застарілі норми новими. Кодифікація являє собою правотворчий процес. Прийнято розрізняти кодификацію офіційну (здійснюється державами, їхніми організаціями) і неофіційну (проводиться без участі держав громадськими організаціями, приватними особами). Головним різновидом неофіційної кодификації є доктринальна, що здійснюється вченими чи їхніми організаціями.

14. Міжнародний контроль.

15. Тлумачення норм міжнародного права.

16. Внутрішньодержавний механізм реалізації міжнародного права.

17. Внутрішньодержавний нормативний механізм реалізації міжнародного права.

18. Внутрішньодержавний організаційно-правовий механізм реалізації міжнародного права.