1.6.3. Визначення збитків, пов'язаних з виробничим травматизмом і захворюваннями працівників

Виробничий травматизм, професійні та професійно зумовлені захворювання завдають не лише соціальних, але й значних економічних збитків, том у методика визначення економічних наслідків непрацездатності є важливою й актуальною в сучасному виробництві. Розроблені методи розрахунку економічних наслідків тимчасової непрацездатності є досить громіздкими та складними, тому розглянемо спрощену методику визначення збитків, пов'язаних з виробничим травматизмом і загальними захворюваннями працівників, запропоновану професорами М. Гандзюком та М. Купчиком. Суть цієї методики полягає у визначенні матеріальних збитків шляхом розрахунків певних показників за кожним видом причин, які зумовлюють ті чи інші збитки, та визначення узагальненого показника, який вказує їх питому вагу в загальному обсязі виробництва.

Розподіл травм за ступенем тяжкості. Нещасні випадки класифікуються за наслідками, кількістю потерпілих та стосовно їх зв'язку з виробництвом. За наслідками нещасні випадки поділяються на легкі, тяжкі та смертельні. До легких належать такі нещасні випадки, що призвели до необхідності переведення працівника на легшу роботу або спричинили нетривалу втрату працездатності (не менше як на один робочий день). Якщо стався нещасний випадок з тяжкими наслідками, то характер і ступінь тяжкості травми, отриманої працівником, встановлюється медичним заключенням спеціалізованого медичного закладу відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, що затверджується МОЗ України.

За кількістю потерпілих нещасні випадки поділяються на поодинокі та групові (одночасно постраждали двоє і більше працівників). Стосовно зв'язку з виробництвом нещасні випадки можна в загальному поділити на випадки виробничого та невиробничого характеру (рис. 1.7). До нещасних випадків невиробничого характеру належать такі випадки, які призвели до ушкодження здоров'я потерпілого, однак не пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків. Зокрема це нещасні випадки, що сталися під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству і не використовувався в інтересах підприємства; виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку, якщо це не передбачено службовими обов'язками), участі в культурно-масових заходах, спортивних змаганнях тощо.

Основні заходи по запобіганню травматизму та професійних захворювань

Основні заходи по запобіганню травматизму передбачені: - в системі нормативно-правових актів з охорони праці: - в організації пункты приема металлолома Днепропетровск навчання з питань охорони праці; - в аналізі, прогнозуванні та профілактиці виробничого травматизму; - в раціональному плануванні коштів на заходи з охорони праці. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.  Всі заходи по запобіганню виробничого травматизму можна поділити на *організаційні та *технічні. Організаційні заходи: - якісне проведення інструктажів та навчання працівників; - підвищення рівня професійної кваліфікації працівників та залучення їх до роботи за їх спеціальністю; - постійний контроль, керівництво та нагляд за роботами; - організація раціонального режиму праці і відпочинку; служба доставки Киев - забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям, колективними і індивідуальними засобами захисту; - виконання правил експлуатації обладнання. Технічні заходи: - раціональні рішення при проектуванні і будівництві виробничих будівель згідно санітарних, будівельних і протипожежних нормам і правилам; - застосування безпечного технологічного обладнання; - правильний вибір режимів роботи обладнання відповідно до норм і правил безпеки та виробничої санітарії; - проведення комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; - створення надійних технічних засобів запобіганню аварій, вибухів і пожеж; - впровадження нових технологій, що виключають прояв небезпечних і шкідливих факторів та інше. Важливим в забезпеченні безпечної праці і запобіганні травматизму на виробництві є фактори особистого характеру - знання керівником робіт персональних особливостей кожного працівника, його психологічних характеристик, медичних показань і їх відповідності умовам роботи, ставлення до праці, дисциплінованості, задоволеності працею, засвоєння навичок безпечних методів роботи, знання норм і правил з охорони праці і пожежної безпеки, його ставлення до інших працівників, морально-психологічного клімату в виробничому колективі.

Основи фізіології праці. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини.

Фізіологія праці – це наука, що вивчає зміни функціонального стану

організму людини під впливом його трудової діяльності й обґрунтовує

методи і засоби організації трудового процесу, які спрямовані на підтримку високої працездатності і збереження здоров'я працюючих.

Основними задачами фізіології праці є:вивчення фізіологічних закономірностей трудової діяльності;

дослідження фізіологічних параметрів організму при різних видах робіт; розробка практичних рекомендацій і заходів, спрямованих на оптимізацію трудового процесу, зниження стомлюваності, збереження здоров'я і високої

працездатності протягом тривалого часу.

У процесі трудової діяльності людині приходиться виконувати різні види робіт. Історично склався розподіл на фізичну і розумову працю, що з фізіологічної точки зору умовно. Ніяка м'язова діяльність неможлива без участі центральної нервової системи, яка регулює і координує всі процеси в організмі, у той же час немає такої розумової роботи, при якій

відсутня м'язова діяльність. Розходження трудових процесів виявляється лише в перевазі діяльності м'язової чи центральної нервової систем. В даний час, у зв'язку з механізацією й автоматизацією виробничих

процесів, фізичне навантаження в трудовій діяльності грає все меншу рольі значно зростає роль вищої нервової діяльності.

В основі будь-якої трудової дії лежить цільова настанова, на базі якої вцентральній нервовій системі утворюється визначена програма дій, що реалізується в системно організованому поведінковому акті. Такі запрограмовані дії звуться динамічним стереотипом. Сутність динамічногостереотипу полягає в тім, що в ЦНС формуються довгострокові поточнінервові процеси, які відповідають просторовим, тимчасовим і упорядкованим особливостям впливу на організм зовнішніх і внутрішніх подразників. При цьому забезпечується точність і своєчасність реакції

організму на звичні подразники, що особливо важливо у формуванні різних трудових навичок. Наявність динамічного стереотипу виключає зайві дії в процесі виконання роботи, заощаджує енергію і віддаляє настання

стомлення. Крім того динамічний стереотип забезпечує пристосування організму до мінливих умов праці.

У процесі трудової дії в ЦНС надходить інформація про хід виконання

програми, на підставі якої можливі поточні виправлення до дій. Точністьпрограмування й успішність виконання програми залежать від досвіду і кількості попередніх повторень цієї дії, тобто автоматизму навичок.

У ході трудового процесу активізуються різні фізіологічні системи. Якщопереважають фізичні зусилля, то насамперед активізується м'язова системаі система так називаного вегетативного забезпечення м'язової діяльності(кровообіг, дихання); при інтенсивній фізичній роботі зростає рівеньобмінних процесів, кількість споживаного за хвилину кисню, хвилиннийобсяг і частота дихання, число серцевих скорочень і т.д.

Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини. Нервова система має найголовніше значення в організмі людини. Вона координує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем. Нервова система людини складається із центральної (ЦНС), яка включає головний і спинний мозок і периферійної (ПНС), яка складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку. За функціями нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система регулює опорно-руховий апарат і всі органи чуття, а вегетативна - процес обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легенів та ін.). Найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини. Центральна нервова система виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції. Рефлекторна діяльність мозку зумовлена безумовними та умовними рефлексами. Безумовні рефлекси є вродженими, мають велику стійкість і забезпечують пристосування організму до зовнішнього середовища. Умовні рефлекси набуваються залежно від обставин, розширюють діапазон пристосувальницьких можливостей організму і згасають, якщо потреби в них немає. Стійка і злагоджена система умовних рефлексів формується у процесі навчання і забезпечує виконання певного виробничого завдання. Стійкість системи умовних рефлексів може бути порушена при відхиленні трудової діяльності від програми, а надійність - під впливом несприятливих виробничих чинників. Такі порушення, якщо не вжити належних заходів, можуть призвести до зниження працездатності, травм або нещасних випадків. Виконуючи інтегративну функцію, ЦНС забезпечує злагоджену взаємодію всіх органів і систем організму, підтримує його стійкий внутрішній стан. Несприятливі умови праці можуть призвести до стомлення нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і може спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань (інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.). Завдяки координаційній функції ЦНС здійснює підпорядкування багатьох рефлексів одному, який має на даний час найважливіше значення для організму. Усі функції центральної нервової системи реалізуються в кожній конкретній реакції організму, забезпечуючи ефект найбільшого пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища і підвищуючи фізіологічну опірність організму шкідливим зовнішнім впливам. Вища нервова діяльність людини заснована на функціях двох сигнальних систем. Анатомічною основою першої сигнальної системи є аналізатори (зоровий, слуховий та ін.). Аналізатор - це система нервових клітин, які сприймають і переробляють інформацію, що надходить до них із зовнішнього та внутрішнього середовища організму. Анатомічною основою другої сигнальної системи, яка властива тільки людині, є мовно-руховий апарат, тісно пов'язаний із зоровим та слуховим аналізаторами, а її подразником є слово. Мова, в усіх її видах, являє собою найбагатше джерело подразників. За допомогою слова передаються сигнали про конкретні подразники, і в цьому випадку слово служить принциповим подразником - сигналом сигналів, є пусковим механізмом дій і вчинків людей. Мова підвищує здатність мозку відображати дійсність, забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює можливість для спілкування, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва. Але в деяких випадках слово може бути негативним подразником і може призвести до розладів нервової системи, порушень функціонування всіх систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором. Центральна нервова система бере участь у прийманні, обробці та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перенавантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує адаптаційно-захисну реакцію.

Втома. Фактори втоми різноманітні і пов'язані як з трудовою, так і позавиробничою діяльністю людини. Вирішальне значення, проте, має трудова діяльність, величина трудових навантажень і умови праці. Втома, яка розвивається під впливом трудової діяльності, характеризується як професійна, або виробнича, на відміну від загальної втоми, зумовленої життєдіяльністю людини. Слід також зазначити, що стомлення працівника і величина втоми певною мірою залежать від таких індивідуальних особливостей людини, як фізичний розвиток, стан здоров'я, вік, інтерес до роботи і мотивація, вольові риси характеру, тип нервової системи. Розрізняють фізичну і розумову втому.

Гігієна праці, її значення.

Гігієна праці розглядає питання, пов'язані з умовами роботи і їхнім впливом на людський організм; розробляє гігієнічні і лікува­льно-профілактичні заходи, спрямовані на поліпшення і збереження здоров'я працівників, підвищення працездатності і продуктивності праці. Діяльність людини, залежно від умов реалізації і особливос­тей технологічних процесів, може супроводжуватись суттєвим від­хиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини. Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не­реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, допусти­мих навантажень на організм людини, які не будуть викликати не­гативних змін у функціонуванні організму людини і окремих його систем. На сучасному етапі розвитку гігієни праці як науки, гігієністи при вирішенні питань охорони здоров'я працюючих дотримуються так званого порогового принципу: фактичне відхилення окремого чинника виробничого середовища від природної фізіологічної нор­ми до певної межі не спричиняє небажаних змін в організмі людини і не призведе до негативних наслідків. Особливе значення має оцінювання умов праці, яке є основою для вжиття заходів, необхідних для запобігання небезпекам або зве­дення їх до мінімуму. Відповідно до "Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затвердженої МОЗ від 27.12.2001 за № 528 класу умов праці визначається тим чинни­ком виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації праці, умови розподіляють на 4 класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберіга­ється не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності;

2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рів­нями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонування стану організму відновлюються за час регламенто­ваного відпочинку або до початку наступної зміни та не справляють негативного впливу на стан здоров'я;

3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рів­нями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм. Шкід­ливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі людини поділяють на чо­тири ступені: перший ступінь характеризується рівнями шкідливих виробничих факторів, які викликають функціональні зміни, що ви­ходять за межі фізіологічних коливань та збільшують ризик погір­шення здоров'я; другий ступінь - це умови праці, які характеризу­ються рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що вихо­дять за межі фізіологічних коливань та збільшують ризик погіршен­ня здоров'я; третій ступінь - умови праці, які характеризуються рів­нями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять до зростання виробничо обумовленої захво­рюваності, до розвитку професійних захворювань; четвертий сту­пінь - умови праці характеризуються рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, розвитку важких форм про­фесійних захворювань (з втратою загальної працездатності);

4 клас - небезпечні (екстремальні) умови праці - характеризу­ються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середови­ща і праці, вплив яких протягом робочої зміни створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професій­них уражень.

Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці.

Виробниче середовище в умовах сучасних методів господарювання характеризуються посиленим негативним впливом шкідливих та небезпечних чинників на гігієнічні показники й санітарний стан умов праці, а відтак і на організм людини. Подолання цього явища веде до зниження рівня професійних захворювань, до зміцнення здоров’я працюючих, що забезпечується системою соціально-економічних заходів. У здійсненні цього завдання велику роль відіграє гігієна як профілактична наука та санітарія як і її практичне втілення.

Що таке гігієна праці?

Гігієною праці називається галузь науки, що вивчає трудову діяльність людини і виробниче середовище, в якому вона відбувається, їх вплив на організм і розробляє санітарно-гігієнічні заходи, спрямовані на створення сприятливих і здорових умов праці і підвищення її продуктивності. Предметом гігієни праці є:

1. Вивчення трудових процесів і викликаних ними в організмі людей певних змін.

2. Вивчення впливу на організм хімічних, фізичних, біологічних, психофізіологічних чинників виробничого середовища і розробка гігієнічних нормативів.

3. Вивчення стану здоров’я працівників з метою усунення несприятливого їх впливу на здоров’я працюючих.

Що таке виробнича санітарія?

Виробнича санітарія - це система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії шкідливих виробничих чинників на організм людини або зменшують її.

Система організаційних заходів передбачає правильну організацію праці на робочих місцях, дотримання режиму праці,організацію навчання та інструментів з охорони праці, організацію постійного контролю та нагляду за дотриманням санітарних норм і правил у виробничому процесі, при спорудженні будівель і споруд, а також в процесі їх реконструкції або експлуатації.

Система технічних засобів спрямована на розробку і застосування колективних та індивідуальних засобів захисту працюючих від шкідливих виробничих чинників. Це технічні засоби боротьби з шумом, вібрацією, з шкідливими випромінюваннями і т. ін.

Що таке санітарно-гігієнічні умови праці?

Санітарно-гігієнічні чинники умов праці чинять постійний вплив на функціонування організму або його окремих систем. Постійно або періодично впливають на здоров’я фізичні, хімічні, біологічні або психофізіологічні чинники. На людину безпосередньо впливає психогенний чинник через засоби масової інформації і т. ін.

Санітарно-гігієнічні особливості виробничих процесів можуть впливати на організм людини одномоментно, бути мало потужними або чинити негативну дію — аж до смертельних наслідків.

Що таке гігієнічні нормативи?

Гігієнічні нормативи - визначений діапазон виробничого середовища, який є безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності та здоров’я людини.

Шляхом гігієнічного нормування встановлюють гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, ґрунтах ,продуктах харчування, гранично допустимі рівні і дози (ГДР, ГДЦ) шкідливо діючих на організм чинників, оптимальні і допустимі параметри мікроклімату, освітлення, опромінення і т. ін.

Граничнодопустимим нормативом (ГДК, ГДЦ, ГДР) вважається такий чинник, який при щоденній роботі протягом 8 годин або іншої тривалості, але не більше 40 годин на тиждень, упродовж усього робочого стажу не може спричинити змін у стані здоров’я працівника або його нащадків.

Абсолютно безпечним впливом виробничих чинників вважають такий, що не завдає жодної шкоди організму людини у генетичному розумінні.

Що є об’єктом гігієнічного нормування?

Об’єкти гігієнічного нормування умовно поділяються на дві групи.

До першої групи належать чинники антропогенного походження, здатні завдати шкоду людині (шум, пил, вібрація).

До другої групи належать чинники природного середовища, що у відповідних межах необхідні для життєдіяльності, - мікроклімат, освітлення, сонячна радіація, ультрафіолет і т. ін.

Для цих груп чинників шляхом гігієнічного нормування встановлюють допустимі рівні, дози, концентрації і узагальнюють їх у спеціальних документах, державного санітарного законодавства.

Загальні підходи до оцінки умов праці та забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці.

Оцінка умов праці здійснюється на підставі "Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу". Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи: 1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності. 2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються впродовж регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому та віддаленому періодах. 3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство; за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступені. 4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень. Гігієнічна класифікація базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів чинників виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з гігієнічними нормативами. До чинників виробничого середовища належать: параметри мікроклімату; вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості та ін. Вищеназвані чинники розглянуто в наступних розділах підручника. Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників суб'єктивного, і об'єктивного характеру. Серед основних факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва визнають: • фізичне зусилля: переміщення вантажів, утримування вантажів, натисненням на предмет, важіль управління механізмом. Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильне. • нервове напруження:складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, небезпека для життя і здоров'я людей під час виконання робіт, особлива точність виконання. Розрізняють такі види напруження: незначне, середнє, підвищене. • робоче положення: положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва. Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручно-стиснене і дуже незручне; • монотонність роботи:багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів. Монотонність буває незначна, середня, підвищена. • температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Стадії впливу цих факторів поділяються на: незначні, підвищені або знижені, середні, високі, дуже високі. • забруднення повітря. Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний; • виробничий шум. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум; • вібрація, обертання, поштовхи. Рівні цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні; • освітленість у робочій зоні. Освітленість буває нормальна, недостатня, осліплююча. • особистісні фактори. Настрій людини, ставлення до праці, стан здоров'я. Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі. Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту. Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи. Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено, і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця. На підприємствах і в організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць.  Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Робоча зона та повітря робочої зони. Мікроклімат робочої зони.

Мікроклімат виробничих приміщень - це сукупність параметрів повітря у виробничому приміщенні, які діють на людину у процесі праці, на його робо-чому місці, у роб зоні. Робоче місце - територія постійного або тимчасового знаходження людини у процесі праці. Робоча зона - частина простору робочого місця, обмежене по висоті 2 м від рівня підлоги. Параметри мікроклімату: 1) температура повітря Т, 0С; 2) відносна вологість Y, %; 3) швидкість руху повітря V, м\с. Значні коливання параметром мікроклімату можуть привести до порушення терморегуляції організму (здатність організму утримувати постійну темпе-ратуру), що приводить до порушення системи кровообіг, загальної слабкості і т.п. Нормування параметрів мікроклімату  здійснюється згідно ДСТ 12.1.005-88. Встановлені оптимальні та допустимі параметри мікроклімату.  Оптимальні - найбільш сприятливі (комфортні) забезпечують роботу системи терморегуляції без напруги. Допустимі - допускають напругу реакції терморегуляції організму у межах її пристосування без шкоди для здоров'я. Параметри мікроклімату нормуються залежно від наступних факторів:  1) періоду року; 2) категорії важкості робіт по фізичному навантаженню; 3) виду робочого місця. 1. Період року : а) теплий (середньодобова температура навколишнього повітря більше +10 0С);  б) холодний (середньодобова температура навколишнього повітря менше +10 0С). Категорії важкості робіт по фізичним навантаженням та їх характеристика показані у таблиці 2.1. 3. Вид робочого місця: а) постійне; б) непостійне.

Нормування та контроль параметрів мікроклімату.

Нормування параметрів мікроклімату полягає у встановленні їх оптимальних або допустимих величин стосовно конкретних виробничих умов. Воно проводиться з урахуванням таких характеристик: ступеня важкості виконуваної роботи; пори року; кількості надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування (ДСН 3.3.6.042-99. Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень). Оптимальні умови мікроклімату – таке сполучення параметрів метеорологічних умов на робочому місці, що при тривалому й систематичному впливі на людину забезпечує збереження нормального функціонування організму без перенапруження роботи механізму терморегуляції працюючого. Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

За ступенем важкості фізичні роботи поділяють на три категорії. (Категорія робіт – розмежування фізичних робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму, які вимірюються в ккал/год або Вт). - Категорія I. Легкі фізичні роботи - Категорія II. Фізичні роботи середньої важкості - Категорія Ш. Важкі фізичні роботи Пора року в охороні праці умовно розділяється на холодний і теплий періоди. Вони розмежовуються середньодобовою температурою tс.д.= 10 0С. За кількістю надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування і впливає на зміну температури в робочій зоні, виробничі приміщення підрозділяються на холодні (рівень надлишкового тепла до 20 ккал/год на 1 м3 приміщення) і гарячі – рівень надлишкового тепла вище 20 ккал/год на 1 м3.

Контроль параметрів мікроклімату здійснюється рядом вимірювальних засобів: температура повітря – термометром; відносна вологість повітря – психрометром; швидкість руху повітря – анемометрами; інтенсивність теплового випромінювання – актинометром або через температуру поверхні обладнання, що вимірюють дистанційно; барометричний тиск – барометром;

Заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату.

Нормалізація параметрів мікроклімату здійснюється за допомогою комплексу заходів та засобів колективного захисту, які включають будівельно-планувальні, організаційно-технологічні, санітарно-гігієнічні, технічні та ін. Для профілактики перегрівань та переохолоджень робітників використовують засоби індивідуального захисту. Розглянемо основні заходи та засоби нормалізації параметрів мікроклімату, які використовуються на виробництві. Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та устаткування, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу - холодним, нагрів полум'ям - індуктивним, горнових печей - тунельними тощо. Раціональне розміщення технологічного устаткування.

Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі й в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення обладнання, що виділяє тепло, в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

Автоматизація та дистанційне керуван Для розроблення і реалізації державної політики в галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. Національна рада організовує свою діяльність на підставі Положення про національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1993 р. № 733. Національна рада: а) розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи; б) організує і забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України, опрацювання Національної програми і законопроектів, пов'язаних з реалізацією державної політики з питань безпечної життєдіяльності населення, подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вдосконалення законодавства з цих питань;  в) координує діяльність центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму; г) організує перевірки діяльності центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і заслуховує на своїх засіданнях або засіданнях бюро Національної ради звіти керівників з питань, що входять до її компетенції; служба доставки Киев д) бере участь у міжнародному співробітництві, сприяє вивченню, узагальненню та поширенню досвіду у галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вирішує питання контролю за виконанням укладених договорів і угод у цій галузі. Засідання Національної ради проводяться відповідно до затвердженого нею плану роботи. Оперативне вирішення поточних питань у період між засіданнями здійснює бюро, що утворюється з членів Національної ради. Перелік посад, які входять до Національної ради і бюро, затверджує Кабінет Міністрів України, а персональний склад Національної ради і бюро - її голова. Рішення Національної ради та її бюро, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та громадян. Національну раду очолює віце-прем'єр-міністр України.ня технологічними процесами.

Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі чинники (наприклад, автоматизоване завантаження печей у металургії, управління розливом сталі тощо).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціонування повітря.

Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується для запобігання перегріванню робітників у гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надто габаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом у цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштування повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку

Досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку - охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови. Для робітників, що працюють на відкритому повітрі взимку, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів.

Як теплоізоляційні матеріали широко використовуються: азбест, азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт та ін.

На виробництві застосовують також захисні екрани для огородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом дії теплозахисні екрани поділяються на:

- тепловідбивні (поліровані або покриті білою фарбою металеві листи, загартоване скло з плівковим покриттям, металізовані тканини, плівковий матеріал);

- теплопоглинальні (металеві листи та коробки з теплоізоляцією, загартоване силікатне органічне скло та ін.);

- тепловідвідні (водяні завіси та металеві листи або сітки, з яких стікає вода);

- комбіновані.

Використання засобів індивідуального захисту.

Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний крій. Для роботи в екстремальних умовах (наприклад, при пожежі) застосовують спеціальні костюми з металізованої тканини. Для захисту голови від теплового опромінення застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; очей - окуляри (темні, або з прозорим шаром металу); обличчя - маски з відкидним прозорим екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів - плащів та гумових чобіт.

Склад повітря робочої зони: джерела забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами (газами, парою, пилом, димом, мікроорганізмами).

Оточуюче нас повітря (атмосфера) є найважливішим фактором забезпечення нашого життя. Без повітря, що потрапляє через дихальні шляхи в легені, вже через декілька хвилин настає смерть. В природних умовах повітря, як правило, не забруднене отруйними речовинами і життю людини не загрожує. Тільки з того часу, коли людина почала використовувати в своїй діяльності шкідливі для її організму речовини, з’явилася загроза її життю. При цьому з'ясувалось, що наші органи чутливості не дозволяють з достатньою точністю визначати якість повітря і запобігати загрозі отруєння. Наше відчуття на нюх нездатне сигналізувати про наявність у повітрі деяких шкідливих речовин, наприклад, оксиду та діоксиду вуглецю, оксидів азоту та інших речовин. В той же час, коли ми і відчуваємо присутність у повітрі незначної кількості отруйних речовин (таких, як синильна кислота), наш організм не відповідає на це захисною реакцією. Реакція організму настає з запізненням, коли отрута вже накопичилась в організмі в значній кількості і стала небезпечною для життя. Ступінь отруєння залежить як від кількості отрути, що потрапила в організм, так і від індивідуальної чутливості організму людини до дії конкретної шкідливої речовини. Для створення здорових і безпечних умов праці потрібно мати гігієнічне нормування шкідливих речовин, надійні способи визначення їх концентрацій у повітрі і сучасне технічне та організаційне забезпечення їх знешкодження. У чистому повітрі є шкідливі гази, такі, як оксид вуглецю, озон, водень, оксид та диоксид азоту та деякі інші, які не позначаються негативно на здоров'ї людей, тварин та всієї флори і фауни Землі через незначну їх концентрацію. Концентрації забруднюючих речовин наводяться та розраховуються в одиницях маси, яка міститься в одиниці об’єму повітря (мг/м³), або у вигляді об’ємного співвідношення газів: 1 частка (об.)/106 часток (об.)=млн"'.  Ці гази потрапляють у повітря завдяки існуванню вільного озону О₃ в поверхневих шарах атмосфери, а також процесам гниття та розкладання (NH₃, CO, CH₄, N₂О) або атмосферними явищами (NO). Чистим вважається повітря, не забруднене твердими, рідкими та газоподібними речовинами і газами, які змінюють його природний склад. Тверді, рідкі або газоподібні речовини будь-якого ряду і походження, що потрапляють у повітря і змінюють його природний склад, називають емісіями. Існує ще поняття імісія –- це забруднюючі атмосферне повітря речовини, що присутні в атмосфері в безпосередній близькості від зони своєї дії, як правило, на висоті 1,5 км від поверхні землі або верхньої межі рослинності, або на відстані 1,5 км від поверхні будівлі. Емісії – це забруднення техногенного походження. В технічній літературі користуються поняттям „забрудненняˮ, „шкідливі речовиниˮ в тих випадках, коли ці речовини присутні у повітрі в концентраціях, шкідливих і небезпечних для флори та фауни Землі.  Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) дає таке визначення: „Забруднення повітря має місце в такому випадку, коли забруднююча повітря речовина або декілька речовин присутні в атмосфері в такій кількості і протягом такого часу, що спричиняють шкоду або можуть сприяти шкоді людям, тваринам, рослинам та майну, або можуть призвести до погіршення здоров'я людини або стану майна, які не піддаються облікуˮ. ^ Шкідливі речовини та їх небезпека.У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря і становити небезпеку здоров’ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини. На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. В залежності від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань.

Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин. Контроль за станом повітряного середовища на виробництві.

при проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м³.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:

І клас - надзвичайно небезпечні;

П клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико-біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції.

На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу - ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися

Контроль за чистотою повітря у виробничому приміщенні

Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на три основні групи: лабораторні, експресні й автоматичні (останні забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні, фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.

Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити дієвих заходів для забезпечення нормальних умов праці.

Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних речовин. До лабораторних належать фотохімічні, люмінесцентні, електрохімічні, хроматографічні, спектрофотометричні, полярографічні й інші методи.

Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу застосовується індикаційний метод, що передбачає вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках), просочених індикаторними реактивами.

Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних приладів-газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор типу УГ-2 - універсальний переносний прилад, призначений для експресного кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену, ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вуглецю, сірководню, вуглеводнів нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень.

Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що випускаються іноземними фірмами - "Drager" (Німеччина), "Kitagawa" (Японія), "Хігітест" (Болгарія).

В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним елементом контролю й управління технологічним процесом.

Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.

. Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії (методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні, електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори "Сирена" у вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні автоматичні газоаналізатори типу "Атмосфера", "Мигдаль", "Палладій-М", призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню, озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори, сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контролю вмісту хімічних речовин у повітрі.

Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м³) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.

Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу - зміни значень поглинання світлових, теплорих та іонізуючих випромінювань тощо. Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи. Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР тощо.

Заходи та засоби попередження забруднення повітря робочої зони.

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працюючих включають:

— вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, заміна шкідливих речовин менш шкідливими і т. п. Наприклад, свинцевібілила замінені на цинкові, метиловий спирт — іншими спиртами, органічні розчинники для знежирювання — миючими розчинами на основі води;

— удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосовування замкнутих технологічних циклів, неперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

— автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працюючих з шкідливими речовинами;

— герметизація виробничого устаткування, робота технологічного устаткування під розрідженням, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних укрить;

— нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

— попередні та періодичні медичні огляди робітників, які працюють у шкідливих умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

— контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

— використання засобів індивідуального захисту.

Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну

46 Організація повітрообміну в приміщеннях підприємства : вентиляція. Види вентиляції. У звичайних приміщеннях повітрообмін відбувається через відкриті двері та вікна, а також щілини. Такий повітрообмін називають неорганізованим. Під організованим повітрообміном, тобто тим, що регулюється, розуміють - систему вентиляції.  Вентиляція є ефективним засобом забезпечення припустимих показників мікроклімату повітря робочої зони. Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення повітря, забрудненого шкідливими газами, парами, пилом, з подачею на його місце свіжого повітря, а також поліпшує метеорологічні умови в цехах. Вентиляція буває: 1. По способу подачі в приміщення свіжого і видалення забрудненого повітря: - природна, - механічна, - змішана (природна разом з механічною).  2. По характеру дії: - припливною, - витяжною, - припливно-витяжною. 3. По способу організації повітрообміну: - загально обмінна, - місцева. 4. За конструктивним виконанням: – канальною, - безканальною.

Завданням вентиляції є забезпечення чистоти повітря в заданих метеорологічних умовах на виробничих приміщеннях. 47 Організація повітрообміну в приміщеннях, повітряний баланс, кратність повітрообміну. Природна вентиляція. Повітрообмін в системах природної вентиляції відбувається:  - внаслідок різниці температур зовнішнього (атмосферного) повітря і повітря в приміщенні, так званої аерації;  - внаслідок різниці тисків повітряного стовпа між нижнім рівнем (приміщенням, що обслуговується) і верхнім рівнем - витяжним пристроєм (дефлектором), встановленим на покрівлі будинку;  - в результаті впливу так званого вітрового тиску.  Дефлектори – це спеціальні насадки, встановлені на витяжних повітроводах, які використовують енергію вітру.  Дефлектори застосовують для виведення забрудненого або перегрітого повітря з приміщень порівняно невеликого об’єму.  Природна вентиляція реалізується у виді інфільтрації й аерації. Інфільтрація - неорганізована природна вентиляція, при який надходження і виведення повітря відбувається через щілини і пори зовнішніх огороджень, вікна, спеціальні прорізи (провітрювання).  Такий повітрообмін залежить від випадкових факторів – сили і напрямку вітру, температури повітря усередині і зовні будинку, виду огороджень і якості будівельних робіт. Аерацією - організована природна загально обмінна вентиляція, при який надходження і видалення повітря у приміщення здійснюється через фрамуги вікон, що відкриваються, і ліхтарі. Повітрообмін у приміщенні регулюють різним ступенем відкривання фрамуг (у залежності від температури зовнішнього повітря, швидкості і напрямку вітру). Надходження зовнішнього повітря в приміщення у холодний період року організують так, щоб холодне повітря не попадало в робочу зону.  Для цього зовнішнє повітря подають у приміщення через прорізи, розташовані не нижче 4,5 м. від підлоги, у теплий період року приплив зовнішнього повітря вводять через нижній ярус віконних прорізів – на висоті 1,5...2 м. Основною перевагою аерації є можливість здійснювати великий повітрообмін без витрат механічної енергії. Система аерації значно дешевше механічних систем вентиляції.  До недоліків відносять те, що в теплий період року ефективність аерації може істотно падати внаслідок підвищення температури зовнішнього повітря. Повітря, що надходить, не очищається і не охолоджується.

Системи штучної (механічної) вентиляції,

Вентиляція, за допомогою якої повітря подається у виробничі приміщення чи віддаляється з них по системам вентиляційних каналів з використанням для цього спеціальних механічних побудників. Системи механічної вентиляції підрозділяються на:  ^ 1. Загально-обмінну вентиляцію. Призначена для подачі чистого повітря в приміщення, виведення надлишкової теплоти, вологи і шкідливих речовин із приміщень. По способу подачі і витягу повітря розрізняють чотири схеми загально-обмінної вентиляції: припливна, витяжна, припливно-витяжна і система з рециркуляцією. ^ 2. Місцеву вентиляцію. Забезпечує вентиляцію безпосередньо у робочого місця, а не в об’ємі приміщення всього цеху. Вона може бути припливною або витяжною. Припливна вентиляція поліпшує мікроклімат в обмеженій зоні приміщення (повітряні завіси, душі, оазиси) Повітряний душ - це спрямований на працівника потік повітря.  Він повинен подавати чисте повітря до постійних робочих місць, знижувати в їх зоні температуру повітря й обдувати працівників, що піддаються інтенсивному тепловому опроміненню.  Повітряні оази - це частина виробничої площі, що відокремлюється з усіх боків легкими пересувними перегородками висотою 2 – 2, 5 м і заповнюється повітрям більш холодним і чистим, ніж повітря приміщення.  Повітряні завіси створюють повітряні перегородки або змінюють напрямок потоку повітря. Їх використовують для захисту людей від охолодження проникаючого через ворота холодного повітря.  Витяжна вентиляція встановлюється безпосередньо в місцях утворення шкідливих виділень. Місцеві витяжні системи дозволяють вилучати шкідливі речовини безпосередньо з місця їх утворення або виділення, не даючи поширитися в приміщенні.  ^ 3. Системи кондиціонування повітря. Це підтримка в робочій зоні виробничих приміщень постійних параметрів мікроклімату, яка здійснюється автоматично. Кондиціонери бувають повного і неповного кондиціонування повітря. Установки повного кондиціонування повітря забезпечують сталість температури, відносної вологості, рухливості і чистоти повітря. Здійснюється іонізація, озонування, дезодорація (видалення запахів).Установки неповного кондиціонування підтримують частину приведених параметрів. 4. Змішану вентиляцію. Механічна вентиляція в порівнянні з природною має ряд переваг:  1) великий радіус дії, можливість змінювати чи зберігати необхідний повітрообмін незалежно від температури зовнішнього повітря і швидкості вітру.  2) піддавати повітря, що вводиться в приміщення, попередньому очищенню, сушці чи зволоженню, підігріву чи охолодженню. 3) організовувати оптимальний повітряний розподіл з подачею повітря безпосередньо до робочих місць. 4) уловлювати шкідливі виділення безпосередньо в місцях їхнього утворення і запобігати їхнє поширення по всьому об’єму приміщення. 5) очищати забруднене повітря перед викидом його в атмосферу. До недоліків механічної вентиляції варто віднести: По перше - значну вартість її спорудження й експлуатації. По друге - необхідність проведення заходів щодо зниження шуму. Системи вентиляції варто встановлювати так, щоб ні тепле, ні холодне повітря не було направлено на людей.  На виробництві рекомендується створювати динамічний клімат із визначеними перепадами показників.  Температура повітря на поверхні підлоги і на рівні голови не повинна відрізнятися більше, ніж на 5 градусів.

Місцева (локальна) механічна вентиляція.

еханічна вентиляція

Примусова заміна відпрацьованого повітря на приміщенні на свіжий називають механічної вентиляцією. У цьому використовуються спеціальне устаткування, що дозволяє підбивати і відводити повітря з приміщень у необхідному кількості, незалежно від мінливих обставин оточуючої повітряної середовища.

За необхідності вентиляційні системи повітря піддається різних видів обробки (нагріванню, очищенні, осушенню, охолодження, зволоженню тощо.), що неможливо реалізовувати системах з природною вентиляцією.

Насправді часто передбачають так звану змішану вентиляцію,совмещающую у собі одночасно природну і механічну вентиляцію. У в кожному конкретному проекті визначається, якому типу вентиляції найкраще в санітарно-гігієнічному відношенні, і навіть економічно та технічно більш раціональним. Механічна вентиляція може влаштовуватися як у локальному робоче місце (місцева), так всього приміщення загалом (>общеобменная).

Місцевій вентиляцією називається така вентиляція, коли він повітря подають визначені місця (місцеваприточная вентиляція) і забруднене повітря видаляють тільки від місць освіти шкідливих виділень (місцевавитяжная вентиляція).

>Приточная вентиляція

>Приточная система вентиляції служить на шляху подання в вентильовані приміщення чистого повітря на замін віддаленого забрудненого.Приточний повітря необхідних випадках піддається спеціальної обробці (очищенні, нагріванню, зволоженню тощо. буд.).

>Витяжная вентиляція

>Витяжная вентиляція видаляє із приміщення забруднене повітря.

У випадку у приміщенні передбачаються якприточние, і витяжні системи. Їх продуктивність мусить бути збалансована з урахуванням можливості надходження повітря на суміжні приміщення або з суміжних приміщень. У приміщеннях може статися передбачено лишевитяжная або тількиприточная система. І тут повітря вступає у дане приміщення зовні або з суміжних приміщень через спеціальні отвори чи видаляється з цього приміщення назовні, чи перетікає в суміжні приміщення.

Місцева вентиляція

Місцевій вентиляцією називається така, коли він повітря подають визначені місця (місцеваприточная вентиляція) і забруднене повітря видаляють тільки від місць освіти шкідливих виділень (місцевавитяжная вентиляція).

Місцеваприточная вентиляція

До місцевоїприточной вентиляції ставляться повітряні душі (зосереджений приплив повітря із підвищеною швидкістю). Їх завдання - подавати чисте повітря до постійних робочих місць, знижувати у тому зоні температуру навколишнього повітря і обдувати робочих, які піддаються інтенсивному тепловому опроміненню.

Місцевуприточную вентиляцію застосовують й у вигляді повітряних завіс (біля воріт, печей тощо.), які створюють хіба що повітряні перегородки чи змінюють напрям потоків повітря. Місцева вентиляція вимагає менших витрат, ніжобщеобменная. У виробничих приміщеннях при виділенні шкідливостей (газів, вологи, тепла й т. п.) зазвичай застосовують змішану систему вентиляції - загальну усунення шкідливостей всього обсягу приміщення і місцеву (місцевіотсоси і приплив) обслуговування робочих місць.

Місцевавитяжная вентиляція

Місцевій вентиляцією називається така, коли він повітря подають визначені місця (місцеваприточная вентиляція) і забруднене повітря видаляють тільки від місць освіти шкідливих виділень (місцевавитяжная вентиляція).

Вентиляція. Види вентиляції.

Одним з ефективних засобів нормалізації повітря у приміщенні є вентиляція. Вентиляція - повітряобмін, завдяки якому забруднене повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря. Задачі вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматич-них умов.  Вентиляція класифiкується: По засособу переміщення повітря розрізнюють системи природньої, штучної (механічної) та змішаної вентиляції. По напрямку руху повітря - підрозділяються на приточну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднений повітря удаляється з приміщення) та приточно - витяжну.  В залежності від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною (використовується коли шкідливі речовини рівномірно розміщуються у робочої зоні), місцевою (- шкідливі речовин виділяються на декількох робочих місцях), локалізованою (- шкідливі речовин виділяються на робочих місцях, розташованих одне біля іншого) та комбiнованою . Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої зони. При місце-вій вентиляції шкідливі речовини виводяться (або розстворюються шляхом подачі чистого повітря) безпосередньо від місць їх створення. По призначенню вентиляція може бути робочою (використовується при нормальному режимі роботи технологічних процесів) та аварійною (викорис-товується у випадку, якщо стався викид шкідливих речовин у наслідку аварії). Вимоги до вентиляції: Кiлькiсть приточного повітря у одиницю часу повинне відповідати кiлькості витяжного повітря. Правильне розташування приточних та витяжних завіс. Свіже повітря подається, де концентрація шкідливих речовин менше, а удаляється, де концентрація більше. Вентиляція не повинна створювати перегрівання або охолодження працюю-чих.  Вентиляція має бути пожежовибухонебезпечною.

Основні світлотехнічні визначення. Природне, штучне, суміщене освітлення. Класифікація виробничого освітлення.

Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому. Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природна активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.

Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль і для попередження виробничого травматизму. Багато нещасних випадків на виробництві стається через погане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.

За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м). Видиме світло (біле) є складовою цілого ряду кольорів, які залежать від довжини електромагнітних хвиль: фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений 510...575 нм; жовтий 575...620 нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання вище 780 нм називають інфрачервоним, нижче 380 нм - ультрафіолетовим.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

1. Природне - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях.

2. Штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення.

3. Сполучене (суміщене) - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.