Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у всіх її багатогранних проявах відбувається в межах виробничих підприємств, організацій, установ та закладів різних форм власності, які включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення, устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 100 тисяч хімічних ре­човин, майже 50 фізичних, 200 біологічних та близько 20 несприятливих ергономіч­них чинників можуть стати шкідливими і небезпечними виробничими факторами, що негативно впливають на стан здоров’я людини.

Розвиток науки і техніки привніс у працю людини свої особливості: вона стала більш продуктивною, але натомість значно зросла ціна помилок, все тяжчими стали наслідки аварій та нещасних випадків.

Міжнародна організація праці у Всесвітній день охорони праці, який щорічно від­значається 28 квітня, представляє доповідь про стан безпеки праці у країнах світу в цифрах і фактах. В одній з останніх зазначено, що безпечні умови праці є, насамперед, економічно вигідними. Тому її фах

івці переконані, що впровадження найсуворіших норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам кожного працівника, кожного роботодавця, кожної країни загалом.

Згідно з останніми оцінками, щороку внаслідок дії виробничих факторів поми­рає до 2 млн. осіб. Причому чотирма головними “вбивцями” вважаються: професій- но-зумовлені онкологічні (32 %) та серцево-судинні (23 %) захворювання, нещасні випадки на виробництві (19 %) та інфекційні хвороби, виникнення яких пов’язано з умовами трудової діяльності (17 %).

За даними Міжнародного бюро праці, кожного року нещасні випадки на виробни­цтві і професійні захворювання обходяться для світової економіки у більше ніж 1,25 трлн, доларів США, внаслідок їх виникнення втрачається до 4 % світового валового продукту. Щороку в світі трапляється близько 270 млн. нещасних випадків на вироб­ництві, реєструється понад 160 млн. професійних захворювань тощо. Більше полови­ни нещасних випадків припадає на сільське господарство. Крім того, велику стурбо­ваність станом виробничого травматизму викликають, насамперед, вугільна галузь, будівництво та рибальство.

Все це стосується і України, яка в результаті аварій, травм та професійних захво­рювань щороку втрачає близько 1 млрд. грн. І, що найбільш прикро, при цьому на ви­робництві травмується понад 25 тисяч осіб, у тому числі смертельно - 900-1200 чо­ловік.

Відповідно до даних світової статистики 80 % нещасних випадків пов’язані з людським фактором. Саме за таких обставин стає невідкладною організація навчан­ня населення основам охорони та безпеки праці, усвідомлення кожним працівниконеобхідності забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтирів на пріоритетність життя і здоров’я людей у порівнянні із значущістю ре­зультатів виробничої діяльності.

В загальній структурі смертності населення смертність від нещасних випадків на виробництві, травм, гострих та хронічних професійних захворювань займає одне з чільних місць, складаючи: в 1993 році - 131,2; в 1995 році - 160,7; в 1997 році - 143,7; в 1999 році - 142,7; в 2000 році - 159,4; в 2002 році - 165,0 на 100 тис. населення.У 2004 році, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, постраждало 30 172 працівників із них: 994 - загинуло; 6 589 - набули професійних захворювань. При цьому серед загиблих: 265 осіб загинули в агропромисловій галузі; 200 - у вугільній промисловості; 126 - на підприємствах соціально-культурної сфери.Разом з тим міжгалузевою комплексною програмою “Здоров’я нації” передбачено досягнути послідовного скорочення смертності від нещасних випадків, травм та отру­єнь: до 2010 року - на 30 %, до 2020 року - на 40 %, до 2030 року - на 45 %. Причому в комплексі загальнодержавних заходів, спрямованих на профілактику виникнення виробничих негараздів, які призводять до порушень стану здоров’я працівників, провідна_роль відводиться охороні праці.

2.Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці».

охорона праці являє собою систему правових, соціально-економічних, ор­ганізаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у про­цесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збере­ження здоров’я та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого се­редовища. Охорона праці як невід’ємна складова створення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації не­залежно від форм їх власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відпові­дальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структуМіністерства охо­рони здоров’я (лікувально-профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально-діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, аптечна мережа, підприємства фармацевтичної галузі тощо).Значення охорони праці важко переоцінити, насамперед тому, що там, де створені належні умови праці, продуктивність праці людини є значно вищою і, головне, за­безпечені необхідні умови для збереження її здоров’я. Водночас у разі порушення правил охорони праці не тільки стають низькими виробничі показники, але й суттєво збільшується питома вага виникнення травм, професійних захворювань, каліцтва і навіть трапляються смертельні випадки. Це велика біда як для працівника, так і його сім’ї. Недаремно кажуть, що закони з охорони праці “написані кров’ю”

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України “Про охорону праці ” у його новій редакції.

Так, у розділі І “Загальні положення ”, крім обґрунтування основних завдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як робото­давець і працівник (стаття 1). Роботодавець - це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяль­ності, господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Розглядаючи основні положення розділу II “Гарантія прав на охорону праці”, не­обхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці

У розділі IV“Стимулювання охорони праці", зокрема, у статтях 25 та 26, визначе­на ціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані вимоги відносно відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, за­вданих внаслідок порушення вимог з охорони праці.

Розділ V“Нормативно-правові акти з охорони праці” цілком присвячений про­блемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання нормативно-правових актів. Зокрема, визначено, що нормативно-правові акти з охо­рони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання

У розділі VI“Державне управління охороною праці” передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

• Кабінет Міністрів України;

• уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• місцеві державні адміністрації;

• органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 визначено рівень компетенції Кабінету Міністрів Украї­ни, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також повноваження органів місцевого са­моврядування у галузі охорони праці.

Розділ VII“Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці" визна­чає структуру і особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагля­ду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

У розділі VIII‘‘Відповідальність за порушення законодавства про охорону пра­ці” визначено цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до юридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно-правових актіохорону та безпеку пра

3.Суб’єкти і об’єкти охорони праці.

Охорона праці як соціально-технічна дисципліна вивчає теоретичні та практичні питання безпеки праці, запобігання виробничомутравматизму, професійним захворюванням і отруєнням, аваріям (катастрофам), пожежам і вибухам на виробництві. Вона вивчається з метою формування у майбутніх фахівців необхідного рівня знань таумінь з правових й організаційних питань охорони та гігієни праці,виробничої санітарії, техніки безпеки, а також активної позиції щодопрактичної реалізації головного принципу Конституції України -пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників відносно ре-зультатів виробничої діяльності.

Предметом охорони праці як галузі знання є умови праці, аоб'єктом її дослідження виступає виробнича система, яка включає людину, машину (виробниче устаткування) та середовище, в якому здійснюється виробничий процес.

Методологічною основою охорони праці є системний підхід довивчення організації праці з точки зору її безпеки, функціонування системи «людина - машина - середовище», аналізу фізичних, хімічних, біологічних, психологічних та соціальних факторів безпеки виробничогопроцесу та його організаційного і правового забезпечення.

Міждисциплінарний характер охорони праці зумовлює використан-ня нею методів різних наук: статистики - для аналізу та прогнозуваннянещасних випадків, професійних захворювань й аварій; економіки - дляобґрунтування витрат на заходи щодо охорони праці; фізики, хімії, біо-логії - для вивчення параметрів мікроклімату, наявності шкідливих інебезпечних факторів виробничого середовища, встановлення їх грани-чно допустимого рівня та ін. Охорона праці не тільки застосовує законодавчу базу з проблем галузі, але і творчо збагачує та адаптує її до новітніх технологій та устаткування у нових економічних умов.

7.Законодавство України про охорону праці.

Основні законодавчі акти з питань охорони праці. Закон України ⁱⁱYlpo охорону праці” та його зміст

Серед основного переліку законодавчих актів з питань охорони праці голо­вним, незаперечно, є Закон України ^ыПро охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України 14.10.1992 року. Цей факт ще раз підкреслює як важливість визна­ченої проблеми, так і пріоритети соціально-економічної політики держави, яка се­ред перших своїх законів у перші роки незалежності прийняла саме цей важливий документ. Можливо, комусь може здаватися, що затвердження у 1992 році такого закону було дещо передчасним, адже виробничі відносини в той час ще не зросли до реалізації його вимог, але це не так. Україна в ті роки перебувала у глибокій еко­номічній кризі, і внаслідок цього повсюдно погіршувалася виробнича і технологічна дисципліна, у багато разів збільшувалась імовірність виникнення аварій. Виправити таку ситуацію можна було лише за рахунок прийняття та невідкладної реалізації сучасних і, головне, дійових законів.

Основним документом, який довів правильність вибору такої стратегії у галузі охорони праці, стала динаміка рівня виробничого травматизму. Якщо у 1992 році в Україні загальна кількість нещасних випадків, пов’язана із виробництвом, становила 124971, то у 2001 році вона знизилась до 30841, кількість загиблих відповідно скоро­тилась з 2691 до 1378 осіб.

Цей Закон є одним з найбільш суттєвих законодавчих актів України хоча б тому, що на його основі за 10 років розроблено, переглянуто та введено в дію 230 державних міжгалузевих і галузевих нормативно-правових актів з охорони праці, видано чотири­томник “Законодавство України про охорону праці” тощо.

Однак з часом стало зрозумілим, що внаслідок динамічних перетворень, які від­булись в економічній та соціальній сферах країни, необхідно внести певні зміни до Закону, передусім з метою його удосконалення та адаптування до сучасних реалій.

Крім того, слід було урахувати, що відповідно до Угоди про партнерство та спів­робітництво між Україною та Європейським Союзом, безпека праці визнана пріори­тетним напрямком входження будь-якої країни до спільного економічного простору. Отже, як цей Закон, так і численні підзаконні акти мають у повній мірі відповідати вимогам європейських директив.

Закон України «Про охорону праці».

Тому Верховна Рада України 21.11.2002 року затвердила Закон ⁱⁱIlpo внесення змін до Закону України ⁱⁱYlpo охорону праці ”.

У новій редакції Закону України “Про охорону праці” повно та адекватно визначено:

• механізм реалізації конституційних прав громадян на належні безпечні та здо­рові умови праці;

• потребу у посиленні профілактичної роботи щодо збереження життя і здоров’я людей в ході здійснення трудової діяльності;

• єдиний порядок організації охорони праці в Україні тощо.Сьогодні наша держава не є єдиним роботодавцем, як це було раніше, в економіці постійно зростає питома вага приватного сектора. Відповідно дія Закону у новій ре­дакції поширюється на всіх, хто використовує найману працю, причому як на юри­дичних, так і на фізичних осіб.

Проте, незважаючи на те, що з 1992 року діє Закон України “Про охорону праці”, а в 2002 року Верховна Рада України його прийняла у новій редакції, ще залиша­ється далеко не завершеною діяльність щодо всебічного забезпечення нормативно- правової бази охорони праці. Як показав аналіз, проведений провідними науковими установами країни, ступінь забезпечення нормативно-правовими галузевими актами в медицині, освіті та культурі становить не більше 30 % від необхідних потреб. Ста­ном на 01.01.2003 року в Україні є 2061 нормативно-правовий акт про охорону праці у медичній та мікробіологічній галузях, які не враховують санітарні норми і прави­ла і, отже, вимагають негайного перегляду. Практично відсутні нормативно-правові документи, які відповідають вимогам Державного реєстру міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці у фармацевтичній галузі, і особливо такі, що стосуються організації діяльності аптечних закладів.

Однак зрозуміти зміст існуючих Державних реєстрів міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці та тих документів, що мають-бути розроблені, можна лише за умови глибокого вивчення Закону України “Про охорону праці”.

Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

У Законі України "Про охорону праці" задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

- пріоритет життя і здоров'я працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємства;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції;

- обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- використання економічних методів управління охороною праці;

- комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- запровадження єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності й виду діяльності;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці;

- міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при Кабінеті Міністрів України, Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці, навчально-методичні центри. Розроблені та реалізуються загальнодержавна, галузеві, регіональні програми покращення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища. В обласних та районних державних адміністраціях діють відповідні ради з безпечної життєдіяльності, а в центральних та міських органах виконавчої влади функціонують підрозділи, що займаються питаннями охорони праці. Виходить щомісячний журнал "Охорона праці". Великими накладами видаються нормативно-правові акти, наочні посібники, навчальна, довідкова та інша література з охорони праці. При Держгірпромнагляді створюються комп'ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з найважливіших питань охорони праці.

Гарантії прав на охорону праці

Права на охорону праці під час укладання трудового договору.Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен поінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівників на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Права працівників на охорону праці під час роботи. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я, або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та компенсації, що надаються в порядку, передбаченому законодавством. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до законодавства України. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій. Роботодавець зобов'язаний за власні кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів, у разі потреби, роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язано з умовами праці;

- з власної ініціативи, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

Закон України "Про охорону праці" містить також положення щодо охорони праці жінок, повнолітніх та інвалідів, організації охорони праці на виробництві та її стимулювання, нормативно-правових актів з охорони праці, державного управління охороною праці, відповідальності за порушення законодавства про охорону праці, які розглянуті під час висвітлення відповідних питань у наступних підрозділах підручника.

Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

На деяких видах господарської діяльності існує ряд професій, де працівники зазнають негативного впливу шкідливих або небезпечних виробничих чинників на організм. Тому чинне законодавство в таких умовах працюючим передбачає пільги й компенсації, що дають змогу зберігати здоров’я і продовжувати професійну діяльність працюючих. Законодавчо передбачені такі пільги:

скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустка, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі, скорочений час виходу на пенсію;

лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ), при розрізному характері робіт грошова компенсація на придбання ЛПХ, молока або рівноцінних продуктів;

додаткові перерви працюючим в умовах високої температури понад +30 °С і інфрачервоного випромінювання для збереження нормального теплового балансу;

спеціальні перерви для обігріву і відпочинку при виконанні робіт на відкритому повітрі або в неопалюваних приміщеннях в холодну пору року;

спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Крім вказаного роботодавець може додатково за власні кошти встановлювати пільги і компенсації не передбачені законодавчими нормативами. При зміненні терміну дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець має не пізніше ніж за 2 місяці письмово проінформувати працівника про зміну виробничих умов, розміри відповідних пільг або компенсацій.