3. Національний дохід, його розподіл і використання

Національний дохід (НД) – це знову створена вартість за рік, яка характеризує, що додало виробництво в даному році до добробуту суспільства. Тому при його підрахунку, на відміну від ВВП, до нього не включаються сума амортизації, непрямих податків, державних субсидій.

Це – чистий „заробітний дохід” суспільства, цим і визначається важливість НД як макроекономічного показника і його широке застосування при порівняльному аналізі.

На практиці розрізняють вироблений і використаний НД. Вироблений НД – це увесь обсяг знову створеної вартості товарів та послуг. Використаний НД – це вироблений НД за мінусом утрат (від стихійних лих, збитків при зберіганні і ін.) і зовнішньоторговельного сальдо.

Розподіл національного доходу полягає у визначенні долі усіх учасників його виробництва, які отримують заробітну плату, прибуток, відсоток, ренту, дивіденди і ін.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески в різні фонди. На базі перерозподілу НД формуються так звані вторинні доходи – виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям і пр.

Національний доход використовується в двох цілях – споживання і нагромадження. Тому його можна розділити на дві частини:

- фонд споживання (ФС);

- фонд нагромадження (ФН).

Фонд споживання – це частина національного доходу, яка спрямовується на задоволення особистих потреб людей. Відношення фонду споживання до національного доходу, що виражено у відсотках, називають нормою споживання.

Фонд нагромадження – частина національного доходу, яка використовується на збільшення функціонуючих факторів виробництва, тобто для розширення виробництва. Відношення фонду нагромадження до всього національного доходу, виражене у відсотках називається нормою нагромадження.

3