4. Економічні основи підприємницької діяльності

В межах підприємства виробляють які-небудь матеріальні речі, які в процесі обміну стають товарами. При цьому рух товарної вартості приводить до того, що її частина уособлюється й приймає форму витрат виробництва. Товарна вартість містить у собі:

Т = с + v + m,

де с - постійний капітал;

v – змінний капітал (вартість, що відтворюється);

m – вартість додаткового продукту, що щораз створюється заново.

Сума (с + v ) і являє собою витрати виробництва. Процес відокремлення частини вартості у формі витрат виробництва об’єктивно пов’язаний з тим, що в умовах підприємницького господарювання має місце відділення праці від власності на засоби виробництва, у результаті чого все, що коштує підприємцеві товар, виміряється витратами капіталу, а вартість товару для суспільства – витратами праці. При цьому, при простому товарному виробництві, коли сам власник є виробником, такого відокремлення не відбувається , оскільки й суспільству й підприємцеві товар коштує витрат праці.

Звідси, витрати виробництва являють собою суму постійного й змінного капіталу, витрачених на виробництво одиниці товару.

У процесі господарювання витрати мають істотне значення, оскільки:

1) вони фіксують грошову величину, що повинна постійно відшкодовуватися, забезпечуючи безперервність процесу виробництва;

2) витрати завжди відображують той рівень витрат у грошовому вираженні, нижче якого не може бути ціна продажу.

Зі зміною основних складових частин витрат по різному змінюється величина постійного капіталу, пропорційно цій зміні змінюється й величина вартості товару. Якщо змінюється величина вартості змінного капіталу, то величина вартості одиниці товару залишається незмінною. Це пояснюється тим, що змінний капітал є частиною знову створеної вартості. А значить при його рості відповідно повинен зменшуватися прибуток і навпаки.

З відокремленням витрат уособлюється й додаткова вартість у формі прибутку. Це відокремлення приводить до того, що прибуток виступає як перетворена форма додаткової вартості. Цей процес перетворення об’єктивно обумовлений двома моментами:

1) на поверхні господарського життя прибуток виглядає як така додаткова вартість, що породжена всім авансованим капіталом, а не тільки його змінною частиною;

2) прибуток є завжди реалізована додаткова вартість, тобто додаткова вартість у грошовому виразі.

Прибуток характеризується абсолютною й відносною величиною, тобто масою й нормою прибутку.

Норма прибутку – це відношення додаткової вартості до величини авансованого капіталу, виражене у відсотках.

р′ = m : (c + v) х 100%.

Цей показник характеризує ефективність застосування капіталу, оскільки показує яка частина додаткової вартості припадає на кожну одиницю авансованого капіталу.

Наприклад: 80с + 20v + 20m = 120,

р′ = 20 : (80 + 20) х 100% = 20%.

Характеризуючи ефективність застосування капіталу, норма прибутку виступає стихійним регулятором капітальних вкладень в економіку.

Норма прибутку залежить від ряду факторів, які впливають на її величину. До таких факторів відносяться:

1) норма додаткової вартості (прямо пропорційно);

2) кількість оборотів капіталу на рік (прямо пропорційно);

3) органічна будова капіталу (обернено пропорційно);

4) економія на постійному капіталі (прямо пропорційно).

Такі залежності випливають із розгорнутої формули норми прибутку:

р′ = m : (c + v) х 100%, де m = m′ v n.

Маса прибутку завжди є добуток норми прибутку на авансований капітал:

р = р′ (c + v) або р = р′ Кав.

У процесі руху капіталу виникає міжгалузева й внутрішньогалузева конкуренція капіталів.

Конкуренція – це форма економічного суперництва, що припускає знищення однієї з конкуруючих сторін.

Об’єктивною основою конкуренції є розходження в рівні норми прибутку.

При внутрішньогалузевій конкуренції за більш вигідні умови вкладення капіталів конкурують капітали однієї галузі. у цьому випадку стихійно формується рівень суспільно-необхідних витрат праці на виробництво одиниці товарів й отже, установлюється величина вартості товарів. При цьому, оскільки вартість завжди є суспільна вартість, остільки вона вперше з’являється у формі ринкової вартості, що реалізується в її грошовому виразі, тобто у формі ринкової ціни. Отже, функція внутрішньогалузевої конкуренції саме й полягає у формуванні суспільної вартості, тобто в перетворенні індивідуальних вартостей у суспільну. При цьому формується й рівень галузевої норми прибутку.

Якщо в межах однієї галузі норма прибутку буде мати усереднене значення, то між галузями ці величини будуть різними. Це обумовлено насамперед тим, що в різних галузях існують різні рівні органічної будови капіталу й різні швидкості обороту капіталу. Розходження у нормах прибутку по галузям приводить до міжгалузевої конкуренції, тобто конкуренції за більш вигідні умови застосування капіталів по галузях.

Зобразити міжгалузеву конкуренцію можна в такий спосіб: нехай в усі галузі вкладені однакові по величині капітали, але норми прибутку по галузях диференційовані, тоді в стихійному порядку почне здійснюватися перелив капіталів з галузей з більш низькою нормою прибутку в галузі з більш високою нормою прибутку, у результаті чого буде утворений середній прибуток. З утворенням середнього прибутку вартість товарів перетворюється в ціну виробництва, що являє собою перетворену форму вартості, що реалізуючись у грошовій формі, дозволяє відшкодувати витрати конкретного підприємця й забезпечити йому середній прибуток на вкладений капітал.

Галузі	Кав.	m (m′=100%)	W	p′гал.	р′ср.	Рср.	Цвир.
Машинобудування	90с +10v	10m	110	10%	20%	20	100+20
Хімічна	80c + 20v	20m	120	20%	20%	20	100+20
Шкіряна	70c + 30v	30m	130	30%	20%	20	100+20

Отже, функціональна роль міжгалузевої конкуренції полягає в тому, що вона перетворює вартість товарів у ціну виробництва на основі утворення середнього прибутку. А це означає, що всі товари в цьому випадку продаються за цінами, які відшкодовують витрати й приносять середній прибуток на вкладений капітал.

З розвитком суспільного виробництва норма прибутку знижується, що знаходить відображення в чинності закону тенденції норми прибутку до зниження. Таке положення є об’єктивним, тому що, по-перше, з реалізацією НТП росте органічна будова капіталу, що звернено пропорційно впливає на норму прибутку. По-друге, у процесі нагромадження капіталу розвивається концентрація і централізація капіталу, які приводять до росту величини авансованих капіталів і обумовлюють зменшення кількості оборотів капіталу на рік.