§ 1. Передумови запровадження у видавничу практику рухомих літер

Незважаючи на те, шо історія друкарської справи, здаєть­ся, є найбільше і найретельніше задокументована, і досі серед учених світу точаться наукові дискусії з приводу кількох важ­ливих у цьому питанні моментів:

• чи можна вважати давні способи відбивки текстів (ри­сунків) з допомогою штампів, гравіювальних дерев’­яних дощечок або трафарету такими, що є передумо­вою появи друкарської техніки?

• якщо так, тоді де й коли зародилося друкарство?

• кому з першодрукарів світу все ж слід віддати пальму першості — китайцеві Бі Шену, голландцеві Лауренсу Костеру, німцеві Йогану Гутенбергу чи французу чесь­кого походження Прокопію Вальдфогелю?

Тут, як і з витоками стародавньої рукописної книги та її попередниками, однозначної відповіді, очевидно, годі шу­кати. Бо друкарство, як узагальнене поняття кількох склад­них і взаємно пов’язаних між собою процесів, за допомогою яких текст та ілюстрації до нього відтворюються оператив­но і в будь-якій кількості на папері чи іншому придатному для цього матеріалі, не виникло раптово у вигляді хресто­матійного верстата з пресом. До цього винаходу людський розум наближався поступово, переходячи через нові й склад­ніші відкриття. Тому безумовно, що його предтечею й ставали різноманітні способи швидшого створення і множення зоб­ражень чи тексту без участі пера, яким раніше так ретельно й довго водила людська рука.

Процес удосконалення друкарської справи від простих відбитків до перепущення паперових стосів через спеціальні пристрої-верстати відбувався, скоріш за все, автономно в різний час і в різних частинах земної кулі. Хоча можливе й запозичення таких винаходів, “мандрування” їх поміж кор­донів держав, населених народами з різним рівнем цивілі­зації, а відтак і культури.

Псродумоии шшроніїджсішл рухомих літер

09

Печатки У національних музеях багатьох країн світу

і штампи одними з найцікавіших експонатів світанку

як предтечі людської цивілізації є виготовлені з різно- друкарстпа манітного матеріалу (глини, дерева, каме­ню, кісток, бронзи, свинцю) своєрідні пе­чатки, штампи. З вирізаних чи вишкряба­них на них опуклих зображеннях “прочитуються” або ініціали імен та прізвищ, або якась закодована знаками релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні. Отже, їх постійно носили з собою багаті вельможі, купці, просто ділові люди. Ці своєрідні печатки виготовлялися з різною метою, в тім числі й для засвідчення підписів влас­ників на всіляких договірних зобов’язаннях. Випукле зоб­раження такого персня змочувалося якимось кольоровим роз­чином і прикладалося до гладкої поверхні, надовго залиша­ючи у дзеркальному відображенні свій відбиток.

Найбільша колекція таких експонатів зберігається в па­ризькому Луврі. Це й марковані штампами або клинописом різноманітні глиняні пластинки, обпалені вавілонянами (X століття до н. е.), і скорочені імена двох власників круп­ного родовища цінних металів у Іспанії, нанесені тогочас­ними майстрами на грудку сріблястого свинцю (І століття до н. е.), і витіюваті випуклі букви-компостери, якими по­значалися виготовлені в стародавній Греції вази...

Таким чином, нанесення на поверхню якогось плоского ма­теріалу методом тиснення спеціально виготовлених рельефним способом певних знаків, фрагментів картинного чи текстового зображення (штамп, печатка) можна вважати однією з перед­умов виникнення друкарства.

Метод Наступним кроком до відкриття друкар-

набиття ського верстата стало запровадження в ре-

візсрунків місничу практику опорядження тканин

на тканині методом накладання (набиття) на шовк

чи інший матеріал різноманітних візерун­ків чи елементів піктографічного (кар­тинного) письма. Вирізаний на тонкій дерев’яній дошці- заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на

100

ПОЧАТКИ ДРУКАРСТВА В СВІТІ

тканині залишався позначений фарбою певної форми візе­рунок.

Чи не першими стали набивати тканини китайці. Зго­дом, імовірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII століття, таким способом, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.

Ксилографічний І ше однією передумовою появи на земній метод множення кулі друкарства вважається ксилографія. текстів У перекладі з грецької цей термін дослів-

та ілюстрацій ^но означає: пишу (малюю) на зрубаному на папері дереві. Йдеться про спосіб виготовлення

на дерев’яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рель­єфним зображенням.

Так

народжувався папір в епоху Середньовіччя З гравюри М. Аммана

Передумоии лпнроиаджемня рухомих літер

101

Технологія розмноження відповідних зображень ксило­графічним способом приблизно така ж, як і з набиттям тка­нин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візе­рунки набивалися на тканину через вирізані на дерев’яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка затим міцно притискувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи відповід­ний слід.

Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (пе­ревернутому) відображенні на дерев’яних дошках, за інши­ми даними — на кам’яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II—VIІ століть н. е. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збе­реглися. Однак ця країна може похвалитися першою збере­женою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізаних дерев’яних форм-сторінок. Йдеться про "Діамантову Сутру ", на сторінках якої зафіксована дата ство­рення — 868 рік. Книга зроблена у формі паперового сувою. Відкривається вона цікавим сюжетним малюнком: молодий послідовник Будди звертається до свого вчителя з прохан­ням розповісти йому зміст цієї Книги. Показово, що “Діа­мантова Сутра”, як справжній стародавній книжковий ше­девр, зберігається нині в Британському національному музеї в Лондоні.

Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавні­ших у світі газет, що дійшла до наших днів, — китайська “Кай Юань Цзи Бао”(перша половина VIII століття), — також роз­множувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку другого тисячоліття н. е.

Про майстерність китайських дереворитників, про коло­сальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев’яних дощечках-заготовках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст — “Трипітака”(надрукована 922 року). Загальна кіль­кість сторінок цієї книги — 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев’яних заготовок.

У Європі множення писемних текстів за допомогою дере- 'У в’яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. V* Здебільшого це релігійні праці, в яких текстового матеріалу V

102

ИОЧЛТКИ ДРУКАРСТВА В СВІТІ

було небагато — переважали ілюстрації на біблійні теми. Починаючи з XIII століття, найбільше книг таких способом друкувалося в Німеччині і Фландрії.

Наприкінці XIII — початку XIV століття поряд із широ­ким використанням дереворитів все більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вмішувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися кращими від дерев’яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виго­товлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі.

Перші Вирізьблення на дереворитах текстів та

спроби ілюстрацій з метою їхнього тиражування

створення ^{мало св01} переваги й недоліки,

рухомих Виділимо переваги:

_л;_ТЄр • можливість створення багатьох копій

ідентичного тексту чи ілюстрації без не­обхідності ретельного вивірення кожно­го примірника копії;

• прискорення процесу копіювання сторінок книг.

Недоліки:

• надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кож­ної літери тексту;

• неможливість використання конкретної дерев’я­ної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;

• недоцільність з економічної точки зору виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;

• зношуваність ксилографічних форм від тривалого вико­ристання, а відтак втрата якості відтворення в наступ­них копіях.

Таким чином, потребою часу ставало винайдення ново­го, досконалішого і ефективнішого, способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, відриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в інше місце. Одне слово, слід було добитися не пришвидшення вирізування текстів на дерев’яних сторінках-кліше, а рухо­мості літер у межах таких сторінок.

Передумови зипронадженнн рухомих літер

103

Як засвідчує історія, людська думка у цьому напрямку рухалася ще задовго до постання нової ери.

Неспростовним доказом такого твердження є один не­повторний і загадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX століття, ім’я якому — Фестський диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Феста, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 року італій­ськими археологами на чолі з Луіджі Перньє. Наукова екс­пертиза встановила вік безцінної знахідки — XVII століття до н. е (!).

Що являє собою Фестський диск і яке відношення він має до друкарської справи?

Це круглий глиняний вогнетривкий виріб діаметром 16 см, помережений з обох боків витіюватими знаками, роз­мішеними тісно один біля одного спіралеподібним чином.

Одна із сторін Фестеького диска

104

початий друкарства в світі

Знаки мають форму піктографічного (картинного) та ідеогра­фічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення зна­рядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними — немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сум­ніву в тому, що маємо справу із якимось закодованим, дина­мічного змісту, писемним текстом, розшифрувати який, до речі, незважаючи на активне вивчення провідними археоло­гами і мовознавцями світу, досі не вдалося.

Втім, для нас, у контексті історії видавничої справи, цей експонат є надзвичайно цікавим передусім не за змістом текс­ту, а за технікою його створення. Ретельний розгляд фігурок і знаків (а їх близько 250) проливає світло на метод нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок і знаків повторюється. Скажімо, голова людини — 19, фігура вояка — ІЗ, човна — 7, риби — 6 разів. Всі фігурки і знаки, які повторюються, подаються відносно до позначених ліній спіралі по-різному — прямо, впоперек, навскіс. Однак за формою креслення вони однакові. Такої однаковості немож­ливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шля­хом проштамповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці в певному місці тексту спеціально виготовленою для кожного знаку печаткою.

Зазначені вище аргументи дають підстави вважати Фест- ський диск першим у світі текстом, створеним (надрукованим) методом застосування рухомих літер.

На жаль, підтвердження поширення такого методу друку в античному світі навести більше не можна. Дивовижна знахідка на острові Крит виявилася на сьогодні поки що єдиною.

І вже майже через тисячу років після спроби критян ідея виготовлення окремих розбірних літер для створення текстів починається реалізовуватися в Китаї. Саме китайський вина­хідник Бі Шен на рубежі 40—50-х років XI ст. н. е. виготовив рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. Склавши з окремих зображень ієрогліфів текст, сформував­ши його в спеціальну текстову форму і покривши її фарбою, Бі Шен накладав на таку форму аркуші паперу і таким чином одержував відповідні тексти. Матеріалом для такого шрифту слугувала глина. Китайські автори (зокрема Шень Го) у своїх

Передумови лнироваджеиил рухомих літер

105

наукових розвідках з історії вітчизняного друкарства згаду­ють також про спеціальні дерев’яні пристрої, які виготовив цей майстер для зберігання шрифту.

Час появи Бі Шена і його винаходу саме на цьому відріз­ку китайської історії не був випадковим. Такий ранній роз­виток друкарської справи в цій країні був обумовлений дво­ма важливими чинниками.

По-перше, винайденням у 105 році паперу; по-друге, активним поширенням у країні релігії буддизму.

Звичні й популярні на той час для рукописної справи па­пірус, а тим більше пергамент, виявилися не зовсім придатни­ми для витискування на них текстів: папірус був крихким, а пергамент — занадто дорогим для тиражування. Нова ж ре­лігія потребувала виготовлення багатьох копій священних та молитовних текстів, потребу в яких можна було забезпечи­ти не рукописними, а механічними методами відтворення. Папір якраз виявився тим матеріалом, який найкраще для цього підходив.

Проте сталося так, що в цілому прогресивний винахід Бі Шена не набув тоді швидкого поширення в Китаї. На це, віро­гідно, є кілька причин. Передусім, шрифт виготовлявся із крихкого глиняного матеріалу, тому його вистачало не на довго. По-друге, специфіка китайської мови вимагає засвоєн­ня від двох до сорока тисяч окремих знаків, з яких склада­ються ієрогліфи. Виготовити, забезпечити зберігання, а потім легке й швидке знаходження для друку потрібного ієрогліфа виявилося справою складною і не зовсім практичною. Тому незабаром дітище китайського першодрукаря було надовго забуте його земляками.

Розбірний шрифт з матриць з’являється дещо пізніше (XIV століття) в сусідів китайців — корейців. Проте, мабуть, ³ ЦИХ же причин, про які йшлося вище, тамтешні творці книг

Китайська складальна каса (за Є. Немировським)

106

ПОЧАТКИ ДРУКАРСТВА В СВІТІ

знову повернулися до вже засвоєного ксилографічного спо­собу множення текстів. ґ~І тільки епоха Відродження, яка з кінця XIV - початку \ XV ст. започаткувала в Західній Європі культуру Нового часу, 1 стала й золотою епохою для ствердження й поширення на ) європейських теренах дивовижного витвору людського ро- [ зуму, яким виявилося друкарство.