§ 3. Еволюція видавничої мережі радянського типу

Формування Перше радянське видавництво було від- Типології крите у Києві у лютому 1918 року. Тоді

видавництв більшовики, захопивши на короткий час столицю, встигли створити “Видавництво робітничо-селянського уряду України ”, на­ціоналізувавши приватну друкарню Лубковського. Проісну­вало воно до визволення Києва військами Центральної Ради.

•з створенням Всеукрвидаву починається формування видавничої мережі радянського типу. Першими до цієї мережі

328

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

увійшли відповідні підрозділи народних комісаріатів, Ака­демії наук, Раднаргоспу, видавництво ЦК КП(б)У “Космос”.

Таким чином, сформувалася типологія видавництв за при­належністю до засновників: державні, партійні, військові. Першим у цій ієрархії був Всеукрвидав — не лише як керів­ний орган, а й як головне видавництво. На початок 1923 року радянська влада розгорнула в Україні діяльність близько 50 видавництв. Географія їх була такою: Київ — 19, Хар­ків — 17, Одеса та Катеринослав — по 6. Найбільшими стають ДержвидавУкраїни, “Пролетар”, “Книгоспілка”, “Український робітник

У результаті проведеного укрупнення дрібних видавництв (“Шлях освіти”, “Знання”, “Гарт”, “Космос”) постає 1924 року громіздке партійно-радянське видавництво “Червоний шлях”.

На кінець грудня 1930 року в республіці формується ти­пологія видавництв за тематичним напрямком літератури, який визначався для кожного як профільний:

• твори основоположників марксизму-ленінізму, партій­на і суспільно-політична література (“Пролетар”);

• технічна література (Держтехвидав);

• книги з питань сільського господарства і агротехніки (Держсіл ьгосп видав);

• підручники і методична література для вчителів (“Ра­дянська школа”);

• масова політична і професійна література (“Україн­ський робітник”);

• художня література (“Література і мистецтво”);

• військова, спортивна література (“На варті”);

• медична та природознавча література (Держмедвидав);

• дитяча, юнацька та комсомольська література (“Мо­лодий більшовик”).

Цю типологію склали в основному видавництва, шо вхо­дили до Державного видавничого об’єднання України (ДВОУ)-

І хоча це об’єднання через чотири роки розформувалося, визначена спеціалізація видавництв, які стали працювати самостійно, в основному зберігалася й надалі.

Напередодні Другої світової війни структура видавництв в Українській РСР мала дещо інший вигляд. З юридичного боку типологія видавничої системи визначалася функиіонУ' ванням двох типів видавництв: оформлених і неоформлениХ.

Епо-нонія видавничої мережі радянського тину

329

Значінні масив друкованої продукції 30-х років складали газетні віщання

До першої групи відносилися ті видавництва шо були оформ­лені як самостійні творчо-виробничі підприємства, друко­вана продукція яких мала загальнореспубліканське значення і поширювалася зокрема й через книготорговельну мережу. Такими були: видавництво Академії наук, Сільгоспвидав, Літвидав, Держвидав, “Мистецтво”, “Молодий більшовик” (пізніше — “Молодь”), “Політлітература” при ЦК КП(б)У, “Радянський письменник”, Укрмашвидав, Укроргвидав Міс- Цевпрому, Держфінвидав, Юрвидав, Металвидав, Нацмен- видав.

До другої групи відносилися видавничі підрозділи різно­манітних відомств, організацій, міністерств другого порядку, які, не маючи юридичного статусу, здебільшого випускали літературу відомчого характеру. Це передусім видавничі відділи партійних, комсомольських, адміністративно-судових, вій­ськових, торговельно-заготівельних, фінансових, обліково- статистичних, книготорговельних, краєзнавчих, літератур­них, видавництва органів охорони здоров’я, народної освіти, Промисловості та ін.

У загальному обсязі випущеної в Україні 1940 року ви­давничої продукції (4741 назва накладом 51 млн 974 тисячі примірників, або 1,3 примірника на душу населення) частка ^Не°Формлених видавництв за накладами складала 17,3 відсотка.

330

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

З настанням воєнних дій і евакуацією партійних, держав­них і виконавчих органів на Схід, зрозуміло, така мережа діяти не могла.

У відповідності з постановою Раднаркому УРСР від 25 вересня 1945 року “Про об’єднання видавництв УРСР” ут­ворювалося єдине Українське видавництво “Укрвидав”. Сюди увійшли: Укрдержтехвидав при Раднаркомі УРСР, Держліт- видав, Політвидав при ЦК КП(б)У, Медвидав при нарком- здоров’я, “Мистецтво” при управлінні у справі мистецтв, “Ра­дянський письменник”.

У складі “Укрвидаву” утворювалися відділи: політичної, художньої, військової, медичної, мистецької літератури. Ці своєрідні редакції й визначили тематичний напрямок україн­ського радянського книговидання воєнної і повоєнної пори.

У 1971 році партійне керівництво респуб­ліки здійснює ше один крок щодо рефор­мування книговидавничої галузі. Іншими словами — щодо посилення тотального контролю за всім тим, що відбувалося в “цій важливій сфері ідеологічної роботи”.

Початок цьому реформуванню поклала постанова ЦК Компартії України від

11 травня 1971 року “Про стан книговидав­ничої галузі в республіці та заходи щодо її поліпшення Варто підкреслити, що за термінами “поглиблення спеціалізації”, “об’єктивна необхідність концентрації”, “уникнення пара­лелізму і дублювання”, які вже ставали звичними для сусп­ільної і наукової думки, що формувалася в той час переважно під впливом директивних партійних документів, простежу­валася загальна тенденція украй консервативної бюрокра­тичної старіючої верхівки СРСР провести, щоправда досить у м’якій спробі, деякі реформи в політичній, культурній та економічній сферах.

Спроби такої “концентрації” і “спеціалізації” у глобальних масштабах усього есересерівського простору робилися, я* відомо, передусім в економічній сфері. Експерименти з раД' наргоспами і сільськими районами призвели до ліквіда^ц11 значної кількості районів методом їх укрупнення. На кінеИ^ь

Структура

українського

книговидання

напередодні

розвалу

Радянського

Союзу

Еііоліоція пндаиинчоі мережі ридяїк-ького тішу

331

Видппиича продукція українських пигьмеїіннкіп періоду Великої Вітчизняної війни

шістдесятих — початок сімдесятих років припадає широко розрекламована в пресі кампанія щодо неперспективних сіл та інших малих населених пунктів методом знесення їх до центральних колгоспних садиб, закриття таким чином маси початкових і восьмирічних шкіл, а отже, знекровлення укра­їнського села. Потім взялися за пропаганду прогресивності й ефективності зведення крупних спеціалізованих комплексів У сільському господарстві і промисловості з концентрацією в них значної кількості трудових і матеріальних ресурсів.

Черга, таким чином, дійшла й до ідеологічної, духовної сфери. Одним із яскравих прикладів централізації книгови­давничої галузі, скажімо, в Москві стало створення цикло­пічного за структурою, кількістю працюючих і надскладними завданнями видавництва політичної й іншої пропагандист­ської літератури, спрямованої передусім для закордонного читача, “Прогрес”. Штатний розклад цього видавництва більш ніж у тисячу одиниць “посприяв” згодом навіть зане­сенню його до “Книги рекордів Гінесса”.

В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі закінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львів­ського і Харківського університету, а також “Вищої школи” видавничого об’єднання з такою ж назвою — “Вища школа

332

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

На середину 70-х років в Україні остаточно завершується процес формування структури книговидання. До цього спону­кала вказівка Москви “про необхідність приведення чисельно­сті видавництв у республіці у відповідності із загальносоюз­ними показниками”. Відповідно до наказу Держкомвидаву УРСР “Про уточнення переліку видавництв Української РСР”, остаточно затверджувалася така книговидавнича мережа.

Республіканські видавництва у Києві:

1. Політвидав України.

2. Видавниче об’єднання “Вища школа”.

3. “Техніка”.

4. “Будівельник”.

5. “Урожай”

6. “Здоров’я”.

7. “Радянська школа”.

8. “Реклама”.

9. “Дніпро”.

10. “Веселка”.

11. “Мистецтво”.

12. “Музична Україна”.

13. “Наукова думка”.

14. “Радянський письменник”

15. “Молодь”.

Республіканські видавництва в областях:

1. “Донбас” (Донецьк).

2. “Каменяр” (Львів).

3. “Карпати” (Ужгород, філія у Чернівцях).

4. “Маяк” (Одеса).

5. “Прапор” (Харків).

6. “Промінь” (Дніпропетровськ).

7. “Таврія” (Сімферополь).

Окремим рядком у цьому переліку значиться газетно- журнальне видавництво ЦК компартії України “Радянська Україна”.

Така мережа книговидання Української РСР проіснувала практично до кінця 80-х років. Вже напередодні розвалу Р^а' дянського Союзу до неї були внесені незначні зміни. Так. наприкінці 1989 року рішенням Ради Міністрів УРСР вида^в'

Зиііитвііня і ішпдапня. Рскомсидоішмц .'іітора гура

333

ниче об’єднання “Вища школа” було розформоване. На його базі утворювалися чотири самостійні республіканські видав­ництва — “Вища школа” і три видавництва при університе­тах у Києві, Львові та Харкові. Наказом Держкомвидаву УРСР за № 154 від 5 грудня 1989 року цим видавництвам присвою­валися офіційні назви: видавництво “Либідь” при Київському університеті, видавництво “Світ” при Львівському університеті та видавництво “Основа” при Харківському університеті.

Цим же наказом перейменовувалися: республіканське видавництво “Реклама” — на “Час”, республіканський ча­сопис “Жовтень”, що виходив у Львові, — на “Дзвін”. Дещо пізніше харківське видавництво “Прапор” стало називати­ся “Березіль”, а дніпропетровський “Промінь” — “Січ”.

Останні перейменування засвідчували, наскільки сер­йозно вже усвідомлювали необхідність змін у галузевому кни­говидавничому міністерстві.

Запитання і завдання для самоконтролю

В чому полягала ревізія радянських комісарів діяльності україн­ських видавництв у 1920—1921 роках?

Назвіть приклади знищення радянськими органами підготов­лених до друку або випущених книг українських видавництв.

Що сталося з друкарнею Києво-Печерської лаври та її видан­нями із закриттям монастиря ?

За яких обставин і коли радянські органи приймають рішення про припинення діяльності приватних видавництв?

На основі яких директивних документів створювалася зако­нодавча база для діяльності радянських видавництв ?

Які державні структури створювалися для управління видав- ничою справою ?

Коротко охарактеризуйте початковий етап формування ра­дянської типології видавництв за приналежністю до засновників ^та тематичним напрямком друкованої продукції.

Шо таке оформлені й неоформлені видавництва ?

Якою склалася остаточна мережа книговидання в Українській РСР напередодні розвалу Радянського Союзу?

Рекомендована література до теми

У Збірник законів та розпоряджень Робітничо-селянського уряду країни. - Харків, 1931.- 296 с.

334

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Книга и книжное дело в Украинской ССР: Сб. материалов. 1941-1984 — К.: Наукова думка, 1986. — 380 с.

Мальїхин Н. Г. Очерки по истории книгоиздательского дела в СССР. -М.: Книга, 1965. - 448 с.

Очеретянко В. Загратовані книги: Встановлення партійно-дер­жавного контролю над виданням, розповсюдженням та викорис­танням літератури в Україні у 20-30-ті роки // 3 архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. - 1999. - № 1/2.

Советская печать в документах. — М.: Госполитиздат, 1961. — 560 с.

Тимошик М. Її величність — книга. — К.: Наша культура і на­ука, 1999. (Розділи: “Між двома світовими війнами” та “Шляхом “переможного” поступу соціалізму).

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX століття: стан і статус. — Нью-Йорк, 1987. — 320 с.