§ 2. Творення нової видавничої системи

Становлення Першим законодавчим актом радянської законодавчої влади, який цілковито стосувався видав- бл;„, ничої справи, був “Декрет про державне

видавництво”, підписаний головою Рад- наркому у Москві 11 січня 1918 року. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше — з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 року. (“Декрет про пресу” було видано ще 10 листопада 1917 року).

'Гп»І>^{еІІІ,я 1,01,01 ,,,,}<Ч*^{,І,н,Ічо}ї ‘■««теми

323

ТКГМНСМІІ.ч СІШНГЇ1ІНІІ

№53-

констит

ТпіІШВІ СЯЯІШГІ йк..‘ X,

ін.т«м|-ГДи^уу,,

‘$щи * {ВВВНРВЗ*****-

:; * && ї>

Зразки ішдапь иро«|)ільіюї тематики моких піідпішіщтіі

Цей, невеликий за обсягом, документ у загальних рисах декларував політику нової влади щодо видавничої діяльності. Щойно створеній Народній комісії з освіти та Літературно- видавничому відділу доручалося негайно приступити до ши­рокої видавничої діяльності.

Така терміновість пояснювалася в декреті двома чинни­ками: по-перше, гострим безробіттям серед друкарів і по-друге, книжковим голодом у країні.

Першочерговим завданням державних видавництв дек­рет встановлював випуск “дешевих народних видань росій­ських класиків”. У цьому документі вперше закладено нор- ^МУ. яка давала підстави в майбутньому новоявленим видав­цям повсюди на радянських просторах порушувати авторське право: твори всіх авторів, які переходили із сфери приват- ^Н01 До сфери суспільної власності, окремою постановою держ- комісії з освіти оголошувалися державною монополією.

Починаючи з середини 20-х років, кількість постанов і ^ДеіФетів Діяльності державних видавництв збільшується. Так, У червні 1925 року виходить декрет Раднаркому СРСР про ^3ах°ДИ щодо впливу на формування книговидавничої політики Радянській державі. Відповідно до цього документа, голов­

324

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

ними критеріями, якими зобов’язувалися керуватися видав­ництва при складанні планів випуску літератури, були такі:

1. Для художньої літератури: лише ті твори, де не було найменшого натяку проти радянського будівництва.

2. Для юнацької і дитячої аудиторії: лише ті твори, які сприяють комуністичному вихованню;

3. Для наукової, природознавчої літератури: лише твори матеріалістичного характеру та марксистського змісту.

Постанова ЦК ВКП(б) від 28 грудня 1928 року “Про обслу­говування книгою масового читача ” ставала своєрідним про­грамним документом діяльності нових видавництв. Констату­ючи різке відставання видавництв від потреб комуністичного виховання мас, постанова визначала для видавців завдання в тематичному і організаційному аспектах.

Щодо тематики видань профілюючими напрямками на­зивалися такі:

• книги, які популяризують марксизм-ленінізм, історію ВКП(б) і революційний рух;

• масова виробнича література, яка підвищує рівень тех­нічних знань робітників і селян;

• науково-популярна книга, пов’язана із завданнями со­ціалістичної реконструкції господарства країни;

• твори художньої літератури, але особливо такі, які роз­вивають актуальні політичні теми і спрямовані проти буржуазних впливів, міщанства, занепадництва.

Організаційно такі завдання мали б забезпечуватися, відповідно до постанови, таким чином:

• збільшенням відсотка книг цієї тематики у видавни­чих планах;

• широким залученням найбільш кваліфікованих ко­муністів (в якості завдань від партійних комітетів) на написання брошур, книг.

У цьому переліку варто назвати ще одну постанову мос­ковського ЦК більшовицької партії, що стала орієнтиром для радянської системи книговидання на багато років, — “Про видавничу роботу”. Головним недоліком у цій роботі визна­вався той факт, що “видання класиків марксизму ведеться в недостатніх тиражах”. У блоці завдань цієї постанови — чер­гова ідеологічна риторика: “Книга повинна бути бойовою | актуально-політичною, вона повинна озброювати найширШ¹

Творення іншої иіідашшчої системи

325

маси будівників соціалізму марксистсько-ленінською теорією і техніко-виробничими завданнями”.

На противагу серйозним партійним і урядовим докумен­там з приводу діяльності періодичної преси, які особливо часто з’являлися у 20—30-ті роки, директив з приводу видав­ничої діяльності виходило менше. Але й їх вистачало, аби повністю спрямувати цю “важливу ділянку комуністичного будівництва” в потрібне русло.

Державні Для керівництва видавничою справою

органи щодо 18 січня 1919 року створюється Видавниче управління бюро при Народному комісаріаті освіти, яке видавничою ^в березні, за зразком Росії, переходить у справою безпосереднє відання Всеукраїнського цент­

рального виконавчого комітету (ВУЦВК).

20 грудня 1919 року на засіданні Все­українського революційного комітету, яке проходило в під­московному Серпухові, прийнято рішення про створення Відділу друку та пропаганди. Через два місяці — 21 січня 1920 року — відділ перейменовується на Всеукрвидав. Це був цен­тральний орган при ВУЦВК, на який було покладено, згідно з розробленим положенням, обов’язки керувати видавничою справою в Україні, розпоряджатися поліграфічною базою, розподіляти папір, створювати й закривати видавництва.

Чергова реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 року постановою ВУЦВК Раднаркому (РНК) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при якому створюється на рівні управління Державне видавниче об’єднання України (ДВОУ).

Постанова Раднаркому УРСР “Про утворення Управлін- ^ня У справах поліграфії та видавництв при Раднаркомі УРСР”, Що вийшла 6 листопада 1943 року, стала першим кроком фор­мування прообразу майбутнього галузевого міністерства, яке У 60-х роках об’єднає всі три складові системи буття книги: видавництва, поліграфію і книгорозповсюдження.

У 1949 році ДВОУ реорганізовується в Управління у спра- ^вах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової тор- ^г,вДі та підпорядковується безпосередньо Раді Міністрів УРСР.

326

ВИДАВНИЧА СПРАВА ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ |

г

Однак у такому варіанті воно проіснувало недовго. 1953 року ця структура розділяється на два підрозділи: Головне управління видавництв, поліграфічної промисловості та Управління книж­кової торгівлі. Обидва ці управління передавалися у відання Міністерства культури УРСР.

Таким чином, з 1953 року практично всі видавництва рес­публіки переходили в підпорядкування міністерства культури.

До речі, перепідпорядкування видавництв в Україні рес­публіканському міністерству культури було здійснено дещо раніше, ніж в цілому в СРСР. Бо лише через шість років після цього — 11 травня 1959 року — вийшла постанова ЦК КПРС “Про утворення у складі міністерства культури СРСР Голов­ного управління видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі”. За цією постановою на зазначене управління з-поміж інших завдань покладалися:

а) координація роботи видавництв, підпорядкованих міністерству культури СРСР і міністерствам культури союз­них республік: розгляд річних і перспективних планів видання літератури, маючи на увазі організацію випуску найбільш актуальних питань і уникнення паралелізму та дублювання в роботі видавництв;

б) контроль за змістом, художнім оформленням і полігра­фічним виконанням видань, а також за своєчасним випуском книг і образотворчої продукції у відповідності з тематичними планами видавництв;

в) розподіл спільно з держпланами республік, раднаргос- пами, міністерствами і відомствами, які мають друкарні, по­тужностей поліграфічних підприємств, що перебувають У віданні цих раднаргоспів, міністерств і відомств, між видав­ництвами.

15 листопада 1963 року вийшла постанова ЦК КП України “Про упорядкування видавничої справи в республіці та підви­щення ролі видавництв у господарському і культурному будів­ництві”. Необхідність такої постанови зумовлювалася, оче­видно, прийнятою 22 червня 1960 року постановою ЦК КПРС “Про неправильну практику організації нових видавництв • У ній, зокрема, наголошувалося, що “практика дроблення видавництв, яка спостерігається останнім часом, призводить до розпорошення редакційно-видавничих кадрів, до випуск малоактуальної, непотрібної літератури, яка не знаходить

І

і

Еио-'іюція иилаїшичої мережі радянського тішу

327

Видання,

адресовані

селянству

І

попиту в читачів, накопичується на книжкових базах і в ма­газинах, до збитковості книговидавничої справи”.

Традиційно в таких постановах давалися вказівки мі­ністерствам і відомствам “розробити конкретні заходи” на її виконання. Результатом стало спільне рішення міністер­ства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного ко­мітету по пресі Ради міністрів УРСР від 27 квітня 1964 року (протокол № 3, п. 3) “Про видавництва Київського, Хар­ківського і Львівського державних університетів”. Універ­ситетські видавництва, виводилися з-під відомчої (а отже, фінансової і юридичної) залежності від цих університетів і перетворювалися у республіканські видавництва подвійного підпорядкування: міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради Міністрів УРСР.