§ 4. Кам’янець-Подільський як видавничий і книгознавчий центр унр

Урядові Під натиском більшовицьких військ Ди-

друконані ректорія УНР покидає Київ 2 лютого 1919

₀р_Гани року. Із столиці на західні терени Україн­

ської держави починається евакуація всіх урядових структур, ряду культурно-освітніх установ та організацій. Значна частина національно свідо­мої інтелігенції також збирається в далеку і невідому дорогу. Після тимчасового перебування у Вінниці, Проскурові уря­дові установи облаштовуються в Кам’янці-Подільському — останній столиці, кажучи словами очевидця й учасника тих подій Івана Огієнка, “загуканої, обманеної, із рідної хати виг­наної комуністами Української держави”.

До нової столиці передусім перебралося з Києва немало редакцій часописів державницького спрямування. Продов­жували виходити й місцеві видання. Для прикладу, тільки протягом 1919 року тут налічувалося більше десяти газет: “На­родна воля”, “Останні новини”, “Подольский край”, “Виз­волення”, “Новий шлях”, “Наш шлях”, “Український козак”, ‘Галицький голос”, “Боротьба”, “Новини”, “Трудовий шлях”, ‘Свято Поділля”.

Щоденна політична і економічно-літературна газета Чаш шлях”, яку редагував приват-доцент університету Л. Бі- ^л®Цький, творилася на початку силами викладачів і співро­бітників цього навчального закладу і незабаром стала неофі­

304

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОБИ УЦр

ційним органом міністерства освіти України. Тут надруковано немало розпоряджень (обіжників) і законів уряду УНР, під­писаних міністром освіти І. Огієнком, які стосувалися рефор­ми шкільництва, його українізації. З-поміж найважливіших — обіжник про обов’язкове навчання в Україні (1919.11 червня), Закон про відкриття сільськогосподарського факультету при Ка- м’янець-Подільському державному українському університеті (1919. 20 червня), Закон про безплатне обов’язкове навчання всіх дітей України шкільного віку (1919.22 червня).

Двотижневий педагогічний журнал “Освіта ” друкував найголовніші розпорядження міністерства освіти що стосу­валися порядку запровадження державної мови в усіх навчаль­них закладах держави, друку й поширення підручників.

Ще до прибуття в Кам’янець-Подільський урядових уста­нов тут була створена певна видавнича і друкарська база. Незалежне видавництво “Дністер ” існувало вже з 1911 року. Головною його продукцією були брошури на кооперативні теми, шкільні підручники. Тамтешнім видавцям вдалося навіть випустити в світ твори С. Руданського, якому особ­ливо не везло на видання в Центральній Україні.

Університет 3 відкриттям у місті над Смотричем у жовт­як центр ні 1918 року державного українського уні- книгодруку верситету потужний видавничий осередок формується при цьому навчальному за­кладі.

На початку університет не мав своєї друкарні, тому до­водилося ректорові виступати замовником на друк у кількох видавництвах, зокрема у “Дністрі”.

21 березня 1919 року починає свою роботу Кам’янеиь- Подільська філія знаного в Україні та поза її межами Україн­ського видавництва в Катеринославі. Керувати нею було ДО' ручено професорові університету В. Біднову. Починати ДО“ велося з найголовнішого — пошуків коштів і рукописів. Форм залучення практикувалося немало. Про одну з них розпові' дає текст звернення, вміщений у кам’янець-подільській га­зеті “Новий шлях”:

І“Катеринославці! Правобережна філія Українського виДЗ® ництва в Катеринославі, розпочавши свою видавничу діяльніс^тв

ц_вм'яік^-цЬ'Поді.їм-і.кііЛ як пидшіііичий центр УНР

305

у м. Кам’янці, звертається до всіх земляків з гарячим прохан­ням допомогти справі рідноТ культури, записавшись у спільники Правобережної філії. Розмір вкладів 100 крб. Правобережна філія приймає також вклади і позики від приватних осіб та інсти­туцій: на півроку — 5 відсотків, на рік — 6 відсотків. Вклади-по- зички гарантуються складом та капіталом видавництва в сумі

500.000 крб.".

Таким чином, незважаючи на складну економічну і полі­тичну ситуацію в Українській державі, працівники новоство- реного в Кам’янці-Подільському видавництва довели своє бажання і вміння працювати задля відродження української культури, зокрема такої її важливої складової, як видавнича справа. Незабаром з маркою філії тут почали виходити цікаві і потрібні книги. З-поміж них — окремі видання історичних творів А. Кашенка “На руїнах Січі”, “Над кодацьким поро­гом”, “Славні побратими”, а також наукові розвідки викла­дачів університету — професора М. Хведоріва “Московсько- українська термінологія елементарної математики”, Д. До­рошенка “Білоруси та їх національне відродження”, В. Біднова “Що треба читати по історії України: коротенька історіографія України” та інші. Всі ці видання побачили світ вже в пер­ший рік існування видавництва.

Знайдена була ше одна форма пожвавлення книговидав­ничої діяльності. При Раді студентських представників ство­рювався видавничий відділ. У проекті статуту цієї студентської громадської організації в розділі четвертому — “Видавницт­во” — було записано наступне:

“Без підручників і більш — без українських підручників — найбільшої суми знання студент не придбає і розвою за­гальнонаціональної свідомості прислужиться найменше. А від цього підупадає значення Державного університету, як роз­садника наукових ідей, як головного чинника національного розвитку, національної культури, національного поступу до об'єднання всіх розпорошених сил нації, до створення трива­лого правного стану рідному краєві, який йому належить се­ред усіх держав світу.

Отже, виходячи з цих мотивів, Рада студентських представ­ників вважає необхідним, аби на видавництво лекцій було відпу­щено Видавничому відділу Ради студентських представників

400.000 крб., на які він зможе видавати далі в більшому розмірі лекції професорів і тим самим забезпечить пекучу для студент­ства потребу в підручниках".

306

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОБИ УНР

Набраний у Кисні, але віддрукований уже у Відні видавництвом ^иДавін” твір Володимира Виніїичеика “Відродження нації”

В університеті заснову­ються періодичні часописи “Нова думка” і “Наше життя”. Перший більше орієнтувався на публікацію сучасних творів красного письменства як сві­тової, так і вітчизняної літера­тури. Із зарубіжних авторів у перших числах цього цікаво­го і, на жаль, не досліджено­го науковцями часопису вмі­щені твори П. Верлена, Ф. Ніцше; з українських — Ю. Липи, В. Поліщука, В. Самійленка. Велику увагу редакція приділяла аналізу поточного літературного процесу, складанню для бібліотек вищих навчальних закладів бібліографії нових ви­дань за галузями знань. Вміщувалися також і оригінальні тво­ри студентів та викладачів університету, з-поміж яких — М. Драй-Хмари, Д. Бузька, І. Липи.

Редакційний портфель цього часопису, яким на початку керував Ю. Липа, як ніякий інший, був різноманітним і ба­гатим. Адже в його творенні зголосилися брати участь не лише відомі вчені, літературознавці й письменники з університе­ту, а й з урядових інституцій та організацій, що переїхали в

1919 році до Кам’янця. Це, передусім, такі визначні діячі ук­раїнського руху як В. Самійленко, С. Сірополко, Л. Стариць- ка-Черняхівська, Є. Тимченко, М. Драй-Хмара та інші.

Акція Часопис “Наше життя” у контексті історії

рятування видавничої справи цікавий тим, шо ⁰

_Кн_ИГ ньому започатковувався постійний роздій

“Книгознавство”. Саме в публікаціях Ш^є' рубрики планувалося робити серйозний

Кпм'ямаи.-Поділі.п.кіііі як ішдаїїшічіні центр УНР

307

аналіз книговидавничої справи в Україні, яка лише форму­валася, бо “все наше відродження базується на книжці і ви­ключно від неї залежить вся наша будучність”. Тому цілком природною була ініціатива часопису щодо формування при університеті своєрідної національної книгозбірні, особливо в період, коли Кам’янець-Подільський став столицею Україн­ської держави і коли в місті над Смотричем розгорнули діяль­ність евакуйовані з Києва десятки редакцій газет, журналів, видавництв. Дбаючи про те, аби в такому хаосі не загубився жоден друкований примірник, “отой “камінчик” або “цег­линка”, з яких згодом збудується українське книгознавство”, редакція часопису вирішує вмістити в першому числі текст спеціального звернення “До видавничих працівників Кам ’янця Варто навести окремі фрагменти з цього документа:

"... Приходиться констатувати факт відсутності в бібліотеці університету примірників усіх тих книжок, газет, листівок і т. ін., що на протязі двох років було видано в м. Кам’янці. На думку редакції, до університету повинні досилатися всіма місцевими видавництвами по два примірники всього того, що друкується в м. Кам’янці. Це виникає з того природного пієтету, з яким необхідно відноситися до вищої школи як до осередка студію­вання думок всього людства. В університет ми повинні нести друковані свідки наших змагань...”.

Редакція часопису мимоволі стала ініціатором порятун­ку значної кількості цінних книжкових видань минулих років у розгромлених панських маєтках Поділля. За рішенням рек­тора університету були організовані експедиції студентів і викладачів у міста й села краю з метою пошуків таких книг. І пошуки ці не були безуспішними. Так, в одному фільварку під Кам’янцем було знайдено значну кількість польських ста­родруків, комплект французької енциклопедії Вольтера.

Дізнавшись про таке починання університету, туди по­чали зносити книги мешканці міста. Серед подарунків ви­явилося справді немало рідкісних рукописних і друкованих Шедеврів, про що нерідко й не знали їх власники. З-поміж таких книг — і примірник знаменитої Острозької Біблії 1581 Року видання.

Опісля за дорученням ректора до Києва був відряджений Університетський скарбник Ю. Гудзій із завданням зібрати книги з розгромлених більшовиками київських книгарень,

308

ВИДАВНИЧИЙ РУХ ДОБИ УНР

а також із фондів бібліотеки університету Св. Володимира та Київської духовної академії. Майже цілий вагон, заванта­жений такими книгами, прибув до Кам’янця-Подільського наприкінці зими 1919 року.

Фонд Архівні документи засвідчують про чималі

українських труднощі, які виникли в Кам’янці-Поділь- видавництв ському з друкуванням книг після переїзду туди уряду: брак коштів, паперу. Рятівну руку допомоги протягують своїм колегам видавці з Києва. Видавництво “Час” 1919 року виступає з ініціативою утворити при Кам’янець-Подільському універ­ситеті Фонд українських видавництв і зібрати для цього не­обхідні кошти. Цю ініціативу підтримують видавництва “Вер- нигора”, “Дзвін”, “Українська школа”, “Сіяч”, “Друкарь”, приватне видавництво Є. Череповського. Невдовзі на цей Фонд надійшло 35 тисяч гривень.