§ 3. Роль рукописного книготворення в суспільному поступі

Причини Можливість фіксувати й передавати напи-

поширсіпін сане у зручній для користувачів формі (на

рукописання папірусі, а згодом на пергаменті), спону­кало, з одного боку, сильний поштовх люд­ської думки, а з іншого — пожвавлення ру­кописної справи.

Раз написана кимось книга незабаром відтворювалася іншим переписувачем. Процес цей розтягувався на тривалий час, а попит на книги постійно збільшувався. Рукописна спра­ва об’єктивно ставала, отже, професійною справою, до неї залучалося все більше й більше освічених людей. Окремі пи­сарі об’єднувалися в цілі цехи. Як правило, їх створювали багаті вельможі, бо на цьому можна було заробляти добрі гроші. Якщо раніше один переписувач працював лише з одним оригіналом, то незабаром, для збільшення кількості копій, одночасно певна кількість переписувачів у одній кім­наті стала писати “з голосу”, під диктовку.

З поширенням християнства в країнах Європи і Азії своєрідні центри рукописної книги стали виникати при мо­настирях, і головними виконавцями цієї важкої й відпові­дальної справи ставали ченці. Робили вони це хто з власної волі, а хто й з примусу. Нерідко, як міру покарання, визначали ченцеві певну кількість сторінок книги, які він мав перепи­сати за певний відрізок часу. Саме на цю пору припадає орга­нізація в Афінах спеціальних гуртків переписувачів книг, для яких ця справа ставала вже професією, активно починає роз­виватися торгівля книгами. Звідси пояснення існування ве­

36

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

ликих книгозбірень у Платона, Аристотеля та інших відомих просвітителів і вчених тієї пори. /

Книги купували передусім багаті вельможі, поступово створюючи в себе великі книжкові колекції (було навіть оз­накою доброго тону хвалитися в своєму товаристві такими колекціями). Не могли вже обходитися без книг учителі, які навчали грамоті все більше число бажаючих (переказ доніс до наших днів історію з одним учителем, що жив у V ст., кому один з тодішніх грецьких правителів Алківіад дав привселюд­ного ляпаса за те, що той не мав у себе вдома примірника “Іліади”). Магістрати окремих міст змагалися між собою за право мати в себе найбільші і найкращі бібліотеки. Нерідко, аби придбати до своєї колекції дуже рідкісну і художньо до­вершену книгу, багаті люди віддавали в заклад цілі помеш­кання, викладали колосальні суми грошей.

Становлення Про бібліотеку Ашшурбанапала вже йшло- книгозбірень ^ся вище. Варто згадати у цьому контексті ще про одну з найкрупніших у Стародав­ньому світі книгозбірень — Пергамську бібліотеку, перед приміщенням якої за вказівкою царя Євме- на II були споруджені статуї і бюсти кращих представників красного письменства. За переказами, в III—І ст. до н. е. ця бібліотека була подарована Марком Антонієм єгипетській цариці Клеопатрі і згодом склала основу колекції знаменитої Олександрійської бібліотеки. Після проведених свого часу роз­копок засипаних попелом вулкану Везувій у 79 році н. е. ан­тичних міст Геркулануму і Помпеї вченим вдалося повернути історії один з просвітніх набутків Геркулануму — багатющу колекцію папірусних сувоїв. Ретельно схованих у вогнетривкі чохли, таких сувоїв нараховувалося... понад півтори тисячі. Вулканічна лава законсервувала для історії в руїнах цього міста близько 800 папірусних сувоїв. А от на відміну від Геркула­нуму, в руїнах Помпеї, що стала відомою в світі лише за мис­тецьким полотном знаменитого художника, геологам вдалося віднайти лише кілька списаних текстами воскових дощечок.

Про обсяг рукописного книготворення у стародавній Греції може засвідчити один документ, відкритий у XIX сто­літті видатним французьким дослідником історії книги Емілем

Ро.ІІ. ИІІИІ ІІ II «'упіі.п.ііому іки-гупі

37

Еггерем. За повелінням тодішнього царя Птоломея Філадель- фа, два учені-словесники зробили опис наявних книг у двох бібліотеках, заснованих цим царем. Кількість зафіксованих у цьому документі томів з першої бібліотеки сягає 42.800, а з другої — 490.000. Перелік лише одних комедій складає спи­сок з півтори тисячі назв, трагедій — 550 назв.

Ще більше вражає відкритий цим же ученим інший до­кумент доби третього царя з династії Птоломеїв — каталог наявної в рукописах грецької літератури. Автор цього ката­логу — відомий поет александрійської школи Каллімах — розмістив свій довідковий текст у більш ніж 120 книгах. Ре­тельний упорядник порахував навіть кількість рядків в усіх творах Аристотеля, наявних у грецьких бібліотеках, — таких рядків виявилося 445.270.

До речі, у стародавній Греції складання каталогів, таблиць, списків, довідників рукописних праць окремих авторів — філософів, поетів, драматургів — було дуже поширеним яви­щем. Зважаючи на те, що нерідко під час пожеж чи багато­разового прочитання знищувалися, зношувалися й губилися початки сувоїв чи перші й останні сторінки книг, саме такі своєрідні довідкові видання, які зберігалися віками у бібліоте­ках, ставали пізніше єдиним джерелом пошуку імені автора тієї чи іншої книги, місця й часу її написання.

Книга Поряд з книгами релігійного змісту дуже

в долях популярними в античному світі були книги

Горація відомих філософів, письменників тієї доби,

та Ові^ія 1 саме завдяки колосальному пізнавально­

му, повчальному, виховному заряду вони на багато століть переживали своїх творців. Автори таких книг часом ніби сповідувалися перед нинішніми і майбутніми читачами, ділячись на перших сторінках своїми потаємни­ми думками, почуттями, переживаннями. Нерідко в таких своєрідних передмовах вони зверталися безпосередньо до своїх творінь, як до одухотворених істот, прощаючись з ними і благословляючи їх у далеку, довгу і незвідану дорогу до чи­тача. Ось як щиро і схвильовано зробив це на початку нашої ери в одній із поетичних передмов до своїх послань відомий римський поет і сатирик Горацій (65—8 до н. е.):

38

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

“Ти, моя книго, ... не мо­жеш перенести ні замків, ні печаток цих милих до соро­м’язливості стражів; ти боїшся потрапити до рук людини над­то мало допитливої; ти праг­неш відомості, ти, яку я вико­хав з іншими почуттями. Ну, біжи туди, де ти так гориш ба­жанням спіткнутися. Раз ти вийшла, для тебе вже немає повернення.... Якщо я зможу, не беручи на себе провину, пе­редбачити твою долю, то ти будеш милою римлянам доти, ГораціП поки збережеш принадність

віку. Тоді, вимучена в руках натовпу, ти впадеш в ціні або будеш мовчазно годувати черв’я­ків, які заховаються між твоїми сторінками... Може настати час, коли, відшовхнута в Римі, кинута в його передмістя, на старості років ти потрапиш до рук малих дітей для навчання їх граматики”.

У стародавні часи, як і пізніше, аж до наших днів, писання книг приносило не лише моральну й матеріальну винагороди, а й наражало автора на неабиякі житейські випробування. Показовий у цьому плані приклад можна навести з життя ще одного римського поета, соратника Горація, — Овідія (43 до н. е. -17 (?) н. е.). Деякі його гумористичні й сатиричні твори зачепили, очевидно, “за живе” імператора Августа. За таку сміливість цей диктатор наказав вигнати перестарілого Овідія

з Риму і поселити його на безлюдному березі Чорного моря. Саме наприкінці свого життя, перебуваючи у вигнанні, поки­нутий і забутий всіма поет пише збірку своїх “Скорботних елегій”. Не маючи відповідних матеріалів, будучи без по­мічників, поет створив своєю старіючою рукою цю невеличку, простеньку з оформлення збірочку, зрошуючи її сторінки своїми слізьми, наповнюючи її болем і переживанням за не­справедливе покарання. Наслідуючи Горація, Овідій схвильо­ваним поетичним рядком звертається до свого чи не остан­нього творіння:

Ролі, книги іі сусні.’іьному поступі

39

“Маленька книжечко! Я не заздрю цьому, але ти від­правляєшся без мене в Місто, куди не може піти твій госпо­дар. Іди, але благенько вдяг­нена, як і належить книзі ви­гнанця. Нещасна, бережи на­ряд свого нещастя. Нехай не вкриється пурпуром твій по­кров — його колір не личить тому, хто носить траур. Нехай не приваблює чиєсь око твій заголовок, нехай кедр не на­повнює ароматами твоїх сто­рінок. Нехай не виділяються дві білі кулі на твоєму чорному образі. Такий гарний убір буде прикрашати щасливі книги. А ти... Ти не можеш забути про моє нещастя. Твої два обрізи не будуть відполіровані білою пемзою... Не червоній за свої плями. Бачачи їх, кожен зрозуміє, що вони зрошені моїми слізьми. Іди ж, моя книго, і привітай від мене ті дорогі для мене місця...”

Пережити довгий вік, передати заховані між рядками знання не одному поколінню сучасників судилося тим кни­гам, які потрапляли на розкішні полиці публічних чи приват­них книгозбірень. Від часів появи перших рукописних книжок з’явилися перекази про магічну силу цих помережаних різни­ми чорнилами й почерками сторінок. Цій силі підкорялися навіть боги. Тому, очевидно, й прийшли наші попередники до думки, що книги потрібні людині не лише за її життя, а й після смерті.

У стародавньому Єгипті народилася традиція класти до саркофагів покійників спеціальні тексти, які згодом отри­мали назву “Книги мертвих”. На початку це були сувої. їх зміст складав здебільшого розбавлений малюнками опис життя і Добрих справ покійника, з детальним описом молитов, за­клинань. Так, довжина покладеного до саркофагу сувою, на стрічці якого були описані земні подвиги батька єгипетського царя Рамзеса IV, склала 130 футів.

Незважаючи нате, що процес переписування книг з часом удосконалювався, постійні користувачі переписаних текстів

Автор “Скорботних елегій” — Овідііі

40

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

стикалися все з більшою кількістю різноманітних помилок, відхилень від оригіналу. Нерідко траплялося, що прізвище автора твору на чергових копіях або зовсім губилося, або й перекручувалося, а кожний наступний переписаний при­мірник все помітніше віддалявся за змістом від оригіналу. За­лежало це передусім від сумління переписувачів.

Бажаючи покласти край такому байдужому ставленню переписувачів книг до свої обов’язків, один з грецьких пра­вителів Лікург наказав своїм писарям ретельно скопіювати кожен примірник драми з найстаріших оригіналів, звірити написане і покласти ці примірники, як зразки, до власного скриптонію. На кожен випадок публічних вистав саме цей зразковий примірник видавався для ретельного копіювання організатором постановки з вимогою ні на йоту не відсту­пати від оригіналу.

Вимоги Історія зберегла писані вимоги давньо­

го переписувачів єврейських талмудистів, які вони виробили _книг на віки для тих, хто братиметься за ство­

рення рукописних книг, які в переважній більшості стосувалися текстів Священного писання. То була ціла система вимог і правил, яких мав свято дотримуватися кожен, кому доручалася ця відповідальна спра­ва. Ці правила були написані понад тисячу років тому. Текст їх зберігається поряд із сувоями з дна Мертвого моря в од­ному з найголовніших залів музею Книжкове Святилище в Єрусалимі. Зважаючи на унікальність цього документа, його варто навести у цьому розділі з незначними скороченнями:

“1. Синагогальний згорток повинен бути написаний на шкірах чистих тварин.

2. На кожному шматку пергаменту має знаходитись певна кількість стовпчиків, постійна по всьому рукопису.

3. Довжина кожного стовпчика не повинна бути меншою 48 і більшою 60 рядків. .

4. Всі слова в рукописі мають розміщуватися по лінійці, і якщо три слова написані нерівно, то рукопис вважається непри­датним.

5. Чорнило має бути лише чорним, а не червоним, зеленим, чи якогось іншого кольору, і виготовленим згідно з певним ре­цептом.

Запитання і .чандаїїня. Рекомендована література

41

6. Переписувач не повинен ні найменшою мірою відходити від оригіналу.

7. Жодного слова, жодної літери, навіть йоти не можна писати по пам’яті, без того, щоб не дивитися на рукопис оригіналу.

8. Між будь-якими двома приголосними має залишатися пробіл, рівний товщині волосинки або нитки.

9. Між будь-якими двома абзацами має залишатися пробіл шириною в дев'ять приголосних. А між книгами — шириною в три рядки.

10. Переписувач повинен працювати лише в традиційному єврейському одязі, вимивши своє тіло. Не починати писати імені Бога, не вмокнувши щойно перо в чорнило. (...)

17. Якщо цар звернеться до нього, коли він пише ім'я Боже, то писар не повинен звертати на нього жодної уваги.

18. Згортки, в яких не виконані ці правила, повинні або за­копуватися в землю, або спалюватися, або передаватися в школи для використання лише для навчальних цілей”.

Коли ретельно порівняти, скажімо, кожен із десятків тисяч рядків, заголовних заставок, кожну із сотень тисяч друкованих літер, виданих у різні роки текстів Святого Письма мовою якогось одного народу, складається враження, що саме всіх цих вимог давньоєврейських талмудистів свято дотримува­лися ті, хто мав Богом послану високу місію творення таких книжкових шедеврів. Адже чи не в цьому криється феномен вірності духу і букві Біблії, яка писалася, переписувалася й перекладалася впродовж 1700 років представниками більш ніж шістдесяти поколінь різних народів світу й не зазнала відтоді жодних змістових відхилень від оригіналу.

На жаль, таких вимог не завжди дотримувалися каліграфи і переписувачі книг світського характеру. Але ж у цих глибин­них за змістом і таких актуальних на сьогоднішній день прави­лах закладений своєрідний професійний, моральний кодекс редактора і видавця будь яких часів і народів. Редактора й видавця, як творця дивовижного винаходу людського розуму, яким стала для людства Її величність — Книга.

Запитання і завдання для самоконтролю

Якими були історичні передумови виникнення рукописної книги?

Які первинні матеріали слугували основою для створення пер­ших книг?

Назвіть і коротко охарактеризуйте дві найпоширеніші форми стародавньої книги. Коли вони виникли?

42

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У СВІТІ

Завдяки чому ввійшов у історію ассирійський правитель Аш- шурбанапал?

Якою була технологія виготовлення папірусу?

Яку книгу в кодексному варіанті слід вважати найдавнішою на землі?

Де і чому виникали центри творення рукописних книгу старо­давньому світі?

Книги якого змісту були популярними за античної доби ?

Яку драматичну роль відіграла книга в житті римського пое­та Овідія?

Чому для переписувачів Книг Святого Письма існували жорсткі й безумовні правила ?

Назвіть основні вимоги давньоєврейських талмудистів для пере­писувачів біблійних текстів.

Чим пояснити феномен фактичної відсутності відхилень від оригіналів у наступних переписуваннях протягом століть різними поколіннями книгописців текстів Святого Письма ?

Що спонукало ізраїльський парламент (кнесет) внести напри­кінці XX століття зміни до правопису державної мови Ізраїлю?

Рекомендована література до теми

Герчук Ю. История графики и искусства книги. — М.: Аспект- пресс, 2000.-С. 15-72.

Дмитриева Н., Виноградова Н. История Древнего мира. — М., 1989. - 208 с.

Зггерь 3. История книги от ее появлення до наших времен / Пер с франц. — С-Петербург, 1900. — 242 с.

Кацпржак Е. История книги. — М.: Книга, 1964. — 419 с.

Митрополит Іларіон. Неоціненні знахідки в Палестині // Віра й Культура (Вінніпег) — 1957. — № 3, 4.

Пакуль И. Книга: исторический очерк. — X.: Ілавполитпрос- вет, 1923,- 130 с.

Перлова Е. Бумага для фараона // Мир бумаги. — 2000. — № 7-8.-С. 50-51.

Тимошик М. Стародавня рукописна книга в світі: попередники, ранні осередки, роль у суспільному поступі // Вісник Книжкової палати. — 2002. — № 4. — С. 22-27.

Тема 2

УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА КНИГА ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ ДОБИ

(середина IX- середина X століття н. е.)

Обставини і причини недослідженості питання

^ Періодизація становлення та розвитку давньоукраїнської рукописної справи

3 <*, А £ < Е

ІС €

01 XI \А ® Книжкова

0 У О О справа в Україні

4 ОУ V перед прийняттям і'Ч ',НК Ю християнства

Я

44

ДОХРИСТИЯНСЬКА дог.л