§ 1. Біблійні книги серед народів світу

Дивовижним, ще не пізнаним і не поцінованим до кінця витвором історичного поступу людства є Книга книг — Біблія, яка посідає чи не найголовніше місце в історії духовних на- бутків світової цивілізації.

Книга ця писалася, переписувалася й перекладалася впро­довж понад 1700 років представниками більше ніж 60 по­колінь різних народів світу й не зазнала відтоді практично жодних змістових відхилень від оригіналу. Не віднайти жодної іншої книги, яка б могла суперничати з цією за кількістю випущених у різні періоди накладів.

Як засвідчує кембріджська “Історія стародавнього світу”, жодна з книг, створених будь-коли на земній кулі, не набли­жувалася до такої величезної й постійної популярності, як ця. Саме цей твір став першою друкованою книгою на землі, бо її латинський варіант виготовив на своєму винаході у першій половині XV століття знаменитий німець Йоган Гу- тенберг.

Книгою книг цей твір називається ще й тому, що в перекладі з грецької “бібліо” означає “книга”. Власне, структуру цієї книги складають розміщені в двох части­нах писемні пам’ятки різного часового походження, різних жанрів і стилів, різних авторів, різних мов — Старий і Новий Заповіти. Ісус Хрис- тос стоїть на грані між цими двома Заповітами, між двома часовими вимірами людського буття.

До першої частини Біблії, шо дістала назву Старий За­повіт, увійшло 39 своєрідних книг, що писалися від XII ст. до н. е. до Різдва Христового здебільшого давньоєврейською та арамейською мовами. Друга частина — Новий Заповіт — увібрала тексти 27 книг, написаних грецькою мовою.

Донедавна вважалося, що найстарший вік рукописів Біблійних текстів, збережених до наших днів, сягали VIII століття після Різдва Христового — це так званий Масорет- ський текст. Однак сенсаційна знахідка в Кумранських печерах на колишньому дні Мертвого моря в Палестині від­

Біблія як предмет книгознавчого аналізу

сунула час написання таких текстів більш ніж на тисячоліт­тя назад.

Найбільше збереглося текстів першотворів Нового За­повіту. За підрахунками вчених, нині таких текстів налічується близько 5000. Час їхнього написання — II—VI століття. Ма­теріал, на яких вони створювалися, — переважно пергамент, рідше — папірус.

Незважаючи нате, що Біблія, здається, вже глибоко і все- сторонньо вивчена не лише ученими-богословами, а й істо­риками, філософами, філологами, книговидавничий аспект цього твору практично залишається не розроблений. А проте небайдужий дослідник може знайти на цьому шляху нема­ло цікавих відкриттів, розробляючи, скажімо, такі напрям­ки пошуку:

• вивчення уявлень творців біблійних текстів про сутність книги, її місійну роль у ствердженні Правди Божої, у дотриманні моральних і духовних засад людського буття;

• аналіз рукописних і друкованих біблійних видань у кон­тексті еволюції технології книготворення, внутрішньої і зовнішньої конструкції книги, мовностилістичних особливостей і засобів письма;

• узагальнення відомостей про тих осіб, хто був причет­ний до процесу переписування, друкування, поширен-

Ілюстрація до київського

ИІІДПШІЯ

“Тріоді

1631

204

К1І1ІГІ1 СВЯТОГО ГШСЬМЛ В СВІТІ І В УКРАЇНІ

ня біблійних видань, виокремлення своєрідного мо­рального і професійного кодексу працівників цього особливого етапу розвою книговидання;

• вплив біблійного сектора книговидання на “підтягу­вання” художнього, естетичного, мовного і технічного рівня видань інших тематичних напрямків друкарства.

Біб:іііішіН За енциклопедичними даними, повний

текст як основа переклад Біблії здійснено більш ніж 250-ма розвитку мови мовами світу, окремі книги Святого Пись- у межах одного ^ма перекладалися ще й 740-ма мовами та народу діалектами, що в цілому складає близько

1000 перекладів.

Кожен народ, який завдяки своїм кра­щим освітнім силам рано чи пізно брався за переклади і мно­ження цих книг, засвідчував цим власну духовну зрілість і право посідати гідне місце серед цивілізованих націй.

Переклади й поширення біблійних текстів (спочатку ру­кописним способом, затим — друкованим) серед різних на­родів почалися давно. Найдавніші спроби дати народові до­ступні пояснення (таргум) священних текстів своєю мовою

зробили арамійці. Цей народ, проживши тривалий час у не­волі і повертаючись у рідну Вавілонію, поступово став за­бувати рідну арамійську мову. Нагадати про неї й покликані були такі тексти. Переклади ці ввійшли в історію під назвою таргуміми і датуються II—І ст. до н. е. Пізніше було зроблено

“Методологія” [І|Ик|)(ЧЧ)|)ІІ Іішма Огіспка, покладена і» основу перекладу Святого Письма українською мовою

[ііб ііііні КНИГИ <'С|(ЄД ішродін світу

265

ще один переклад п’яти книг Старого Заповіту арамійською мовою, що отримав назву вавілонсько-палестинської редакції.

Приблизно в ту ж пору на острові Фарос неподалік Олек­сандрії 72 прислані з Єрусалиму мудреці на чолі з провідником Аристеєм протягом 72 днів здійснюють переклад так званих передмасоретських текстів грецькою мовою. Саме тому ці тексти отримали назву септуагірти (переклад сімдесяти двох). Грецький переклад, будучи повнішим за обсягом, оскільки включав і ряд канонічних книг другого за значенням порядку, потрапляє до поган і там зазнає нових перекладів і перепи­сувань.

З настанням християнської ери історія побутувань біб­лійних текстів поповнюється грецькими перекладами Акві- ли, Теодоціона, Сіммаха. Перший християнський переклад латинською мовою, виконаний у доступному для сприйняття простих людей стилі Святим Єронимом у VI столітті н. е., ввійшов в історію під назвою вульгата (простонародний). А найдавніший сирійський переклад усіх книг Біблії відо­мий як пешіта.

До ранніх спроб реконструювати своїми мовами давньо­єврейські першотексти відносяться: вірменський переклад III ст., германський (готський) — VI ст, старослов’янський — IX ст. Всього ж, за підрахунками учених, за період від XI до XVIII століть було створено понад 4100 рукописів старосло­в’янською мовою.

В історії літературних мов світу є немало прикладів, коли саме майстерно перекладена Біблія ставала за взірець подаль­шого розвитку цієї мови й літератури. Так було, зокрема, з англомовним перекладом Біблії, який здійснив близько 1380 року Джон Вінклер, а завершив значно пізніше Вільям Тін- Даль (1535). Згодом цілі покоління англійців училися своєї літературної мови за перекладом Біблії Тіндаля. Авторитет живої французької мови підняв своїм перекладом Біблії Жан Кальвін. Нова сторінка в розвитку німецької літературної мови розпочалася з виходом у світ німецькомовного перекладу Святого Письма (1534), здійсненого Мартіном Лютером — вихідцем із простої селянської родини, який узяв за основу свого перекладу народну мову однієї із центральних земель країни. Феномен Лютерового перекладу полягав і в тому, що Досі у різних землях Німеччини говорили різними діалекта­

266

КНИГИ СВЯТОГО ГІИСЬМА В СВІТІ І В УКРАЇНІ

ми, і саме національна Біблія стала в основі формування все- німецької літературної мови. Це ж можна сказати й про чехів.

З кожним новим виданням книг Святого Письма їхні творці прагнули, аби текст, зберігаючи автентичність пере­кладу, був зрозуміліший читачам. Тому віддавна в рукопи­санні з’являється традиція вмішувати на полях книг короткі тлумачення ряду незрозумілих слів живою народною мовою. Далі всіх пішов білоруський першодрукар Францішек Ско­рина, який у 1517-1519 роках видає у Празі Псалтир і Біблію, в мові яких переважають білоруські “гласи”.