§ 2. Становлення університетської друкарні

Обладнання Влітку 1835 року царським указом було проведено чергову інспекцію військових структур. За найвищим повелінням підля­гала повному розформуванню вся Перша армія, величезне майно якої було вирішено розподілити серед цивільних уста­нов і організацій. Оскільки генеральний штаб армії розташо­вувався в Києві, то й розподіл її майна здійснювався здебіль­шого для потреб міста. Київському університетові дісталися церква, друкарня і літографія. В остаточному списку розпо­ділу, підписаному імператором, зазначалося:

“Передати у відання університету Святого Володимира:

1. Церкву Головної квартири з усім майном і ризницею;

2. Літографію Генерального штабу та друкарню Головного штабу зазначеної армії з тим, щоб університет безкоштовно друкував директиви засновуваної Тимчасової комісії та всі по­трібні папери”.

Місце для друкарні відводилося в одному з перших найма­них університетських корпусів — будинку Корта на Печерську неподалік фортеці. Усе перше майно щойно заснованої уні­верситетської друкарні вмістилося на трьох возах. Яким же був той перший скарб, за допомогою якого творилися ті най­перші книги й брошури — передвісники нинішнього універ­ситетського книговидання?

204

НАУКОВЕ КНИГОВИДАННЯ

мавші нгтп ^Л/исгу*

«4*іуФв.«|І< ^ «XО*»КіІ »<Я«*»И«І І М <мм.у ^ /ЯичЧі я/’ччіоу»» у&т »іУИЧЛ я < іМИ 4 ■«■■« іиліі ДГ /♦♦<■ і4^і«ііі* 4аЬ фЛҐІ»*шм4 иаіі

<ии/пушту*

М А*' ^йиіу» ІНШІМ» АіЛмі*'

• *н««іик«м Я<4 *и»// уг/и‘Л- м2 ^кмімі**' <£ч«

^«иіміми ^л*(л^гЛ/г г~*гля-ї »»<иіЛиііі’ тві*лі»Л‘ Д4ц»у

I^й-* 'і* <ЛГиГ/гі і~П7^

Оригінал повідомлення про розпорядження російського царя під 17 серпня 1835 року передати Київському університету (їв. Володимира друкарню і церкву

Пожовклі й вицвілі сторінки цупкого паперу зберегли до нашого часу писані чорним чорнилом нерівним поспішним почерком рядки “Опису друкарських верстатів і різного при­ладдя, що знаходилися в друкарні Головного штабу і передані друкарні університету Святого Володимира”. Без перебіль­шення, читаються сьогодні ці рядки з непідробною цікаві­стю і навіть хвилюванням:

“Верстати чавунні, два. Надійшли в 1812 році з діючої армії. Один із верстатів не може бути вживаний, бо не вистачає до нього двох мідних гайок.

Чавунний великий друкарський верстат. Один. Надійшов у 1830 року з Другої армії. Цілком придатний.

Чавунний малий друкарський верстат. Один. Надійшову 1812 року з армії адмірала Чичанова. Сей верстат неправильний в роботі (дробить), бо верхній великий спіральний гвинт поламаний.

Жовтий великий і жовтий малий верстати. Два. Надійшли в

1833 році. Цілком придатні.

Стимоіисніш уміиероитетп.кої друкарні

205

Дерев'яний великий верстат. Один. Надійшов у 1812 році. Цілком непридатний до роботи. Але після значних виправлень може бути вжитий, хоча й дерев’яної конструкції”.

Далі ретельно перелічувалося все приладдя до цієї техні­ки — молотки, лопаточки, вальцеві циліндри, кліщі, циркулі, сокира, пилка, шафи, ящики, ножиці, стільці, мотузка.

З опису друкарського обладнання стає зрозумілим, що в розпорядження університету надійшло воно далеко не в кра­щому стані. Ті ж верстати, які перебували в армійській дру­карні, до того ж, переважно у похідних умовах ще з часів війни

3 Наполеоном, справді виявилися здебільшого непридатними для роботи на новому місці. Та й потрапляли вони до рук армійських друкарів далеко не новими, а, як засвідчують фак­ти, в результаті різноманітних військових конфіскацій уже діючих друкарень, зокрема, в тій же Галичині. Така ж ситуа­ція була і з шрифтами.

Офіційною датою заснування друкарні варто вважати

4 листопада 1835 року. Саме тоді на засіданні правління уні­верситету було внесене на обговорення і затверджене рішення “Про влаштування друкарні, одержаної із Головного штабу Першої армії” Зважаючи на унікальність цього документа, варто процитувати його повністю:

^м1). Видати з Правління університету в Друкарню шнурову книгу для приходу грошей, одержуваних за друкування.

2). Другу шнурову книгу видати для грошей, що будуть вит­рачатися на покупку паперу і різних дрібниць на друкування, а також на покупку сургучу, матеріалу на брюки і т. д.

3). Ввести в обов’язок одному з чиновників канцелярії вирі­шувати питання друкарні.

4). Визначити окремого сторожа.

5). Виділити для початку 50 рублів асигнаціями на необхідну покупку паперу."

Перші друкарі Першим директором університетської дру- та організація карні став Павло Камінський. Наступни- їх роботи ми — Матвій Могилянський, Антон Де-

ренговський, Петро Коломійцев, Йосип Завадський. А хто ж були перші університетські друкарі?

Київські архіви зберегли повну інформацію про цих лю­дей. Були вони військові — всього сім чоловік. Згідно з нака­

206

НАУКОВЕ КНИГОВИДАННЯ

зом царя по військовому відомству, всі працівники військової друкарні штабу Першої армії, разом з усім майном друкарні, передавалися в розпорядження університету на один рік. Вони, в основному, й склали перший штатний розклад но­вого університетського підрозділу. Було передбачено, що на цей так званий перехідний період облаштування друкарні прикріплені до неї військові заробітну плату отримуватимуть за рахунок університету, а їхні витрати на одяг і помешкан­ня — за рахунок військового міністерства.

Ці люди дуже багато зробили для того, аби нова, не знана досі справа для щойно створеного вогнища освіти й культури в Києві — університету — швидше прижилася в ньому і почала давати добрі сходи. А тому й заслуговують доброї згадки: складачі — Антон Щуров (унтер-офіцер), Захар Гарєв, Федір Терентьєв; друкарі — Гаврило Вовченко, Хома Чернов, Григорій Гав- рилов, Макар Кузьмін; палітурник Артем Старовойт;

сторожі — Арсен Ларовий (унтер-офіцер), Пантелій Лит- виненко.

З особових справ ще відомо, що до військової друкарні ці люди були взяті на службу здебільшого в 1813—1816 ро­ках. Отже, на період переходу на роботу в університетську друкарню вони вже наближалися до завершення існуючого тоді в російській армії 25-літнього армійського терміну служ­би. І ще одна характерна деталь: майже всі вони були бать­ками багатодітних родин. Скажімо, Артем Старовойт мав п’ятеро дітей, Антон Щуров і Гаврило Вовченко — по чет­веро. Можливо, саме з цієї причини начальник друкарні незабаром після прийняття цих військових на роботу пору­шив питання перед університетською радою про збіль­шення їм заробітної плати. І це було справедливо: адже досі вони отримували свою платню на основі тарифу цін армій­ської друкарні, затверджених ще 1816 року, за яким палітур­ник мав 60 рублів на рік, тоді як цивільному платилося втричі більше.

Перший штатний розклад друкарні університету Св. Воло­димира було затверджено на подання попечителя навчального округу міністром освіти Сергієм Уваровим 22 лютого 1836 року. На утримання друкарні виділялося на рік 6.010 рублів

Г.таїкж.'ісмпя уміпергмте'т.кої друкарні

207

асигнаціями. Кошти ці мали покриватися “за рахунок еконо­мічної суми університету доти, поки не з’явиться можливість утримувати друкарню з власних її прибутків”.

На початковому етапі існування друкарні виникало ба­гато суто організаційних, технічних і кадрових питань. Знайти в Києві вільнонайманих здібних складачів і друкарів, які б могли замінити військових, виявилося не такою простою справою. Пояснюється це, з одного боку, віддаленістю від Києва великих міст із добре розвинутою друкарською спра­вою, а з іншого — відсутністю додаткових коштів, які дава­ли б змогу запрошувати таких знаних майстрів друку, які були в Києво-Печерській лаврі.

Про те, наскільки складною і водночас серйозною з точки зору її завтрашнього дня була для університету справа підбору відповідальних осіб для роботи в друкарні, свідчать і факти пошуку здібних, перспективних фахівців із студентсько­го середовища. Такого студента, зокрема, було знайдено в Ніжинському ліцеї князя Безбородька — Василя Марков- ського.

Незабаром університетська друкарня поповнилася об­ладнанням друкарні, що залишилася після закриття Полоць­кого піарського училища. Цей факт знаменний тим, щодо Полоцька верстати з усім начинням були переведені з віль- ненської друкарні — колиски “руського” друкарства у Східній Європі, — пов’язаної не лише з іменем видатного білорусь­кого першодрукаря Франциска Скорини, а й з львівськими майстрами-книжниками. Залишки друкарні, слід якої веде до Львова й Острога, були передані Київському університе­тові 1838 року.

Відкриття Літографія, як зазначаєтся в енциклопедії,

літографії є способом друку, за яким друкарську фор­

му виготовляють з літографського каменю (щільного вапняку, доломіту). З таких форм множилися відбитки малюнків, схем, графіків, нотних текстів, картин тощо. Її винайшов у 1796-1798 роках у Німеччині А. Зенефельдер. В Україні цей спосіб друкування запровадже­но з початку XIX століття. Засновником літографії в Одесі у 1820-х роках був англієць Гаю, уЛьвові з 1846 року — німець

208

НАУКОВЕ КНИГОВИДАННЯ

Піллер при ставропігійній друкарні, з 1880-х років — українці А. Пришляк, А. Андрійчин та ін.

У Києві літографічне друкування почалося з 1830-х років. Крупна майстерня із виготовлення літографій відкрилася М. Буяльським у 1852 році. Згодом, у 1866 році, така май­стерня організувалася при друкарні Києво-Печерської лаври під керівництвом Г. Шенгальда та І. Гавпта. Літографський камінь в Україні видобували на Поділлі з щільного, тонко­зернистого вапняку.

Необхідність літографії в друкарні Київського універси­тету зумовлювалася поступовим збільшенням обсягів роботи і нагальною потребою додавання ілюстративного матеріалу до книг, що випускалися тут. Адже оцінки перших друкова­них видань були вкрай стриманими. Кажучи сучасною тер­мінологією, книги виходили тут на початку невисокої якості.

Відкрита 27 жовтня 1838 року літографія підпорядкову­валася друкарні.

Початкові Ознакою закінчення всіх організаційних

правила роботи справ, пов’язаних з облаштуванням дру- пидавців карні та літографії, є завершення на по­

чатку 1839 року листування ректора уні­верситету з начальником друкарні щодо остаточного узгодження проекту “Правил для управління друкарнею університету”. До творення цих правил були при­четні немало чиновників з Київського навчального округу, міністерства народної освіти, викладачі університету та пра­цівники самої друкарні. Цей історичний документ, з огляду на сьогоднішню практику організації діяльності видавництв, видається досить цікавим. Тому й варто його подати тут із незначними скороченнями.

ПРАВИЛА

для управління друкарнею університету Святого Володимира

1. Для управління Друкарнею визначається за поданням Ради університету і затвердженням попечителя навчального округу чиновник із званням начальника друкарні. Він задоволь­няється жалуванням і квартирними коштами від університетської скарбниці.

Становлення університетської друкарні

20Я

2. При друкарні, для ведення справ, перебуває канцелярський службовець вищого окладу, який заступає також місце корек­тора і одержує жалування рівномірно з каси університету.

Примітка. З розширенням обсягу роботи друкарні може бути визначений окремий коректор.

3. Начальник друкарні, одержуючи гроші за друкарські робо­ти і витрачаючи їх, веде прихідну і витратну книги. Кожна сума, звідки вона б не надійшла і в якій би монеті не перебувала, по­винна бути негайно записана в приході за шнуровою книгою.

Примітка. Якщо гроші надходять замість асигнацій золотою або срібною монетою, то означена приймається не інакше, як за встановленим урядом курсом, тобто: рубль сріблом в 3 р. 60 коп., а голландський повновартісний червонець в 10 руб. 36 коп.

4. Жодна видача з прихідних сум, ні під яким приводом, не повинна бути проведена у витрати без запису по шнуровій книзі.

5. На підтвердження всіляких записаних у витрати сум мають бути власноручні розписки одержувачів. При цьому суворо підтверджується, щоб замість безграмотних приймальників гро­шей зовсім не допускалися розписки не тільки осіб, які служать у друкарні, але й родичів виконавця витрат.

6. Начальнику друкарні надається право робити видачі на дрібні витрати до п’яти руб. асигнаціями на один і той же пред­мет; будь-яка інша вища за це сума проводиться не інакше, як з дозволу Правління університету [...].

15. Начальник друкарні, збираючи витрати за проведені робо­ти, може зберігати в себе для дрібних витрат і для задоволення жалування службовців до 500 руб., якщо ж збирається більше доходів, то ця сума має бути доставлена в Правління універси­тету.

16. Друкарня зобов’язана безкоштовно друкувати роботи для канцелярій; Ради; Правління університету; попечителя навчаль­ного округу; для університетських кабінетів; для Тимчасової комісії з остаточного завершення справ колишнього Головно­го штабу Першої армії.

17. За всі інші роботи одержується плата, яку визначає на­чальник друкарні на його розсуд.

Примітка. У призначенні ціни за друкування книги він керується таксою друкарні Московського університету.

18. Прийняття роботи залежить від начальника друкарні і з предмету цього він має зносини, веде листування з особами і місцями, які звертаються до друкарні. До його ж попечительства входить стягнення грошей, які належать друкарні; після повідом­лення за одержанням їх посилаються на підпис ректору [...].

20. Вільнонаймані люди призначаються в друкарню началь­ником її і він призначає їм жалування на розсуд і з погоджен­ням з ними, не виходячи втім із загальної суми.

Військові ж робітники одержують жалування за окремим роз­кладом і понад те по 2 р, асигн. кожному на поліпшення харчу­вання [...].

21. Начальник друкарні визначає на свій розсуд роботи в дру­карні і робить по ній всі розпорядження. Як покарання за недо­бросовісність робочих людей він може робити утримання з їхньо-

210

НАУКОВЕ КНИГОВИДАННЯ

го жалування і ці гроші, що залишаються в його розпорядженні, видавати на свій розсуд як нагороду тим, хто відзначився ста­ранням і зразковістю [...].

24. Із прибутку за рік відчисляється від 6 до 10 відсотків, за дозволом Правління, для роздачі тим робітникам, які цього за­слуговують [...].

25. Весь прибуток друкарні, а також ті кошти, які вносить на­чальник друкарні в університетську скарбницю, складають капі­тал, який своє переважне використання повинен мати на поліп­шення друкарні.

Текст цих “Правил” спонукає до цікавих роздумів про вічне й швидкоплинне, про традиції, які непідвладні часові, й нові віяння у стародавній, як світ, літописній та книгови­давничій справі. Принаймні, можна виокремити у цьому кон­тексті два моменти. Передусім, як видно з наведеного тексту, начальник друкарні поєднував у собі практично кілька керів­них посад, які є в штатному розкладі нинішніх великих і середніх видавництв — скажімо, крім директорських, ще й головного редактора та заступника директора з виробництва. З іншого боку, звертає на себе увагу детальна регламентація діяльності друкарні, повсякчасний її контроль керівництвом університету та навчального округу.

Окрім процитованих “Правил для управління друкар­нею”, паралельно розроблялися “Правила ведення прихідних книг по друкарні”, “Настановлення начальнику друкарні” (83 параграфи на 22 сторінках), зразки обов’язкового ведення в друкарні десяти книг тощо.