§ 2. Тематичний репертуар стародруків

Видавнича продукція раннього періоду розвитку друкар­ства вже відзначається тенденцією до урізноманітнення тематичного спектру друків. Успадкувавши від майстрів рукописання традицію підготовки книг для потреб церкви, друкарські цехи поступово розширюють тематичний діапа­зон друків. Вже з середини XVI століття можна говорити про формування такої тематики видань:

• богослужбові;

• полемічні (наукові);

Тематичний репертуар стародруці»

183

• навчальні;

• інші.

Коротко оглянемо кожен з цих розділів.

Богослужбові Це найбільший за кількістю назв і за на- книги кладами розділ. Однією з причин стрім­

кого поширення друкарства в XV—XVII століттях була гостра потреба в таких ви­даннях передусім з боку церкви. Адже за християнськими канонами, скажімо, православна церква могла діяти за умови, якщо в ній було не менше восьми богослужбових книжок. Чи не кожна друкарня бралася за підготовку перекладів ори­гінальних видань або перевидань як великообсягових, так і невеликих видань.

Різноманіття цього виду літератури пояснюється тим, що практично жодна книга, якою б великою за кількістю сто­рінок не була, не може вмістити всіх текстів для різних видів богослужб. А значна кількість накладів і перевидань книг по­яснюється тим, що в тогочасному українському суспільстві

Ілюстрація притчі про блудного сина я “Євангелія Учительного". Крилоська друкарня. 1606

184

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

1

складалася традиція купувати їх для домашніх потреб, дару­вати. Особливо це стало популярним серед козацької стар­шини, заможних міщан, учених.

Найскладнішими і найвідповідальнішими в роботі друка­рів були тексти Святого Письма для загального і окремого Богослужіння: Апостол, Євангеліє, Псалтир, а також ті, які містили нотні елементи, — Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник (скорочений Ірмолой), Тріодь нотна. За ними, щодо кількості видань, ідуть книги із загальними богослужбами: Служебник (Літургіон), Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна, Типікон. Крім того, ряд друкарень брався й за складання текстів з окремими богослужіннями: Акафістик, Канонник, Молитвослов. Останні охоче купували віруючі.

Полемічні На початку це були здебільшого книги з

(наукові) теологічних знань. Стара Україна слави-

видання лася високим рівнем організації богослов­

ської науки, тому недостачі в написанні творів релігієзнавчої тематики, як і потреби в читачах, не було. Зародки вітчизняної наукової літератури, як відомо, сягають діяльності духовних шкіл і монастирів періоду давньоукраїн­ської держави, рукописних текстів Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Клима Смо- лятича.

У другій половині XVI століття на базі Острозької ака­демії формується серйозний гурток учених, пізніше вини­кає такий же гурток у стінах Києво-Могилянської академії. Збільшення кількості полемічних видань церковно-релігій­ного і національно-політичного змісту спонукалося Берес­тейською унією, коли посилилася віросповідна боротьба між прихильниками двох християнських течій — православ’ям і католицизмом. У відповідь на опубліковані 1577 та 1586 роках польською мовою полемічні брошури П. Скагри та В. Гер- беста, де вказувалося на недоліки православ’я, незабаром були опубліковані такі ж полемічні праці з іншого боку, в Остро­зі, — “Ключ царства небесного” Г. Смотрицького та “Про єдину істинну православну віру” В. Суразького. Затим пішли друки з творами І. Вишенського, С. Зизанія-Тустановського, К. Ост­розького. Вершиною книжкових видань цього напрямку вва-

Тематичним репертуар <т»|и>друі;іи

185

Юрій Д|югобмч (Котсрмик) — першим український автор друкованої кіімжкп, шідапої в Західній Європі — в Болоньї. 1483

жаються богословсько-поле­мічні трактати “Палидонія”

3. Копистенського та “Тре- нос” М. Смотрицького, а та­кож твори Іоаникія Галятов- ського, Антонія Радивиловсь- кого та Лазаря Барановича, які вийшли в світ з друкарні Києво-Печерської лаври.

Серед фундаментальних наукових досліджень цього пе­ріоду варто виділити 12-томне видання “Четьів Міней”(Житія Святих) Дмитра Туптала (митрополита Ростовського).

Перша наукова книжка українського автора була надруко­вана далеко від Батьківщини — в Італії. 7 лютого 1483 року у Римі з приватної друкарні Франка Зільбера виходить у світ невелике за обсягом видання з довгим заголовком — “Про­гностична оцінка поточного 1483року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету”. Цей друкований твір наочно демонструє висо­кий рівень взаємостосунків кращих представників української наукової еліти з провідними науковими і книжними осеред­ками Західної Європи.

Навчальні Друковані тексти навчальних видань, як і

кидання богословських, беруть свій початок з руко­

писних граматик, які віддавна поширюва­лися в Україні. Доведено, що рукописний переклад тогочасною українською мовою грецької граматики “Оосмих частіхслова, єлика пишем іглаголем”, авторство якої приписувалося Іоанові Дамаскину, став основою для ство­рення Іваном Федоровичем “Букваря”львівського видання 1574 року.

186

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

З кінця XVI століття українські друкарі відразу зреагува­ли на прагнення учених очистити тогочасну мову від чужих слів і приділили більше уваги виданню граматик. 1596 року у Львові виходить у світ, зокрема, “Граматіка словенска ” Лав- рентія Зизанія-Тустановського. Незабаром друкується ще один твір цього автора — “Наука ку читаню ірозуміню писма сла- венскаго язика... ”. До цього своєрідного букваря було дода­но перший друкований церковнослов’янсько-український словник, який налічував понад 1000 слів.

Син першого ректора Острозької академії Герасима Смот- рицького МелетійСмотрицький, який став відомим письмен- ником-проповідником, ученим і церковним діячем, увійшов в історію української видавничої справи передусім своєю навчальною книгою-підручником — “Граматіки славенская правилное сунтагма...” (1619). Для подальшого розвитку ви-

Перша друкована українська граматика — “Граматика” Лан|№іітія Зилапія. Львів, 1596

ЦЛШШТІКЛ

СЛ0ЕЄНСКД.

ГИЛТИ НІ1НС4ТН «

г* /

/

Кмик«о Є?! чГтГГрімліікн'- А

Перший церковнослов’яигько- україїк-ькпґі словник — “Лек­сикон” Пампи Брринди. Київ,

1627

Структурукпння ранніх кннжкопих ішднііь

187

давничої справи ця книга мала неабияке значення, адже в ній чи не вперше унормовувалися правописні вимоги до написан­ня і видання різних наукових трактатів.

Варто згадати ще про один навчальний твір, який сприяв удосконаленню організації роботи видавців у мовному плані. Йдеться про твір українського друкаря і письменника, лекси­кографа Памви Беринди “Лексикон славеноросскій альбо імеен толкованіє”(Києво-Печерська друкарня, 1627). Це —резуль­тат багаторічної роботи автора як коректора і редактора в ряді друкарень. Словник містить близько шість тисяч слів церковнослов’янської і їхніх відповідників тогочасної украї­нської мови. Цю книгу можна назвати першим довідником для друкарів і видавців.

Інші Йдеться передусім про твори художньої

видання літератури. Це й історичні оповідки, і вір­

ші, до видання яких українські друкарі, на противагу, скажімо, італійським чи фран­цузьким, приступили пізніше. В числі перших друків цього виду можна назвати збірку повчальних оповідань “Лимонар сирич цветнік”, надрукований Спиридоном Соболем у Києві 1629 року.