§ 1. Походження й освітній рівень друкарів

У короткому огляді раннього українського друкарства варто не лише згадати імена, а бодай окремими штрихами охарактеризувати тих, хто безпосередньо був причетний до непізнаної й досі таїни творення Книги, хто своїми руками і розумом залишив по собі найкращий пам’ятник — українські книжкові шедеври.

До становлення і ствердження видавничої справи на те­ренах нашої держави були причетні сотні, тисячі різних за житейськими долями, суспільними, релігійними і просто людськими якостями особистості. Входили ці люди в істо­рію по-різному. Хто — переконливим служінням справі, щирою вірою в потрібність і важливість її божественного призначення, її просвітницького, “будительського” начала, хто — з корисливих міркувань. Одне беззаперечне: переважна більшість тих, хто чесно і самовіддано виорав на довгій ниві українського друкарства першу борозну, хто засіяв у неї свої мудрі зерна-сторінки, вічно будуть, за влучним висловом Івана Огієнка, “світильниками невсипущими” для все но­вих і нових поколінь нащадків на їхній непростій дорозі до світла, знань, справедливості й добра.

Людей, які творили досі небаченим способом книги, нази­вали здебільшого друкарями або книжниками. Вже всере­дині свого цехового товариства вони ділилися на справників, дереворитників, металоритників, складачів, коректорів, ре­дакторів, управителів. Про те, яким був склад працівників, скажімо, друкарні Києво-Печерської лаври на початку XVII століття, засвідчує запис в „Імнології” від 1630 року:

“Ієродиякон Ісая — типонадзиратель;

інок Артемій — блюститель;

Стефан Беринда — типограф;

Нафан Зінкевич — наборщик;

Димитрій Захарієвич — столпоправитель;

Парфеній і Михаїл Фойнадські — ізобразителі;

Павел Макарієвич і Федор Кипрієвич — батирщики;

Леонтій Ієрусалимович — письмоліятель;

Памво Беринда — типокароводець;

Тарасій Земка — типоправитель ”.

Походження іі оспітіші рінемі» друкарі»

179

Чіткого поділу обов’язків на початку не було: один пра­цівник мусив поєднувати в собі кілька функцій. Тому до тих, хто відважувався переступити поріг друкарні, виставлялися особливі вимоги. Годі вже говорити за того, хто сам брався за створення друкарні — це мав бути універсаліст за знан­нями, наділений здібностями як до гуманітарних, так і тех­нічних наук. А ще — аби мав дар Божий до писання, до Слова.

За походженням і освітнім рівнем давніх українських дру­карів умовно можна розділити на три групи:

• вихідці з міщанського середовища;

• вихідці з релігійного середовища;

• діячі освіти, науки, письменники.

Вихідці Кожен мав свою дорогу до друкарського

з міщанського верстата. Львів’янин Іван Пилипович, ска- середовища жімо, був добрим різьбярем по дереву, його земляк Андрій Рудницький знався гарно на литті металу, а Сачко Сідляр на початку продавав книги.

Письменницьким хистом володів Андрій Скульський, кот­рий ще до вступу до Львівської братської школи писав вірші і при тамтешній друкарні прилаштувався помічником дру­каря.

Звичайні хлопці Гринь Іванович і Семен Корунка виявилися здібними учнями Івана Федоровича. Полишивши свого вчи­теля, вони стали працювали самостійно, а незабаром мали й своїх перших учнів із числа дітей мішан.

Складач Львівської братської друкарні, котрий згодом перейшов до Острога, — Тимофій Касянович — славився в окрузі тим, що міг так же швидко й без помилок орієнтуватися в черенках з буквами грецькими, турецькими, як і україн­ськими.

Волиняк Онисим Радишевський був одним з кращих скла­дачів Острозької друкарні. Не випадково, потрапивши 1605 Року до Москви і показавши своє вміння, від добився не лише прихильності самого царя, а й дозволу на відкриття власної Друкарні при царському дворі.

Згадуваний уже в попередньому розділі Михайло Сльозка, Що займався друкарством понад сорок років, сам залишив свідчення своєї любові до цієї справи у випущеному ним 1639

180

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

році “Апостолі”. Називаючи “діло типографскоє — діло свя- тоє”, він повідомляє читача, що ще з дитинства був “при знаменитом, а Церкви Божией благопотребном ділі типограф- ском вьіхованьїй и по мьіри дарованіа Христова в нем віцве- чоній”. На жаль, автор передмови до однієї зі своїх кращих книг не залишив нам прізвища людини, яка багато років тому сама, очевидно, друкуючи книги, могла прищепити малому хлопцеві, майбутньому власнику львівської друкарні, любов до такого “діла святого”. Це міг би бути ще один штрих на користь існування в Галичині дофедоровського друкарства.

В архівних документах засвідчується й рідкісний факт в історії вітчизняної видавничої справи — ім’я жінки-друкарки яку звали “Дмитровая Кульчицькая”. В актах Львівського братства між 1663 і 1664 роками не раз зустрічається фраза, що було заплачено “друкарци Дмитровуй”. Йдеться про дру­жину складача і гисера братської друкарні у Львові Дмитра Кульчицького. Вона настільки досконало оволоділа чоловіко­вою справою, що могла працювати самостійно.

Вихідці Як і переважна більшість переписувачів і

:$ релігійного авторів рукописних книг, були то здебіль- середопища шого монахи великих і малих монастирів.

Йдеться про високоосвічені особистості, з високим розумінням свого призначення. Вони передусім глибоко зналися на текстах, чітко уявляли, що й для кого слід видавати. А вже пізніше, нарівні з інши­ми майстрами, оволодівали технікою відтворення і множення цих книг за допомогою друкарських верстатів.

Серед галицьких друкарів на той час добре відомим було ім’я ченця Свято-Онуфріївського монастиря Мини, також учня Івана Федоровича. Отож, цією справою він став зай­матися змолоду. Після отця Мини управління Львівською братською друкарнею перейшло під відповідальність ієромо­наха Пафнутія.

А от ієромонах Йосиф Городецький почав учитися “руко- дєлію типографекому”, коли йому вже виповнилося 50 літ. І все ж, “не щадя себе по толиких путних трудех..., произвед в совершенстве” одну з важливих богослужбових книг — “Ірмологію

Походження ІІ ОЄІІІТНІІІ |іІііЄІІІ. друкпріп

181

Петро Могила — архімандрит Кипіо-І Іочерської .тири. З грашорм О. Іркліївського

У Почаївській друкарні коректорами і складальника­ми працювали ігумени Кипр- іян та Гедеон Козубські. Ієро­монах Павел (Домжив-Лют- кович) та ієродиякон Сильвестр раніше були світськими ман­дрівними друкарями. По­стригшись у ченці, продов­жили своє служіння Богові у виданні богослужбових книг.

Цікавою є доля друкаря Києво-Печерської друкарні ченця Йосифа Кириловича. Доля занесла його молодим у Палестину, де він прийняв чернецтво, а через якийсь час став помічни­ком Олександрійського патріарха Кирила Лукариса. Цей пат­ріарх свого часу викладав у Острозькій академії. Він і від­правив 1620 року здібного ченця-українця до Києва, де той майже десять літ працював у друкарні коректором і перекла­дачем з грецької.

До цієї групи можна віднести і представників вищого релі­гійного клиру, передусім митрополита Київського Петра Могилу, архімандрита Києво-Печерської лаври, засновника тамтешньої друкарні Єлисея Плетенецького, єпископа зі Льво­ва, власника друкарні Йосифа Шумлянського, архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича.

Діячі освіти, Такими були члени Острозького та Київ- учені, ського академічних гуртків Іов Борецький,

письменники Герасим Смотрицький (перший ректор Ост­розької академії), Кирило (Транквіліон) Ставровецький, Памва Беринда, той же Петро Могила, Захарій Копистенський, Лаврін Зизаній-Тус- тановський, Тарас Земка.

182

УКРАЇНСЬКІ ДРУКАРІ

Учешім, письменник і редпктор Єлисеіі Плетеиецький

Учений, письменник і редпктор Захарій Копнстенсьішй

Цікаво, що закладали києво-печерське друкарство і при­несли йому світову славу передусім вихідці із західноукраїн­ських земель. В умовах посилення окатоличення цього краю більшість із відомих галицьких і волинських друкарів перебрали­ся незабаром саме на печерські пагорби. З-поміж них — Пам- ва Беринда, Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, Лаврін Зи- заній-Тустановський, Ісак Борискович, Захар Копистенський.

Не мало друкарів отримали добру освіту в братських шко­лах та академіях. Підвищували вони рівень своїх знань і в європейських університетах, зокрема в Лондонському, Па­ризькому, Лейпцизькому, Римському.