§ 2. Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври

З поступовим просуванням друкарської справи з Заходу на Схід могутнім видавничим осередком початку XVII сто­ліття став Київ, зокрема його Києво-Печерська друкарня. Не один раз за непросту й довгу історію свого розвитку вона за­знавала злетів і спадів, але незаперечним є факт: тут ство­рювалися на віки справжні шедеври книжкового мистецтва, звідси ширилося на весь світ мудре й виважене друковане слово, створене й увічнене його талановитими творцями із вченого гуртка перших печерських друкарів — Єлисея Пле- тенецького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Памви Беринди, Йосипа Кириловича, Іова Борецького, Лавріна Ту- становського та багатьох інших. З лаврських першодруків вчилися видавничої справи майстри з Новгород-Сіверського та Чернігова, Харкова та Полтави.

Лаврські першодруки стали першими з українських кни­жок, які офіційно почав забороняти царський уряд, почина­ючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург, а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю дру­карні Києво-Печерської лаври пов’язана поява першого ан­тиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 Року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, що тут їх “печатают несогласно с велико- Россійскими печатми”, тобто тогочасною українською мовою.

160

РАННЄ УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

Спустошуючий 3 прикрістю доводиться констатувати, шо слід лихоліть не можемо ще з достеменною точністю, вивіреною на вкрай необхідних у таких випадках архівних, матеріалах, заповнити без усіляких прогалин і здогадок усі сторінки історії Києво- Печерської друкарні. Адже маємо справу з матеріалом дуже делікатним і мало захищеним як від стихій природи, так і людського зла.

Літописці з Києво-Печерської лаври не один раз фіксува­ли нещасливі дні своєї Богом дарованої обителі над Дніпро­вими кручами, пов’язані із спустошуючими все довкруж пожежами. Варто згадати лише кілька з них, які страшним смерчем прокотилися тут у XVI11—XIX століттях. Першої, найбільшої, втрати зазнала ця друкарня в ніч з 21 на 22 квітня 1718 року. Тоді її приміщення ще було дерев’яним, тому й згоріло все дотла разом з друкарськими верстатами, шриф­тами, іншим обладнанням, а найстрашніше — з книгами, ар­хівами, бібліотекою. Трохи більше ніж через п’ятдесят літ — року 1772 — вогонь у черговий раз знищив усе, що було в цій друкарні і навколо неї. Таке ж лихо спіткало цю друкар­ню і ще через майже вісімдесят літ — 1849 року.

А якщо до цього додати дві спустошуючі пожежі (1780 і 1811 років) на Подолі, де містилася Київська академія — зна­мените дітище архімандрита Києво-Печерської лаври і вели­кого українського просвітителя Петра Могили... Скажімо, 1780 року, коли горіла академія, вогнем було повністю зни- " щено понад 8000 книжок, зібраних до бібліотеки з різних

Збережене

ДО ІІШІІПХ ДІІІН

кам'яне

приміщення

друкарні Кіігііо-

Печерської

лаври.

З гравюри XVIII ст.

Видавнича діяльність Кін во-Печорської лаври

161

країв, різними мовами. Основу бібліотечних сховів склада­ли, звичайно ж, безцінні витвори києво-печерських друкарів.

Навіть ці кілька прикладів засвідчують, якого масштабу були втрати матеріальної і духовної культури в багаті на лихо­ліття події минувшини, якої ціни історичного матеріалу ми сьогодні недораховуємо. Зосібно ж і в контексті українських першодруків.

Заснування Нині, не маючи достовірних історичних друкарні. документів щодо витоків лаврського дру-

Перекамі ку, не можемо оминати дуже поширені

свого часу легенди й перекази. Йдеться, зокрема, про перевезення до Києва після смерті князя Костянтина Костянтиновича Острозького зас­нованої ним 1576 року Острозької друкарні.

Деякі дослідники (П. Троцький, Ф. Титов) вважають, що це було до 1609 року — невдовзі після смерті князя. Інші дату заснування Києво-Печерської друкарні переносять на ще ра­ніше — на 1531 рік, і пов’язують її появу в Києві з іменем батька князя Костянтина Костянтиновича — Костянтина Іва­новича Острозького, який, до речі, й похований на території Києво-Печерської лаври. Він тривалий час був щедрим жерт­водавцем для лаври, тому й удостоївся великої шани бути похованим на цьому святому місці — у лівому північно- західному куті Успенського собору.

Підстави для твердження на користь значно ранішого, ніж вважається нині, виникнення друкарні Києво-Печерської лаври дають деякі церковні списки, прислані з різних місць на запит самої лаври про наявність у них книг своєї друкарні. У цих списках значаться Минея 1608-го і Псалтир 1609 року. Новим підтвердженням цієї версії може слугувати нещодавно віднайдений у Центральному державному історичному архіві Львова інвентар книг Словітського монастиря, де в переліку книг, надрукованих тогочасною українською мовою, зазна­чений такий київський першодрук як Тріодіон 1540 року.

Навіть якщо ці твердження й надалі лишатимуться на рівні гіпотез, поки не віднайдуться переконливіші документальні дані, історія заснування Києво-Печерської друкарні все ж у черговий раз підтверджує заборонену раніше, за радянських

162

РАІШС УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

часів, наукову концепцію виникнення й поширення друко­ваного слова українськими землями з Заходу, а не зі Сходу. З Німеччини, а не з Росії, як вважалося досі.

Переконливе документальне свідчення про заснування Києво-Печерської друкарні відноситься до 1615 року. Саме тоді настоя­тель Києво-Печерської лаври Єлисей Пле- тенецький купив і перевіз до Києва із га­лицького села Стрятин все обладнання тамтешньої друкарні.

Єлисей Плетенецький добре знав про діяльність Стря- тинської та й інших галицьких друкарень — Крилоської, Угор- цівської, Унівської. Адже він був родом з Галичини, з села Плетеничі побіля Золочева. Доля судилася йому стати в число тих, хто мужньо відстоював під час Берестейського собору 1596 року право українського православ’я на самостійність. Мабуть, тоді звернули на нього увагу київські ієрархи і неза­баром, 1599 року, запросили до Києва на високу посаду настоятеля Києво-Печерського монастиря. Затвердженням Івана Огієнка, Плетенецький був енергійним адміністрато­ром, і за час свого управління лаврою (1599—1624) привів її до блискучого стану.

Новий архімандрит лаври, як ніхто в Києві, розумів силу і значення друкованого слова. Тому в числі перших завдань поставив перед собою будівництво на території лаври спеці­ального приміщення під друкарню, а згодом і урядження її необхідним обладнанням. До речі, для такої поважної будови було обрано місце поблизу Успенської церкви у східній її час­тині, а перший малюнок цієї друкарні було вмішено у знаме­нитій книзі Афанасія Кальнофойського “Тератургима”, що побачила світ 1638 року.

Таким чином, перевезена за ініціативою Єлисея Плете- нецькогодо Києва 1615 року Стрятинська друкарня поклала початок не лише славній Києво-Печерській друкарні, а й цілому київському друкарству.

Зважаючи на те, що на той час у Києві годі було шукати майстрів друкарської справи, Плетенецький знайшов біль­шість з них також на Галичині. Цікава деталь: серед перших

Документальні

свідчення.

Єлисей

Плетенецький

Видавнича діяльність Кі«по-Іїсчср<'і.к«ї .іаирії

163

Стара друкарня Кнсво- Печерс-ької лапри. З книги А. Кально- (|юґіського “Тератургнма”.

1638

київських друкарів був автор знаменитого в усьому слов’ян­ському світі “Лексикона словеноросского” Памва Беринда. Він же працював свого часу друкарем Стрятинської друкарні, звідти був запрошений на таку ж посаду до Києва і саме тут розкрився сповна його талант і як видавця, і як вченого, і як патріота своєї землі.

Папір Достойно поціновуючи сьогодні внесок

і папірні Єлисея Плетенецького в заснування київ-

для друкарні ського друкарства, не можна не згадати ше одну його добру справу — будівництво й постійну опіку паперової фабрики в Радо­мишлі (тепер це районний центр на Житомирщині).

До речі, згадки про існування папірень і в інших україн­ських містах, переважно галицьких, віднаходимо в ряді праць дорадянських дослідників історії давнього українського дру­карства. Що ж до паперової фабрики в Радомишлі, то вона проіснувала довго — аж до середини XVIII століття. А одна з околиць нинішнього Радомишля, де стояла ця фабрика, й дотепер зветься Папірнею. Після її закриття лавра облаш- товує для своїх потреб нову папірню — в селі Пакуль на Чер­нігівщині.

1625 року, за якийсь час після смерті Єлисея Плетенець­кого, лаврська друкарня видала невелику книжечку, яка так і називається “Казання на честном погребе Є. Плетенецького”, автором якої є Захарій Копистенський — достойний заступ­

164

РАННЄ УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

ник славного архімандрита. У цій книзі знаходимо місце, де з гордістю й пошаною мовиться, з-поміж інших добрих справ, і про такий набуток покійного, як паперова фабрика у Ра­домишлі. До друкарні в лаврі він “і папірню в Радомишлю, маєтності церковної, коштом немалим, на подив у тому краю, як річ небувалу, виставив і підніс”.

Ось так: цілу папероробну справу виставив і підніс цей чоловік “як річ небувалу, на подив у тому краю”.

Перші Які ж ті книги, шо першими побачили світ

друки У щойно заснованій друкарні Києво-Пе-

черської лаври? Був це Часослов, шо вий­шов друком через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року. Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманіт­ними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Маємо, таким чином, ще одне підтвердження галицького походження друкарні Києво-Пе­черської лаври.

Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Лнфологіона, але робота над цією книгою три­вала після того ще три роки. Розкішно прикрашений гру­безний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року.

З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікував­ся Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з ба­гатьох книг не церковного, а світського призначення — “Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного”. Авто­ром її є тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Ці вірші були виголошені двадцятьма спудеями (сту­дентами) цієї школи під час похорону славного українського гетьмана 10 квітня 1622 року, що відбувся в Київському братському монастирі.

На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга не відзначається розкішним оформленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вмішено надзвичайної ваги й цінності ілюстративний

Видиииича діяльність Кінно-Печорської .ширм

105

в і ( Ш ІНЛЖЛЛООНЬІЙ П0ГГЄБ1

Зіцявго Гчцім

ІП9ТМ КШШШШ

СЛГЯИДІ'ЇПОГО.ГвТМДПД боїгш $го К*: ІЛлта. ЗІПОЮЗКОГО •

^ Зло/коніїн П*юг Инокд]

КЙСМІМ С4К0ЕІГМ Ґіктмл Шк«іі К *е*<ммГ« вЧМУТС*-

(Момншє«Єґо Сп^аЇсіплПсіуїН того & Циого Гщі?л С*М96 ^і-ЇНлнП^ввоАп^м»

рівг«і У<*іі шияімт'і дм^і^ігл»-апто^вго •

ї. фі *С«м*иі« £міп *ц) Іішліяі

Вихідний а[>куііі з лаврського шідаїшя “Віршів” па похорон гетьмана Сагайдачного.

1622

матеріал, який згодом став передруковуватися в інших книгах, особливо тих, які присвячувалися українській історії. Пере­дусім, це майстерно виконані гравюри на козацьку тематику: штурм козаками турецької твердині — Кафи, фрагмент атаки великого турецького корабля легкими козацькими човнами- чайками. Це й портрет самого гетьмана Петра Сагайдачного. Зображений він тут верхи на коні із знаком гетьманської вла­ди — булавою — в руці і з сагайдаком на боці. А на звороті титульного аркуша вмішено графічне зображення герба Вій­ська Запорозького — український козак із шаблею на боці і мушкетом за плечима. Герб обведений круглою, у формі візе­рунка, рамкою. Такий знак був і на козацьких печатках, і на похідних прапорах. В одному з віршів, умішених біля цієї гравюри, говориться, що цей козак-лицар, який завжди го­товий мужньо битися за “вольность” своєї Вітчизни, заслу­жено є гербом славного Війська Запорозького.

І ще одна особлива цінність цього видання. Це чи не пер­ша книга, друкована в Україні, в якій з такою патріотичною наснагою і гордістю мовиться про історичний феномен —

166

РАННС УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

запорозьке козацтво як народну силу, як виразника дум і спо­дівань усіх українців. А один з найславніших гетьманів оспі­ваний тут як народний герой в усіх його іпостасях — муд­рий державний діяч, безстрашний воїн, високоосвічена осо­бистість, захисник православної віри своїх пращурів, великий меценат української культури і освіти.

Один з віршів цієї книги і став своєрідною епітафією на надмогильному камені гетьмана Сагайдачного, фрагмент якої варто навести в перекладі сучасною українською мовою:

І помер, боронячи мир у Вітчизні,

За що пошли йому, Боже, неба вічного Як ревнителю віри благочестивої,

У якій був вихований з молодості своєї.

Року тисяча шістсот двадцять другого Похований у монастирі братства Київського, На який тисячі коштів офірував,

Аби там науки було фундовано, бажав.

У короткому огляді першодруків Києво-Печерської дру­карні не можна обминути і її знаменитого “Києво-Печерського патерика” — видатної пам’ятки української літератури, своє­рідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастир.

Гетьман Петро Коїіаіиевіїч-Сагайлачішй. З книжки “Вірші”. 1622

Видаїїничи діяльність Кисво-Печорської липри

167

Гравюра Іллі “Прийдоша писцн е Царгорода”. Видання “Патерика Гіечерського”.

1661

Створений в основному в першій чверті XIII століття, він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з кра­щих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію її існування. До речі, вперше удрукованому вигляді вона по­бачила світ... польською мовою заходами Сильвестра Косі- ва 1661 року. Повне видання “Патерика” церковнослов’янсь­кою мовою здійснив того ж року Інокентій Гізель. Особли­ва цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним при­мірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської друкарні вийшло п’ять видань цієї книги. Далі книга пере­видавалася постійно, нерідко іншими друкарнями.

Варто підкреслити, що й за роки української незалеж­ності вже три українські видавництва перевидавали цю книгу. До того ж, масовими накладами. Так, 1991 року ця книга ре-

168

РАННЄ УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

принтним способом була відтворена видавництвом “Либідь”. Опісля в українському перекладі її перевидало видавництво “Час”. І 1998 року сучасною українською мовою з адапта­цією текстів і упорядкуванням Ірини Жиленко оновлений “Києво-Печерський патерик” побачив світ під маркою ви­давництва Києво-Могилянської академії.

Поширення Найсприятливішою і найрезультативні- лаврських шою порою в діяльності Києво-Печерської

видань друкарні був період від початку її засну­

вання до 1648 року. Це була справжня доба розквіту цієї друкарні, коли одна за одною, все більшими накладами, все в кращому оформленні випус­калися унікальні книги і швидко розходилися по всіх-усю- дах. Київські книги передусім міцно завойовували свої позиції в Росії. За змістом і неповторною оздобою вони практично не мали рівних поміж московських і петербурзьких друків. Скажімо, в 1669—1672 роках Києво-Печерська друкарня зав­дяки наполегливості архімандрита Інокентія Гізеля домоглася відкриття в Москві своєї власної книгарні, де досить добре йшла торгівля київськими виданнями.

Помітно ширилася українська книга не лише в цілій Росії, а й у Молдавії. Власне, й тамтешнє друкарство було засноване завдяки підтримці Києво-Печерської лаври. На знаменитій грецькій горі Афон, де здавна облюбували місце для своїх скитів ченці — вихідці із слов’янських країн, печерські ви­дання також були в особливій пошані.

Руйнування Чому після доби розквіту Києво-Печер- справи ської друкарні, яка тривала від часу її

печерських заснування аж до 1648 року, ми змушені

друкарів констатувати добу її поступового, але не­

впинного занепаду, яка в часі розтягнулася майже на півтора століття, — від початку так званої Руїни 1648 року і аж до кінця XVIII століття? Які сили спричинили початок цього руйнівного процесу?

Після приєднання України до Росії друкарі Києво-Печер­ської лаври старалися не звертати уваги на все більш погро­

ВИДІІІІІІІІ'Ш дінльиістк Кигно-ІІсчсргької .іинри

169

жуючі вимоги й попередження з Москви щодо обмеження своєї діяльності. Навіть після остаточного перепідпорядку- вання Київської митрополії з-під влади костянтинопольських патріархів до Московської патріархії, що сталося після ганеб­ного торгу Москви з Константинополем 1686 року, києво- печерські друкарі вперто продовжували зазначати на титулах своїх богослужбових книг, що вони вийшли “в Лаврі Печер- ській, Ставропігії Святійшого Вселенського Константино­польського Патріарха”. Незважаючи на неодноразові вимоги Москви щоразу одержувати дозвіл на кожен друк чи пере­друк книги, а також присилати до Москви для контролю під­готовлені до друку примірники, Києво-Печерська друкар­ня й далі робила свою справу без усіляких погоджень.

“Тиха війна” між Синодом Російської православної церк­ви і Києво-Печерською лаврою тривала аж до 1720 року, поки непокірну друкарню і її мужніх друкарів остаточно не прибив спеціальний указ Петра І про заборону українського друку. Цей недоброї пам’яті грізний царський указ вийшов 5 жовтня 1720 року. І його по праву можна вважати першим антиукра­їнським цензурним актом, яким починалася багаторічна боротьба цілої державної машини тодішньої Російської імпе­рії не лише проти волі українського друку, айв цілому проти самої української мови — мови багатомільйонного україн­ського народу.

Зважаючи на те, що подібні документи мало цитуються в навчальній літературі, є сенс подати його мовою оригіналу в цьому підручнику з незначним скороченням:

“Понеже его императорскому величеству известно учинилось, что в Киевской и Черниговской типографиях книги печатают несогласно с великороссийскими печатями, но со многою про- тивностью к восточной Церкви... В Месяцеслове, которьій в 1718 году января 27 дня печатан в Киево-Печерской типографии, в заглавии напечатано, якобьі оньїй монастьірь ставропигии все- ленского Константинопольского патриарха, чего бьіло печатать не надлежало для того, что Киево-Печерский монастьірь от многих лет учинен в ставропигии святейших российских пат- риархов, а от Константинопольских уволен.

Того ради Его Императорское Величество указал именоваться Киево-Печерскому и Черниговскому монастирям во всех кни­гах ставропигиею всероссийских патриархов, а не константи­нопольских; а вновь книг никаких, кроме церковних прежних изданий, не печатать. А и оние церковньїе старие книги, для совершенного согласия с великороссийскими, с такими же цер-

170

РАННЄ украГнське друкарство

ковньїми книгами, справлять прежде печати с теми великорос- сийскими печатями, дабьі никакой розни и особого наречия во оньїх не било; а других никаких книг, ни прежних, ни нових изданий, не обьявя об оньїх в Духовной Коллегии, и не взяв от оной позволения, в тех монастьірях не печатать, дабьі не мог­ло в таких книгах никакой в церкви восточной противности и с великороссийскою печатью несогласия произойти". (Виділен­ня авт. — М. Т.).

Отож, головна ідея цього царського указу — заборонити в Києві друкування книжок, “не согласньїх с великороссийскими печатями”, тобто написаних тогочасною українською мовою.

Відтоді волею історичних обставин українському друкар­ству довелося пройти багатовіковий тернистий, воістину хресний, шлях, виборюючи в умовах бездержавності право на своє існування, наполегливо й цілеспрямовано сіючи на сторінках книжкових видань зерна Просвіти і Знань, спо­нукаючи цим самим народ думати, піднімаючи його з колін.