§ 5. Узагальнення наукових концепцій

Основним аргументом противників більш ранньої від офіційно затвердженої в радянські роки періодизації виник­нення і розвитку українського друкованого слова була від­сутність збережених до наших днів примірників стародруків, де б чітко зазначалося місце і час їх появи у світ. Проте та­кий аргумент не може сприйматися в науці буквально. Адже на зорі виникнення друкарства творці книг не скрізь і не зав­

У;шгилі>іісімі)і ішукоппх коїщомцііі

143

жди залишали на їхніх сторінках, висловлюючись сучасною мовою, вихідні відомості.

Причини на це були різні: деякі друкарі не вважали це за обов’язкове, дехто свідомо оминав таких записів, боячись усіляких судових переслідувань чи претензій конкурентів (як у випадках із Йоганом Гутенбергом). Засновники Грушівської друкарні, очевидно, змушені були дотримуватися анонімності в умовах суцільного католицького оточення, аби не наразити- ся на неминучі арешти (як це сталося із Швайпольтом Фіолем).

Тому в науці існує цілий ряд інших способів, за допомо­гою яких, до речі, голландські вчені довели причетність до ряду першодруків саме їхнього земляка Лауренса Костера, німецькі — Йогана Гутенбегра, а італійські — Памфіліо Кос- тальді. Чеська історична наука гордиться тим, що відвела гідне місце в історії національної культури першодрукарю Про- копію Вальдфогелю. Цікаво зауважити, що на більшості друків авторство цих першодрукарів ними не зазначено. Чому ж не можуть іти таким шляхом українські дослідники?

Шлях цей давно вже вивірений і апробований у світовій практиці: коли відсутні вихідні дані, беруться за основні на­ступні критерії: мовно-стилістичні й лексичні особливості видання; привнесення діалектизмів до творів, які перевида­валися з перекладів складачами, редакторами чи справни- ками-коректорами (варто нагадати у цьому контексті, скільки так званих українізмів привнесли до львівських друків Івана Федоровича його галицькі помічники, зокрема Сачко Сідляр та Сенько Корунка, обоє — з львівського Підзамча). “При­в’язку” авторства до конкретної місцевості, причетність твор­ця до певного етносу, витоки художнього почерку можуть засвідчити також мистецькі заставки, заголовні літери, підвер­стки, різноманітні знаки.

Власне, всі ці особливості й брали за основу автори трьох останніх розглянутих вище концепцій, аргументуючи нову періодизацію українського друкарства.

Таким чином, на основі грунтовного вивчення ново- від найде них архівних документів, збережених пам’яток, за­лишених писемних згадок сучасників можна зробити такі висновки.

1. Друкарство в Україну прийшло не зі Сходу, з Москви, ^а з Заходу, від німців.

144

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

2. Час його появи слід датувати 1460 роком, тобто на 114 років раніше, ніж це було визначено з ідеологічних мірку­вань за російською (радянською) концепцією.

3. Ім’я першого українського друкаря — Степан Дропан, який, згідно із збереженими до наших днів архівними доку­ментами, подарував свою друкарню Львівському монасти­рю Св. Онуфрія.

4. Маючи вагомі аргументи, сьогодні можна вже без будь- яких застережень, як це робилося досі, однозначно тлума­чити напис на надмогильній плиті І. Федоровича як визнання факту існування українського друкарства у Львові (та й ін­ших містах України) задовго до прибуття сюди москов­ського першодрукаря. В перекладі І. Крип’якевича цей напис звучить так: “Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм заходом занедбане друкарство обновив (виділення авт. — М. Т.), умер у Львові. Друкар книг перед тим неви­димих...”.

5. Ніяк не применшуючи заслуг Івана Федоровича, його треба вважати не засновником українського друкарства, а фундатором постійного книгодрукування на українських зем­лях. Нині доцільно неупереджено осмислити житейський і творчий шлях цієї особистості в контексті ролі України і того­часного українського оточення в становленні Івана Федо­ровича як книговидавця європейського рівня.

Запитання і завдання для самоконтролю

Перелічіть існуючі в науковій літературі концепції започат- кування та етапів розвитку українського друкованого слова.

У чому принциповість з’ясування точної дати заснування дру­карства кожного народу?

Назвіть головні аргументи російських (радянських) учених щодо усталеної раніше дати заснування українського друкарства.

Хто із західних учених досліджував історію українського дру­карства і якими є результати цих досліджень ?

У чому новизна і водночас обмеженість наукової концепції Івана Огієнка щодо витоків українського друкарства?

Якою є заслуга німецького друкаря Швайпольта Фіоля перед українською культурою?

Чому не на всіх ранніх першодруках зазначався час і місце їх появи у світ ?

Заіштаїмія і .чаплинії<г. Роїсомоидониии літератури

145

За якими критеріями можна визначати час і місце друкованого твору?

Назвіть аргументи "за ” і “проти ” підготовки краківських друків Швайпольта Фіоля в друкарні Грушівського монастиря.

Охарактеризуйте місце українського друкарства серед дру­карства слов’янських народів.

Які відкриття львівських учених Ореста Мацюка і Якима За­паска дали підстави переглянути існуюче досі датування витоків української друкованої книги ?

Хто був першим українським друкарем ?

Рекомендована література до теми

Губко О. До початків українського друкарства // Архіви Украї­ни. - 1969. — № 3. — С. 12-18.

Запаско Я., Мацюк 0., Стасенко В. Почаїки українського дру­карства. — Львів: Центр Європи, 2000. — 222 с.

Коляда Г. До питання про українське друкарство перед Іваном Федоровим // Радянське літературознавство. — 1962. — № 6;

Лотоцький О. Українське друковане слово. В кн.: Українська культура. К.: Либідь, 1993. — С. 98-111.

Низовий Микола, Тимошик Микола. Українське друкарство і ви­давнича справа на сторінках російської енциклопедії “Книга” // Друкарство. — 2000. — № 6. — С. 90—93.

Огієнко І. Історія українського друкарства / Упор., авт. іст.-біогр. нарису і приміт. М. С. Тимошик. К: Либідь, 1994. — 448 с.

Орос О. Грушівський монастир і початки кириличного слов’ян­ського книгодрукування. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 272 с.

Орос О., Никифорук Б. Витоки українського книгодрукування //Друкарство. — 2003. — № 1. — С. 78—80.

Савка М. До історії книгодрукування на Україні // Архіви Ук­раїни. - 1972. - № 2. - С. 26-34.

Сірополко С. Швайпольт Фіоль — перший друкар слов’янських кириличних книг. — Краків—Львів, 1943. — 28 с.

Тимошик Микола. До питання про концепцію виникнення і роз­витку українського друкованого слова в контексті поширення дру­карства у слов’янських народів // .Іогпасіаз Апсіаіигах сіє Езіауіліса. Кезитепех сіє ропепсіаз у соттипісасіопез. — Ваега (Езрапа), 1996.

- Р. 101-102.

Тимошик Микола. Історія українського друкованого слова по­требує переосмислення // Літературна Україна. — 2002. — 21 березня.

Тимошик Микола. Концепція виникнення і розвитку україн­ського друкованого слова // Друкарство. — 1994. — № 1. — С. 6—7.

146

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

Чижевський Д. Українські друки XVIII ст. в Німеччині // Наша Культура (Варшава). — 1936. — Кн. 1. — С. 3—12; Кн. 3. — С. 181-187.

Зернова А. Начало книгопечатания в Москве и на Украине. — М„ 1947.

Немировский Е. Историографические заметки к вопросу о на- чале книгопечатания на Руси // Сб. “Книга”. — М., 1962. — Вьіп. VII;

Федоровские чтения: 400-летие книгопечатания на Украине.

- М., 1976.

Ват^^кіе^. 5. Нізіогіа сігикагп \¥ КгоІе^$№іе Роїзкіет і \¥іе1кіегп К$іє$і\уіє Уіе\Уїкіет іако і V/ кгаіасЬ га§гапісгпусЬ XV кіогусЬ роїзкіе сігіеіа \уусЬос1гіІу. — Тот 1. — Кгако\уіе, 1826. — 5. 382.

2иЬгхускі £>. НізСогусНпе Ьасіапіа о сігикагпіасії гизко-зІоадіапзкісЬ Саіісуі. — Ь\уо\% 1836. — 8.12.

Тема 6

РАННЄ

УКРАЇНСЬКЕ

ДРУКАРСТВО

(XV—XVII століття)

^ Формування мережі друкарень на галицько- волинських землях

ЗР Видавнича діяльність Києво-Печерської лаври

^ Чернігівсько- сіверський друкарський осередок

148

РАННГ УКРАЇНСЬКЕ ДРУКАРСТВО

Прийшовши на українські землі із Заходу у другій по­ловині XV століття і, потрапивши на благодатний ґрунт, дру­коване слово почало поступово утверджуватися, стаючи кон­курентом рукописних книжок, а згодом і витісняючи їх.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі:

• галицько-волинське;

• києво-печерське;

• чернігівське.