§ 4. Концепція Ореста Мацюка і Якима Запаска

Незважаючи на те, що протягом усіх підрадянських років немало українських дослідників спрямовували свої зусилля не туди, куди їх націлював великий учений, а на повторення в різних варіантах ідеологічних штампів, далеких від науки, але вигідних тоталітарному режимові, у цьому середовищі все ж знаходилися мужні особистості. Це були вчені, для яких наукове сумління було вищим обіцяних владою винагород за ревну й послушну працю у визначених межах. Саме до та­ких можна віднести Ореста Мацюка і Якима Запаска.

Через кілька десятиліть після остаточного розгрому по­тужного українознавчого центру, яким був у 20-30-ті роки Український науковий інститут книгознавства, саме ці, мо­лоді на той час, учені вирішують взятися за ділянку, яка відтоді стояла, за влучним висловом Івана Огієнка, невиораним облогом, — історію давньої української книги. Наперед зна­ючи про “непрестижність” і “неперспективність” цієї теми, вони все ж з ентузіазмом беруться виорати й обробити цей обліг, відбираючи зерна правди, історичної справедливості й істинної науковості від рясної полови всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеоло­гічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинау­кових теоріях.

Опубліковані цими дослідниками у період і після хру- щовської відлиги результати своїх наукових пошуків справили ефект своєрідної бомби: до наукового обігу поверталися бага­то українських рукописних книг, котрі були несправедливо привласнені сусідами; оригінальні й сміливі висновки з’яви­лися й щодо витоків української друкарської справи. Так, багаторічне офіційне табу на зазначену тему несподівано сміливо порушив у 1968 році О. Мацюк. Його стаття “Чи було книгодрукування на Україні до Івана Федорова?” давала на Це запитання ствердну відповідь.

Що ж “крамольного” для офіційної української науки відкрив львівський дослідник? Ретельно проаналізувавши бібліографію зазначеного питання, О. Мацюк уперше опри­люднив на підтвердження своєї концепції віднайдені в Цент­ральному державному історичному архіві у Львові два доку­менти, які однозначно вказують на існування у цьому місті

140

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

друкарні ще в... 1460 році, тобто за 112 років до прибуття туди Івана Федорова (1572). Обидва документи писані латинською мовою і датуються 23 липня 1791 та 20 жовтня 1792 року.

Перший документ —звернення монахів Львівського васи­ліанського монастиря Св. Онуфрія до фіскальної колегії з проханням ужити заходів щодо повернення їхньому монасти­реві провізорами ставропігійного братства рухомого і нерухо­мого майна, а також друкарні, що належала монастирю від 1460 року. Далі в документі пояснюється, що друкарню мо­настиреві подарував року 1460 львівський громадянин Степан Дропан для матеріальної підтримки священиків. Тому монас­тир вимагає, серед всього іншого, “повернути друкарню або сплатити 40 000 флоренів як відшкодування за прибуток дру­карні”.

У пояснювальній записці провізорів ставропігійного брат­ства викладається, зрозуміло, інше бачення суті конфлікту й доводиться, що сама друкарня, заснована львівським міща­нином українцем Степаном Дропаном, цілком на законних підставах є тепер власністю братства, а не монастиря.

Ретельно зіставивши й проаналізувавши ці й інші архівні документи, зокрема ті, що стосуються життя й діяльності Степана Дропана та його друкарні (а про це є кілька докумен­тів у львівських архівах), О. Мацюк небезпідставно вважає “існування друкарні у Львові, починаючи з 1460 року, без­перечним”, а Степана Дропана — “зачинателем українського друкарства”.

До речі, саме з цього і наступних досліджень ученого перед нами зримо постають обриси освіченого і діяльного львів’я­нина Степана Дропана, першого українського друкаря, який, одружившись із донькою багатого землевласника, вирішує

Фрагмент архівного документа від 23 липня 1791 року про дарування Степаном Дропаном 1460 року друкарні Львівському монастиреві Св. Онуфрія

Концепція Ореста Мацюка і Якима Запаска

141

згодом (очевидно, з альтруїстичних міркувань) подарувати частину своїх маєтностей разом зі своєю друкарнею на про­світницьку діяльність одному з найстаріших на Галичині мо­настирів.

Відкриття невтомного дослідника українських стародруків

О. Мацюка схвально підтримали й інші українські науковці, зокрема М. Марченко, Г. Сургай, П. Плющ, О. Губко, М. Ку- банська-Попова, М. Савка, Я. Запаско. Яким Запаско, зок­рема, у розвідці “Про дофедоровське книгодрукування в Україні” висловлює своє припущення щодо існування у Львові друкарні до 1460 року:

“Звичайно, така рання поява друкарства в Україні, зокрема у Львові, дещо несподівана, адже друкарня Степана Дропана була другою в Європі після гутенбергівської. Але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема без­посередньо з німецькими, містами, про що є багато свідчень

ПОЧАТКЇЇ

УКРАЇНСЬКОГО

ДРУКАРСТВА

Видавництво «ЦЕНТР ЄВРОПИ» ЛЬВІВ 2000

Титульпп сторінка нового видання про витоки українського друкарства. Львів, 2000

142

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

(наприклад, до середини XVI століття папір до Львова достав­лявся майже винятково з німецьких і польських паперових млинів), то стає зрозумілою поява книгодрукування у Львові раніше інших міст Європи”.

Варто зіслатися й на інше відкриття того ж О. Мацюка, як на ще одне важливе письмове підтвердження факту існу­вання українського друкарства раніше від радянської офі­ційної дати. Йдеться про невідомий досі інвентар книг Сло- вітського монастиря (неподалік Львова), який датується 1826 роком.

Віднайдений ученим у фондах Центрального державно­го історичного архіву у Львові, цей документ фіксує як на­явні в бібліотеці монастиря, серед інших різномовних книг, шість видань, надрукованих тогочасною українською мовою. Доцільно перелічити їх у хронологічному порядку: 1) Новий тестамент з мідними замочками в доброму стані, українською мовою, почаївського видання з 1511 р.; 2) Тріодін київського видання з року 1527 в шкіряній оправі, в доброму стані;

3) Тріодін київського видання з року 1540, в шкірі; 4) Анфо- логіон львівського видання з року 1542, оправлений в шкіру в доброму стані; 5) Служебник львівського видання з року 1546; 6) Епістоляріон або Апостол львівського видання, оправлений у шкіру, 1566 р.

Новим кроком щодо ствердження тези про дофедоровське книгодрукування на західноукраїнських землях став вихід 2000 року у Львові заходами Української академії друкарства, зокрема її ректора професора Степана Гунька, книги Я. Запаска, О. Мацюка та В. Стасенка “Початки українського друкарства”.