§ 3. Концепція Івана Огієнка

Перша узагальнююча фундаментальна праця, що дала сучасним дослідникам українського друкарства величезний фактологічний матеріал щодо того, яке місце посідає в істо­ричному розвитку українське друковане слово серед євро­пейських народів у цілому і слов’янських зокрема і яка прак­тично заперечила домінуючі до цього твердження щодо підпо­рядкованості українського друкарства російському, а також усталене донедавна датування початків і подальших етапів книгодрукування для українців, стала книга видатного діяча українського відродження, вченого-українознавця із світо­вим ім’ям І. Огієнка “Історія українського друкарства”.

Вперше ця книга побачила світ незначним накладом за­ходами Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові 1925 року. Саме про неї захоплено сказав, прочитавши її відразу, відомий учений К. Студинський: “Ми повинні віднес­тися до цієї книжки не то із захопленням і пошаною, а із подивом для совісті й точності автора, для того ясного вик­ладу, яким пронизаний величний твір, для тої легкості пера, котрим орудує автор... Серед культурних націй, як англійська, така книжка знайшлася б у кожній хаті інтелігентного гро­мадянина”.

За радянських часів про Огієнкову “Історію українського Друкарства” заборонено було згадувати у будь-якому кон­тексті нашим ученим-дослідникам. І не тому, що її автор пра­цював у ненависному більшовикам уряді Симона Петлюри за часів Директорії УНР, а передусім за її наукову концеп­цію. Завдяки переконливості віднайдених історичних фактів,

134

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

ЗВІРНИК ФІЛЬО ЛЬОҐІЧНОЇ СЕКЦІЇ

НАУКОВОГО ТПВАИИОПА ШІЙИ ПІПЧІККА

Проф. 19. ОГІСНКО.

історія УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА.

ТОМ І.

ІСТОРИЧНО-БІБЛЮГРАФИЧНИЙ ОГЛЯД УКРАЇНСЬКОГО ДРУКАРСТВА XV-XVIII В. В.

ЛЬВІВ, 1925.

цидуум НАГХОЮГО ТОвАРІКТТвА 1ИІКН ШігаНКА.

Титульна сторінка першого видання “Історії українського друкарства”.

Львів, 1925

широті охоплення джерельним матеріалом і водночас прос­тоті, емоційності, дохідливості викладу ця книга сильно впли­нула на суспільну свідомість українського громадянства. В Україну вона повернулася майже через сімдесят років пе­ребування у спецфондах. Видана була 1994 року з маркою видавництва “Либідь” при Київському університеті значним накладом з рекомендаційним грифом міністерства освіти України, як навчальний посібник для вивчення студентами гуманітарних факультетів.

Заслуга цього видання і в тому, шо воно також послужило приводом для прийняття важливого й довгоочікуваного уря­дового рішення: відзначення 1998 року тисячолітнього юві­лею українського літописання і книгодрукування.

Ще одна особливість Огієнкового дослідження. У ньо­му чи не вперше у вітчизняній історіографії так глибоко, ар­гументовано, на конкретній джерельній основі показано, яка руйнівна сила методично, протягом століть, спрямовувала­ся з імперських столиць Петербурга і Москви на знищення волі українського друку, придушення української культури

Коіщсіщія Іііаиа Огігпка

135

Перевидання

о незалежній Україні 1994 року “арештованої книги” київським видавництвом “Либідь”

в цілому. Автор одним із перших серед вітчизняних науковців оприлюднив на сторінках цієї книги нечувані за своєю зверх­ністю й зневагою до всього народу гласні й негласні докумен­ти минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри цар­ського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису.

Та найціннішим у дослідженні Івана Огієнка є його сміли­ве обґрунтування нової періодизації виникнення і поширення українськими теренами друкарської справи. Логічно вмоти­вованим виглядає поділ автора її початків на два періоди:

1) поза етнічними українськими землями;

2) власне на українських землях.

У першому випадку чітко й недвозначно називається аргу­ментовано доведена дата появи перших українських книжок"”) поза офіційними кордонами тодішньої України — 1491 рік. Саме тоді у Кракові на замовлення української громади німецький друкар Швайпольт Фіоль випускає у світ кири­личним шрифтом Часословець і Октоїх (або Осьмигласник). ^

136

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

Що дало підстави Огієнкові (як також і О. Лотоцькому, Д. Антоновичу) вважати ці друки українськими? Переконли­вими аргументами на користь цього твердження виступають два чинники: по-перше, загальна стилістика оформлення і, по-друге, мовні та правописні особливості видань. І перше, і друге чітко вказують на першоджерела, з яких складалися першодруки, — рукописи, створені в ХІУ-ХУ століттях у Грушівському монастирі (нинішня територія Тячівського району на Закарпатті). Наукова експертиза цих видань вже дала змогу зробити висновки, що перші книги, надруковані кириличним шрифтом, були саме українського походжен­ня. Звідси — пояснення того феномена, що “давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у ве­ликій освітній силі його..., ніколи не лякалася книжки і бо­ронила волю свого друку”.

В українському походженні цих Фіолевих книжок, видру­куваних у Кракові, переконують і нещодавні відкриття закар­патського дослідника О. Ороса. За його гіпотезами, ці книги лише додруковувалися в Кракові, а вся чорнова робота здійс­нювалася в друкарні українського села Грушева. Вивчена цим дослідником післямова колофону Октоїха дає підстави вис­ловлювати припущення, що й інші кириличні друки Швай- польта Фіоля (Тріодь цвітна, Тріодь постна) також викону­валися складачами друкарні Грушівського монастиря. В пе­рекладі Ороса українською мовою фрагмент післямови Фіоля до Октоїха звучить так: “Докінчена (виділення авт. — М. Т.) була ця книга у великому городі Кракові за панування великого короля Казиміра, і докінчена була міщанином краківським Швай- польтом Фіолем із Німеччини, німецького роду, Франком. І за­кінчена була по божому народженню 1491 року”.

Набувши замолоду вміння гаптувати по шовку і пізніше відчувши нахил до механіки, Фіоль запізнався з майстрами- друкарями і швидко навчився в них тонкощам нового ремесла. Однак розвинути справу не встиг. Невдовзі після виходу в світ українських друків його арештовує краківська духовна інквізиція й заточує до в’язниці. Майже всі його друки було спалено. Причина лежала на поверхні: як посмів католик друкувати богослужбові книги для православних?!

Вихід на волю виявився принизливим для друкаря: він на колінах мав випросити прощення в церковної влади й дати

Концепція І наші Огі< ика

137

обіцянку більше друкарською справою не займатися. За пе­реказами, бачили його пізніше на вугільних копальнях.

Постать Швайпольта Фіоля є драматичною і водночас цікавою в контексті історії української друкарства. 1 саме Іван Огієнко висловив жаль з приводу того, що такою особистістю мало цікавилися українські дослідники, хоча вона вартує ціло­го монографічного дослідження. Для цього, на його думку, вкрай важливо зібрати й опрацювати архівні матеріали, пе­редусім польського походження.

Щодо виникнення друкарства на власне українських зем­лях, то Огієнко окреслює 1569 рік і називає містечко Заб- лудів, де І ван Федоров, по дорозі до Л ьвова через Л итву і Біло­русь, випускає “Учительне Євангеліє”. Заблудів на той час зна­ходився на мішаному українсько-білоруському пограниччі, де переважало українське населення. Це дало підстави уче­ному зарахувати цей твір до набутків української культури.

Таким чином, згідно з концепцією Івана Огієнка, час ви­никнення українського друкарства датується 1491 роком, тобто на 83 роки раніше від офіційно встановленої Москвою дати.

/ ид.-»/ /

гХміИКЬ-ТВ«МЛНЛ/ЬсН4ГООЦАПІІИГЄ ІШАКА ДА

іиікьііи •а%*лв1-мдгТіА'іс,вдп9ін-с п млоГ

«ТрМ-К'МіфІІЬІ {•ЙІАТ*^«ЛНи4 ц«Ір<Н4/4*1і

иипчгрьіімТіиТ'ітрьі&г'ирлн пд їйвумм Хді|і<лп?&мнмип<ть)ппеТь'ьскр'Сл»і • А

ИСТ^ув^.ИІ -ї- ст)*»- МАСЬ .V-

>ПІрИААЯШ*улГ*МПрПпуп«ТкЖ гЯтмдАпжіііАО«ТАв а

тЦілимміпакАсії&г^и^ікгііуіііо

ООеьйлітідЬкпояь посьіцііті

[іГ плААйт<<>иі4вгіміг<і9іімц4 ^іцмртіьі мнотЧСсЧкашіі гіфд

■ АСШсЗвІ^АНМПІМАІІИ- [[^ГІДЙС «ІЄНПІКИ»

Суміжні сторінки Октоїха Швайпольта Фіоля. Краків. 1491

138

КОНЦЕПЦІЇ ВИТОКІВ ДРУКАРСТВА

Стан українського друкарства, проаналізований у згаданій книзі, давав українцям повне право “не лише займати почесне місце серед цілого слов’янського світу, але й дорівнювати (^технікою своїх видань культурним народам Європи”. На фоні поширення після Німеччини 1450 року друкарства в краї­нах Західної Європи (Італія — 1464 рік; Франція — 1470; Гол­ландія — 1473; Угорщина — 1473; Іспанія —1474; Англія — 1480; Данія — 1482; Португалія — 1484; Австрія — 1492) Іван Огієнко дає таку послідовність розвою друкарської справи серед слов’янських народів:

чехи — 1478;

українці — 1491;

чорногорці — 1493;

поляки - кінець XV століття,

білоруси — 1517;

серби — 1553;

росіяни — 1564;

болгари — 1641.

Таким чином, українці другі після чехів у слов’янському світі запровадили в себе друкарство. Більше того, на протива­гу, скажімо, Росії, де діяльність друкарень була повністю підконтрольна Синоду церкви, одним із пунктів (п. 8) Гадя- цької угоди 1658 року гетьмана України І. Виговського з польським королем спеціально було передбачено волю укра­їнського друку: “Колегії, школи, друкарні, скільки їх буде потрібно, вільно засновувати, вільно науками займатися і дру­кувати різні книжки

Професор Іван Огієнко, будучи надзвичайно ретельним і відповідальним у відборі й аналізі емпіричних даних, фор­мулюванні наукових висновків, неодноразово наголошував на необхідності додаткових детальних досліджень чи грун­товної перевірки деяких тез, припущень, зроблених ним і його попередниками. Не маючи доступу до багатьох джерел, він не міг віднайти підтвердження фактів існування дофедорів- ського друкарства саме на Галичині. Але в той же час ніби вказував своїм послідовникам “куди саме треба в першу чергу прикласти більшої праці”, сподіваючись, що названі ним джерела, визначені віхи українського друкарства спонука­тимуть до появи “більшого числа спеціальних і ґрунтовних розвідок з тих питань, які я лише поверхово намітив”.

Концепція Ореста Мацюка і Якими Записка

139