1.1. Метод надбавок

Цей найпоширеніший метод ціноутворення належить до витратної моделі. Згідно з цим методом ціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки.

Існує два способи визначення цієї надбавки і внесення її у ціну

товару.

1) Розрахунок здійснюють, виходячи із собівартості продукції:

де С – собівартість одиниці продукції, грн.; Н_с – надбавка, яка визначається від собівартості, %.

2) Розрахунок роблять, виходячи з бажаного доходу від продажу товару (ціни продажу):

де С – собівартість одиниці продукції, грн.; Н_д – надбавка, яка визначається від доходу від продажу товару, %.

І все ж даний метод дуже популярний з огляду на декілька причин:

• по-перше, він простий у використанні, адже фірма значно більше знає про власні витрати, ніж про ринковий попит;

• по-друге, якщо всі виробники галузі застосовують саме цей метод, то ціни на їх товари будуть близькими, і цінова конкуренція не набуде жорстких форм;

• по-третє, багато виробників і споживачів вважає, що метод середніх надбавок найбільш коректний і не дає можливості кожній із сторін збагачуватись за рахунок іншої.

Найбільшого ефекту від використання цього методу можна очікувати, якщо брати середні надбавки по галузі лише за орієнтир, а далі ціну коригувати з урахуванням кон'юнктури конкретного ринку.

1.2. Метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал

Він також належить до витратної моделі ціноутворення. Фірма прагне встановити таку ціну, яка дасть їй змогу покрити всі витрати й отримати заплановану норму прибутку на інвестований капітал.

Ціну розраховують за формулою:

де Н_ік – норма прибутку на інвестований капітал, %; К_і – величина інвестованого капіталу, грн.; О – обсяг збуту продукції, од.

Цей метод застосовує, зокрема, компанія „Дженерал моторз". Вона встановлює ціни на свої автомобілі з таким розрахунком, щоб забезпечити собі 15 — 20% прибутку на інвестований капітал.

Однак, використовуючи цей метод, слід пам'ятати, що значні відхилення фактичних обсягів збуту від запланованих суттєво вплинуть на величину норми прибутку на капітал. Тому фірмі треба проводити аналіз беззбитковості, який розглянемо в кінці цього параграфа, оскільки його варто виконувати і при використанні інших методів ціноутворення.

1.3. Агрегатний метод

Суть методу полягає у підсумовуванні цін окремих конструктивних елементів товару. Даний метод вживається у таких випадках:

1. Для товарів, що складаються з окремих елементів, вузлів, деталей.

2. Для товарів, які складають комплект готових виробів (комплекти, продовольчі набори, меблеві гарнітури, столові сервізи тощо).

Переваги методу: надзвичайна різноманітність моделей і цін для різних цільових груп споживачів і простота розрахунку для виробника.

Недоліки: помилки при визначенні ціни за елементами призводить до помилок у визначенні ціни всього товару. На практиці цей метод використовується як додатковий до інших.

1.4. Метод цільових витрат

Цей метод є максимально наближеним до вимог ринку, тому має іншу назву „Ринок в компанії”. сутність цього методу полягає у тому, щоб підприємство витрачало на кожну функціональну особливість товару не більше, ніж це оцінює споживач. Даний метод проходить чотири етапи:

1. Оцінка споживачами функціональних особливостей продукту.

2. Визначення цільової структури витрат.

3. Розрахунок індексу цільових коефіцієнтів.

4. Реалізація програми зниження витрат.

В результаті цього методу зусилля підприємства (витрати виробництва) йдуть на найкраще виконання тих функцій товару, які були визнані споживачами як найкращі. Це дозволяє підприємству, з однієї сторони скоротити витрати, які є „зайвими”, а з іншої підвищити ціну, оскільки товар набув саме тих властивостей, які хоче бачити споживач.

За таким методом ціноутворення працюють підприємства, що надають освітні послуги, послуги побутового характеру, послуги з туризму. Відомий приклад застосування даного методу Одеським коньячним заводом при випуску на ринок марки „Шустов Преміум”.