Класифікації захворювань суглобів

Debrunner (1954р.) запропонував наступну класифікацію:

Первинні артрози, причина яких не відома. Можна передбачити, що виникає диспропорція між функціональними можливостями суглоба та його навантаженням. Тяжка фізична робота, професійні заняття спортом, збільшення маси тіла змушують суглоби працювати в умовах підвищеного навантаження. Але в деяких випадках артроз виникає і при нормальному навантаженні суглобів. Можна думати, що ендогенні порушення знижують виробничу потужність тканин як при старінні та і при порушеннях обміну.

Вторинні артрози, коли з певної причини виникла деформація суглоба, що призвела до порушення його функції і виникнення дегенеративних змін. Причини можуть бути вродженими (дисплазії, вивихи, порушення епіфізів, та ін.) і набутими (запалення, травми, кесонна хвороба, асептичний некроз голівки стегна та ін.).

На сьогодні запальні захворювання суглобів поділяють, керуючись Міжнародною класифікацією хвороб десятого перегляду (МКХ-10) та класифікації РХ Всесоюзного наукового товариства ревматологів (ВНТР, 1988р).

Клінічна картина остеоартрозу.

Симптоми при артрозі наростають поступово і непомітно. Плин хвороби визначається характером попереднього процесу, функціональним навантаженням, масою тіла, конституцією, образом життя, гормональним статусом, вагітністю та пологами. Втома на початку хвороби і біль стають все більш вираженими. Вони виникають після нетривалого навантаження і не припиняються. На визначеному етапі хвороби виникає обмеження рухливості суглоба. Спочатку обмежуються крайні згинання та розгинання (перерозгинання), ротація, відведення. Хворі стають чутливими до змін погоди, вологості, коливань атмосферного тиску. З прогресуванням хвороби безбольові періоди стають все коротшими. З'являється кульгавість, що обумовлена болем та контрактурою. Працездатність зменшується або втрачається.

Рентгенологічні зміни: звуження суглобової щілини, деформація голівки, субхондральний склероз, утворення остеофітів та кіст.

Розрізняють три стадії захворювання:

I - стадія початкових змін;

II - стадія виражених змін;

III- стадія різко виражених змін.

Лікування

Основна мета лікування - ліквідація болю. Досягається це наступними мірами:

1) розвантаження суглоба і відносний спокій (ліжковий режим, манжеточне витягнення, хода з милицями);

2) знеболююча терапія;

3) протизапальні засоби, в основному нестероїдні протизапальні препарати;

4) ЛФК з другого-третього тижня, ефективна ЛФК в басейні;

5) фізіотерапевтичне лікування: знеболення, зменшення контрактур, покращення трофіки;

6) параартикулярне введення глюкокортикоїдів.

Профілактика загострень та прогресування захворювання містить в собі диспансерне спостереження, раціональний режим праці і відпочинку, щоденну ЛФК, періодичне санаторно-курортне лікування.

Оперативні методи лікування артрозів

коригуючі остеотомії;

артроскопія;

артропластика;

артродез;

ендопротезування.

Ендопротезування суглобів є одним з ефективних методів лікування серед реконструктивно-відновних операцій на суглобах. Світова історія ендопротезування нараховує понад 50 років, найбільшого розвитку воно досягло з 70х років минулого століття.

Найбільш часто виконується ендопротезування кульшового суглоба. При ураженні головки стегна: однополюсний суцільний імплантант застосовується у хворих віком понад 60 років, у хворих 50-59 років застосовується імплантант зі з’ємною головкою, у осіб, молодших 50 років – імплантат зі з’ємною головкою з подвійною сферою обертання ("дабл-кап"). У випадках значного зруйнування кульшової западини використовується тотальний ендопротез. Після невдалого первинного ендопротезування або розвитку нестабільності штучного суглоба використовуються ревізійні ендопротези.

За світовою статистикою, потребують ендопротезування 500-1000 осіб на 1 млн населення, у світі щорічно виконується понад 1 000 000 ендопротезуваннь кульшового суглоба, клінічний показник ефективності перевищує 90%. Частка ендопротезуваннь колінного суглоба становить половину від кульшового суглоба з тенденцією до зростання. Ендопротезування інших суглобів менш часте.

У ДМА розроблена модульна система для ендопротезування кульшового суглоба, що відповідає сучасним вимогам (посвідчення МОЗ України №168/95, №1569/2003) і має наступні переваги:

імплантати виготовлено з матеріалу великої міцності та покрито спеціальними електро- і біонейтралізуючими речовинами (титан та керніт);

імплантанти з оптимальним шийно-діфізарним шунтом мають п'ять типорозмірів;

імплантанти зі з’ємними головками мають універсальну (модульну) ніжку;

достатньо міцне кріплення компонентів ендопротеза досягається механічним способом;

в складних випадках можливе виготовлення індивідуальних імплантантів.

Операція виконується заднім доступом, проводиться активне дренування рани протягом 48-72 годин, фіксація кінцівки деротуючою пов'язкою до 3 діб. З другого дня хворим дозволяється сидіти в ліжку,а з 3-4 вставати та ходити за допомогою милиць з дозованним навантаженням оперованої кінцівки; повністю опороздатність відновлюється через 6-8 тижнів.

ОСТЕОХОНДРОЗ ХРЕБТА

Хребет є опорою для тулуба, утримує голову, захищає спинний мозок, бере участь у передачі рухів тулуба і кінцівок. Кістковим елементом хребта є хребець. Кожний хребець з'єднується з сусідніми в трьох точках: спереду між тілами міжхребцевим диском, позаду - двома міжвідростковими суглобами. Стабільність хребта забезпечується зв'язками: передньою і задньою поздовжними, жовтими, міжостистими, надостистою, міжпоперечними. Міжхребцевий диск утворений двома гіаліновими пластівками, пульпозним ядром, фіброзною капсулою. Він з'єднує хребці, забезпечує рухливість хребта, охороняє тіла хребців від постійної травми.

Хребет має чотири фізіологічні кривизни: шийний лордоз з центром С5-С6, грудний кіфоз (центр Тh6 - Th7), поперековий лордоз (центр L4), крижо-куприковий кіфоз. Довжина всіх дисків складає від 50% (у новонароджених) до 25% ( у дорослих) довжини хребта.

Остеохондроз (ОХЗ) – найважча форма дегенеративно-дистрофічного уоаження хребта. В основі лежить дегенерація діска з наступним втягуванням в процес фіброзної капсули, суміжних хребців, міжвиросткових зчленувань, зв'язкового апарата; з'являється патологічна рухливість - в момент розгинання тіло хребця зміщується дозаду (псевдоспонділолістез); зменшуються горизонтальні і вертикальні розміри міжхребцевого отвору, що призводить до здавлення корінця.

Існуючі теорії більше прояснюють деякі клінічні прояви, ніж причину винекнення остеохондроза:

інфекційна теорія вважає причиною ОХЗ різні гострі і хронічні інфекції (грип, туберкульоз, сифіліс, застуду);

ревматичний характер ОХЗ;

автоімунна теорія;

м'язова теорія;

аномалія розвитку хребта і статичні порушення;

інволютивна теорія;

травматична теорія має такі підтвердження: процес прогресує в місці наібільшого навантаження, часто розвивається після одноразової травми, захворювання поширене серед осіб фізичної праці; часто розвиток починається при асиметричному статико-динамічному навантаженні тулуба, можливе моделювання ОХЗ в експерименті за допомогою механічних факторів.

В перебізі остеохондрозу А.І. Осна виділяє 4 періоди залежно від морфологічних змін:

1-й період - пульпозне ядро втрачає центральне розміщення і втискується в тріщіни фіброзного кільця;

2-й період - тріщини фіброзного кільця послаблють його фіксаційну функцію і ведуть до нестабільності хребта (клінічно виявляється перевтомою і дискомфортом, рентгенологічно - псевдоспонділолістез);

3-й період - період дискогенного радікуліта;

4-й період - процес росповсюджується.

В залежності від фази ОХЗ розрізняють подразнення, компресію та перерву провідності корінця. Перші два симптоми характеризуються болем, при третьому наступає корінцевий параліч. Головним при больовому синдромі є ірітація, що наступає після подразнення або компресії нервового корінця, такий корінець стає надчутливим, наприклад, до рухів в даному сегменті хребта.

Клінічна картина ОХЗ хребта характерізується хронічною течією захворювання з різною тривалістю періодів загострення і ремісій. В залежності від рівня ураження розділяють шийний, грудний і поперековий ОХЗ.