Методи обстеження хворих

Діагностика пошкоджень та захворювань опорно-рухового апарату базується на принципах і засобах клінічної медицини: вивчення скарг, анамнезу, механізму травми, фізикальних даних.

Використовуються клінічні, рентгенологічні, електрофiзiологічні, iнструментальні, лабораторні методи дослідження.

Основним засобом діагностики пошкоджень та захворювань опорно-рухової системи є клінічний, що передбачає певну систему послідовних дій лікаря. Рекомендується дотримуватися наступного порядку:

1. З'ясування скарг. 2. Збирання анамнезу (механізм травми). 3. Огляд хворого. 4. Визначення амплітуди рухів у суглобах. 5. Вимір довжини та окружності кінцівок. 6. Визначення сили м’язів. 7. Проведення рентгенологічного дослідження. 8. Проведення електрофізіологічних та лабораторних досліджень. 9. Застосування інструментальних засобів (пункція, біопсія та ін.). 10. Встановлення діагнозу.

Скарги

При з'ясуванні скарг треба виділити основні з них. Наприклад, часто хворі з патологією у кульшовому суглобі пред'являють скарги на біль в колінному суглобі, а хворі з змінами в межхребцевих дисках на біль в кульшовому суглобі (синдром грушеподібного м'язу). Більшість травматологічних хворих скаржаться на біль у пошкодженій області, що, як правило, посилюється при рухах, обмеження рухів, нерідко помітну деформацію хворобливого сегмента.

Анамнез

При опитуванні хворого необхідно з'ясувати механізм травми. На підставі типового її механізму можна припустити той чи інший варіант пошкоджень.

Необхідно докладно провести розпит хворого або його родичів про початок та перші ознаки захворювання, його динаміку, лікування, яке проводилося раніше. Захворювання та пошкодження опорно-рухового апарату є патологіями, при яких ретельно зібраний анамнез дозволяє не тільки запідозрити, але і встановити правильний діагноз.

Як і при інших захворюваннях, необхідно зібрати анамнез життя хворого: стан здоров'я при народженні, умови життя в дитинстві, юності та зрілому віці. Умови праці та виробничі шкідливість можуть істотно вплинути на функції опорно-рухового апарату. Завжди необхідно з'ясовувати перенесені хвороби. Необхідно знати алергологічний анамнез.

Огляд

При огляді необхідно визначити особливості поведінки хворого, зовнішній вигляд, вимушену та незвичайну ходу, порушення звичайних форм і пропорцій тіла. Огляд хворого дозволяє виявити багато достовірних симптомів пошкоджень та захворювань опорно-рухового апарату.

На момент обстеження хворого необхідно роздягнути для порівняння симетричних дільниць тулуба та кінцівок. Доцільно запропонувати хворому пройтися кімнатою. В цей час визначають осанку, симетричність плечового поясу, перекоси тазу, форму та контури талії, деформації тулубу і кінцівок, наявність кульгання.

Огляд травматологічних хворих проводиться зао визначеною схемою, що дозволяє уникнути пропускання найважливіших ознак хвороби. Після загального огляду і вияву провідних симптомів вивчаються локальні особливості. В момент первинного огляду положення хворого або ураженого сегмента опорно-рухового апарату може бути активним, пасивним та вимушеним.

Активне положення хворого, як правило, свідчить про відносне благополуччя, коли захворювання находиться у початковій стадії або травма не така значна і не вплинула на функцію кінцівок або тулубу. В діагностичному відношенні істотне значення мають пасивне та вимушене положення.

Пасивне положення буває настільки характерним, що розцінюється як патогномонічний симптом певної хвороби. Хворий приймає вимушене положення всього тіла або придає окремим частинам зручне положення для зменшення чи припинення болю. Установка кінцівки у певному положенні часто дозволяє припустити те чи інше ушкодження м’язів або нервів.

Після закінчення загального огляду можна розпочати вивчення місцевих змін. Огляд пошкодженої ділянки тіла краще проводити в порівнянні із здоровою симетричною частиною тіла.

При огляді шкіри необхідно звертати увагу на її забарвлення, еластичність, вологість або, навпаки, сухість, різноманітні шкіряні висипання. При травмі звертають увагу не тільки на характер порушення шкіри, але й на його росповсюдженість та локалiзацію.

При огляді визначають вісь кінцівки.

В нормі віссю верхньої кінцівки вважається пряма лінія, що з’єднує центр обертання головки плечової кістки та головку ліктьової кістки і при цьому проходить через головку променевої кістки. При варусній деформації головка променевої кістки знаходиться латерально від вказаної лінії, при вальгусній деформації – медіально.

Вісь нижньої кінцівки проходить через передній верхній клубовий остюк та перший міжплюсневий проміжок стопи, при цьому вона проходить через медіальний край надколінника. Якщо надколінник зміщений медіально – наявне вальгусне викривлення, якщо латерально – варусне викривлення.