3.Етнос, нація, національність. Специфіка та особливості співвідношення понять.

Етнос або народ- група людей, яка історично склалася на певній території і об*єднана спільними ознаками об*єктивними і суб*єктивними(мова, самосвідомість, звичаї, походження, традиції). Існують такі аг. підходи до вивчення етносу: 1.примордіалізм (етнос-об*єктивне утворення, яке накладає на Л основну стр-ру світосприйняття та має свою основі).2.конструктивізм (етнос-рез-тат діяльності самих людей, який з*являється в ході політичної, економічної та культурної консолідації або об*єднання інтелігенції та еліт). 3.інструменталізм (етнос – це інструмент, за доп. якого люди добиваються тих або інших цілей).

Нація - це соц.-економічна, культурно-політична та духовна єдність етнічної спільноти. Є 2 підходи до розуміння нації: 1)як політична сукупність громадян певної держави. 2)як етнічна сукупність зі спільною мовою та самосвідомістю. Національність відображає приналежність індивідуума до певної етнічної групи та нації. Національність – це стан колективної самосвідомости.

Одні дослідники вважають ці поняття синонімами, інші, прихильники протилежної концепції, визначають їх такими, що «стосуються різних соціальних сфер». Думається, що істина знаходиться десь посередині, хоча б тому, що немає жодної нації, формування якої базувалося поза етносом. Інколи новоутворені нації навпаки формують етнос (австрійці). Інша річ, що ці явища в соціальному розумінні різні, хоча взаємозалежні. Найбільш поширені дві концепції нації: державницька (нація — держава) і етнічна (нація — етнос). Причому в минулому в країнах Заходу поняття «нація» застосовувалося для позначення політичних спільнот, а пізніше — етнічних. Останнім часом деякі дослідники визначають націю як «соціально-історичний організм», а етнос — як етнічний. На наш погляд, доцільніше характеризувати націю як соціально-етнічну спільність, чим підкреслюється визначальна роль етносу, як правило, найчисельнішого, передусім того, який дав назву нації (щодо нього вживається останнім часом не досить вдалий термін — «титульна нація»). Національність, у цьому розумінні, ближча до поняття “громадянства національної держави”, що статуарно надає певний перелік законних прав і обов’язків даної держави. Звичайно, процес натуралізації передбачає, як щось апріорно зрозуміле, що натуралізована персона стане членом титульної національности і розділить відповідальність і солідарні принципи домінуючої колективної самосвідомости. Це сприятиме її членству у нації і громадянству національної держави. Нація утворюється певною колективною свідомістю, референти котрої народжуються на обмеженій території, або є нащадками мешканців такої території. Особа може мати кілька національностей одночасно, беручи участь в розвитку самобутньої культури. Ці феномени не треба змішувати з володінням кількома громадянствами, себто з ситуацією, регульованою публічним нормотворенням національних держав.

Можна зробити висновок, що розмаїття поглядів щодо співвідношення понять «етнос» — «нація» в генетичному плані і в залежності від сучасних політичних процесів, доводять, що важливими чинниками етно- та націогенезу є наявність власної етнічної території, добре структурованої політичної еліти і розвиненої самосвідомості, а між нацією (етносом) і державою існує органічний взаємозв'язок, який відтворює рівень розвитку суспільства. З інш. боку, держава має піднятися над етнічною спрямованістю національної ідеї і розглядати її як спільну для всіх етносів на власній території.