33. Етнічні і національні фактори культури. Культура і мова. Сутність, зміст, і структура національної культури.

Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого - загальнолюдських компонентів.

Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.

Культура – протилежність природі, сукупність розділів людської діяльності. Культура не може існувати без життєвого сенсу(первинна засада вибору відповідних цінностей та засобів).

Структура культурі постає, як цілісна система, у якій всі елементи взаємодіють один з одним, та взаємообумовлюють один одного. До основних підсистем культурі належать:

система життєвих сенсів і значень(ціннісна, сенсоутвор. основи культури); діяльність з їх реалізації;

Структура культури складається з елементів:

1. Символ – поняття, яке фіксує здатність матеріальних речей, подій, почуттєвих образів вибирати ідеальний зміст відмінний від їх безпосереднього сприйняття.

2. Мова – займає визначне місце в системі культури. У мові знаходиться втілення та сенси, які приносять у людський світ культуру. Через мову ці сенси розпізнаються та усвідомлюються між людьми в ході міжкультурного діалогу. Мова відображає структурний устрій культури та впливає на характер світогляду.

3.Світобачення – це уява людини про світ, його сутність та будову.

4.Міф – перша форма осмислення світу, його образно-символічного відтворення та пояснення. Міфом можна назвати будь-який феномен, або будь-яку ідею, що стає предметом ірраціональної дії або віри. Функція міфу не в поясненні походження речей, а в підтвердженні існуючого порядку.

5.Релігія – релігійне світобачення відображає потребу людини покладатися на більш могутню за неї істоту - Бога, відчувати зв’язок із сутнісними основами життя.

Усі релігії орієнтовані на моральні цінності і пов’язані з сакральним змістом, притаманний будь-якій культурі і він визначає систему життєвих сенсів культури.

6.Звичаї – найдавніше явище створене культурою. Характеризуються, як цілісні зразки поведінки, які переважно не підлягають усвідомленню.

Установлені звичаї формують традиції, які підтримують та практикують шляхом обрядових або ритуальних дій.

7. Ритуал – соціальна санкціонована сукупність певних символічних дій, спосіб і порядок яких суворо канонізований і не піддається логічному поясненню в категоріях засобів та цілей. Ритуал означає формальну процедуру свого роду гру правила, якої визначають всі її учасники.