ЗМІСТ

ВСТУП

1 Конкуренція як один із факторів ціноутворення

2 Види конкуренції

3 Методи формування ціни на основі конкуренції

ВИСНОВОК

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У центрі конкурентної боротьби знаходяться фірми, що продають конкуруючі варіанти того самого товару або послуги. Енергія, з якою продавці галузі змагаються із суперниками за краще місце на ринку і конкурентна перевага, є, мабуть, кращими у своєму роді індикаторами пульсу конкуренції. Стратегія конкуренції фірми являє собою план дії з досягнення ринкового успіху і отримання конкурентної переваги над фірмами, що змагаються.

Фірма має конкурентну перевагу, коли вона краще своїх суперників долає сили конкуренції і виконує роботу із залучення покупців. Джерела конкурентної переваги різноманітні: виробництво продукції найвищої якості, надання покупцям кращих послуг, досягнення мінімального, у порівнянні з конкурентами, рівня витрат, вигідне географічне розташування, розробка виробу, що виконує визначені функції краще конкуруючих аналогів, виготовлення більш надійної і довговічної продукції й надання покупцям більшого задоволення за ті самі гроші (комбінація гарної якості, гарних послуг і прийнятних цін).

Фундаментальною причиною успіху одних і поразки інших фірм є те, що прибуткові фірми мають конкурентну перевагу.

Тип ринку, на якому функціонує фірма, впливає і на її підходи до ціноутворення, але в будь-якому випадку фірмі важливо знати попит на свій товар, оскільки попит – один із найсуттєвіших ціноутворчих чинників.

Ціна і попит перебувають у зворотній залежності один від одного, але за особливо престижними товарами ситуація може бути протилежною. Важливою характеристикою попиту є його еластичність, тобто чуттєвість споживачів до зміни цін на даний товар.

1 Конкуренція як один із факторів ціноутворення

Конкуренція – невід’ємний атрибут ринкового механізму. Саме через конкурентну боротьбу ринок постійно впливає на економічні суб’єкти, спонукуючи їх до ефективного використання усіх факторів виробництва, зниження витрат, використання досягнень НТП. Конкуренція стимулює і підтримує життєздатність самого ринкового механізму. Характер і ступінь впливу конкуренції на процес ціноутворення залежить від типу ринкового середовища, де функціонує фірма.

Типи конкурентного середовища:

1) Середовище, що контролюється ринком, – високий ступінь конкуренції, подібність товарів і послуг (чиста конкуренція або олігополія). Зміна ціни для однієї фірми не має значення (чиста конкуренція) або може привести до цінової війни (олігополія).

2) Середовище, що контролюється фірмою, – обмежена конкуренція, що диференційовані товари і послуги (чиста монополія, монополістична конкуренція). Диференціація в ціні базується на торговельній марці (монополістична конкуренція) або становищі фірми на ринку (монополія).

3) Середовище, що контролюється урядом, – виникає на ринках громадських товарів (комунальні послуги, суспільний транспорт) або на товари природних монополій (електроенергія, водопостачання).

Треба мати на увазі, що тип конкурентного середовища може змінюватися, у результаті фірма повинна пристосовуватися до нових умов ціноутворення. Якщо еластичність попиту для товару, що випускається підприємством, висока, то підприємство має невелику монопольну владу. Якщо еластичність попиту низька, то підприємство буде мати велику монопольну владу. Способом визначення монопольної владиє величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати, відповідно до коефіцієнта Лернера:

де Р – ціна товару;

МС – граничні витрати.

Числове значення коефіцієнта Лернера завжди знаходиться в межах: 0 L 1

Для чистої конкуренції Р = МС, а L = 0. Чим більше L, тим більша монопольна влада.

Під час аналізу конкурентного середовища часто використовуються кількісні методи оцінки рівня концентрації ринку. Концентрація продавців відображає відносну величину і кількість підприємств, що діють у галузі. Чим менше підприємств у галузі, тим вища концентрація й обмеженіша конкуренція. Водночас, чим сильніше відрізняються підприємства за розміром, тим також вищий рівень концентрації і нижча конкуренція. Показником, що визначає розмір підприємства, може служити частка продажу у загальному обсязі реалізації на ринку, або частка зайнятих на підприємстві в загальній кількості зайнятих у галузі, або частка вартості активів даного підприємства і т.п. У цьому разі, для характеристики концентрації на ринку може служити показник розміру найбільших підприємств, який називається граничною часткою ринку. Монопольне положення підприємства дає йому можливість самостійно або з іншими підприємствами обмежувати конкуренцію на ринку даного товару. Підприємство, що має на ринку граничну частку, яка перевищує 35 %, може бути визнане монополістом, якщо антимонопольні органи доведуть, що воно займає домінуюче становище на ринку і зловживає ним. Рішенням антимонопольного комітету може бути визнане монопольне становище підприємства і з меншою граничною часткою. Одним із зловживань монопольним становищем вважається встановлення монопольних і дискримінаційних цін, що приводять до обмеження конкуренції і порушення прав споживачів. У деяких країнах гранична частка ринку встановлюється не лише для продавців, але й для покупців. Існують і інші показники, що характеризують рівень концентрації ринку і характер конкурентного середовища підприємства.

Індекс концентрації (concentration ratio – CR) характеризує частку декількох (трьох, п’яти, десяти і т.ін.) найбільших підприємств у загальному обсязі ринку у відсотках:

де K –часткаi-й фірми у відсотках;

n – кількість фірм, включених для розрахунку.

Якщо CR наближається до 100 %, то ринок характеризується високим ступенем монополізації, якщо ж CR трохи більше нуля, те його можна розглядати як конкурентний. Цей показник прийнятний як грубий індикатор, що характеризує наявність у галузі невеликого числа домінуючих фірм.

Індекс Лінде застосовується в країнах ЄС і розраховується лише для декількох найбільших фірм; характеризує взаємини цих фірм на ринку.

Для двох найбільших фірм:

де К і К частка першої і другої фірми в загальному обсязі ринку.

Даний показник може бути (I > 100 %) більше 100 %. Для трьох найбільших фірм:

Індекс Херфіндаля-Хіршмана (HHI) характеризує розподіл ринкової влади між усіма суб’єктами даного ринку.

де К – частка I-ої фірми в галузі в %;

n – кількість фірм у галузі, найчастіше беруть n = 50.

Значення ННІ=10000 відповідає ситуації, коли ринок цілком монополізований однією фірмою. Якщо число фірм більше одиниці (n > 1), то ННІ може набувати різних значень залежно від розподілу ринкових часток. У США з 1982 р. цей показник використовується при проведенні антимонопольної політики і є орієнтиром для визначення можливості злиття фірм. Якщо ННІ менше 1000, то ринок конкурентний і злиття фірм допускається. Якщо ННІ більше 1000 і менше 1800 – ринок помірно конкурентний, а якщо ННІ більше 1800 – ринок висококонцентрований і малоконкурентний.

Індекс Херфіндаля-Хіршмана пов’язаний із показником мо-нопольної влади Лернера. Для окремої фірми індекс Лернера:

де К – ринкова частка I-ої фірми,

Е – показник еластичності ринкового попиту.

Індекс Лернера середній по галузі:

Існує також залежність індексу Лернера від рівня консультації з урахуванням погодженості цінової політики фірм:

д ля фірми:

для галузі:

де: b – показник погодженості цінової політики (ступінь змови). Ступінь змови може набувати значення від 0 до 1:0 b 1.

Якщо b = 0, то це відповідає взаємодії фірм за теорією Курно. Якщо b = 1, то це відповідає ситуації картельної угоди.

Чим вищий показник погодженості цінової політики, тим менша залежність індексу Лернера для фірми від її частки на ринку, а середній по галузі – від рівня концентрації продавців.