1.5. Особливості прийняття рішень в управлінні інноваціями

Прийняття рішень в інноваційному менеджменті відрізняється від інших сфер управлінської діяльності в основному двома моментами.

По-перше, воно вимагає високої креативності (тобто максимального застосування і використання творчих здібностей, тих осіб, хто приймає рішення).

Прийняття рішень в інноваційному менеджменті вимагає творчих нестандартних підходів. При розробці і впровадженні інновацій практично неможливо розробити типові управлінські схеми і використовувати їх. Виникнення і впровадження інновацій пов’язано із значним ступенем невизначеності і вимагає значної креативності управління, тобто постійного пошуку нових шляхів вирішення управлінських завдань в інноваційному менеджменті.

По-друге, інноваційна діяльність постійно реалізується в умовах значного інноваційного ризику.

Будь-яка інноваційна діяльність характеризується високим ступенем невизначеності кінцевих результатів, підвищеним ризиком при вкладанні коштів у розробку та виробництво нової продукції і послуг, при створенні “високих технологій”.

Звісно, що будь-яка підприємницька діяльність у ринкових умовах пов’язана з більшим чи меншим ризиком (залежно від багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на діяльність суб’єкта господарювання). Це цілком природно, оскільки основою ринкового механізму, в кінцевому рахунку, є “гра” ринкових сил, стовідсотково передбачити результати якої неможливо. Навіть в умовах, коли ця “гра” тією чи іншою мірою коригується державним регулюванням економіки, неможливо абсолютно точно передбачити її результати.

Але коли ми говоримо про інноваційне підприємництво, то тут до звичайного комерційного ризику, який притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, додається інноваційний ризик. Він пов’язаний щонайменше з двома обставинами. По-перше, ніколи точно не можна передбачити “науково-технологічну долю” тієї чи іншої (навіть, на перший погляд, блискучої) інноваційної ідеї. Тобто ніколи з впевненістю не можна сказати чи буде конкретна інноваційна ідея або науково-дослідна робота втілена в кінцевий інноваційний продукт (винахід, корисну модель, промисловий зразок, “ноу-хау”), що матиме самостійне комерційне значення. По-друге, ніколи не існує гарантії, що навіть у разі створення на базі ідеї (розробки) інноваційного продукту його реалізація на ринку призведе до комерційного успіху.

Наприклад, у США існує понад 900 венчурних компаній, які щорічно вкладають в інноваційні проекти близько 35 млрд дол. Схожа картина має місце і в інших розвинених країнах. За даними статистики, тільки одна із 100 пропозицій венчурному фонду одержує фінансування після експертизи і лише 30% профінансованих проектів через 3-5 років виявляються вдалими.

У випадку удачі прибуток венчурного капіталіста на 10-15% перевищує банківські відсотки. П’ять процентів венчурних фірм в умовах розвиненого ринку можуть досягти співвідношення прибутків до вкладених засобів на рівні 10:1, а у 3% фірм норма прибутку становить 1000%. Тобто інноваційний ризик в кінцевому рахунку завжди винагороджується.