1.3. Сучасні аспекти нововведень та розвиток конкуренції

Динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного і безперервного використання новов­ведень, які є каталізаторами загального розвитку. На це вказує до­свід Японії, Південної Кореї, Китаю та інших азійських «тигрів», які, зробивши ставку на інтенсивні технологічні зміни, за короткий період забезпечили своє потужне економічне зростання.

Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський економіст Майкл Портер виділив се­ред них три основні: виробничі чинники, інвестиції, інноваційна діяльність. Він наголошував, що ефективність і конкурентоспро­можність економіки визначається співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку різне. Так, в індуст­ріальному суспільстві важлива роль у забезпеченні економічного зростання належить виробничим чинникам, що дає змогу розши­рювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екс­тенсивній основі.

Екстенсивний (лат. exstensio — розширення) тип розвитку — спо­сіб економічного зростання, за якого досягнення основних цілей відбувається шляхом кількісної зміни виробничих чинників (залу­чення додаткових ресурсів, створення нових виробництв) на основі існуючого науково-технічного рівня.

За відсутності гострої конкуренції й у відносно стабільному середовищі такий шлях результативний і для окремих господа­рюючих суб'єктів, і для економічних систем загалом. Однак він має суттєві ресурсні обмеження і не придатний для використання в умовах жорсткої конкуренції за ресурси. У такому разі розвиток відбува­ється на інтенсивній основі.

Інтенсивний (лат. intensio — напруженість, посилення) тип розвитку — спосіб економічного зростання, що передбачає використання передових науково-технічних досягнень для підвищення продукти­вності та результативності соціально-економічної системи.

Інтенсивний тип розвитку ґрунтується на застосуванні найе­фективніших виробничих чинників (вища кваліфікація робочої сили, досконаліша технологія виготовлення продукції, нові мате­ріали із заздалегідь заданими властивостями тощо) для розв'я­зання основних соціально-економічних та екологічних завдань.

Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростання, що базується на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, для створення інноваційних товарів і формування конку­рентних переваг.

Тобто – основний принцип “ні дня без інновації”.

Перехід господарських систем до інноваційного типу розви­тку зумовлений об'єктивними причинами:

• переповненістю світового ринку товарами і послугами, знайти місце у якому можна, лише сформувавши власну ринкову нішу якісно нового товару;

• здатністю інноваційного товару створювати суттєві конкурентні переваги, що є складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб'єкта господарювання у невизначеному і мінливому ринковому середовищі;

• світовою тенденцією до індивідуалізації потреб, а значить, споживчих характеристик товару;

• прагненням транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що вимагає від дрібніших товаровиробників інноваційної стратегії поведінки на ринку для забезпечення стійкості свого існування.

Приклад: 1995р. – 1420, 2002 – біля 100. На сьогодні картина ще погіршилась.

Низька інноваційна активність вітчизняних підприємств обумовлена різними причинами, серед яких суттєве значення ма­ють макроекономічні:

— фрагментарність, непослідовність і незавершеність транс­формації господарського механізму;

— орієнтація економіки на інвестування розвитку вироб­ництв, а не на активізацію інноваційної діяльності;

• відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури;

• орієнтація на імпорт високотехнологічного устаткування, недостатня увага до розвитку власного науково-технічного потенціалу;

• недостатнє фінансування науково-технічної діяльності;

• недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяльності, особливо у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні очевидна. Перехід до інноваційного типу економічного зростання є для неї неодмінною умовою входження на рівних у світову еко­номічну систему. А це передбачає цілеспрямовані зусилля держа­ви для формування сприйнятливої до інновацій економічної сис­теми, створення такого механізму економічної взаємодії суб'єктів господарювання, за якого б конкурентні переваги здобувалися лише завдяки активній інноваційній діяльності і ефективним ін­новаційним рішенням.

Отже, інновації є основним чинником конкурентоспромож­ності суб'єктів господарювання. Вміння побачити нове у звично­му, зрозуміти його перспективу, оперативно впровадити у прак­тику господарювання — актуальне завдання менеджерів усіх ланок і рівнів управління організацією.