Леонардо да Вінчі. Схема пропорцій людського тіла
Стиль бароко виник в Італії ще в XVI ст. Пов'язаний з ім'ям великого архітектора та скульптора Лорен-цо Берніні. Термін «бароко» означає «незвичний», «вигадливий». Для бароко характерні вигнуті форми, поривчастість, драматизм, напруженість, велика кількість різноманітного декору, що підкреслював велич і розкішність. Цей стиль став придворним, він уславлював міць влади і церкви. Собори та палаци багато прикрашені скульптурою та живописом, різноманітним декором. В образотворчому мистецтві бароко ідеалізація образів сполучається з несподіваними композиційними та оптичними ефектами, реальність — з фантазією, релігійна афектація — з підкресленою чуттєвістю.
Класицизм — друге в історії мистецтва після Відродження звернення до ідеалів античності. Класицизм був дуже регламентований та канонізований (обов'язкова золотисто-коричнева гама, античні або біблійні сюжети, класична центральна симетрична композиція та ін.). У живописі Класицизму основними елементами моделювання форми стали лінія і світлотінь, локальні кольори чітко виявляють пластику фігур і предметів, розділяють просторові плани картини. Класицизм XVIII—XIX ст. (у закордонному мистецтвознавстві він часто називається неокласицизмом) формувався переважно в лоні французької культури, під впливом ідей Освіти.
«Зимовий палац» — найбільш яскравий приклад петербурзького бароко ,
Ж. Суфло. Пантеон (колишня церква Сент-Женевьєв у Парижі). (1755-1789 рр.) е. Делакруа. «Свобода на барикадах». Лузр. Париж (1830 р.)
Колір емблеми в учнів групи |
Завдання |
І. Айвазовський. Дев'ятий вал (1850 р.) |
Романтизм (франц.— romantisme) — ідейний і художній рух у європейській та американській культурі XVIII—XIX ст. Зароджений як реакція на раціоналізм і механіцизм естетики класицизму і філософії Освіти, що затвердився в епоху революційного зламу старого світоустрою, романтизм протиставив утилітаризму й нівелюванню особистості спрямованість до безмежної волі та нескінченного бажання досконалості і відновлення, пафос особистої незалежності |
Новітній час. Модернізм. Постмодернізм Ф. Ходлер. Волнування (1900 р.) |
Наприкінці XIX ст, у Європі склався стиль модерн («сучасний»), що виник із потреби звільнитися від змішання стилів еклектики, із необхідності створити новий стиль, що відповідав би сучасним потребам. Найбільш цікаві досягнення цього стилю були в архітектурі, інтер'єрі, декоративно-прикладному мистецтві, у книжковій графіці та плакаті. Для модерну характерна зовнішня декоративність. Головна роль відводилась красивим плавним текучим лініям. Як оздоблення використовувались рослинні мотиви: вигнуті стебла казкових квітів, похилені пелюстки, звивисті водорості. Часто серед рослин — жіночі фігури, крилаті феї. У живописі модерну зовнішнє, форма було головним, глибина змісту відходила на другий план. В архітектурі були використані нові технічно-конструктивні засоби. Будувалися споруди із підкреслено індивідуальним виглядом та асиметричною композицією. |