Хід уроку

1. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ Оголошення теми та завдань уроку.

2. АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ Перевірка домашнього завдання

3. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. У царині Евтерпи та Ерато: вокальна музика

Учитель. Музика для голосу — найдавніша із усіх, вона нерозривно пов'язана з мовою, зі словом. їх об'єднує спільний елемент — інтонація, яка надає звучанню голосу виразності, емоційності, несе певний зміст. Якщо літе­ратурний текст римований, то це максимально наближує акценти та наголоси з музичними.

(Як підтвердження виконується відомий вокально-хоровий твір.)

Поєднання ліричної поезії з музикою — це царина давньогрецьких муз Ера­то та Евтерпи. Сьогодні ми простежимо, якими шляхами розвивалась вокальна музика в наступні після Античності періоди.

У Середні віки (VI—IX ст.) у країнах Європи поступово розвивалась як цер­ковна музика (духовна), так і світська (призначена для виконання в мирському (повсякденному) житті). Зупинимось на розвитку світської музики.

• «Як ви гадаєте, хто в Середні віки збагачував, зберігав, розповсюджував кращі вокальні твори, здійснював роль радіо, магнітофонів у суспільстві? (Пошукова ситуація має привести до понять: мандрівні актори, жонглери

(у Франції), шпільмани (у Германії).)

Важко уявити собі життя стародавнього міста без розважальних видовищ, які влаштовували мандруючі актори на міських площах просто неба. Це були циркові актори (жонглери, дресирувальники мавп або кіз), комедіанти, блазні, музиканти (сопілка, волинка, бубон, брязкальця). Ті веселощі, які вони викли­кали у натовпі своїми дотепними жартами, офіційною церквою засуджувалися, а актори зазнавали переслідувань. Згадайте, у яких літературних творах чи відо­мих х/ф зображено виступ мандруючих акторів. (В. Шекспір «Гамлет»; В. Гюго «Людина, яка сміється», «Собор Паризької Богоматері» тощо.)

У XI—XII ст. у Франції зароджується мистецтво трубадурів. На відміну від Трубадура з відомого мультфільму, середньовічні трубадури були власниками родових замків, належали до лицарської еліти, були музично освіченими, мали неабиякий поетичний та музичний хист. Найчастіше вони співали про ліричні почуття, про піднесене кохання до дами серця, оспівували лицарські чесноти, подвиги у походах. На той час коли земні почуття проголошувалися церквою гріховними, рицарське мистецтво трубадурів створило справжній культ кохан­ню, їхні пісні популяризували мандруючі актори, розносили по всьому світові.

Учням пропонується прослухати спів трубадура і визначити емоційно-об­разний зміст твору. (Фрагмент балу в домі Капулетті х/ф «Ромео і Джульетта» режисера Франко Дзеффіреллі.)

Трубадур — із провансальського говору перекладається як «поет, співак». Виникло мистецтво трубадурів у Франції в період зрілого Середньовіччя.

2. Світська музика Ренесансу: мадригали, канцони, шансон (у виконанні учителя звучить сонет Петрарки.)

Она не раз являлась предо мной

В траве зеленой и в воде прозрачной,

И в облаке её не раз найду.

И Леда перед этой красотой

Сочла бы дочь — красавицу невзрачной. —

Так солнце гасит яркую звезду... (Леда — мати Єлени Прекрасної з міфу про Троянську війну.)

• Кому, на вашу думку, присвячені наведені рядки? (Прекрасній дамі.)

• Визначте, коли був створений цей твір, у яку культурно-історичну добу (пе­ріод)? (У добу Відродження.)

• Яких поетів доби Відродження ви можете назвати? (Данте, Петрарка, Лопе де Вега.)

• Що вам відомо про їхню творчість?

У добу Відродження з розвитком суспільства мистецтво поступово стає професійним. Найбільш популярними музично-поетичними жанрами того часу були мадригали, канцони (Італія), шансон (Франція). Ідеальний образ коханої пов'язувався із недосяжністю щастя, тому піднесене почуття кохання було сти­мулом для самовдосконалення лицаря. Створюють і виконують музичні твори 'добре освічені люди, представники шляхетних родин, які увібрали весь попе­редній досвід музично-поетичної творчості. Неперевершеним майстром мадри­галу був Джезуальдо да Веноза. У його музиці знайшли втілення новаторські ■прийоми.

(Музичний приклад мадригалу, можливо, сцена із х/ф «Собака на сіні».) Мадригал (з італійської «пісня рідною мовою») — вокальний твір світсько­го характеру до XVI ст. багатоголосний, пізніше — сольний з інструментальним супроводом. Канцона (з італійської «пісня») — у XVI—XVII ст.— багатоголосна пісня, близька за характером до народної.

Шансон (з фр. «пісня») — вокальний твір ліричного змісту. На старовинних живописних полотнах ми можемо бачити, як світське музи-вання було поширеним у повсякденному житті. Музика звучала усюди: в ро­вному колі, на вулицях, у палацах знаті.

З'явилась традиція концертного виступу виконавців-гастролерів. Найулюб­ленішими музичними інструментами того часу були попередниці скрипки та віолончелі — віола да браччо (ручна), віолада гамба (містилась між колінами), лютня, цитра, арфа (струнно-щипкові), різновиди флейт, клавесин.

Лютня — улюблений інструмент музикантів Відродження. Була завезена -о Іспанії арабами у VII ст. (під час завоювань). Була поширена в усіх країнах 'Європи. На відміну від віоли на лютні можна було виконувати багатоголос­ні твори. Вміння грати на лютні вважалось знаком витонченості, шляхетності. Єлизавета І, королева Англії, володіла майстерністю гри на лютні.

У XVI ст. виникає інтерес гри в ансамблях: віоли, лютні, флейти, клаве­син.

Канцона трансформується в інструментальний жанр. Звучало це вишукано, .ііелодійно, ніжно, грайливо, танцювально.

(Музичний приклад старовинної інструментальної музики, можливо, ури-<вок із к/ф «Великие эпохи. Ренессанс», репродукції картин Халса «Паяц», Хон-іхорст «Концерт», Тербрюггена «Дует», Караваджо «Лютніст».)

3. Кантатно-ораторіальний жанр

Розвиток оперного жанру в XVII ст. вплинув на будову жанру ораторії: . 'явився сюжет (монументальний, масштабний), арії та вокальні ансамблі, ін­струментальні частини. На відміну від опери в ораторії відсутня сценічна дія, Тематика розкривала біблійні сюжети та свідоцтва євангелістів: святих Луки, Івана, Фоми та Матвія. Страждання Христа, його муки та смерть стали осно-'Вою для створення вокально-драматичного жанру «пристрастей», який набли­жається до ораторії. Духовна ораторія виникла в Італії, розквіту досягла в Ли­сілії у творчості Г. Ф. Генделя (XVII ст.). У Германії трансформувалась у форму ^пансіонів — «страстей».

«Пристрасті» (з лат. «пассіон» — страждання) — вокально-драматичний твір для солістів, хору, оркестру на релігійні сюжети. Ще з IV ст. започаткува­лась традиція читати в церкві напередодні Великодня глав із Євангелія. Посту­пово до виконання текстів залучали декількох служителів церкви, які з різними інтонаціями промовляли репліки біблейських героїв. Ще пізніше роль розпові­дача почав виконувати хор із солістами.

Жанру ораторії присвятив свою творчість Г. Ф. Гендель. Його ораторії «Са­ул», «Самсон», «Есфір», «Іуда Маковей» написані за біблейськими сюжетами. Найкраща серед них — ораторія «Месія».

Найвидатнішим твором цього жанру вважаються «Пристрасті за Матвієм» І. С. Баха. Це надзвичайний за глибиною і майстерністю твір, який за грандіоз­ністю задуму автора вийшов за межі церковної служби, став філософським під­сумком композитором сенсу життя.

(Відеофрагмент «Пристрасті за святим Матвієм»?)

Обговорення, аналіз, емоційна інтерпретація твору:

• Назвіть склад виконавців.

• Чи схожий цей жанр на оперу?

• Чим ораторія відрізняється від опери?

Ораторія (з італійської — оратор) — великий, концертний твір для солістів, хору і симфонічного оркестру, що має певний сюжет (XVII ст.).

• Якою мовою виконувався твір Баха? (За традицією, в Німеччині пассіони виконувалися рідною мовою, німецькою.)

Але довгий час (до XVII ст.) церковна служба в усіх країнах проходила тільки латинською мовою — офіційною мовою католицької церкви.