Мистецтво, головною суттю якого є створення і оздоб­лення художніх виробів, що мають практичне при­значення у побуті

Гравіювання

Художнє різьблення

Батик

Художнє литво

Флористика

Кераміка

Декоративний розпис

Карбування

III. МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Учитель. Краса і колоритність, багатошаровість, повторення минулих форм, пропорцій і кольорових сполучень, спадковість прогресивних традицій, символіка національного вбрання дає змогу оригінально і надзвичайно цікаво проілюструвати декоративно-ужиткове мистецтво народу.

Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в тра­диційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Ха­рактерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями вироб­ництва матеріалів та оздоблення.

Тож на уроці ми ознайомимося з традиційним костюмом, його складом, істо­рією розвитку, його відображення в художній спадщині.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. Україна — колиска талантів, народного мистецтва. М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були укра-? їнські хлопці та дівчата — складові етносу України, і велике значення він нада­вав саме опису українського костюма.

Інсценізація учнями уривку твору М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом*. Діалог Оксани і Вакули.

Завдання: назвати інсценізований твір та героїв.

Учитель. Давайте подивимось та назвемо, у що вдягнуті Оксана і Ва-кула.

(Відповіді учнів.)

Розповідь учителя з переглядом демонстраційного матеріалу Основні елементи українського одягу мають давньослов'янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Це перш за все домоткані туні-Ігкоподібні сорочки, рушникоподібні жіночі головні убори (намітки), стегновий 'Одяг у вигляді незшитого шматка тканини (запаска), вузькі полотняні чоловічі штани, плетені або ткані орнаментовані пояси.

Кожен учень до нашого заняття готував опис окремих елементів народного одягу, досліджував їх витоки і презентуватиме свою роботу.

Орієнтовні тексти повідомлень

Учень 1. Дуже різноманітний, із особливостями у кожному регіоні, укра-'' їнський чоловічий одяг мав суттєво єдину основу — полотняні (суконні) штани і'і натільну сорочку з обов'язковою вишивкою. У західних регіонах до цієї основи 'майже обов'язково додавався той чи інший нагрудний одяг без рукавів, прикра-^г шений овчиною, шнурами та аплікацією. На сході нагрудний одяг майже завжди ?мав рукави і не був так рясно прикрашений.

Дитячий одяг на усій території Україні складався із сорочки, а трохи пізні­ше (із середини XIX ст.) — і з полотняних штанів. Інколи на ноги взували ли­чаки з лика, але у теплу пору року діти ходили босоніж.

Учень 2. Жіночий одяг на всій території України має дуже багато спіль­ного, але внаслідок різних національних і культурних впливів, а також різних природних умов виникли дуже помітні регіональні розбіжності. І це стосується не тільки характеру орнаментації, але й більш суттєвих рис. Наприклад, майже на всій території Карпат і Закарпаття безрукавий нагрудний одяг (кептар, цур-кан), дуже рясно прикрашений шнурами, китицями, аплікацією, був типовим і майже обов'язковим елементом одягу. У побуті більш значну роль відігравали вироби з вовни. Ширше ніж в інших регіонах для прикрашання і виготовлення одягу використовувалися шкіра та хутро. У прикрасах півдня, сходу і центру України відчутним був вплив тюркських і перських народів, тоді як на заході домінуючим був вплив народів Центральної і Західної Європи.

Одяг літніх жінок мав більш стриманий характер, голова заміжніх обов'язково була покрита. Дівчата до 15 років зазвичай мали носити лише під­перезану сорочку з білого полотна, голова була непокрита.

Учень 3. Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка-вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки: волинські, слобожанські, полтавські, подільські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна, льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для свят­кових — тонше, вибілене. Святкова сорочка обов'язково мала вишивку (тому вона і називалася вишиванка).

Можливо, раніше жіночі і чоловічі сорочки були дуже схожі за кроєм, тоб­то мали однаковий тунікоподібний (його ще називають «вперекидку») крій. Але вже у XIX ст. жіночі сорочки в усіх регіонах України істотно відрізнялися від чоловічих як за кроєм, так і за розташуванням вишивки. Окрім того, жіночі со­рочки були значно довші за чоловічі.

Виділяють чотири основні різновиди крою жіночої сорочки:

• тунікоподібний;

• із плечовими вставками;

• із суцільним рукавом;

• на кокетці.

Тунікоподібний крій найбільш архаїчний. Сорочку шиють із однієї централь­ної, перегнутої поперек, пільки, до якої по боках пришивали дві поздовжньо пе­регнуті пільки — рукави. Нижче рукавів до стану пришивали бочки (у половину пільки завширшки) та ластки. По центру перегнутої частини стану вирізували горловину й робили глибокий розріз — пазушку. Такий крій сорочок називаєть­ся ще «вперекидку», «хлоп'янка».

Сорочка із плечовими вставками - крій, що у XIX — на початку XX ст. по­бутував переважно у жіночому одязі всіх слов'янських народів.

Плечові вставки являли собою прямокутні (іноді трапецієподібні) шматки полотна, які з'єднували передню і задню частини сорочки. Вставки вшивали між передньою та задньою пілками під прямим кутом до стану.

Рукав до вставки пришивали не призбируючи або ж закладали у дрібні зборки — «пухлики».

Сорочки із суцільним рукавом — крій, що побутував на території України у двох варіантах. У першому варіанті верхня частина рукава мала форму встав­ки; рукав пришивався по основі або по пітканню. У другому варіанті рукав при­збирувався по всій ширині разом із горловиною та пілками стану і пришивав­ся тільки по основі.

Об'ємність верхньої частини сорочки регулювалася і розміром ласток. Чим ширшим робився рукав, тим меншою була ластка. На ластку та додаткову пів-пілку часто йшло полотно гіршої якості.

Сорочка на кокетці — крій, що пізніше за інші набув поширення у жіночо­му одязі, спочатку у південних, а наприкінці XIX — на початку XX ст. і в цен­тральних районах. До Закарпаття сорочки на кокетці прийшли із Румунії, тому тут вони мають назву «волошка».

Конструкція стану такої сорочки визначалася кількістю пілок, залежно від ширини їх могло бути від трьох до шести, і розташовувалися вони симетрично або асиметрично відносно центру фігури. В об'ємі сорочка мала 140—145 см.

Учень 4. Одним із найдавніших елементів одягу була сорочка. У давні часи вона слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона ще й була про­відником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо обляга­ла її тіло, оберігала її і від холоду, і від злого ока. Вишивка, яка з'явилася піз­ніше, також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

Існує легенда про те, як на землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю сім'ю, крім одного най­меншого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю:

— Виший дитині і собі на сорочці хрести — знак для ангелів. Бо на ко­му нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син.

Жінка зробила все так, як було велено, але не могла дивитися на те, як по­мирали інші. І ось розповіла вона всім про обереги, та люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

З того часу люди вишивають сорочки. І служать вони оберегами від усякого зла. А чорний та червоний кольори, які здебільшого переплітаються у візерунках, символізують собою радість і горе, адже все людське життя — це і біль, і радість.

Учитель. Про це співається й у відомій пісні Д. Павличка «Два кольори».

Послухайте цю пісню у виконанні Василя Зінкевича. (Учні прослуховують пісню «Два кольори*.)

Учитель. Сорочка, вишита матір'ю, оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку во­на вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами. Кожна дівчи­на мусила собі на придане приготувати до шістнадцяти сорочок: і святкових, і для роботи.

Після заручин дівчина вишивала сорочку для молодого, яку він повинен був одягнути на весілля. Часто вона повинна була вишивати і ночами, щоб за­кінчити її.

Сорочка найбільше оспівана у фольклорі. А скільки прислів'їв та приказок складено про сорочку. Наведіть приклади.

Учні

• Своя сорочка ближче до тіла.

• Йому пощастило, бо народився у сорочці.

Учитель. Важливим джерелом у вивченні історії українського традицій­ного костюма є образотворчі (живописні та графічні матеріали). Крім фресок соборів, іконопису, книжкової мініатюри, значну інформацію маємо у портрет­ному живописі XVII—XIX ст., а також у творах побутового жанру XVIII ст. та в роботах художників-пересувників XIX ст.

Високодосвідчені представники творчої інтелігенції XVIII—XIX ст. уособ­лювали в собі і художників, і науковців, і етнографів. Це і художники-пере-сувники, які вивчали побут українського народу,— В. А. Тропінін, Т. Г. Шев­ченко, Л. М. Жемчужников, І. С. Іжакевич, П. Д. Мартинович, М. І. Мурашко і О. О. Мурашко, О. Г. Сластіон, Ю. Ю. Павлович та інші. Це і такі вчені, як Ф. Вовк, Де ля Фліз, О. І. Рігельман, О. Ф. Шафонський та інші, які працюва­ли у безпосередньому зв'язку із художниками і подавали зведений, аналітичний ілюстративний матеріал з історії українського одягу.

Цілу портретну галерею українських селян-кріпаків створив у першій чверті XIX ст. художник В. А. Тропінін. Серію реалістичних селянських об­разів і сцен із життя та побуту українців залишив після себе геніальний україн­ський поет і художник Т. Г. Шевченко. Його традиції продовжили такі відомі українські художники, як Л. М. Жемчужников, І. І. Соколов, К. О. Трутовсь-кий. Тема побутового українського жанру червоною ниткою проходить у другій половині XIX — на початку XX ст. крізь творчість художників П. Д. Мартино-вича, С. І. Васильківського, М. С. Самокиша, В. Є. Маковського, О. Г. Сластіо-на, М. К. Пимоненка та О. О. Мурашка. У творах цих митців головні герої українські селяни — завжди з великою реалістичністю зображені у притаман­ному для них вбранні.

Традиції класичної спадщини розвиваються у творах художників XX ст.: К. Д. Трохименка, М. Г. Дерегуса, Т. Н. Яблонської, які зафіксували і ті зміни, що відбуваються в одязі. Поверх сорочки одягали нагрудний одяг.

Запитання:

• Які ви знаєте види жіночого та чоловічого нагрудного одягу? (Жіночий нагрудний одяг — це керсетка (безрукавка з фабричної тканини),

яка декорувалася вишивкою або аплікацією. Юпка (куртка, кохта) — одяг із рукавами, який повторював форму та крій , безрукавок.

Кептар — хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття.)

• Які різновиди поясного одягу ви знаєте?

(Найдавніший жіночий слов'янський одяг — запаска. Вона складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини. Спочатку пов'язували задню частику, а потім передню — попередницю, яка прикрашалася тканим орнаментом або ви­шивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку, із білого по­лотна зі смугою орнаменту.

Плахта — одяг, зшитий частково з обох боків із двох полотнищ. Зшита ча­стина облягала фігуру ззаду, а незшиті крила вільно'звисали по боках, а іноді підтикалися під пояс.

Зустрічалися різновиди спідниць: андарак, димка, кабат, літник.

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів — це гані. Вони шилися із біло­го або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня — кріпилася на талії за допомогою шворки.

Запорізькі козаки носили шаровари. Вони шилися із яскравої тканини, ок­самиту. Крій їх був дуже широкий, що вони, за словами Т. Шевченка, «мотнею вулицю мели».

Поверх сорочки козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих коль­орів.

Верхній одяг — кирею — носила козацька старшина. її розшивали дорого­цінним камінням, хутром.

Кунтуш — одяг із відкидними рукавами, його одягали поверх жупана.)

• Назвіть, який ви знаєте верхній одяг, характерний для українців. (Капота — старовинний святковий одяг. Його шили із тонкого сукна яскра­вого кольору.

Керея (сіряк, свита) — плащоподібний одяг із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду.

Сердак — старовинний гуцульський одяг. Носили його, накладаючи на плечі. Оздоблений він був шнурами із кольорових ниток.

Кожух — зимовий одяг із овечого хутра.)

• Пояс у давнину також служив оберегом. Які різновиди поясів ви знаєте? (Крайки — жіночі пояси, якими утримувався одяг.

Слуцькі пояси — пояси із дорогих тканин, їх носила козацька старшина, тка­ли їх золотом і шовком. Виготовляли їх у м. Слуцьку в Білорусії.

Черес — шкіряний пояс, який носили чоловіки у гірських районах Кар­пат.)

• Які види жіночих прикрас ви знаєте?

Ще у давнину людина носила різні прикраси із кістки, рогу, дорогоцінно­го каміння, які служили і прикрасою, і виконували роль оберегів. З часом вони втратили оберегову функцію і стали виконувати лише роль прикрас.

Серед найпоширеніших прикрас українок є намисто. Найбільше цінувало­ся намисто із коралів, бурштину, перлів, гранатів, смальти, із венеціанського скла.

Кораловому намисту народ приписував лікувальні властивості. Намисто з бурштину, вважали, має принести здоров'я і щастя.

Жінки носили ще прикраси із бісеру — ґердани та силянки.

Серед традиційних прикрас використовували і монети. їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами. Носили окремо одну монету з бантом — дукач. Багатші носили австрійські монети, бідні — просту саморобну бляшку.

Гуцули носили прикраси, які мали культове значення,— згарди (нанизані на ремінець чи шнурок мідні литі хрестики, між якими чіпляли мідні трубоч­ки чи спіралі).

Учитель. Український одяг XVII—XIX століття розкривав соціальну структуру суспільства Костюм того часу був своєрідною ознакою, за якою ви­значалась належність людини до певної соціальної групи.

Заможні верстви населення (козацька старшина, духовенство) для пошит­тя одягу використовували високоякісні тканини — парчу, оксамит, штоф, золо­тоткані привозні тканини.

Одяг сільського населення виготовлявся в основному із домотканих тка­нин, хоча заможніші використовували і фабричні тканини.

Костюм простого міського люду був близьким до селянського, проте відріз­нявся різноманітністю прикрас, таких, як сережки, намиста, браслети, підвіски.

Найстійкішим щодо збереження давньоруських традицій був одяг сіль­ського населення України.

Народний одяг мав свої регіональні відмінності. Він відрізнявся вишивкою, особливостями крою, кольоровою гамою. Розгляньте плакати, на яких ви бачите костюми різних регіонів України, і визначте їх характерні особливості.

(Учні самостійно визначають.)

Учитель. Отже, як ми бачимо, народний одяг не лише визначав націо­нальні, соціальні, статеві відмінності, але й виконував естетичну функцію та служив оберегом. Народний костюм є важливим джерелом вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних уподобань, ду­ховної культури.

₁

V.

ЗАКРІПЛЕННЯ НАБУТИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Тест

Вказати правильну відповідь.

1. Який крій мали жіночі і чоловічі сорочки?

а) Волинський;

б) слобожанський;

в) тунікоподібний.

2. Що з перерахованого є нагрудним одягом? а)черес;

б)кептар; в) кучма.

І 3. Що із перерахованого не є поясним одягом?

а) постоли;

б) гачі;

в) шаровари.

, 4. Який елемент одягу називали «попередниця»?

а) Запаска;

б) спідниця; в)опинка.

5. Що не одягали на голову? а) Чепець; б)капчури;

в) очіпок.

6. Що не належало до прикрас?

а) Крайка;

б) дукати;

в) намисто.

'І. ПІДСУМОК УРОКУ

Висновки учнів. Заключне слово вчителя

Сьогодні на нашому уроці ми познайомились із видами декоративно-ужит­кового мистецтва, традиційним народним костюмом — частиною нашої культу­ри. Хочеться завершити сьогоднішній урок такими словами: Невже тоді носили лиш для моди Сорочки, і жупани, й кожухи? У них — живе історія народу, Його талант прекрасний і важкий. І їх ні час, ні простір не порушать, Нехай на порох зітруться роки! У них живуть людські безсмертні душі, Ті добрі чари легкої руки.

Оцінювання роботи учнів на уроці.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ