10. Народна іграшка

Всі народи світу мають іграшки. Це японські традиційні дерев'яні іграш­ки, російські матрьошки і коники-каталки з дерева, пап'є-маше, глини. Найдав-,ніші іграшки, знайдені на території нашої країни, належать до II тисячоліття до н. е. Це — мініатюрні знаряддя охоти — луки, стріли, сокирки, предмети по­буту, посуд, брязкальця.

У III тис. до н. е. у Давньому Єгипті були поширені іграшки з дерева та тканини, м'ячі зі шкіри та статуетки тварин. З дерев'яних дощечок вирізували-, ся ляльки та розписувалися геометричним орнаментом. У Давній Греції та Римі виготовляли іграшки з дерева, глини. За свідченнями істориків, вже у ті далекі часи майстрами були створені механічні іграшки. Виготовлялися також ляльки-'маріонетки з теракоти та речі для ігор з ляльками, вовчки, брязкальця.

З глибини віків прийшли до нас традиції швейної іграшки — ляльки, поши­тої із клаптиків тканини, хутра.

Іноді іграшці надавалося магічного значення. Наприклад, різні свищики, брязкальця, торохтійки за язичними віруваннями давніх слов'ян своїм свистом ;та шумом відганяли злих духів. Через такі причини заборонялося зображувати обличчя у ляльок, тому саме у саморобних ганчіркових ляльок різних народів замість зображення обличчя можна бачити візерунок у вигляді хреста, ромба, квадрата, качиний дзьоб тощо.

Найвищий розквіт іграшкового промислу в Україні припадає на середину XIX ст. у трьох регіонах: Придніпров'я, Поділля і Прикарпаття. Відомим цент­ром виробництва дитячої дерев'яної іграшки є м. Яворів Львівської області. Тут іграшки виробляли ще у XVIII столітті. Майстри з Яворова виготовляють візки з кониками; пташок, які махають крилами, якщо їх возити по підлозі; тачечки, скриньки, дитячі колиски та іграшкові меблі, посуд, музичні інструменти — со­пілочки, скрипочки, пищики тощо. У Яворові також виготовляють дерев'яну то­чену іграшку, яку розфарбовують та розписують.

Серед керамічних іграшок найулюбленіші та найпоширеніші — свищики (свистунці, пищики). Вони здавна виготовлялися по всій Україні. Де існує гон­чарство, там, як правило, роблять свищики — птахів, звірів, свійських тварин або глиняні зображення людей — «барині», «куми», «панни», «наречені», «мо­лоді».

Косівські птахи-свищики на Уманщині: коні, олені, птахи, вершники на ко­нях, вершники на баранах, півники, птахи-олені тощо. Опішнянські іграшки виділяються теплими кольорами, що ніби відтворюють золотаве тепло масної землі, вкритої зелено-брунатними пагонами пророслих зерен, які впали у зем­лю наче із самого сонця і тягнуться, повертаються до нього...

Ляльки із тканини робили в хатніх умовах (ганчір'я, клапті, частини старо­го одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних місцевостях вони зберігали риси, властиві давнім обрядовим лялькам.

Найпоширеніший тип українських народних ляльок — це так звані «вуз­лові» ляльки (їх роблять способом крутіння, завивання, перев'язування), їх ви­готовляли на території Київщини, Полтавщини. Черкащини. Крім внутрішньої вузлової основи (хустка, напхана ганчір'ям, і зав'язана у вигляді голови), спіль­ною прикметою є обличчя із хрестом, набраним із різноколірних або однотон­них ниток так, що посередині утворюється ромб або квадрат. «Вузлові» ляльки належать до «невдягнених» ляльок. Ляльки, зібрані на решті території України, «вдягнені» — їх одяг спеціально розкроюється й шиється.

У селах Карпат робилися на продаж великі декоративні ляльки з виточе­ною на верстаті дерев'яною основою, вдягнені у майже точні копії гуцульського святкового вбрання старих часів.

У іграшках із сиру та тіста ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста — фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до пев­них свят, найчастіше навесні). Це печиво нерідко буває яскраво розмальова­ним. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають. Іграшки з сиру виготовля­ють в окремих селах Карпат — Косівського та Верховинського районів: сирні коні, барани, цапи, корови, «оріпки», птахи, коні з вершниками, олені. Ча­стину їх розфарбовують цяточками та крапочками, проте більшість лишають­ся нерозфарбованими.

Іграшки із сиру використовуються і як настільні скульптури, що прикраша­ють інтер'єр. Також, роблячи їх навесні та восени, дарують близьким та друзям, ставлять на могили у дні весняного та осіннього поминання покійних.

IV.

ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ

► 1

Створити ляльку-іграшку (паперову, з пластиліну, солоного тіста, ниток, тканини, рукавичну, маріонетку, вертепну). Іграшку з пластиліну слід ви­конувати у такій послідовності:

• Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої зробіть .тулуб. Для цього розкачайте пластилін і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

• 3- другої частини пластиліну зліпіть тоненький валик, зігніть його дугою. Це буде шия та голова. З одного боку відтягніть пластилін для мордочки.

• Зробіть маленькі вушка та з'єднайте із загальною формою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та згладьте шви, надайте фігурі характерних ознак.

• Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте та нанесіть орнамент згідно з тим, до якого промислового регіону вона належить (Косів, Опіш-ня).

Рецепт солоного тіста: 2 частини муки, 1 частина солі змішати з невеликою кількістю води, щоб вийшло пластичне тісто.

V.

1.

2.

ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ

Аналітичне опрацювання навчального матеріалу.

Порядок навчальної дії такий: ,

аналіз записів із таблиці з коментарями;

дедукція (формулювання гіпотез, припущень та їх підтвердження факта­ми);

індукція (узагальнення, абстрагування); висунення власних висновків; обґрунтування висновків практичними прикладами. Презентація творчих доробок.

•VI

РЕФЛЕКСІЯ

Кожен учень готує одне речення про роль декоративно-ужиткового мисте­цтва у його особистому житті. Учитель пропонує зробити висловлювання уч-ням, які були найменш активними на уроці.

іМі. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ