1. Безворсові килими більш різноманітні за технікою виконання. Виділяють чотири їх основні типи:

а) двобічні гладенькі, виконані так званою рахунковою технікою (вона дає можливість використання у килимах малюнків широкої кольорової гами і різноманітних мотивів);

б) двобічні гладенькі зі складним орнаментальним або сюжетно-тематич- ^л ним малюнком;

\ в) однобічні килими-паласи;

і г) складні за структурою однобічні килими-сумахи.

л 2. Ворсові килими бувають трьох типів:

4 А) звичайні ворсові (довжина ворсу 4—5 мм);

4

б) високоворсові (довжина ворсу 10—12 мм);

в) махрові (довжина ворсу 13—15 мм).

Килимова орнаментика

Традиційний килимовий малюнок поділяється на центральну частину і кай­му (бордюр). Найширша частина кайми називається основною каймою, а обля­мовуючі її смуги — підкаймами. Є три основні схеми розміщення візерунків у центральній частині і на каймі килима:

• симетрична композиція;

• рапортна композиція (складається із повторюваних у певному ритмі узорів одного масштабу);

• композиція з вільним розміщенням узорів на площині;

• композиція без спільного орнаментального поля і кайми (так звані смуга­сті).

Українські килими

Найбільш цікавим елементом українських килимів є орнаментика. Най­давніші килими, які збереглися до нашого часу, оздоблені рослинним орнамен­том, проте перші українські килими мали геометричний малюнок. Це були про­сті, одноколірні смуги технічного походження. Згодом такі смуги розкладалися на окремі орнаментальні мотиви — трикутники, скісні й східчасті фігури, прямо­кутники і чотирикутники, розміщені у ритмічному порядку. Подальша розробка геометричної орнаментики призвела до появи великої кількості найрізноманіт­ніших візерунків: клинців, стріл, зірок, мотивів у вигляді хреста. В результаті ус­кладнення геометричних узорів на українських килимах з'явилися медальйонні композиції, в основу яких було покладено один або кілька великих, здебільшого ромбовидних, мотивів. Такі килими набули особливого поширення на Поділлі, Волині і в західних областях України.

Рослинний орнамент українських килимів — витвір народних майстрів піз­нішого часу. Нерідко в основу рослинних мотивів покладено зображення де­ревця, стеблин і гілля. Вишуканим, багатобарвним рослинним орнаментом славляться килими Лівобережжя — Полтавщини, Чернігівщини і Середнього Подніпров'я — Київщини. Цікаві форми рослинної орнаментики бачимо в ки­лимах Поділля, Буковини, Волині.

Десята група

5. Гончарство

Гончарство — виготовлення із глини різних за призначенням гончарних ви­робів — посуду, кахлів, іграшок, малої скульптури. Воно виникло в епоху нео­літу. Гончарство розвивалося там, де були придатні для цього глини. Сирови­ну очищали від шкідливих домішок, місили, виробляли посуд чи інші вироби, сушили на сонці і потім випалювали, спочатку — на відкритих вогнищах, піз­ніше — у звичайних печах, і наприкінці — у спеціальних гончарських горнах.

З появою гончарного круга гончарство стало окремим ремеслом. Уже в добу нео­літу гончарні вироби прикрашали прокресленим декором, відбитками шнура, гребінця. У часи неоліту вироби гончарства оздоблювали орнаментом, мальова­ними кольоровими фарбами мінерального походження.

Вироби з природних глин або сумішей їх з мінеральними домішками, випа­лені до твердого стану мають назву — кераміка.

Якість керамічних виробів залежить від добору сировини й технології ви­готовлення.

Основними технологічними видами кераміки е:

• гончарство;

• теракота;

• майоліка;

• фарфор;

• кам'яні маси.

Українська народна кераміка

На території України сліди гончарства археологи датують VI — початком

4. тисячоліття до н. е. Неолітичний посуд виготовлявся ліпним способом, або слабо випаленим. У часи мідної доби значного розвитку набула трипільська кераміка, поширена в лісостеповій та степовій зонах Правобережної України.

5. І тис. до н. е. — до початку І тис. н. е. на степовій та лісостеповій території України та на Північному Причорномор'ї існувало високорозвинуте мистецтво численних племен — кіммерійців, скіфів, сарматів. Гончарство мало велике зна­чення лише у осілого населення. Виробляли різноманітний посуд — горщики, корчаги, миски, а також прясельця, ґудзики. Посуд ліпили вручну. Оздоблюва­ли пластичним орнаментом. З кінця VII ст. до н. е. поширюється виробництво

, чорігалощеного посуду, прикрашеного різьбленим геометричним орнаментом,

; інкрустованим білою глиною.