Латинські назви видів і родів рослин та тварин

Згідно з ботанічною і зоологічною номенклатурами, кожна рослина чи тварина належить до певного виду, який є основною одиницею рослинного чи тваринного світу. Види об’єднують у роди, роди – у родини, родини – в ряди і порядки, ряди і порядки – в класи, класи – у типи або відділи, типи або відділи – у царства, тобто головні ранги таксонів у висхідному порядку такі:

Species genus familia ordo classis divisio (phylum).

Кожна рослина чи тварина може належати до таксонів таких підпорядкованих рангів:

Regnum vegetabĭle			Regnum animāle
(Царство рослин)			(Царство тварин)
Відділ	divisio	Nomen (назва)	Тип	Phylum
Підвідділ	subdivisio		Тідтип	subphylum
Клас		classis	Клас
Підклас		subclassis	Підклас
Порядок		ordo	Ряд
Підпорядок		subordo	Підряд
Родина		familia	Родина
Підродина		subfamilia	Підродина
Коліно		tribus	Триба
Підколіно		subtrĭbus	Підтриба
Рід		genus	Рід
Підрід		subgĕnus	Підрід
Секція		sectio	Секція
Підсекція		subsectio	Підсекція
Вид		species	Вид
Підвид		subspecies	Підвид
Різновид		variĕtas	Різновид
Підрізновид		subvariĕtas	Підрізновид
Форма		forma	Форма
Підформа		subforma	Підформа

Латинські назви родин рослин та тварин

Назви родин тварин і рослин – це субстантивовані прикметники першої відміни у називному відмінку множини.

Назви родин рослин утворюють додаванням до основи іменника суфікса -āсе- і закінчення Nom. Plur. першої відміни – ae.

Назва типового роду	Назва родини
Betŭla, ae, f – береза	Betul-ace-ae, ārum, f – березові
Campanŭla, ae, f –дзвоники	Campanul-ace-ae, ārum, f –дзвоникові
Chenopodium, ii, n – лобода	Chenopodi-ace-ae, ārum, f –лободові
Ephedra, ae, f – ефедра	Ephedr-ace-ae, ārum, f –ефедрові
Gentiāna, ae, f –тирлич	Gentian-ace-ae, ārum, f –тирличеві
Geranium, ii, n – журавець, герань	Gerani-ace-ae, ārum, f –геранієві
Lamium, ii, n – глуха кропива	Lami-ace-ae, ārum, f –губоцвіті

Назви родин тварин утворюють додаванням до основи іменника суфікса -ĭd- і закінчення Nom. Plur. першої відміни -ae-, наприклад:

Назва типового роду	Назва родини
Alauda, ae, f – жайворонок	Alaud-ĭd-ae, ārum, f – жайворонкові
Balaena, ae, f – кит	Balaen-ĭd-ae, ārum, f – китові
Hippopotămus, i, m – бегемот	Hippopotam-ĭd-ae, ārum, f – бегемотові
Myrmecobius, ii, m – сумчастий мурахоїд	Myrmecob-ĭd-ae, ārum, f – сумчасті мурахоїди
Phoca, ae, f – тюлень	Phoc-ĭd-ae, ārum, f – тюленеві

ITER NATURĀLE

Вільям Гарвей

Вільям Гарвей (William Harvey) народився 1 квітня 1578 року в Фолкстоуні, в родині заможного купця. Старший син і основний спадкоємець, він, на відміну від братів, був байдужий до цін на шовк і нудився від розмов із капітанами зафрахтованих шхун. Вільям радо поміняв меркатуру спочатку на вузьку лаву в Кентерберійському коледжі, а потім на довгі роки добровільно ув’язнив себе в стінах Кембриджа. В 20 років, набитий всіма «істинами» натурфілософії та середньовічної логіки, ставши людиною освіченою, він ще нічого не вміє. Його ваблять природничі науки, інтуїтивно він відчуває, що саме в них знайде простір для свого гострого розуму. Як було заведено у студентів тих часів, Гарвей вирушає в п’ятирічні мандри, сподіваючись у далеких краях утвердитися в своєму невизначеному ще і несміливому потягові до медицини. Він їде до Франції, далі – в Німеччину, потім надовго осідає в Падуї, зачарований лекціями знаменитого анатома Фабріціо Д’аквапенденте. Він жадібно перечитує гори книг і в ці італійські роки проймається медициною, глибоко повіривши у своє покликання.

У Лондоні, з дипломом Падуанського і Кембріджського університетів Гарвей швидко стає модним лікарем; уже через два роки його зачислили до колегії лондонських лікарів, він обійняв посаду головного медика госпіталю святого Варфоломея і доволі вигідно одружився. Широко практикував у найзнатніших родинах Англії, а дружба з Френсісом Беконом допомогла йому отримати місце «надзвичайного лікаря» Якова I. Прихильність до Гарвея виявляє і молодий Карл I. Королівський медик – цей маленький чоловічок, з довгим, чорним, аж синюватим, волоссям і смаглявим, ніби назавжди загорілим, обличчям, – робить чудову кар’єру, і ніхто не знає, що в його лабораторії уже двадцять років важко, повільно, але впевнено визріває відкриття, яке розшматує тисячолітній догмат і його затишне життя. Він робить усе ґрунтовно і неквапливо, і лише 1628 року (Гарвеєві тоді було вже п’ятдесят років) не на батьківщині, в Англії, а в далекому Франкфурті виходить його «Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин» – тоненька книжечка на 72 сторінки, що зробила його ім’я безсмертним.

І тут почалося! Спочатку насипалася мізерія: єзуїти, недоумки-схоласти, молоденький француз Прімроз, італієць Парізіані, – на їхні напади він навіть не схотів відповідати: юні догматики більше дивували його, ніж засмучували. Тоді наніс удар «цар анатомії», особистий лікар Марії Медічі – Ріолан, той самий Ріолан, який тут, у Лондоні, так любенько посміхався і кивав головою, слухаючи його! За Ріоланом – Гюї Патен (Мольєр помстився йому за Гарвея, висміявши в своїй комедії «Хворий, та й годі»), за Патеном – Черадіні, – ворогів було більше, ніж сторінок у його книзі. «Краще помилки Галена, ніж істини Гарвея!» – такий був їхній бойовий клич. Хворі відмовлялися від його послуг, анонімні листи потрапляли і до короля, та, слід віддати належне Карлові І, він не повірив наклепам, і навіть дозволив своєму медикові ловити у Віндзорському парку ланей для дослідів з ембріології. Гарвея дуже цікавили проблеми розвитку зародків, та громадянська війна стала на заваді. Він усе ж виводить вічну формулу: «Ех ovo omnіа» – «Все живе – з яйця». Якби навіть він не відкрив таємниці кровообігу, то й цього було б досить, щоб вважати його класиком науки.

У нагороду за вірність Карл І встиг призначити його деканом одного з коледжів Оксфорда, та дуже скоро після цього Гарвей дізнався, що його високому благодійникові стяли голову. Святкуючи перемогу, прибічники Кромвеля пограбували і спалили будинок Гарвея. В полум’ї гинуть рукописи і записи дослідів останніх років. Книгу з ембріології він писав потім уже по пам’яті.

Останні роки Гарвей жив самотньо, багато працював. Вже не треба боротися за своє відкриття: радість визнання прийшла до нього на старості літ. Сімдесятисемирічного дідуся обрали президентом Лондонської медичної колегії, та він відмовився від почесного крісла: «...цей обов’язок надто важкий для старої людини... Я дуже вболіваю за майбутнє колегії, до якої належу, і не хочу, щоб воно загинуло за час мого головування». Він не любив титулів і ніколи не домагався їх. Він працював. Інколи, втомившись у скрипучому диліжансі, він приїздив до брата Еліаба в село поблизу Річмонда, вони розмовляли і пили каву.

Прокинувшись 3 червня 1657 року, Гарвей відчув, що не може говорити. Він зрозумів, що це кінець, прощався з рідними просто, легко, кожному знайшов маленький подарунок і помер тихо й спокійно.

MUSAE

Терпсіхора (муза танцю і хорового співу)

Терпсіхора (грец. Τερψιχόρᾱ, τερπο – тішу, звеселяю та грец. χοροσ – хор; танок) – дочка Зевса й Мнемосіни, за одним із міфів, мати сирен, муза танців і хорового співу. Терпсіхору пов’язують з Діонісом, приписують їй атрибут цього бога – плющ (про що свідчить напис на Геліконі, присвячений Терпсіхорі).

У переносному значенні Терпсіхора – балерина.

Вважають покровителькою танців і хорового співу. Зображують у вигляді молодої жінки з посмішкою на обличчі, іноді в позі танцівниці, частіше – вона сидить і грає на лірі.

Характерні атрибути:

• вінок на голові;

• в одній руці вона тримала ліру, а в іншій – плектр.

Вважають матір’ю сирен (батько – річковий бог Ахелой) і співака Ліна (за іншою версією, його мати – інша муза – Уранія). За Гігіном – мати Евмольпа.

HISTORIA FLORUM

Гладіолус (Gladiŏlus, i, m)

Давньоримська легенда стверджує: якщо цибулини гладіолуса повісити на грудях, як амулети, вони не тільки допоможуть перемогти ворога, але й обережуть від загибелі.

Римляни вважали гладіолус квіткою гладіаторів. Існує така легенда: жорстокий римський полководець захопив у полон фракійських воїнів і наказав зробити з них гладіаторів. Найвідважнішим, найспритнішим, найкрасивішим і найвірнішим друзям – Севту і Тересу – полководець велів першими битися один з одним, пообіцявши переможцеві свободу і руку своєї дочки.

На ратне видовище зібралася зацікавлена публіка. Засурмили труби, закликаючи відважних до битви, але Севт і Терес встромили мечі в землю і кинулися один до одного з розпростертими обіймами.

Глядачі обурено зашуміли. Знов засурмили труби, вимагаючи поєдинку, і, коли хлопці знову не задовольнили вимогу кровожерних римлян, їх стратили. Та як тільки тіла їхні торкнулися землі, з рукоятей їхніх мечів розцвіли гладіолуси, які й доci вважають символом дружби, вірності, пам’яті, благородства.

ВПРАВИ