Сьоме заняття (lectio septĭma)

Littĕrae thesaurus sunt –

Наука – скарб (Петроній)

Біномінальні назви

Біномінальна назва відтворює загальноприйняту в науковому світі назву виду. У випадку опису виду біномінальна назва складається з назви роду та видового епітета. Біномінальні назви пишуть латиною – за традицією, започаткованою шведським вченим Карлом Ліннеєм (1707–1778) у XVIII столітті, коли сформували та почали розвивати сучасну систематику рослинного і тваринного світу.

У 10-му виданні «Системи природи» (1758) Лінней вперше подав подвійні (біномінальні) назви всім відомим йому видам тварин. У праці «Види рослин» (1753) вчений розглядає біномінальні назви всіх видів рослин, що визначили сучасну ботанічну номенклатуру.

Бінарна (біномінальна) система припускає, що у кожного виду рослин і тварин є єдина, що належить тільки йому одному, наукова назва біном, що складається з двох слів (латинських або латинізованих): перше з них – загальне для цілої групи близьких один до одного видів, що складають один біологічний рід; друге – видовий епітет – це прикметник або іменник, який стосується тільки одного виду певного роду. Наприклад, лев і тигр, що належать до роду «кішки» (Felis), називають, відповідно, Felis leo і Felis tigris, а вовк з роду собаки (Canis) – Canis lupus.

За науковими правилами, біномінальні назви підбирають, щоб жодні два організми не мали однакового імені; це означає, що назва Anas acūta може означати лише качку-шилохвоста, а не будь-яку істоту.

За відсутності в латинській мові назви відповідного виду використовують латинізовані назви, що походять з інших мов. Назви видів та родів пишуть курсивом. Перша літера назви роду – велика, перша літера видового епітета – завжди мала, навіть якщо цей епітет позначає назву місцевості, прізвище людини тощо.

Способи вираження видових епітетів

Головною таксономічною категорією біологічної систематики є вид. Вид поєднує популяції екземплярів, які характеризує низка спільних морфо-фізіологічних ознак; вони займають суцільний або частково розірваний ареал.

Латинські назви видів рослин і тварин є біноміальними (від лат. bi – дво-, nomen – ім’я), тобто вони складаються з двох слів: назви роду і видового епітета.

Назва виду складається з назви роду і видового епітета. Назви родів рослин і тварин, зазвичай, є іменниками у називному відмінку однини: Hordeum – рід (ячмінь), Lepus – рід (зайці). Назви роду латинською мовою пишуть з великої літери. У біологічній номенклатурі існує три основних способи вираження видових епітетів. Найпоширенішими в номенклатурі видів є епітети, виражені прикметником, узгодженим із родовою назвою: Hordeum satīvum – ячмінь посівний, Lepus europaeus – заєць європейський.

Способи вираження видових епітетів подано у таблиці:

Частина мови	Вид синтаксичного зв’язку	Приклади
Прикметник (Nom. Sing.)	Узгоджене означення	Daucus satīvus – морква посівна Brassĭca oleracea – капуста городня Tritĭcum durum – пшениця тверда Delia coarctata – муха озима
Іменник (Gen. Sing / Plur.)	Неузгоджене означення	Ramularia betae – рамулярія бурякова Stellaria nemŏrum – зірочник гайовий (досл. гаїв) Sclerоtinia baccārum – склеротінія ягідна (досл. ягід)
Іменник (Nom. Sing.)	Прикладка	Cucurbĭta pepo – гарбуз звичайний (cucurbĭta –гарбуз (лат.) + pepo – гарбуз (грец.) Allium cepa – цибуля городня (allium – часник + cepa – цибуля)

Латинські видові епітети, виражені іменником у родовому відмінку, можна перекладати як українським іменником у формі родового відмінка, так і відповідним прикметником: Alternaria brassĭcae – альтернарія капусти (капустяна). Найчастіше неузгоджене означення простежуємо в термінах із фітопатології, ентомології та зоології.

Окрему групу становлять видові епітети, утворені від власних назв – епоніми. Такі епітети можна передати як іменниками у родовому відмінку, так і прикметниками, узгодженими з іменниками.

У латинських номенклатурних найменуваннях прийнято писати епоніми з малої літери, а в українських – з великої: Ttitĭcum timophejevi – пшениця Тимофеєва, Festŭca beccĕri – костриця Беккера.

У ботанічній номенклатурі іноді видовий епітет передають двома словами, які пишуть через дефіс (складений видовий епітет): Capsella bursa-pastōris – грицики звичайні, де capsella, ae, f – коробочка, bursa, ae, f – сумка, pastor, ōris, m – пастух.

Хоча формально такі назви складаються з трьох слів, їх зачислюють до біномінальних, оскільки вони є назвами видів. Перекладають складені видові епітети описово. Українські назви видів рослин і тварин не завжди калькують латинські, наприклад: Tritĭcum aestīvum – пшениця м’яка (досл.: літня), Pinus silvestris – сосна звичайна (досл.: лісова).

У зоологічній номенклатурі доволі поширеним явищем є тавтономія, коли видовий епітет цілковито повторює родову назву: Vulpes vulpes – лисиця звичайна.

Міжнародний кодекс ботанічної номенклатури не передбачає використання тавтонімів у біномінальних назвах рослин. Якщо в тексті наводять декілька видів одного роду, то рід подають повністю лише один раз, а потім позначають ініціалом (початковою літерою з крапкою): Hordeum distichum – ячмінь дворядний; H. satīvum – ячмінь посівний; H. vulgāre – ячмінь звичайний.

Якщо латиною назву роду починають з диграфа (буквосполучення, що графічно позначає один звук), то ініціалом подають цей диграф: Thlaspi alliaceum – талабан часниковий; Th. arvense – талабан польовий; Th. praecox – талабан ранній.

У повній науковій назві виду рослини або тварини після видового епітета вказують прізвище автора (скорочено або повністю), що оприлюднив цю назву: Equisētum arvense L. – хвощ польовий (L. – Linnaeus – Лінней), Calvatia gigantea Lloyd – порхавка велетенська (Lloyd – Ллойд). Якщо таксономічний статус рослини, описаної одним автором, переглянув або змінив інший автор, то прізвище першого наводять в дужках: Alnus glutinōsa (L.) Gaerth. – вільха клейка; Archangelĭca officinālis (Moench) Hoffm. – дягель лікарський.

Правила ботанічної номенклатури не визнають використання синонімічних назв для таксонів нижчого рангу, ніж родина. Пріоритетними визнають перші з оприлюднених назв, які відповідають вимогам Міжнародного кодексу ботанічної номенклатури, після них у дужках або курсивом подають синоніми (інколи зі скороченням syn. – synоnўmum – синонім). Наприклад: Tilia cordāta L. (T. parviflōra Ehrh.) – липа серцелиста; Frangŭla alnus Mill. (Rhamnus frangŭla L.) – крушина ламка; Primŭla veris L. (syn. P. officinālis Hill.) – первоцвіт весняний.

Виникнення синонімічних або паралельних назв видів рослин і тварин зумовлене різними чинниками: історичними (співіснування нової та старої назви), територіальними (співіснування назв, запропонованими для цього виду науковими школами різних країн) та ін. Однак, згідно з правилами Міжнародної ботанічної номенклатури, головною визнають лише першу з оприлюднених назв.

Міжнародні кодекси ботанічної та зоологічної номенклатур рекомендують дотримуватися при утворені видових епітетів таких засад:

а) вживати за можливості латинські закінчення;

б) уникати надто довгих і важких для вимови латинською мовою епітетів;

в) не утворювати епітетів шляхом сполучення слів із різних мов;

г) уникати епітетів, утворених із двох або більше слів, з’єднаних дефісом;

д) уникати епітетів, які мають таке саме значення, як і родова назва;

е) уникати епітетів, які відображають будь-яку ознаку, спільну для всіх або майже всіх видів роду;

є) уникати в межах одного роду дуже подібних між собою епітетів, передусім таких, які відрізняються лише останніми літерами або розміщенням двох літер.

Складний епітет, який охоплює частини двох або більше грецьких чи латинських слів, слід утворювати згідно з класичними правилами, а саме:

– якщо основа першої частини закінчується приголосною, а наступна частина починається приголосною, то між частинами латинських слів вставляють єднальну голосну і, а між частинами грецьких слів – єднальну о;

– якщо основа закінчується на -е,-u, то така кінцева голосна перед початковою голосною наступної частини, зазвичай, відпадає; у грецьких словах кінцева голосна основи змінюється на о, наприклад: limno-phĭlus (основа limne-); у латинських словах до основи першої частини додають єднальну і, наприклад: magnolii-flōrus (основа magnoli); lilii-flōrus (основа lilii); querci-folius (основа querc);

– якщо основа грецьких слів закінчується на голосні у або і, то ці голосні зберігають, наприклад: pachy-carpus – товстоплідний.

Назва видової групи, виражена простим чи складним іменником (чи виразом, що вживають як іменник) у ролі прикладки, зберігає одне і те ж саме закінчення незалежно від граматичного роду назви, з якою вона сполучається, наприклад: Corvus corax – ворона велика (Cōrvus, i, m – ворона – чоловічого роду), Pica pica – сорока звичайна (Pica, ae, f – сорока –жіночого роду). Ці вирази вважають іменниками чоловічого роду.

Якщо назву видової групи опубліковано у вигляді окремих слів, які вважають такими, що утворюють єдину назву, то її слід писати разом, наприклад: striatoradiatus, jbeamerі (від Jack Beamer).

У зоологічній номенклатурі видовими епітетами часто є слова, що повторюють видову назву, наприклад: Anser anser – гуска сіра; Bubo bubo – пугач європейський; Apus apus – стриж чорний.

Такі видові епітети називають тавтонімами (від грец. tautos – той самий, onoma – ім’я, назва).