Міжнародний рух капіталів

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародна міграція капіталу (міжнародний рух капіталів).Капітал – це грошові та матеріальні кошті, які використовуються в суспільному виробництві з метою одержання прибутку.

Інтернаціоналізація економічних процесів зумовлює активізацію руху між країнами не тільки товарів і робочої сили, а й капіталів. В умовах сьогодення вільне та ефективно регульоване переміщення капіталів у світових масштабах є необхідним моментом та одним зосновних факторів розвитку світової економіки.

Міжнародна міграція капіталу (ММК) — виток частини капіталу з товарне-грошового обігу однієї країни та його застосування у відтворювальному процесі іншої країні з метою максимізації ефективності використання.

На відміну від зовнішньої торгівлі, яка отримала широке розповсюдження ще в докапіталістичний час, вивезення капіталу стає можливим інше на вищих стадіях розвитку капіталізму, коли в найбільш розвинутих країнах внаслідок стрімкого економічного піднесення створилися значні запаси капіталу, інвестиційні потреби внутрішнього ринку було майже повністю задовільнене й сформувалося відносно надлишкове нагромадження.

Об'єктивною основою ММК є нерівномірність економічного розвитку країн, яка на практиці проявляється:у нерівномірності накопичення капіталу в різних країнах, зокрема в його відносному перенакопиченні в окремих країнах;у невідповідності попиту па капітал його пропозиції в різних ланках глобального економічного середовища. Відмінності у кон'юнктурі внутрішніх ринків капіталу відбиваються на різній "продуктивності" капіталу — ставці відсотка і визначають вектор руху: капітал прямує звідти, де його продуктивність нижча, і туди, де вона вища.

На сучасний розвиток ММК впливають дві групи факторів, серед яких окремо виділяються:

1) фактори економічного змісту:розвиток виробництва та необхідність підтримки сталих темнів економічного зростання;глибокі структурні зрушення як у міжнародній економіці, так і в економіці окремих країн;поглиблення міжнародної спеціалізації та кооперації виробництва;діяльність транснаціональних корпорацій (ТНК);

2) фактори політичного змісту:лібералізація експорту (імпорту) капіталу, що має місце у вільних економічних та офшорних зонах;політика індустріалізації в країнах "третього світу";політика економічних реформ (наприклад, приватизація).

На початкуXXІст. понад 50 % капіталу, що рухається в міжнародному середовищі, належить корпораціям, банкам, ТНК, страховим, пенсійним та інвестиційним фондам. Частка державного капіталу оцінюється приблизно в 30 % і має тенденцію до підвищення. Частка міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій — приблизно 12 % і має найбільші темпи зростання. Частка змішаних суб'єктів становить 8 %.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють на прямі інвестиції та портфельні інвестиції.

Прямі інвестиції – вкладення капіталу з метою отримання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом розміщення капіталу.

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються ресурси наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

• підвищуються попит та ціни на місцеві фактори виробництва;

• збільшуються надходження в бюджет у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

• при залученні інвестицій з'являється можливість доступу до нових технологій та передових методів управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок тощо.

Для країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій є важливим у контексті структурних реформ та економічного зростання.

Слід вказати і на негативні наслідки прямого іноземного інвестування:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку, як правило, перевищує величину первинних капіталовкладень;

• цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів;

• іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше — монополією), яка не зацікавлена "збивати ціни". Вони також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення в місцевій та іноземній валюті;

• суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях, тому результатом їх функціонування дуже часто є трансформація галузевої структури приймаючої країни в сировинно-периферійну;

• нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування, маргіналізацію країни та її громадян.

На розвиток міжнародної інвестиційної діяльності в цілому впливають фактори політичного, ресурсного, загального і глобального характеру. Вони формують напрями і шляхи міжнародної інвестиційної взаємодії.

Окреме місце в системі приймання іноземного капіталу займає галузева селективність іноземних інвестицій. Виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспективи розвитку сфер і галузей, важливих для життєдіяльності країни, виділяють галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інакше обмежується: телекомунікації, ВПК, супутниковий зв'язок, експлуатація природних ресурсів тощо.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального контролю над об'єктом інвестування і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків.

Порівняно з прямими інвестиціями портфельні мають ряд позитивних особливостей, серед яких найважливіші:

а) вища ліквідність — спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися на готівкові гроші;

б) порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки портфельних інвестицій:

а) порівняно високий рівень ризику, який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал;

б) нижчий рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть за найприбутковішими простими акціями, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу, становить лише 40— 50% рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);

в) відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів та їх ринкову вартість.

Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордоном.

Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.

Світовий ринок позичкових капіталів можна визначити як механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн. Умовно його поділяють на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Головними посередниками на світовому ринку позичкових капіталів є ТНБ, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні фінансово-кредитні організації.