2.2. Продуктивні сили
Продуктивні сили суспільства – це засоби виробництва та люди, які приводять їх у дію, створюють матеріальні блага, надають послуги й збільшують суспільне багатство. Більш детальний склад продуктивних сил представлений на рис. 2.1.
На рівень розвитку продуктивних сил впливають численні чинники, серед яких варто назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь майстерності працівника; дисципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість засобів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.
Розвиток продуктивних сил, як і кожне економічне явище, регулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут відіграють організаційно-технологічні чинники виробництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впорядкованість усього процесу виробництва; б) технологія виробництва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання сучасних технологій – ключ до ефективного виробництва. Характерною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збільшується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформаційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріальних» до «інформаційних» суспільств.
2.3. Характер праці, як елементу процесу виробництва
Праця – це діяльність людини, спрямована на пристосування речовин природи до потреб людей. Вона являє собою затрату робочої сили людини в процесі створення нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, якими потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.
Перед тим, як стати до праці, робітник ставить перед собою цілком визначену мету, уявно розробляє план своїх дій, контролює за допомогою мозку дію своїх органів – рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської праці складає виняткове надбання людини.
Інша визначальна особливість праці полягає в тому, що людина створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряддя праці». Таким чином, праця – це свідома, цілеспрямована діяльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.
Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визначає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів діяльності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму праці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конкретну працю.
Ключовими категоріями, які описують зміст праці, є такі:
продуктивність (продуктивна сила) як результативність діяльності конкретного працівника з точки зору виробництва продукту;
інтенсивність праці як характеристика напруги, зусиль при діяльності;
якість праці як рівень професійної майстерності робітника;
складність праці як риса рівня кваліфікації на підставі досвіду, освіти, навичок;
важкість праці як рівень впливу роботи на стан здоров’я людини;
озброєність праці як рівень її оснащеності.
Якщо взяти до уваги, що праця є визначальним чинником суспільного виробництва, то для повної характеристики його в історичному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обмеження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками недоцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п.