Тема 11. Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента

11.1. Суб‘єкти й об‘єкти підприємницької діяльності в аграрній сфері

11.2. Рентні відносини. Види ренти

11.3. Агропромислова інтеграція та її форми

11.4. Позичковий капітал та позичковий процент.

11.1. Суб‘єкти й об‘єкти підприємницької діяльності в аграрній сфері

Підприємницьку діяльність в аграрному секторі можуть здій­снювати як окрема людина, так і група людей. Закон України «Про підприємства в Україні» встановлює, що суб'єктами підприємниць­кої діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право- або дієздатності, та юридичні особи всіх форм власності. Організаційно-правові форми підприємни­цтва в сільському господарстві можуть бути різні – від одноосібних фермерських господарств до великих акціонерних товариств, що визначається не тільки формами власності, але й об'єктами, які ви­користовуються в сільськогосподарському виробництві.

Підприємницька діяльність в аграрній сфері здійснюється на основі використання різноманітних об'єктів. Ними є засоби вироб­ництва у вигляді будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, землі, одно- і багаторічних насаджень, про­дуктивної та робочої худоби, насіння, кормів, органічних та міне­ральних добрив, отрутохімікатів, виробничої та соціальної інфра­структури, грошей, цінних паперів тощо.

У міру розвитку продуктивних сил суспільства розширюються і якісно змінюються склад і структура об'єктів підприємництва в сільському господарстві. Такі робочі процеси як внесення добрив, обробіток посівів отрутохімікатами, які в недалекому минулому виконувалися силами самих працівників сільського господарства, нині в розвинутих країнах світу виокремилися в самостійну при­буткову сферу підприємницької діяльності.

Розвиток об'єктів підприємницької діяльності в аграрній сфері впливає на стан і характер відносин між її суб'єктами, розширює їх кількість і вдосконалює якісно. Підприємницька діяльність у сіль­ському господарстві здійснюється за загальними принципами. Але на відміну від інших галузей, слід враховувати ту особливість, що вона направлена на всебічне і найбільш повне використання сил природи, а також життєвих функцій рослин і тварин. У процесі своєї діяльності працівники сільського господарства мають справу з такими факторами, як клімат, погода, родючість ґрунтів, енер­гія росту й розвитку живих організмів, хворобами та шкідниками рослин і тварин. У цій галузі технологія виробництва ґрунтується на використанні закономірностей життя і розвитку рослин та тва­рин.

Підприємець враховує ту обставину, що його діяльність у сіль­ському господарстві має бути направлена на підвищення життє­діяльності живих організмів. Всезростаючий вплив на результати підприємницької діяльності здійснюють екологічні аспекти сіль­ськогосподарського виробництва. Серед об'єктів підприємницької діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них відноситься земля, яка знаходить­ся у певній формі власності.

Земельна власність – це певна історична форма відчуження – привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми з приводу її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу ви­робництва у сільському і лісовому господарстві. У всіх видах під­приємницької діяльності земля відіграє важливу роль. Це випливає з того, що вона є всезагальною умовою матеріального виробництва, предметом праці, загальним для всіх галузей засобом виробництва.

З приводу використання землі в сільському господарстві ви­никають певні відносини. Земельні відносини – це відносини. які складаються між економічними суб'єктами з приводу використан­ня землі як основного засобу виробництва. Основою останніх є зе­мельна власність, яка проявляється у формі землеволодіння, земле­користування і розпорядження землею.

Землеволодіння – це належність у даний час, відповідний пері­од конкретної земельної ділянки даній особі, групі осіб або державі. Володіння вказує на володаря даної ділянки землі. Землеволодін­ня – це не повне, часткове привласнення конкретної ділянки землі окремою особою, групою осіб або державою. Володар є – представ­ником даної ділянки землі. Він є персоніфікованим представником власника. Володіння це персоніфікована функціонуюча власність за умов, які визначаються власником. Володар даної ділянки землі може і не бути її власником. Тоді володар і власник виступають в одній особі. Володар може бути і не власником, але він за визначе­ними власником умовами має монопольне право на її використання і отримання доходу.