1) За сферою обслуговування національної економіки виділяють:

ціни оптові - ціни, по яких промислові підприємства або їх посередники реалізують свою продукцію в значних обсягах (оптом), не прибігаючи до послуг торговельних роздрібних організацій;

ціни роздрібні - ціни, по яких товари реалізуються кінцевому споживачеві - населенню, тому що дані товари є в основному продукцією споживчого призначення. Використання роздрібних цін звичайно супроводжується розрахунками готівкою;

ціни державних закупівель — ціни, по яких державні органі ведуть закупівлі різних видів продукції для формування централізованих державних фондів. Продукція, що є об'єктом державних закупівель, характеризується підвищеним народногосподарським, стратегічним і соціальним значенням (найважливіші види сировини, палива, зерно, бавовна та ін.);

ціни експортні - ціни, по яких виробники або зовнішньоторговельні організації продають вітчизняні товари (послуги) на світовому ринку;

ціни імпортні - ціни, по яких фірми закуповують товари (послуги) за рубежем.

2) За ступенем жерсткості регулювання державою виділяють:

ціни ринкові (вільні) - ціни, вільні від прямого цінового втручання держави;

ціни регульовані - ціни, зміна яких допускається в певних межах і за певною методикою, установлюваної державою (провідні види сировини, палива, магістральний транспорт, зв'язок, продукція підвищеного соціального значення та ін.).

Загальна система цін залежно від особливостей і масштабу обслуговування сучасного ринку представлена на рис. 8.7.

Світові ціни - це ціни, що обслуговують міжнародний ринок у цілому та найбільш повно відображають кон'юнктуру товарів і послуг у масштабі загального світового ринку.

Ціни міжнародних регіональних ринків - це ціни, що є конкретною формою реалізації світових цін і які обслуговують міжнародні регіональні (базові) ринки, на яких спостерігається найбільше зосередження міжнародних центрів купівлі-продажу товарів.

Національні (внутрішні) ціни - це ціни, що обслуговують національну економіку, сформовані з урахуванням особливостей видів економічної діяльності та які найбільш повно відображають кон'юнктуру товарів і послуг на внутрішньому ринку країни.

Ціни в міжнародному спільному бізнесі - це ціни, що обслуговують товарообіг в масштабах діяльності підприємств із іноземними інвестиціями, інших форм міжнародного спільного бізнесу.

Зовнішньоторговельні ціни - це ціни, що обслуговують обороти імпортованої та експортованої продукції.

8.8. Сутність і види конкуренції

Рушійною силою функціонування ринку є конкуренція.

Конкуренція визначається як економічний процес боротьби і взаємодії між окремими виробниками і постачальниками товарів та послуг за найбільш вигідні умови виробництва, збуту і розміщення капіталу.

Оскільки вирішальним стимулом для товаровиробників є прибуток, то в практичному житті конкуренція - це боротьба за можливість отримати найвищий прибуток.

Як уже було розглянуто, ринок - це механізм саморегулювання ринкової економіки, і "працює" він завдяки тому, що покупці і продавці постійно вступають у відносини обміну. Вони ж є основними суб'єктами в конкурентній боротьбі. У сучасних умовах в процеси конкурентної боротьби активно включається держава. Але її головне завдання полягає не стільки в участі державних підприємств в конкуренції, скільки в захисті добросовісної конкуренції і боротьбі проти суцільної монополізації ринків і виробництва товарів.

Головне призначення конкуренції, з погляду функціонування ринку як основного регулюючого механізму в системі суспільного виробництва, полягає в тому, що бажання виробника отримати найбільший прибуток спонукає його постійно шукати умови для найліпшого (з позиції прибутку) виробництва і збуту своєї продукції. Іншими словами, власник засобів виробництва в процесі добросовісної конкуренції хоче випередити, обійти тих, хто виготовляє і реалізує аналогічну продукцію чи надає подібні послуги, й отримати додатковий прибуток.

Виділяють такі типи конкуренції:

• чиста конкуренція;

• монополістична конкуренція;

• олігополія;

• чиста монополія.

При цьому перший тип називають досконалою конкуренцією, а три останніх - недосконалою.

Охарактеризуємо кожен з цих типів.

Чиста конкуренція - це конкуренція, яка характеризується наявністю великої кількості незалежно діючих виробників, які виробляють стандартизовану, тотожну продукцію і при цьому ніхто з них не може контролювати ринкову ціну. Як випливає з цього визначення, чиста конкуренція характеризується великою кількістю виробників. Вони виробляють схожі і прості за переліком своїх властивостей товари. Прикладом можуть бути зерно, цукор тощо. Кожен виробник виробляє тільки невелику частину продукції і тому не має можливості впливати на ціну. Сфера виробництва через досить просту технологію і відносно невеликі розміри порогового капіталу є відкритою для вільного входження в неї нових товаровиробників. Таким же вільним є й вихід із цієї сфери.

Слід зазначити, що чиста конкуренція була характерною для домонополістичного капіталізму, епохи вільної конкуренції. Сьогодні ця модель ринку, як механізму саморегулювання суспільного відтворення, що базується на товарному виробництві, практично не зустрічається. Проте в деяких галузях, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, епізодично має місце і чиста конкуренція.

Монополістична конкуренція - це такий тип конкуренції, за якої відносно велика кількість виробників виробляє схожу, але неоднакову продукцію, яка відрізняється певними якостями. За цієї моделі ринку відносно невеликі за масштабами виробництва товаровиробники намагаються надати своєму товару якісь особливі, нестандартні якості. Останні можуть бути як реально існуючими, так і нереальними. Конкуренція виробників зосереджується не тільки на ціні, а й на цих особливих якостях товару. Прикладом може бути, скажімо, виробництво шампуню, але не звичайного засобу для миття голови, а такого, який має і унікальну якість стримувати випадіння волосся. Отже, відносно велика кількість невеликих виробників виготовляє схожу, проте неоднакову продукцію. За цих умов конкуренція між виробниками здійснюється за допомогою як цінових, так і нецінових методів. При цьому виробник, унаслідок виробництва товару з певними особливими якостями, має можливість контролювати ціни. Але останнє є досить обмеженим, бо еластичність попиту достатньо велика, і покупець може переключитись на споживання аналогічного товару в іншого виробника, але дещо з іншими властивостями. У нашому випадку споживач, який до цього купував шампунь з якостями протидії облисінню, у зв'язку з тим, що виробник підняв на нього ціни, може переключитись, наприклад, на купівлю шампуню для чутливого волосся, який коштує менше. У зв'язку з цим цінова конкуренція тут буде обмежена, і виробник у боротьбі за свого споживача буде йти переважно шляхом удосконалення продукції, підвищення її якості, посилення реклами і т.ін.

Особливістю цього типу конкурентної боротьби є й те, що наявність великої кількості виробників не дозволяє нікому створювати суттєві перешкоди до проникнення в галузь. Цей практично вільний вхід на ринок і відносно невеликий розмір стартового капіталу, у свою чергу, пояснюються відносно невеликою технологічною складністю тих товарів, які виробляються.

В умовах сьогоднішньої ринкової економіки існують і такі ринки, на яких панує відносно невелика кількість (три-п'ять) виробників. Цей ринок називають олігополістичним.

Олігополія - це такий тип конкуренції, який має місце в умовах наявності невеликої кількості виробників, які виготовляють схожі товари.

Підприємства, які діють на такому ринку, як правило, займаються випуском як стандартизованої, так і нестандартизованої продукції. Прикладом першої можуть бути сталь, цемент і аналогічні їм товари, а прикладом другої можуть бути холодильники, телевізори, пральні машини тощо. І в першому, і в другому випадку це великомасштабне виробництво, яке є капіталомістким, і вже це є передумовою невеликої кількості виробників.

На такий ринок новому товаровиробнику ввійти дуже складно. Перепоною тут виступає низка обставин. Перш за все, для налагодження такого складного і великомасштабного виробництва необхідні великі кошти. Інша проблема, яка виникає перед претендентом на входження в олігополістичний ринок, пов'язана з тим, що для успішної реалізації цього необхідно мати значні джерела сировини й ринок збуту своєї продукції. Важливою перепоною є й те, що споживач уже звик до продукції певних виробників і змінити їх орієнтацію досить складно, а головне, недешево. Зрозуміло, що підприємства-олігополісти всіляко будуть протистояти появі новачка у сфері своїх економічних інтересів.

В умовах олігополії виробник отримує можливість вступити в зговір з іншими виробниками. Тобто, по суті, олігополія відкриває шлях до злиття, хоча воно може формально й не відбуватися. Такі угоди (здебільшого таємничі, так звані джентльменські) дають переваги фірмам-олігополістам. Вони розширюють свій ринок, зменшують витрати на виробництво і реалізацію продукції. Конкуренція між ними залишається, але вона рідко набуває форми цінової і частіше вона здійснюється неціновими методами.

Остання модель ринкової конкуренції, а отже, і ринку - це чиста монополія, тобто така ринкова ситуація, коли один товаровиробник виготовляє товар чи надає послугу, у яких немає замінників. Прикладом може бути підприємство, яке забезпечує всіх жителів міста водою. Відсутність конкурентів і відсутність диференціації товару чи послуги дає такому підприємству право повного контролю за цінами. Вхід до цього виробництва практично заблоковано і, як правило, є неможливим унаслідок причин технологічного, фінансового і правового характеру. Чиста монополія, по суті, робить конкуренцію неможливою.

Слід зауважити, що чиста монополія може бути виправданою, і тоді держава захищає таку монополію. Це та монополія, яка з погляду всього суспільства є виправданою. її ще називають природною або законною. Вона має місце там, де суспільству невигідно, а часто й небезпечно мати кілька виробників. Таким монополістом є, наприклад, залізничний транспорт, електростанції, що виробляють електроенергію. Формою чистої монополії є також авторські права, патенти.

Держава повинна захищати чисту монополію такого роду. Але при цьому вона певним чином регулює їх діяльність, щоб монопольне становище цих підприємств не стало основою для невиправданого перерозподілу коштів за рахунок, наприклад, цін. Тому вона, як правило, контролює діяльність чистих монополістів, установлюючи їм цінові параметри, а також контролюючи якість їх послуг чи товарів. Хоча деталі такого контролю будуть дещо різними, залежно від форми власності, на базі якої функціонує цей монополіст. Якщо це державне підприємство, то тут можливостей у держави більше, а якщо воно належить приватній особі, то в питанні регулювання діяльності такої природної монополії у держави буде значно менше реальних важелів.

Конкуренція, таким чином, є одним з найважливіших складових елементів ринкового механізму. І коли цей елемент зазнає певного утиску (у разі, наприклад, недосконалої або недобросовісної конкуренції), то це призводить до погіршання дії механізму ринкового регулювання. Тому кожна держава намагається обмежити зловживання монополістами своїм становищем і забезпечити сприятливі умови для вільної, добросовісної конкуренції. З цією метою приймаються антимонопольні закони, і держава бере під свій контроль утворення різноманітних об'єднань.

МОДУЛЬ 3

СУБ’ЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Тема 9.	Домогосподарство в системі економічних відносин
Тема 10.	Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток
Тема 11.	Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу. Форми прибутку, процент і рента.