1.3. Методи економічної теорії

Політична економія, як і будь-яка інша наука, має властиві їй методи дослідження процесів і явищ господарської діяльності. З цією метою використовується значний арсенал прийомів і способів дослідження предмета політекономії, котрі визначають зміст її методу.

Метод (від грецьк. methodos - спосіб дослідження, пізнання) у політекономії являє собою сукупність засобів, прийомів та принципів наукового пізнання економічних процесів і явищ, їх уявного відтворення й розкриття взаємозв’язку та взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил функціонування і розвитку економічної системи. З цією метою використовуються як загальнонаукові так і специфічні для цієї науки методи пізнання:

1) діалектичний метод належить до загальнонаукових і ґрунтується на використанні законів і принципів філософії, родоначальником якої був видатний німецький філософ Г. Гегель. Сутність методу полягає у тому, що процеси і явища досліджуються не ізольовано, а у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності і не у статиці, а в динаміці, розвитку;

2) аналіз – процес розкладання складного економічного явища на більш прості складові;

3) синтез – процес, зворотний аналізу: з'єднання окремих частин у ціле з метою вивчення їх як єдиного складного явища;

4) індукція – метод пізнання, який передбачає просування у дослідженні певного економічного явища або процесу від окремого до загального;

5) дедукція – метод пізнання, який передбачає просування у дослідженні певного економічного явища або процесу від загального до одиничного;

6) метод порівняння – виявлення подібних рис і відмінностей у досліджуваних процесах;

7) метод абстракції, під яким слід розуміти відволікання, тобто видалення другорядних, незначних рис і ознак з метою пізнання сутності досліджуваного явища;

8) метод історичного й логічного аналізу;

9) методи моделювання (графічний, словесний, ділові ігри, табличний та ін.);

10) математичні, статистичні методи;

11) методи соціального експерименту;

12) інші.

При розгляді методології політичної економії постає і таке ключове питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків? Вищим критерієм істинності знання є факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя – поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання товарів і послуг – з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кіль­кісним, і якісним змінам. Отже, у процесі вивчення свого предмета політична економія повинна активно використовувати емпіричний метод пізнання.

Враховуючи специфіку предмета політичної економії, яка вивчає найскладнішу частину суспільного буття – відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ, слід зазначити важливість використання тих методів дослідження, що дають уявлення про реальний економічний розвиток і запобігають фальсифікації та спотворенню дійсності.