5.5. Сутність та функції закону вартості

Товарне виробництво розвивається під впливом певної сукупності економічних законів, серед яких основним є закон вартості.

Закон вартості відображає сталі зв’язки між виробниками та споживачами, продавцями та покупцями товарів і послуг, обумовлює еквівалентний обмін між суб’єктами товарних відносин згідно з їх вартістю. При цьому виникає потреба вираження вартості товарів за допомогою її зовнішньої грошової форми - ціни.

Закону вартості властиві наступні основні риси:

1. в основі вартості лежить суспільно необхідна праця;

2. величина вартості товару прямо пропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна до її продуктивної сили;

3. еквівалентний обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;

4. з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає стихійним регулятором ринкових цін, визначає їх рівень;

5. через механізм ринкових цін закон вартості активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.

За різних типів товарного виробництва ціни спочатку застосовувались як особливі пропорції обміну. Коли ж людство почало використовувати гроші, ціна стала грошовим відображенням цінності товарів.

Сучасні уявлення про ціну свідчать, що сформулювати єдине поняття «ціна» досить складно. Зміст ціни тісно пов’язаний із безліччю факторів, що впливають на величину ціни досить суперечливо. За умов сучасної ринкової економіки всі товарні відносини групуються та обертаються навколо ціни, і не випадково існує вислів, що «ціна - це душа ринкової економіки». Без ринкових умов про ціну можна не згадувати, лише ринок із величезною кількістю товарів здатний сформувати ціну.

Механізм дії закону вартості проявляється через стихійне відхилення цін від вартості в процесі обміну товарів (рис. 5.4). Тому цей закон має також назву закону цін, який виражає коливання цін навколо вартості, здійснює розподіл факторів виробництва (засобів виробництва і робочої сили) між різними видами економічної діяльності, стихійно визначає рівноважний, пропорційний, збалансований напрям економічного розвитку.

Коливання цін навколо вартості товарів дає можливість товаровиробникам (продавцям) виробляти певну поведінку (політику) - виробництво (продаж) яких товарів потрібно розширяти, а яких, навпаки, - скорочувати з метою недопущення їх надвиробництва (надлишку) або дефіциту.

Ціна = вартості, коли попит = пропозиції товарів товаров

Ціна > вартості, коли попит > пропозиції товарів

Ціна < вартості, коли попит < пропозиції товарів

Рис. 5.4. Механізм дії закону вартості

Закон вартості в товарній економіці виконує такі основні функції:

1. Регулюючу. Як стихійний регулятор товарного виробництва і обігу закон вартості виражає вартісні величини витрат праці, факторів виробництва, цін, прибутків й кількісне визначення результатів розвитку товарного господарства.

Якщо попит на певні товари зростає, а пропозиція залишається незмінною, то зростають ринкові ціни.

Якщо ціни на ринку починають перевищувати суспільну вартість певних товарів і їх товаровиробникам вигідніше виготовляти, створюється економічний стимул для збільшення виробництва.

Як тільки виробництво певних товарів перевищить платоспроможний попит, ринкова ціна знизиться до рівня нижче суспільної вартості. Товаровиробники змушені будуть скорочувати виробництво і перейти на виготовлення тих товарів, на які потреба суспільства не задовольняється.

Отже, суспільна вартість, закон вартості є ефективним, єдино можливим механізмом регулювання товарного виробництва.

2. Стимулюючу. Закон вартості стимулює процеси досягнення ефективності товарного виробництва, підвищення якості товарів і послуг, винагороди робітників за продуктивну працю, прагнення впровадити інноваційні методи господарювання, сприяє виникненню нових технологій та галузей виробництва і таким чином зменшує витрати праці на виробництво товарів. Сутність цього полягає в тому, що обмін товарів на ринку відбувається не за індивідуальними, а за суспільно необхідними витратами робочого часу.

Суспільно необхідний робочий час є мірилом ринкової (суспільної) вартості товару, тому що являє собою час, який потрібен для виготовлення певного товару за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і відповідає середньому в певному суспільстві рівню вміння та інтенсивності праці.

Отже, та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати праці вищі, ніж суспільно необхідні, зазнає банкрутства. І, навпаки, ті товаровиробники, в яких індивідуальні витрати праці нижчі, ніж суспільні, одержують додатковий доход, що дає їм можливість вдосконалити виробництво і розширити його. У товаровиробників, у яких індивідуальні витрати праці збігаються з суспільно необхідними, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група товаровиробників становить у суспільному виробництві більшість, але економічне становище їх теж нестійке. Через певний час, якщо вони не будуть постійно вдосконалювати виробництво, впроваджувати нову техніку, технологію і організацію виробництва, поліпшувати якість продукції, вони у конкурентній боротьбі втратять свої переваги, позиції на ринку, їх витіснять інші товаровиробники, з більш високим рівнем ефективності виробництва.

Отже, дія закону вартості спонукає товаровиробників постійно знижувати індивідуальні витрати праці. Під тиском конкуренції, економічних обставин вони змушені постійно дбати про підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці.

3. Диференційну. В результаті дії закону вартості відбувається соціально-економічна диференціація товаровиробників - їх розподіл на успішних, ефективних, з конкурентоспроможними підприємствами (фірмами) і банкрутів, які вимушені поповнювати представників найманої праці або безробітних. Зазнає банкрутства і розорення та група товаровиробників, у якої індивідуальні витрати вищі за суспільно необхідні витрати робочого часу. Продаючи свої товари за ринковою ціною, вони не зможуть окупити всіх своїх витрат на виробництво продукції, зазнають збитків, що неминуче призводить до розорення, банкрутства. А інша група товаровиробників, у якої індивідуальна вартість нижча за суспільно необхідну одержує додатковий доход, розширює виробництво і збагачується. Отже, суперечність між індивідуальною і суспільно необхідною працею призводить до диференціації, соціально-економічного розшарування товаровиробників, економічними методами позбавляє суспільне виробництво від неефективних суб’єктів господарювання, що в свою чергу впливає на розвиток науково-технічного і соціального прогресу.