5.4. Економічні теорії вартості (цінності) товару
Визначення вартості (цінності) товару – одне з головних завдань політичної економії. Існують різні теорії вартості, серед яких найбільш поширеними є теорії (рис. 5.3):
трудової вартості;
витрат виробництва;
чинників виробництва;
граничної корисності;
попиту і пропозиції;
інформативна та ін.
Рис. 5.3. Теорії вартості
Основи теорії трудової вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо та ін. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Він довів, що двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, втіленої в товарі. Праця, що створює товар, є одночасно конкретною працею, що створює споживну вартість. З іншого боку, праця товаровиробника – це витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми (тобто витрата енергії, м’язів, розуму, нервів тощо. У цій своїй якості вона є абстрактною працею і створює вартість товару.
Конкретна праця разом з природою є умовою створення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна, що є результатом великої кількості різноманітних видів конкретної праці. Тобто види конкретної праці, як і створювані нею споживні вартості, різноманітні. Вони різняться між собою предметом і знаряддям праці, технологією, знаннями, професійними навичками робітників, метою і результатом виробництва.
Людська праця не виступає єдиним джерелом споживних вартостей. Сукупність споживних вартостей – предмет поєднання людської праці з речовиною природи.
Споживна вартість створюється конкретною працею; вартість створюється працею взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто абстрактною працею.
Абстрактна праця, що створює вартість – це специфічна суспільна форма праці, яка властива лише товарному виробництву і виражає економічні відносини між відособленими товаровиробниками, які виникають під час обміну товарами. Тому і вартість, в якій втілена абстрактна праця, є суспільною властивістю товару, а не природною.
Прихильники теорії трудової вартості вважають, що величина вартості товару визначається не індивідуальним, а суспільно необхідним робочим часом. Ця теорія має найбільше прихильників серед представників вітчизняної і російської економічної науки.
Приблизно водночас з теорією трудової вартості виникла теорія витрат виробництва і теорія чинників виробництва.
Представники теорії витрат виробництва (Ф.Кене, Р.Торренс, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін. Вони вважають, що нова вартість створюється не лише живою працею, а й минулою працею, уречевленою в засобах виробництва.
Теорія чинників виробництва, родоначальниками якої є французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа, розглядає формування вартості з функціонуванням трьох чинників виробництва: капіталу, праці й землі. Всі вони беруть рівноправну участь у процесі створення вартості, а доходи від використання цих чинників у вигляді прибутку (процента), заробітної плати і ренти – ціна виробничих чинників.
Теорія граничної корисності виникла в останній третині ХІХ ст. Її основоположниками є такі відомі австрійські вчені-теоретики, як К. Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, а також У.Джеванс, А. Маршал, Л.Вальрас, В Парето та ін.
Прихильники теорії граничної корисності стверджують, що зведення вартості до витрат праці або чинників виробництва є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару.
Прихильники теорії граничної корисності вважають вартість суб’єктивною оцінкою товару, яка визначається його граничною найменшою корисністю для покупця. Ступінь цієї корисності ніби залежить від кількості товарів: чим більше товарів, тим іх корисність менша, і, навпаки, чим їх менше, тим більше їх корисність для споживача і більша вартість.
Автори теорії граничної корисності вважали корисність безпосереднім єдиним вартісноутворювальним чинником.
За всієї однобічності теорії граничної корисності у трактуванні утворення вартості вона відіграла свою роль у розвитку економічної науки щодо розкриття закономірностей прояву корисності і формування ринкового попиту. Крім того, впровадження авторами цих теорій граничних величин дало змогу використати їх для аналізу динаміки і оптимізації економічних процесів ринкової форми господарювання, для математичного моделювання при прийнятті конкретних економічних рішень, пов’язаних з альтернативним вибором між можливими варіантами.
Представники теорії попиту і пропозиції вважають, що вартість (цінність) товару визначається не витратами праці на його виробництво, а лише попитом і пропозицією. Прихильниками теорії попиту і пропозиції були французький економіст першої половини ХІХ ст. Ж.-Б.Сей, англійський економіст Г.-Д.Маклеод. Цю теорію розділяли представники австрійської школи – К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк. Вони стверджували, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, що встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції.
Слабкістю теорії попиту і пропозиції є те, що вона не дає відповіді на запитання, чим визначається ринкова ціна у разі збігу попиту і пропозиції, а також не бере до уваги той факт, що самі попит і пропозиція залежать від цін товарів та послуг.
Англійський економіст кінця ХІХ – початку ХХ ст. А.Маршалл поєднав теорію попиту і пропозиції з теоріями витрат виробництва і граничної корисності. Він брав за основу те, що формування ринкових цін на товари та послуги відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції. А.Маршал доводив, що зміна попиту пов’язана з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва. Він вважав, що вартість (цінність) товару однаково визначається і граничною корисністю, і витратами виробництва.
В сучасних умовах набуває все більшого значення принципово нова теорія вартості (цінності) – інформативна теорія вартості, згідно з якою домінуючим типом у структурі витрат суспільної праці є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями жива праця, і саме вона виступає джерелом вартості.
Існуючі теорії вартості не слід протиставляти, адже кожна з них відображає різні сторони економічного розвитку, і всі вони чинять вплив на цінність товару, що інтегрує в собі різноманітні чинники.