3.5. Закон зростання потреб і механізм його дії
Досягнення високого рівня господарювання неминуче пов’язано з максимально можливим задоволенням не всіх потреб людей, а здебільшого розумних потреб усіх членів суспільства, які можуть динамічно змінюватися під впливом дії загального закону зростання потреб.
Його суть полягає у тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини, як особистості та продуктивної сили, відбувається і поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, коли
… П′ → В′ → П″ → В″ …, (3.1)
тобто зрослі потреби П′ (П′ = П + ΔП) стимулюють зростання виробництва В′ (В′= В + ΔВ), збільшення якого веде до зростання потреб П″ (П″ = П′ + ΔП′), а це є причиною подальшого зростання виробництва В″ (В″ = В′ + ΔВ′).
Відповідно до закону зростання потреб відбувається стале і якісне їх зростання. Характерною рисою цього закону є його «незворотність». З тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило в одному напрямку – у бік зростання. При цьому забезпечення умов для безперервного розвитку потреб є рушійною силою розвитку суспільного виробництва. Цей взаємозв’язок можна виразити такою формулою:
,
(3.2)
де Вр – розвиток суспільного виробництва;
Пу – створення умов для безперервного розвитку потреб.
Потреба змінюється кількісно і якісно: зароджується, досягає повного розвитку, можливо, і відмирає, щоб поступитися місцем іншій однорідній потребі. Саме по собі зростання споживання ще не приводить автоматично до формування суспільної моделі споживання, для якої необхідно досягти найповнішого (оптимального) задоволення розумних потреб населення за найдоцільнішого поєднання індивідуальних і суспільних інтересів; створити досить ефективний механізм взаємозв’язку між зростанням добробуту й виробничою активністю працюючих; забезпечити раціональний, науково обґрунтований рівень споживання на основі ефективного використання споживчих ресурсів. Потреби характеризують лише потенціальну можливість споживання; щоб її реалізувати практично, необхідно створити життєві засоби. Визначальна роль економічних потреб полягає у спонуканні людей до дій. Створені у виробництві матеріальні блага і послуги утворюють різноманітні потреби, які стають предметом того або іншого інтересу з боку певних соціальних груп, верств населення і навіть окремих індивідів.
3.6. Корисність продукту та закон спадної граничної корисності
Наступним кроком є вивчення корисності продукту та закону спадної граничної корисності. Вивчаючи корисність, важливо звернути увагу на два моменти, які мають у політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі і корисність додаткової речі (послуги) даного виду. Спочатку доцільно зрозуміти явище корисності благ.
Корисність – це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини. Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними (те, що корисно одному, може не бути корисним іншому). Що стосується корисності, то, з одного боку, вона є об’єктивною (наприклад, різні харчові продукти, необхідні для життя і здоров’я будь-якої людини є об’єктивно корисними), а з іншого боку, корисність є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені. Необхідно також звернути увагу на те, що корисність речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Організуючи виробництво різних благ, люди формують їх корисність, тобто створюють блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Науково-технічний прогрес (НТП) дає змогу постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових.
Тепер необхідно звернути увагу на проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності (ОК), при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на безліч окремих порцій. Варто звернути увагу і на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення. Саме враховуючи це явище австрійські економісти К. Менгер, Єв. Бем-Баверк, Ф. Візер довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.
Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність (або задоволення), одержуване людиною з однієї додаткової одиниці конкретної продукції. У міру того як людина споживає все нові порції одного й того самого продукту, зростає сукупна корисність, але все меншими темпами у зв’язку з тим, що потреби людини поступово насичуються. Гранична корисність продукту під час збільшення його споживання поступово скорочується. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною додаткових одиниць певного продукту прийнято називати законом спадної корисності. Цей закон має важливу роль як для організації виробництва певних товарів, так і для оцінки споживацької поведінки людей.
Необхідно знати, що теорія граничної корисності пов’язує корисність речей з їх рідкістю. Чим більш рідкісним (обмеженим за кількістю) є продукт (наприклад, перли, золото), тим вища їх гранична корисність, хоча вони можуть бути об’єктивно малокорисними речами.
Необхідно зрозуміти, що гранична корисність є дуже важливою і цікавою категорією, вона рухає поведінку людей, управляє мірою задоволення їхніх потреб. Чим ширші та інтенсивніші потреби, і чим менша, з іншого боку, кількість благ для їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність, і навпаки. У політичній економії багато економістів використовують теорію граничної корисності для обґрунтування величини мінової вартості і ціни товарів.